Рішення

від 19.09.2024 по справі 910/7207/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2024Справа № 910/7207/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка О.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС"

про стягнення 81682,94 грн

представники сторін:

від позивача: Осадча О.О.

від відповідача: Грицик Д.С., Бігай В.В.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Журбенко Микола Сергійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС" заборгованості у розмірі 81682,94 грн, з яких: 54797,22 грн сума боргу, 18542,61 грн сума пені, 1569,38 грн сума 3% річних, 1294,01 грн сума інфляційних втрат, 5479,72 грн сума штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №ПМ-1320 від 24.12.2019.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

20.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.06.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7207/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

10.07.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, клопотання про витребування оригіналів та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, призначено судове засідання у справі №910/7207/24 на 15.08.2024, задоволено клопотання про витребування оригіналів.

17.07.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач в тому числі просить витребувати у відповідача оригінал договору.

29.07.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

13.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких позивач також просив викликати директора відповідача в судове засідання.

15.08.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.

У судовому засіданні 15.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача про витребування оригіналів документів та зобов`язав відповідача подати до суду оригінал договору №ПМ-1320 та належні докази джерела походження указаного договору у редакції, поданій відповідачем до суду.

Крім того, у судовому засіданні 15.08.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик у засідання директора відповідача, оскільки директор з`явився в засідання.

15.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання а 19.09.2024.

16.09.2024 від відповідача надійшла заява, у якій останній просить виключити з числа доказів екземпляр договору № ПМ-1320від 24.12.2019, який долучений до відзиву та розглядати справу на підставі інших доказів.

16.09.2024 від відповідача надійшло клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів.

17.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення.

19.09.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення: на заяву відповідача про виключення із числа доказів екземпляру договору; на клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, у яких позивач також просив визнати дії відповідача та його представників зловживанням процесуальними правами та постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету штрафу.

У судовому засіданні 19.09.2024 суд, розглянувши клопотання відповідача про призначення, постановив протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Відповідно до норм Господарського процесуального законодавства, судова експертиза є одним із видів доказів.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Тобто, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи наведені положення судова експертиза призначається у випадку, коли для вирішення спору необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто, якщо висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.

При цьому, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, враховуючи, що документи наявні в електронній формі, суд дійшов висновку, що для вирішення даного спору, всебічного та об`єктивного розгляду справи та з`ясування обставин, що входять до предмета доказування у даній справі необхідність у спеціальних знаннях відсутня.

Також, розглянувши у судовому засіданні 19.09.2024 заяву відповідача про виключення з числа доказів екземпляру договору № ПМ-1320від 24.12.2019, який долучений до відзиву, суд постановив протокольну ухвалу про задоволення вказаної заяви.

Розглянувши клопотання позивача про визнання зловживанням процесуальними правами дій відповідача та його представників щодо заперечення підписання та оформлення замовлень, та накладення штрафу, суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Згідно із п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Суд зазначає, що подання відповідачем заперечень проти наведених позивачем обставин є його процесуальним правом, реалізація якого прямо передбачена Господарським процесуальним кодексом України, а тому заява позивача про визнання зловживанням процесуальними правами та вжиття заходів передбачених Господарського процесуального кодексу України у вигляді накладення штрафу задоволенню не підлягає.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2024 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідача 19.09.2024 надали пояснення по суті заперечень проти позовних вимог.

У судовому засіданні 19.09.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання укладеного між сторонами договору №ПМ-1320 від 24.12.2019 про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені, сторонами були погоджені замовлення:

- замовлення на транспортний засіб № 10270-2 від 16.05.2023, відповідно до якого вартість послуг становить 1900,00 євро. У зв`язку із зміною вартості палива сторонами додатково до замовлення на транспортний засіб № 10270-2 від 16.05.2023 року було погоджено нове замовлення № 10271-2 від 16.05.2023 на суму 800,00 євро, всього 2700 євро;

- замовлення на транспортний засіб № 10290-2 від 19.05.2023, відповідно до якого вартість послуг становить 2000,00 євро. У зв`язку із зміною вартості палива Сторонами додатково до замовлення на транспортний засіб № 10290-2 від 19.05.2023 року було погоджено нове замовлення № 10290-2(2) від 19.05.2023 на суму 600 євро, всього 2600 євро.

