Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/6046/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/6046/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6046/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 415967,20 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення 415967,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №18080/53-124-01-21-15846 від 04.10.2021 року відповідач, як правонаступник Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий товар, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основний борг у розмірі 302966,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 110715,14 грн та 0,3 % річних у розмірі 2285,32 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6046/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.07.2024 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що протягом 2019 - 2023 років діяли кілька моделей виконання спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), кожна з яких передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, водночас ДП «НАЕК «Енергоатом» за жоден з років не отримало компенсацію. При цьому, відповідач наголошує на тому, що відсутня його вина як підстава відповідальності, оскільки у зв`язку із значним розміром заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед відповідачем, відбулось накопичення заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» перед іншими контрагентами, що призвело до порушення строків виконання зобов`язань з оплати за договорами. Крім того, зауважує на тому, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, так як Енергодарська міська територіальна громада Васильківського району Запорізької області, в межах якої розташовані значні виробничі потужності відповідача, з 04.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації, а відтак Запорізька атомна електрична станція не виробляє енергію, що, у свою чергу, є наслідком недоотримання прибутку і прямо впливає на платоспроможність відповідача. Водночас, введення воєнного стану та тимчасова окупація виробничих потужностей відповідача, зумовили настання обставин непереборної сили, що було підтверджено Торгово-промисловою палатою України у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, за яким режим воєнного стану визнаний форс-мажорною обставиною. Також, у поданому відзиві відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафу, пені, відсотків річних та інфляційних втрат на 90%.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив як то передбачено приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

23.07.2024 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу за наслідками розгляду даної справи, у якому позивач просив суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

26.07.2024 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/6046/24, у якому відповідач просив суд у разі повного або часткового задоволення позовних вимог, зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу до їх розумного, реального і обґрунтованого розміру.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція») (після реорганізації правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро» (далі - постачальник) було укладено договір поставки №18080/53-124-01-21-15846 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.2 та 1.3 договору предметом поставки по даному договору є товар: код 19520000-7 згідно ДК 021:2015 (Пластмасові вироби). Місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області.

Якість товару, що поставляється за цим договором повинна відповідати вимогам технічним характеристикам вказаним в технічних специфікаціях до договору (додаток № 2 до договору), технічній документації, якою встановлені вимоги щодо його якості, умовам договору. Якість товару підтверджується сертифікатом, який передається постачальником для покупця разом із товаром. Рік виготовлення товару 2021р. (пункт 2.1 та 2.2 договору).

Згідно пункту 3.1 договору строк поставки товару становить 20 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору.

Умовами пункту 3.2 договору сторони погодили, що поставка товару згідно специфікації здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з Інкотермс 2010 на склад вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП «Складське господарство» / склад №10, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100.

Датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоотримувачем ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до покупця з моменту поставки товару (пункт 3.5 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна товару по договору становить 339972,28 грн (триста тридцять дев?ять тисяч дев?яносто сімдесят дві грн 28 коп.) крім того ПДВ 20% 67994,46 грн (шістдесят сім тисяч дев?ятсот дев?яносто чотири грн 46 коп.). Всього: ціна договору 407966 грн (чотириста сім тисяч дев?ятсот шістдесят шість грн 74 коп.).

Згідно пункту 4.2 договору ціна за одиницю товару, загальна ціна та кількість товару по договору визначається специфікацію №1 (додаток 1 до договору).

Оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» (пункт 5.1 договору).

Покупець зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару, тоді як постачальник зобов`язаний, зокрема, забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (пунктом 6.1 та 6.3 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України (пункт 7.2 договору).

Сторона, що зазнала форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону (пункт 7.3 договору).

Згідно пункту 8.4 договору у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов?язань сторонами, а в частині виконання гарантійних зобов?язань, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (пункт 11.1 договору).

Додатком 1 до договору сторони погодили специфікацію №1 до договору поставки №18080/53-124-01-21-15846 від 04.10.2021 (далі - специфікація) відповідно до якої постачальник зобов?язувався поставити наступний товар: втулка фторопластова (110х175х120; 120х280х20; 187х267х80; 47х267х80; 91х152х80), код УКТ-ЗЕД: 3926, у загальній кількості 112 шт., загальною вартістю 407966,74 грн у тому числі ПДВ.

Додатком 2 до договору сторони погодили технічну специфікацію (далі - технічна специфікація) за умовами якої втулка фторопластова (110х175х120; 120х280х20; 187х267х80; 47х267х80; 91х152х80) відповідає ГОСТ 10007-80, ТУ У 22.2-41275008-001:2018, марка гумової суміші: фотопласт Ф4, технічна характеристика / опис товару: для фільтрів КПО. Рік виготовлення товару - 2021 р. Гарантія виробника: не менше 24 місяців з дати виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності до умов договору було поставлено визначений договором та специфікацією товар на загальну суму 407966,74 грн, що підтверджується видатковою накладною №102604 від 27.10.2021, яка підписана представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками сторін.

