Рішення

від 23.09.2024 по справі 914/3463/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2024 Справа № 914/3463/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства Страхова група ТАС, м.Київ

до відповідача 1: Львівського комунального підприємства Львівелектротранс, м. Львів,

відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна", м.Київ,

про відшкодування 21'200,00 грн шкоди.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Щербі.

Представники сторін:

від позивача: І. Миц,

від відповідача 1: Н. Лелів,

від відповідача 2: С. Журов.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.court.gov.ua.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Страхова група ТАС до Львівського комунального підприємства Львівелектротранс про відшкодування 21'200,00 грн шкоди у порядку суброгації.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.11.2023 року справу № 914/3463/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Повідомлено сторін, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

19.12.2023 позивач через систему Електронний суд подав клопотання про долучення доказів.

02.01.2024 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову з підстав того, що підприємство є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.01.2024 судове засідання призначено з викликом сторін.

02.02.2024 позивач через систему Електронний суд подав заяву про зміну предмету позову та клопотання про залучення співвідповідача - ПрАТ «Євроінс Україна». Інформував суд, що відповідальність ЛКП «Львівелектротранс» згідно договору страхування №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020 було застраховано у ПрАТ «СК «Євроінс Україна». Відтак, згідно умов договору, зі страховика підлягає стягнення у порядку суброгації матеріальна шкода у розмірі 19'200,00 грн, а з комунального підприємства 2'000,00 грн, як з роботодавця винуватої особи.

Ухвалою від 18.03.2024 суд залучив до участі у справі співвідповідача - ПрАТ СК Євроінс Україна та прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову. Причини відкладення розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

15.04.2024 відповідач 1 подав заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення 200,00 грн франшизи, а також про повернення позивачу судових витрат в цій частині. 29.04.2024 позивач подав суду аналогічне клопотання.

17.09.2024 позивач через систему «Електронний суд» скерував заяву про зміну предмету позову та клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 23.09.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та у заяві про зміну предмета позову.

Позивач у судове засідання 23.09.2024 з`явився, просив задоволити раніше подане клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог до відповідача 1, решта вимог підтримав.

Представник відповідача 1 надав докази відшкодування підприємством 2?000,00 грн франшизи, просив закрити провадження у справі в цій частині за відсутністю предмета спору.

Представник відповідача 2 щодо задоволення позовних вимог про стягнення 19'200,00 грн матеріальної шкоди заперечив.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ним як страховиком транспортного засобу Hyundai i30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача на підставі ст.27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача 1 та відповідача 2 як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача 1, водія якого, згідно постанови Франківського районного суду м.Львова від 05.03.2021 у справі №465/689/21, визнано винним у пошкодженні застрахованого позивачем автомобіля, а саме: згідно умов договору страхування №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020, зі страховика підлягає стягнення у порядку суброгації матеріальна шкода у розмірі 19'200,00 грн, а з комунального підприємства - 2'000,00 грн, як з роботодавця винуватої особи, оскільки страховик відповідача 1 не відшкодовує франшизу в розмірі 2?000,00 грн у кожному страховому випадку.

Аргументи відповідачів.

Відповідач 1 у відзиві зазначив, що відповідальність підприємства була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020, а тому позивач мав звернутися до страховика за даним договором. Відзначив при цьому, що місце обриву контактно-кабельної мережі тролейбуса відбулось на ділянці, яка визнана аварійною та потребувала ремонту ще з 2017 року. 12.04.2024 здійснено відшкодування позивачу безумовної франшизи у розмірі 2?000,00 грн (п.8 договору №№711006-3103-0000001/00312 від 01.04.2020) .

Відповідач 2 зазначив, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки відповідальність ЛКП «Львівелектротранс» була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» (договір страхування №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020), проте відповідач 1 не дотримався умов п.14.3.5-14.3.8, п.16.2 та п.20.1.6 зазначеного договору, тому відповідальність страховика не настала, а позовна вимога повинна стосуватися лише відповідача 1.

У судовому засіданні 23.09.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

12.06.2020 Приватним акціонерним товариством Страхова група «ТАС та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) «Правильне каско» №FO-728869, за умовами якого було застраховано автомобіль Hyundai i30, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . За цим договором ТАС зобов`язалось, у разі настання події, яка є страховим випадком, здійснити виплату страхового відшкодування.