Відповідно до умов договору та замовлень позивач надав послуги з перевезення та доставив ввірений вантажу у місце призначення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 25.05.2023 та від 26.05.2023.

Позивач вказує, що виставив відповідачу рахунки на оплату (№491 від 30.05.2023 на суму 74434,00 грн, №491/1 від 30.05.2023 року на суму 31341,00 грн, №518 від 04.06.2023 року на суму 78187,40 грн, №518/1 від 04.06.2023 року на суму 23456,22 грн), склав акти здачі-прийняття робіт (надання транспортних послуг) та здійснив відправку документів на вказану замовником адресу, однак відповідач відмовився їх отримувати.

Відповідач здійснив оплату по рахункам №491 від 30.05.2023 року на суму 74434,00 грн. (та №518 від 04.06.2023 року на суму 78187,40 грн., неоплаченими залишились рахунки №491/1 від 30.05.2023 на суму 31 341,00 грн., №518/1 від 04.06.2023 року на суму 23456,22 грн, всього на суму 54 797,22 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою оплатити рахунки, проте, вимоги відповідачем задоволені не були.

Оскільки відповідач оплату наданих позивачем послуг з перевезення вантажу здійснив не у повному обсязі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 54797,22 грн основного боргу, 18542,61 грн пені, 1569,38 грн 3% річних, 1294,01 грн інфляційних втрат, 5479,72 грн сума штрафу.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив таке:

- у 2019 року позивачем було запропоновано відповідачу на підписання декілька редакцій договорів на транспортно-експедиційне обслуговування. Усі редакції договорів були направлені на електронну пошту відповідача, проте позивач так і не отримав оригінали жодного договору на транспортно-експедиційне обслуговування;

- замовлення укладалися сторонами у спрощений спосіб шляхом обміну сканованими копіями за допомогою електронної пошти; шляхом відправлення замовлень на адресу позивача, оплати послуг позивача, відповідачем було вчинено конклюдентні дії, які дають змогу зробити висновок щодо підтвердження та укладання відповідачем договору №ПМ-1320 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 24.12.2019 року, саме в редакції позивача;

- підпис позивача, який міститься в екземплярі договору, наданому відповідачем, не відповідає дійсним зразкам підпису позивача, а сам екземпляр договору має невідповідності;

- всі чотири замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року та № 10290-2 від 19.05.2023 року, №10290-2(2) від 19.05.2023 року засобами електронного зв`язку направлені першим саме відповідачем на електронну пошту позивача, що підтверджується листуванням від 16.05.2023 року з темою: "Замовлення" та листуванням від 19.05.2023 року з темою: "Зміна замовлення 10290-2"; вони мають вкладені файли - Замовлення, які підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС"та містять печатку відповідача;

- сторони вправі погодити зменшення або збільшення вартості послуг у будь-який спосіб, який не заборонений законом та не суперечить умовам договору, у зв`язку з чим між сторонами до кожного перевезення було підписано два замовлення;

- факт неоплати відповідачем наданих послуг позивачем та наявності заборгованості підтверджується листуванням у месенджері "Viber" з менеджером з міжнародної логістики ОСОБА_1 (номер телефону НОМЕР_1 .

Позиція відповідача

Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема на таке:

- екземпляр договору №ПМ-1320 від 24.12.2019, наданий позивачем до позовної заяви, не може вважитись доказом, оскільки відповідач його не узгоджував та не підписував, а договір укладено між сторонами в редакції, яку надає відповідач;

- відповідачем не підписувались та не направлялися позивачу замовлення на транспортний засіб № 10271-2 від 16.05.2023 р. на суму 800 євро, № 10290-2 (2) від 19.05.2023 р. на суму 600 євро; надані позивачем дані замовлення є сфальсифіковані; на даних замовленнях стоїть не оригінальна печатка відповідача, яка закриває і сумнівний підпис директора відповідача;

- не може оформлятися одна товарно-транспортна накладна за двома замовленнями. Фактично Позивач надав 4 замовлення і 2 товарно-транспортні накладні (CMR), що є недопустимим;