При цьому, відповідачем на виконання умов пункту 5.1 договору було видано ярлик на придатну продукцію №169/10 від 04.11.2021 поставлену позивачем згідно видаткової накладної №102604 від 27.10.2021.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставленого товару.

Позаяк, відповідач свого обов`язку з оплати поставленого товару у повному обсязі не здійснив, сплативши лише 105000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3099 від 17.03.2022 на суму 51000,00 грн та платіжною інструкцією №9772 від 19.09.2022 на суму 54000,00 грн.

03.03.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією №0303/4-1, у якій вимагав у відповідача погасити наявну по договору заборгованість у розмірі 302966,74 грн.

У відповідь на претензію позивача відповідачем було направлено лист №61-2125/3725 від 08.03.2023, у якому повідомив про неможливість сплати вартості поставленого товару у строк передбачений договором внаслідок дії об?єктивних і незалежних від відповідача обставин.

06.07.2023 року позивач направив відповідачу вимогу кредитора про сплату суми боргу, у якій вимагав виконати зобов?язання за спірним договором та сплатити заборгованість у розмірі 302966,74 грн.

У відповідь на вимогу позивача відповідачем було направлено лист №01-15087/04-вих від 28.07.2023, у якому повідомлено, що правонаступником усіх прав та обов?язків по договору ДП «НАЕК «Енергоатом» є АТ «НАЕК «Енергоатом», а тому з урахуванням частини 2 статті 107 Цивільного кодексу України саме АТ «НАЕК «Енергоатом» виконуватиме зобов?язання.

Втім, вимога та претензія позивача задоволенні не були, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечено відповідачем, останнім було оформлено ярлик на придатний товар №169/10 від 04.11.2021 поставлений позивачем згідно видаткової накладної №102604 від 27.10.2021.

Отже, строк оплати за поставлений товар на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 302966,74 грн.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Пунктом 8.4 договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за договором, йому, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та умов договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 0,3 % річних в сумі 2285,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 110715,14 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 0,3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутня вина АТ «НАЕК «Енергоатом» в порушенні грошового зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро», оскільки відповідач не міг своєчасно оплатити отриманий товар з підстав дії кількох моделей виконання спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільного інтересу (ПСО), кожна з яких передбачає потужне фінансове навантаження на державне підприємство, за виконання яких відповідач за жоден з років не отримав компенсацію, та у зв`язку з не здійсненням з ДП «НАЕК «Енергоатом» розрахунків контрагентами, так як наведені відповідачем обставини не є обставинами, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до приписів ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності визначено ст. 44 Господарського кодексу України, а саме: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тотожні за змістом приписи містяться в статті 617 Цивільного кодексу України.

Отже, наведені відповідачем обставини не звільняють Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від відповідальності за порушення зобов`язань.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про те, що своєчасному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджає введений в Україні режим воєнного стану, який згідно листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнається форс-мажорною обставиною та перебування виробничих потужностей у зоні тимчасової окупації.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Тоді як, у даному випадку, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань розпочалось до введення в Україні воєнного стану та до окупації виробничих потужностей відповідача, які розміщені в Енергодарській міській територіальній громаді Васильківського району Запорізької області.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити надані послуги як до, так і після початку повномасштабної військової агресії проти України. Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

При цьому, суд зауважує на тому, що відповідач має розгалужену систему відокремлених підрозділів на території України, і виробничі потужності знаходяться, як на підконтрольних територіях, так, на жаль, і на окупованих територіях. В даному випадку, знаходження на окупованій території частини виробничих потужностей відповідача свідчить лише про зменшення чи неотримання прибутку саме з такого відокремленого підрозділу, а не про неможливість відповідача здійснити розрахунок з позивачем за надані послуги.

При цьому, умовами пунктів 7.2 та 7.3 договору сторони погодили, що наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України. Сторона, що зазнала форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов?язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 7.3 договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об`єктивної неможливості виконати зобов`язання за договором.

До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати діяльність, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.

Не доведено відповідачем і наявності правових підстав для зменшення розміру відсотків річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій на 90%.

Так, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру відсотків річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій на 90%, перевіривши доводи, якими обґрунтовується таке клопотання, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів у підтвердження своїх доводів, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання про зменшення відсотків річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій на 90%.