Як зазначає позивач, 25.11.2020 настав страховий випадок на перехресті вул. Володимира Великого та вул. Тролейбусна у м.Львові ОСОБА_2 , будучи посадовою відповідальною особою ЛКП «Львівелектротранс», не вчинив всіх заходів щодо належного утримання контактно-кабельної мережі тролейбуса, своєчасно не виявив недоліки в утриманні, що призвело до обриву та падіння контактно-кабельної мережі (обрив кабелю), в результаті чого було пошкоджено автомобіль Renault Каngоо, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля Hyundai i30, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , створено ДТП, чим завдано матеріальної шкоди.

Постановою Франківського районного суду міста Львова від 05.03.2021 у справі №465/689/21 встановлено, що у діях ОСОБА_2 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.4 ст.140 КУпАП.

Власник застрахованого автомобіля звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про подію та виплату страхового відшкодування за договором.

ПрАТ «СГ «ТАС» складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт №03993/17/921 від 09.02.2021 на суму 21?200,00 грн., яку було виплачено в якості страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 159637 від 11.02.2021.

Як встановлено судом, відповідальність ЛКП «Львівелектротранс» була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на підставі договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020.

Згідно п.8 договору безумовна франшиза по кожному страховому випадку складає 2?000,00 грн.

За умовами п.14.3 договору страхувальник зобов?язався, зокрема: діяти, а також вести господарську діяльність з дотриманням правил і вимог пожежної безпеки; при настанні події, що має ознаки страхового випадку, виконувати вимоги розділу 16 договору, забезпечити можливість представнику страховика дослідити причини та наслідки такої події; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк визначений розділом 16 договору; надати всі необхідні документу що підтверджують факт настання страхового випадку згідно з розділом 17 договору.

При пред`явленні вимоги (претензії, позову) третьою особою щодо відшкодування збитку, страхувальник повинен письмово повідом страховика протягом 3 (трьох) робочих днів. Невиконання п. 16.1 та п. 16.2 договору надає право страховику відмовити у виплаті страхового відшкодування (п.16.2 та 16.3 договору).

Сторони у п.19.2 погодили, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є, серед іншого, несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання події без поважних на це причин або створення страховику перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків (п.19.2.6 договору).

12.04.2024 відповідачем 1 здійснено виплату позивачу безумовної франшизи у розмірі 2?000,00 грн.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як зазначає позивач, 25.11.2020 настав страховий випадок. Позивачем на виконання зобов`язань за договором добровільного страхування відшкодовано власнику транспортного засобу 21'200,00 грн.

12.04.2024 відповідачем 1 здійснено виплату позивачу франшизи у розмірі 2?000,00 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач 1 здійснив виплату позивачу франшизи і позивач визнав цей факт, то наявні підстави для закриття провадження у справі у частині стягнення 2'000,00 грн. розміру франшизи з відповідача 1.

Частиною 4 ст. 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Судом встановлено, що при зверненні із позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 2'684,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 7614 від 08.11.2023.

Законом України «Про судовий збір» вказана сума судового збору визначена мінімальною ставкою при зверненні з позовною заявою до суду. Відтак вказаний розмір судового збору застосовується судом щодо заявлених позивачем решти позовних вимог (19'200,00 грн).

Щодо стягнення 19'200,00 грн матеріальної шкоди з відповідача 2 суд відзначає таке.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.

При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19).

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18).

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача-2 19'200,00 грн матеріальної шкоди у порядку суброгації.

Як уже відзначалося, між відповідачами було укладено договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами №711006-3103-0000001/00312 від 02.04.2020, умов якого ЛКП «Львівелектротранс» не дотримався, відтак підстави для виплати страхового відшкодування відсутні. Доказів дотримання страхувальником умов п.16.2 суду не подано.

Матеріали справи не містять та позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів того, що відповідач 2 порушив права позивача і має відповідати за даним позовом, тому підстави для задоволення позову у частині заявлених вимог до страхової компанії відсутні, а відтак суд відмовляє у задоволенні позову до відповідача 2 через його необґрунтованість.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене вище, судовий збір покладається на заявника.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ЛКП «Львівелектротранс» на суму 2'000,00 грн.

2.У задоволенні позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» 19'200,00 грн матеріальної шкоди у порядку суброгації відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 30.09.2024.

СуддяБ. Яворський.