- позивач не надсилав відповідачу оригінали документів, зазначених в п.3.2. договору. Водночас, в січні та квітні 2024 року від позивача надходила претензія без документів та оформлені неналежним чином документи, що підтверджено Актами № 29/01/24 від 29.01.2024, № 18/04/24 від 18.04.224;

- в підписаній сторонами редакції договору, яку надає відповідач, відсутня відповідальність замовника у вигляді штрафу та пені;

- 23.07.2024 директором відповідача складено заяву свідка, в якій ним надано показання, що замовлення на транспортний засіб № 10271-2 від 16.05.2023 р. на суму 800 євро, № 10290-2 (2) від 19.05.2023 р. на суму 600 євро він не підписував та не надсилав відповідачу;

- спірні замовлення не є оригіналами, оскільки не підписані кваліфікованими електронними підписами сторін.

Відповідачем подано заяву про виключення з числа доказів екземпляру договору № ПМ-1320від 24.12.2019, який долучений до відзиву, яку задоволено судом.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як зазначає позивач, 24.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС", як замовником, та Фізичною особою-підприємцем Журбенком Миколою Сергійовичем, як виконавцем укладено договір №ПМ-1320 від 24.12.2019 про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені.

Згідно із наданої позивачем роздруківки листування електронною поштою, відповідач з електронної пошти s.grishko@transnet-t.com.ua 16.05.2023 надіслав позивачу підписані зі своєї сторони та скріплені печаткою замовлення на транспортний засіб № 10270-2 та № 10271-2 зі змістом електронного листа: "Загальний фрахт 2700 євро. Я вам надсилаю 2 замовлення так як у мене два платника по цьому рейсу. В замовленні 10270-2 є розбивка, тому рахунок і акт формувати враховуючи розбивку. В замовленні 10271-2 розбивки немає (так як платник нерезидент), тому в документах не треба робити розбивку".

Позивач підписав зі своєї сторони замовлення на транспортний засіб № 10270-2 та № 10271-2 та надіслав відповідачу.

Відповідно до умов замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 відповідач замовив послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Netherlands 7051 EB Varsseved - Україна, Київ, вартість робіт 1900 євро, строки та умови платежу - до 5 б/д, б/г по оригіналами документів та СМР, відомості про вантаж: жир, +5С, 21,7 тонн. Сторони домовились, що замовлення на транспортний засіб, передане факсимільним або електронним зв`язком є самостійним обов`язковим додатком до договору та обов`язковим до виконання.

Відповідно до умов замовлення № 10271-2 від 16.05.2023, відповідач замовив послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Netherlands 7051 EB Varsseved - Україна, Київ, вартість робіт 800 євро, строки та умови платежу - до 5 б/д, б/г по оригіналами документів та СМР, відомості про вантаж: жир, +5С, 21,7 тонн. Сторони домовились, що замовлення на транспортний засіб, передане факсимільним або електронним зв`язком є самостійним обов`язковим додатком до договору та обов`язковим до виконання.

Тобто, замовлення № 10270-2 та № 10271-2 стосуються одного перевезення, розділені відповідачем на 2 замовлення, сума замовлень № 10270-2 та № 10271-2 становить 2700 євро (1900+800), які і зазначено в листі відповідача.

Згідно з матеріалами справи, позивачем виконано замовлення № 10270-2 та № 10271-2, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 812165315 з відміткою про отримання вантажу.

Також згідно із наданої позивачем роздруківки листування електронною поштою, відповідач з електронної пошти s.grishko@transnet-t.com.ua надіслав позивачу підписані зі своєї сторони та скріплені печаткою замовлення на транспортний засіб № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, тема електронного листа: "зміна замовлення 10290-2" зі змістом, що у вкладенні 2 додатки на безготівковий та готівковий розрахунки.

Позивач підписав зі своєї сторони замовлення на транспортний засіб № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023.

Згідно із замовленням № 10290-2 від 19.05.2023 відповідач замовив послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Україна, Рівне - The Netherlands 3864 EA Nijkerveen, вартість робіт - 2000,00 євро, строки та умови платежу: до 5 днів, за наявності оригінальних документів та СМР, відомості про вантаж: цукор в мішках на палетах, до 22,5 т брутто.

