Рішення

від 10.09.2024 по справі 915/789/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року Справа № 915/789/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представників сторін: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»,

до відповідача: Миколаївської міської ради,

про: визнання права власності за набувальною дальністю,-

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, як повноважного представника Миколаївської міської територіальної громади, в якій просить суд визнати за собою право власності за набувальною давністю на будівлю розподільчого пункту РП №340081, літера А-1, площею 80,6 кв.м, який розташований поблизу будинку №41 по вул.Колодязній у м.Миколаєві Миколаївської області.

Ухвалою суду від 03.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30.07.2024.

Відповідач у відзиві вказує, що згідно службової записки Управління комунального майна Миколаївської міської ради №24786/10.01-08/24-2 від 17.07.2024 будівля розподільчого пункту РП №340081, літера А-1, площею 80,6 кв.м, який розташований поблизу будинку №41 по вул.Колодязній у м.Миколаєві не обліковується серед об`єктів, що належать до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади, та серед комунальних підприємств Миколаївської міської ради відсутнє таке, яке може надавати послуги з енергопостачання, а тому обслуговування таких об`єктів наразі є неможливим.

Ухвалою суду від 30.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2024.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання 10.09.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що сторони у письмових заявах просили суд розглянути справу за відсутності їх представників.

За приписами п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 10.09.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Зі змісту статуту Акціонерного товариства «Миколаївобленерго», затвердженого 27.06.2022 позачерговими загальними зборами такого товариства, вбачається, що позивач є юридичною особою із новим найменуванням, у результаті проведення державної реєстрації змін до статуту Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго», у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» №514-VІ від 17.09.2008.

Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» було новим найменуванням Відкритого акціонерного товариства Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго», створеного шляхом перетворення з державної акціонерної Енергопостачальної компанії «Миколаївобленерго» відповідно до Закону України «Про господарські товариства» та рішення Загальних зборів акціонерів. Відкрите акціонерне товариство Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» було перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» відповідно до вимог №514-VІ від 17.09.2008 Закону України «Про акціонерні товариства».

Позивач зазначає, що Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» є правонаступником Державної акціонерної енергопостачальної компанії (ДАЕК) «Миколаївобленерго», заснованої у процесі корпоратизації на базі державного енергопостачального підприємства (ДЕП) «Миколаївобленерго» у відповідності до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №170 від 31.08.1995 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Миколаївобленерго» та указу Президента України №282/95 від 04.04.1995 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України», наказу Міністерства економіки України №75 від 14.06.1995 «Про внесення змін та доповнень до переліків підприємств, що підлягають корпоратизації, та графіків її проведення».

З метою проведення корпоратизації на підприємстві було створено комісію з корпоратизації ДЕП «Миколаївобленерго» (далі Комісія з корпоратизації) та на підставі наказу керівника ДЕП «Миколаївобленерго» №1 від 19.06.1995 у строк з 01.07.1995 по 15.07.1995 проведено інвентаризацію згідно Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №158 від 02.03.1993.

Відповідно до п.10 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №508 від 05.07.1993 (далі Положення №508), Комісія з корпоратизації підготувала акт оцінки вартості майнового комплексу «Миколаївобленерго», що підлягало корпоратизації.

До акту оцінки вартості майнового комплексу «Миколаївобленерго» додано матеріали щодо визначення оціночної вартості майна згідно передаточного балансу, зокрема відомості, розрахунки та переліки об`єктів, що не підлягають приватизації (перелік об`єктів (основні засоби), які не підлягають приватизації по «Миколаївобленерго» від 15.07.1995; об`єкти цивільної оборони та культури, що не підлягають приватизації по «Миколаївобленерго» від 15.07.1995), які складені Комісією з корпоратизації.

Згідно п.10 Положення №508, Комісія з корпоратизації подає засновнику у двомісячний термін з дня затвердження її складу акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації, проект плану розміщення акцій та проект статуту відкритого акціонерного товариства, розроблений відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з урахуванням вимог передбачених Указом Президента України №210/93 від 15.06.1993 «Про корпоратизацію підприємств».