При цьому, суд враховує, що позивачем не заявлено до стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) за порушення відповідачем зобов?язання зі своєчасної сплати вартості поставленого товару, а зменшення компенсаційних втрат (відсотки річних, інфляційні втрати) положеннями чинного законодавства не передбачено.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Разом з тим, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №15/05/23 від 15.05.2023 (далі - договір про надання правничої допомоги), укладений між Товариством з обмеженою відповідальності «Хімпостач Дніпро» (далі - клієнт) та адвокатом Волошином Андрієм Анатолійовичем (далі - адвокат), ордеру на надання правничої (правової) допомоги №1286348, серії АЕ від 13.05.2024, додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги від 02.05.2024, звіт про надану правничу допомогу від 18.07.2024, акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 18.07.2024.

Згідно розділу 1 договору про надання правничої допомоги предметом даного договору є надання юридичних послуг та правничої допомоги; надання консультаційних послуг; представництво інтересів клієнта в усіх підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, в тому числі податкових органах, а також в усіх судах (загальних, господарських, адміністративних, в усіх інстанціях) з усіма правами наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом підписання та подачі скарг, позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, відзиву позову, зміни предмету позову, отримувати копії судових рішень та інших актів, знайомитися з матеріалами судових справ, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення суду, викладати свої доводи і розуміння з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, подачі клопотань, подачі виконавчого листа до стягнення, здійснювати ділове листування; надання інших юридичних послуг не заборонених діючим законодавством України. Конкретний перелік юридичних послуг, їх вартість, строки виконання та порядок оплати можуть визначатися сторонами в додаткових угодах, які після їх підписання є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору про надання правничої допомоги клієнт звертається до виконавця з проханням надати йому послуги, та/або представляти його у справах, які є у клієнта, або можуть виникнути у майбутньому.

Пунктом 3.1 договору про надання правничої допомоги встановлено, що клієнт зобов`язаний надавати виконавцю доручення та/або інструкції у письмовій формі; видавати виконавцю довіреність у випадках, передбачених законодавством; надавати виконавцю документи, матеріали та інформацію, необхідні для виконання доручень; сплачувати рахунки виконавця пов`язані з виконанням цього договору, тоді як виконавець зобов`язаний виконувати доручення та/або інструкції клієнта, які складають предмет цього договору; зберігати конфіденційність відносно всієї інформації, наданої клієнтом, у відповідності до пункту 3.2 договору про надання правничої допомоги.

Клієнт оплачує дії виконавця, які складають предмет цього договору. Суми, належні до оплати, складаються з гонорарів виконавця та відшкодування витрат (пункт 5.1 договору про надання правничої допомоги).

Згідно пункту 5.2 договору про надання правничої допомоги гонорари виконавця розраховуються одним, чи кожним з нижчезазначених методів: за фіксованими тарифами, тобто, відповідно до розцінок, які додаються до договору; за погодинною оплатою, тобто, виходячи з фактичних витрат часу на виконання доручення клієнта; за попередньою домовленістю сторін.

Виконавець регулярно, за виконання дій, які складають предмет цього договору виставляє клієнту рахунки. Клієнт здійснює оплату будь-яким з наступних способів: банківським переказом на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання рахунку; готівковими коштами безпосередньо виконавцю, про що складається Акт виконаних робіт /наданих послуг (п. 6.7 договору) (пункту 6.1 та 6.2 договору про надання правничої допомоги).

Відповідно до пункту 6.7 договору про надання правничої допомоги у випадках, передбачених діючим законодавством, п. 6.2 договору або на прохання будь-якої сторони договору, сторони укладають та підписують Акт виконаних робіт/наданих послуг, який засвідчує належне виконання доручення клієнта.

Умовами пункту 6.8 договору про надання правничої допомоги, сторони погодили, що способи та строки оплати можуть бути визначені додатково в додатках чи/або додаткових угодах.

Договір укладений на два роки, і є дійсним, доки одна з сторін не заявить про своє бажання його припинити (пункт 10.1 договору про надання правничої допомоги).

02.05.2024 року між виконавцем та клієнтом було підписано додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги (далі - додаткова угода №1), згідно пункту 1 якої виконавець на умовах договору про надання правничої допомоги №15/05/23 від 15.02.2023 р. зобов`язується надати наступні послуги з надання правової допомоги клієнту, а саме: підготовка та подача до Господарського суду міста Києва позовної заяви до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів, що включає: аналіз отриманих від клієнта документів; надання правової кваліфікації обставин справи; визначення нормативно-правової підстави вимоги; моніторинг судових рішень; визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції; підготовка позовної заяви до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів; подача до Господарського суду міста Києва позовної заяви АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661). Супровід адвокатом Волошиним Андрієм Анатолійовичем у Господарському суді міста Києва справи за позовом клієнта до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів. Вартість послуг, без ПДВ становить 20000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 та 3 додаткової угоди №1 ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору про надання правничої допомоги №15/05/23 від 15.05.2023 р. Клієнт оплачує надані послуги з правничої допомоги на підставі рахунку на оплату після винесення Господарським судом міста Києва рішення.