Відповідно до замовлення №10290-2(2) від 19.05.2023 відповідач замовив послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Україна, Рівне - The Netherlands 3864 EA Nijkerveen, вартість робіт - 600,00 євро, строки та умови платежу: до 5 днів, за наявності оригінальних документів та СМР, примітка: на карту (за перевантаження по вазі авто та переїзд через Ужгород); відомості про вантаж: цукор в мішках на палетах, до 22,5 т брутто.

В замовленнях № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023 сторони домовились, що замовлення на транспортний засіб, передане факсимільним або електронним зв`язком є самостійним обов`язковим додатком до договору та обов`язковим до виконання.

Замовлення стосуються одного перевезення, розділені відповідачем на 2 замовлення, сума замовлень № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023 становить 2600 євро (2000+600).

Згідно з матеріалами справи, позивачем виконано замовлення № 10290-2 та №10290-2(2), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМР № 2605/2023-1 з відміткою про отримання вантажу.

По вказаним вище замовленням позивачем складені та підписані рахунки: №491 від 30.05.2023 на суму 74434,00 грн (згідно заявки № 10270-2), №491/1 від 30.05.2023 на суму 31341,00 грн (згідно заявки № 10271-2), №518 від 04.06.2023 на суму 78187,40 грн (згідно заявки № 10290-2), №518/1 від 04.06.2023 року на суму 23456,22 грн (згідно заявки 10290-2 (2).

Також позивачем складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання транспортних послуг) № 491 від 30.05.2023, № 491/1 від 30.05.2023 на суму 31341,00 грн, № 518 від 06.06.2023 та № 518/1 від 06.06.2023 на суму 23456,22 грн.

Позивач зазначає, що 30.08.2023 на виконання договору здійснив відправку рахунків та актів на вказану замовником адресу - м. Київ, відділення Нової пошти № 190, одержувач ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_1 , на підтвердження чого долучив до позовної заяви копію накладної ТОВ "Нова пошта" № 59001015665883, однак документи повернулись позивачу 06.10.2023 у зв`язку з відмовою від їх отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату перевезень за маршрутами відповідно до СМР № 2605/2023-1 та СМР № 812165315, зокрема відповідачем оплачені рахунок № 491 від 30.05.2023 на сум 74434,00 грн та рахунок № 518 від 04.05.2023 на суму 78187,40 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2354 від 21.06.2023 та № 2381 від 05.07.2023.

Неоплаченими відповідачем залишились рахунки №491/1 від 30.05.2023 на суму 31341,00 грн та №518/1 від 04.06.2023 року на суму 23456,22 грн, всього 54797,22 грн.

10.04.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-претензією № 1, у якій просив сплатити заборгованість у вказаному вище розмірі. До вказаного листа-претензії позивачем додані копії замовлень, рахунків та оригінали актів здачі-прийняття робіт (надання транспортних послуг).

У відповідь на вказану претензію відповідач зазначив, що частина додатків неналежним чином засвідчена, частина додатків не підписана відповідачем та просив надіслати належним чином засвідчені документи, відповідь по суті претензії не надана.

Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення, позивачем заявлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС" 54797,22 грн основного боргу, 18542,61 грн пені, 1569,38 грн 3% річних, 1294,01 грн інфляційних втрат, 5479,72 грн сума штрафу.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач надав у матеріали справи примірник договору №ПМ-1320 від 24.12.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені, підписаний зі сторони позивача.

За поясненнями самого позивача у 2019 року позивачем було запропоновано відповідачу на підписання декілька редакцій договорів на транспортно-експедиційне обслуговування. Усі редакції договорів були направлені на електронну пошту відповідача, проте позивач так і не отримав оригінали жодного договору на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідач до відзиву надав свій примірник договору ПМ-1320 від 24.12.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені, однак в подальшому попросив виключити його з числа доказів.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин, в силу приписів ч. 1 ст. 205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Це може бути єдиний документ або декілька документів, що складаються окремо, але разом свідчать про досягнення згоди з усіх істотних умов договору (листи, телеграми, якими обмінялися сторони). Також допускається відтворення змісту правочину за допомогою сучасних технічних засобів передання інформації, без обмеження їх переліку (телетайпного, електронного тощо).

Відповідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Оскільки наданий позивачем примірник договору № ПМ-1320 від 24.12.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені не містить підпису відповідача, то у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем погоджені усі умови, зазначені в ньому, а тому суд дійшов висновку, що наданий позивачем примірник договору № ПМ-1320 від 24.12.2019, який не містить підпису відповідача, не породжує жодних правових наслідків для сторін.

В той же час, частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не установлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач направив на електронну пошту позивача замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, які акцептовані позивачем.

Відповідно до ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Оскільки надані позивачем до матеріалів справи замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023 підписані шляхом обміну сканованими документами, містять підписи та печатки обох сторін, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів шляхом погодження замовлень і такі замовлення є обов`язковими до виконання.

При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем було вчинено конклюдентні дії, які дають змогу зробити висновок щодо підтвердження та укладання відповідачем договору №ПМ-1320 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 24.12.2019 року, саме в редакції позивача, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу на електронну пошту екземпляру поданого позивачем договору №ПМ-1320 від 24.12.2019, як і не містять доказів, що замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023 відправлені на адресу позивача у межах строку для відповіді на пропозицію укласти договір.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини не на підставі договору №ПМ-1320 від 24.12.2019, редакцію якого позивачем надано до позову, а на підставі замовлень № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, які передбачають істотні умови перевезення.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що ним не підписувались та не направлялися позивачу замовлення на транспортний засіб № 10271-2 від 16.05.2023 р. на суму 800 євро, № 10290-2 (2) від 19.05.2023 р. на суму 600 євро; надані позивачем замовлення є сфальсифіковані; на даних замовленнях стоїть не оригінальна печатка відповідача, яка закриває і сумнівний підпис директора відповідача.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи усі 4 замовлення з підписом та печаткою відповідача надіслані позивачу з електронної пошти s.grishko@transnet-t.com.ua.

Замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року та №10271-2 від 16.05.2023 надійшли одним електронним листом, як і замовлення № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023.

Відповідач визнає та виконав оплату за замовленнями № 10270-2 від 16.05.2023 та № 10290-2 від 19.05.2023.

У вказаних замовленнях, які оплачені відповідачем, зазначено відповідальну особу відповідача - ОСОБА_1 та зазначено електронну пошту відповідальної особи - ІНФОРМАЦІЯ_1

Під час розгляду справи відповідач не зазначав, що вказана особа не є відповідальною особою відповідача або що електронна пошта, з якої здійснювалось електронне листування між сторонами, не належить уповноваженій особі відповідача.

Більше того, до матеріалів справи відповідачем долучені первинні документи щодо інших контрагентів відповідача, де вказана та ж відповідальна особа та електронна пошта.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем надсилались позивачу спірні замовлення.

Щодо зазначення директором відповідача в заяві свідка про те, що ним не надсилались позивачу спірні замовлення, то суд зазначає, що з електронного листування вбачається, що самим директором замовлення не надсилались, однак надсилались уповноважено особою відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зазначила таке: "процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах."

З у рахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що копії наданого позивачем електронного листування здійснені з особою, яка є уповноваженою особою відповідача.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 (п. 84) та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 910/15383/21 (п.38) обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З урахуванням викладених обставин, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо того, що листування здійснено неуповноваженою особою, суд дійшов висновку, що обмін між сторонами підписаними та сканованими замовленнями № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023 свідчить про погодження та підписання їх відповідачем та про виникнення відповідних зобов`язань за ним.

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 04.02.2021 у справі №910/11534/18.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, розглядаючи справу необхідно з`ясовувати істотні обставини із застосуванням передбачених ст.86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому, а також із дотриманням стандарту "вірогідності доказів".

Суд враховує, що замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023, які відповідач визнає та здійснив оплату за ними, надійшли позивачу одним електронним листом, як і замовлення № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, підписання та надсилання яких відповідач заперечує.

При цьому, відповідачем не надано доказів, що замовлення № 10270-2 та № 10290-2, які оплачені відповідачем, погоджені між сторонами іншим чином, ніж замовлення №10271-2 від 16.05.2023, №10290-2(2) від 19.05.2023.