18.07.2024 року між виконавцем та клієнтом було підписано звіт про надану правничу допомогу (далі - звіт), за умовами пункту 1 якого на виконання додаткової угоди № 1 від 02 травня 2024 року до договору про надання правничої допомоги №15/05/23 від 15.05.2023 р. адвокатом Волошиним Андрієм Анатолійовичем надано наступні послуги з правничої допомоги ТОВ «Хімпостач Дніпро», а саме: підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів. На даному етапі справи було зроблено: здійснено аналіз отриманих від клієнта документів - 1 год.; надано правову кваліфікацію обставин справи - 30 хв.; визначено нормативно-правової підстави вимоги - 45 хв.; здійснено моніторинг судових рішень - 1 год.; визначено судову практику застосування правових норм для визначення правової позиції - 30 хв.; підготовлено позовну заяву до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів - 5 год.; подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів. Витрачено часу: 08 год. 45 хв. Цей звіт є невід`ємною частиною акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 18 липня 2024 року.

18.07.2024 року між виконавцем та клієнтом було підписано акт приймання-передачі наданих послуг №1 (далі - акт), за умовами якого, сторони склали цей акт про те, що послуги щодо підготовки та подачі до Господарського суду міста Києва позовної заяви до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів, та супроводження адвокатом Волошиним Андрієм Анатолійовичем у Господарському суді міста Києва справи за позовом клієнта до АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661) про стягнення коштів (справа №910/6046/24), що передбачені додатковою угодою №1 від 02.05.2024р. до договору про надання правничої допомоги №15/05/23 від 15.05.2023 року, виконані на загальну суму 20000,00 грн. Даний акт є підставою для проведення між сторонами взаєморозрахунків (з урахуванням п. 3 додаткової угоди №1 від 02.05.2024р.). Щодо наданих послуг сторони не мають одна до одної жодних претензій.

Судом встановлено, що Волошин Андрій Анатолійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Відповідач подав заперечення проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлені до стягнення позивачем витрати є необґрунтованими та не співмірними до рівня складності даної справи. Так, на думку відповідача, очевидним є те, що позивач не приклав значних зусиль у пошуку нормативно-правової бази та судової практики під час надання правничих послуг, оскільки предметом спору є стягнення боргу за поставлений товар та стягнення компенсаційних втрат за прострочення його оплати, а відтак, враховуючи значну судову практику по вирішенню подібних спорів у відповідача наявні обґрунтовані сумніви у співмірності заявлених позивачем витрат на адвоката. Окрім того, вказаний позивачем розмір витрат на надання професійної правничої допомоги у справі є неспівмірним з часом, витраченим на її надання, враховуючи характер спору та кількість доказів по справі, вартість послуг наданих адвокатом є завищеним, а більшість перелічених адвокатом послуг охоплюються поняттям підготовки позовної заяви, при цьому, позовна заява не містить жодних посилань на судову практику, а додані матеріали містять юридично не складний розрахунок позовних вимог.

Відтак, враховуючи наведені обставини, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним, у зв`язку з чим його відшкодування з відповідача у заявленому позивачем розмірі матиме надмірний характер.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, беручи до уваги заперечення відповідача на клопотання про стягнення судових витрат, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором, а стягнення заборгованості здійснювалось на підставі однієї видаткової накладної. Обґрунтованими є і доводами відповідача про те, що перелічені послуги у звіті, як то аналіз отриманих від клієнта документів, надання правової кваліфікації обставин справи, визначення нормативно-правової підстави вимоги, здійснення моніторингу подібних судових рішень, визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції, охоплюється наданою адвокатом позивачу послугою з підготовки позовної заяви до АТ «НАЕК «Енергоатом» про стягнення коштів та подальше подання її до суду.

У той же час, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність доказів здійснення фактичної оплати наданих адвокатом послуг, оскільки умови договору про надання правничої допомоги та додаткової угоди №1 адвокат, як виконавець, та позивач, як клієнт, передбачили, що послуги з правничої допомоги підлягають оплаті після винесення Господарським судом міста Києва у даній справі рішення.

Як зазначено Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 415967,20 грн задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпостач Дніпро» (49051, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 14-А; ідентифікаційний код 41275008) основний борг у розмірі 302966 (триста дві тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн 74 коп, 0,3% річних у розмірі 2285 (дві тисячі двісті вісімдесят п`ять) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 110715 (сто десять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 14 коп., судовий збір у розмірі 4991 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто одна) грн 61 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2024.

СуддяТ.В. Васильченко