З електронного листування вбачається, що замовлення № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 стосувались одного перевезення, як і замовлення № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, а розбивка одного перевезення на два замовлення зроблена самим відповідачем, а не позивачем.

Факт надання послуг за маршрутами перевезення Netherlands 7051 EB Varsseved - Україна, Київ та Україна, Рівне - The Netherlands 3864 EA Nijkerveen визнається відповідачем та здійснена його часткова оплата.

Отже, наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності більш вірогідно свідчать про обґрунтованість доводів позивача про погодження між сторонами замовлень на транспортний засіб № 10271-2 від 16.05.2023 р. на суму 800 євро, № 10290-2 (2) від 19.05.2023 р. на суму 600 євро, а отже про обов`язковість їх виконання сторонами.

Щодо посилання відповідача на не підписання ним спірних замовлень, то суд зазначає, що спірні замовлення містять зображення підпису та печатки відповідача та надійшли позивачу в один час із замовленнями, які визнаються відповідачем;замовлення з зображенням підпису та печатки відповідача надійшли з електронної пошти уповноваженої особи відповідача.

Крім цього, відповідно до п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов`язковою до застосування для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Відповідно до п. 65 вказаної постанови особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Отже, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відповідач як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні замовлень.

При цьому, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про обставини втрати печатки Товариством з обмеженою відповідальністю "Нанотранс", її підробку чи інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача, тому відтиск печатки підприємства, наявний на замовленнях, є свідченням погодження їх відповідачем.

Судом встановлено, що позивач виконав перевезення відповідача згідно замовленнями відповідача № 10270-2 від 16.05.2023 року, №10271-2 від 16.05.2023 року, № 10290-2 від 19.05.2023 року та №10290-2(2) від 19.05.2023, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У замовленні № 10271-2 від 16.05.2023 встановлено, що оплата здійснюється до 5 б/д, б/г по оригіналами документів та СМР, у замовлені №10290-2(2) від 19.05.2023 - до 5 днів, за наявності оригінальних документів та СМР.

Відповідачем не заперечується факт здійснення перевезення за СМР № 2605/2023-1 та СМР № 812165315, а копії вказаних накладних долучені відповідачем до відзиву.

30.08.2023 на виконання договору позивач здійснив відправку рахунків та актів на вказану замовником адресу - м. Київ, відділення Нової пошти № 190, одержувач ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_1 , на підтвердження чого долучив до позовної заяви копію накладної ТОВ "Нова пошта" № 59001015665883, однак документи повернулись позивачу 06.10.2023 у зв`язку з відмовою від їх отримання.

В подальшому відповідачу направлялась претензія, до якої долучались рахунки та акти, що підтверджується листом з описом вкладення.

Суд зазначає, умови замовлень не містять будь-яких застережень щодо порядку надіслання документів, що підтверджують факт здійсненого перевезення вантажу, тому суд не вбачає порушень позивачем умов договору при надісланні відповідних документів через відділення ТОВ "Нова Пошта".

При цьому, неотримання цих документів не залежало від позивача, а було вчинено шляхом самостійних ініціативних дій відповідача, який відмовився отримати надіслані йому документи.

Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Надавши оцінку наданим позивачем у матеріали справи доказам, суд дійшов висновку, що факт направлення відповідачу необхідних для оплати документів є доведеним позивачем.

Враховуючи, що 06.10.2023 відправлення повернулось позивачу у зв`язку з відмовою від його отримання відповідачем, суд дійшов висновку, що саме із вказаної дати слід обраховувати 5 днів для здійснення відповідачем оплати.

При цьому, суд враховує, що пунктом 2 постанови Правління НБУ "Про запровадження міжнародного стандарту ISO 20022 у платіжній інфраструктурі України" від 16.09.2021 №93 встановлено, що банки України, Державна казначейська служба України, Національний депозитарій України з 01.04.2023 виконують міжбанківські платіжні операції через СЕП-4.0, у якій забезпечено можливість цілодобового режиму роботи 24/7 без зупинення роботи СЕП із виконання міжбанківських платіжних операцій.

Таким чином, з 01.04.2023 року скасовано поняття "банківський день".

Отже, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем послуг за спірними замовленнями у строк до 11.10.2023 включно.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вище встановлені обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 54797,22 грн.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.10.2023 по 29.05.2024 (кінцева дата, визначена позивачем), суд встановив, що 3%річних становлять 1038,55 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню; за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 1294,01 грн.

Щодо вимог про стягнення 18542,61 грн пені та 5479,72 грн штрафу, то суд зазначає таке.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Із змісту ч.1 ст. 546, ч.1 ст. 547 ЦК України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18).

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Заявляючи вимоги про стягнення пені та штрафу, позивач посилається на п. 7.3.4. договору №ПМ-1320 від 24.12.2019 про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполучені.

Однак, як встановлено судом вище, примірник наданого позивачем до позову договору, який не містить підпису відповідача, не породжує жодних правових наслідків для сторін, а зобов`язання між сторонами виникли на підставі погоджених замовлень.

Однак, у спірних замовленнях сторони не передбачили відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строку оплати.

Таким чином, підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 18542,61 грн пені та 5479,72 грн штрафу.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд зазначає, що ним надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час вирішення даного спору, а інші доводи сторін не спростовують висновків суду, зроблених у цій справі про часткове задоволення позовних вимог.

ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС", а саме в частині стягнення 54797,22 грн основного боргу, 1038,55 грн 3% річних та 1294,01 грн інфляційних втрат.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 ГПК України).

У позовній заяві позивач зазначав, що ним погоджена вартість надання правової допомоги у фіксованому розмірі 12000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору № 0706/24-01 про надання правничої допомоги від 07.06.2024, додаткової угоди № 1 до вказаного договору, розрахунку витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до пункту 1.1. договору № 0706/24-01 про надання правничої допомоги від 07.06.2024, що укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Олени Осадчої" клієнт доручає, а бюро бере на себе зобов`язання всіма законними методами та способами надавати клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов`язані абр можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, чи невизнаних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з додатковою угодою № 1 договору № 0706/24-01 про надання правничої допомоги від 07.06.2024 замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу з представництва інтересів замовника, як позивача в Господарському суді м. Києва за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС" про стягнення заборгованості за договором №ПМ-1320 від 24.12.2019.

Сторони домовились, що вартість послуг виконавця за даною додатковою угодою складає за підготовку та подання заяви про стягнення заборгованості за договором №ПМ-1320 від 24.12.2019 з ТОВ "НАНОТРАНС", за складання та подання інших необхідних заяв як по суті, так і з процесуальних питань, клопотань, пояснень, тощо, представництво клієнта в суді при розгляді справи, вчинення необхідних процесуальних дій - 12000,00 грн.

Замовник оплачує послуги виконавця протягом 20 днів з дати ухвалення судового рішення, яким завершується розгляд справи в суді першої інстанції.

Відповідно до розрахунку витрат на правничу допомогу, вартість підготовки та подання позовної заяви становить 7000,00 грн, складання та подання інших необхідних заяв як по суті, так і з процесуальних питань, клопотань, пояснень, тощо, представництво клієнта в суді при розгляді справи, вчинення необхідних процесуальних дій - 5000,00 грн.

У даному випадку розмір гонорару є фіксованим, а тому не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Апеляційний господарський суд в даному випадку зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно із якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Обставини щодо реальності надання адвокатом Осадчою О.О. правової допомоги позивачу підтверджуються матеріалами справи, зокрема, подання позовної заяви, усіх заяв та клопотань, участь в судових засіданнях у справі № 910/7207/24.

Матеріали справи не містять доказів сплати позивачем вказаних витрат, однак, відповідно до правових позицій Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що у цьому випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 392,91 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАНОТРАНС" (03134, місто Київ, вулиця Симиренка, будинок 36, ідентифікаційний код 42519332) на користь Фізичної особи-підприємця Журбенка Миколи Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 54797,22 грн основного боргу, 1038,55 грн 3% річних, 1294,01 грн інфляційних втрат, 1694,25 грн судового збору та 8 392,91 грн витрат на правову допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2024.

Суддя С.О. Турчин