На виконання зазначених норм Комісією з корпоратизації направлено до Міністерства енергетики і електрифікації України акт оцінки вартості майнового комплексу «Миколаївобленерго».

Пунктом 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України №170 від 31.08.1995 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу ДЕП «Миколаївобленерго», а пунктом 5 встановлено «вважати ДАЕК «Миколаївобленерго» правонаступником ДЕП «Миколаївобленерго».

Суд зауважує, що в акті оцінки вартості майнового комплексу, конкретизований перелік майна, що увійшов в процесі корпоратизації до статутного фонду (капіталу) позивача не визначався.

При цьому, відповідно до п.15 Положення №508, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов`язків корпоратизованого підприємства.

У подальшому Державна акціонерна електропостачальна компанія «Миколаївобленерго» перейменовано у відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго».

У квітні 2011 року відповідно вимог Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення загальних зборів акціонерів Відкрите акціонерне товариство «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» перейменоване в Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго», а у квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго» перейменовано в Акціонерне товариство «Миколаївобленерго».

За даними позивача, у Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на даний час відсутній перелік майна, що увійшло до статутного капіталу позивача у процесі корпоратизації та інвентаризаційні описи основних фондів, складених на дату оцінки об`єкта у 1995 році.

З метою пошуку вказаних документів позивач звертався до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, AT «Одесаобленерго», Державного архіву Одеської області, Відокремленого підрозділу «Південна електроенергетична система» Приватного акціонерного товариства «НЕК «Укренерго», Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України.

У відповідях зазначених організацій (лист Міністерства енергетики та захисту довкілля України №26/1.1-19.3-9266 від 09.04.2020, листи Акціонерного товариства «Одесаобленерго» №101/03/03-1024 від 03.03.2020, №101/10/03-7080 від 02.11.2018, лист Державного архіву Одеської області №709/05-20 від 20.03.2020, лист Відокремленого підрозділу «Південна електроенергетична система» Національної енергетичної компанії «Укренерго» №05/8018 від 27.02.2020, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №12/02/2516/нк від 10.02.2015, лист Фонду державного майна України №10-21-1645 від 26.01.2018) вказано про відсутність у них переліку майна, що увійшло до статутного капіталу позивача та інвентаризаційних описів основних фондів, складених на дату оцінки об`єкта у 1995 році.

Позивач також зазначає, що 03.03.2017 набрав чинності Порядок підтвердження державними органами приватизації факту передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), затверджений наказом Фонду державного майна України №17 від 12.01.2017 (далі Порядок №17), у відповідності до п.5 якого для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу господарського товариства, утвореного у процесі приватизації (корпоратизації), заявник подає до державного органу приватизації, зокрема, дані інвентаризаційних описів основних фондів (зведений акт інвентаризації, перелік необоротних активів), складених на дату оцінки об`єкта.

У Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» не збереглися інвентаризаційні описи основних фондів (зведений акт інвентаризації, перелік необоротних активів), складених на дату оцінки об`єкта у 1995 році.

При цьому, позивач звертався до Фонду державного майна України з листом №01/16-4272 від 26.07.2017, з яким надав адресату усі наявні додаткові документи та інформацію, необхідні для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу позивача, крім даних інвентаризаційних описів основних фондів, складених на дату оцінки об`єкта.

Листом №10-21-1645 від 26.01.2018 Фонд державного майна України повідомив позивача, що наданий пакет документів є недостатнім для підтвердження факту передачі державного майна до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго».

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що згідно з балансовою довідкою бухгалтерії Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» №04.02/256 від 30.05.2024 на балансі товариства з 01.12.1978 обліковується будівля розподільчого пункту РП №340081 (інв.№ 31868), що знаходиться поблизу будинку №41 по вул.Колодязній у м.Миколаєві, та енергетичне обладнання, яке встановлене у РП №340081, зокрема: розподільний пристрій - РУ-0,4 кВ (інв.№31868), розподільний пристрій - РУ-6 кВ (інв.№31871); трансформатор силовий ТМ - 400 кВА (інв.№ 59248), трансформатор силовий ТМ - 630 кВА (інв.№31870), комплекс телемеханіки на базі шафи АВВ (інв.№66588).

Позивач зазначає, що Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» є оператором системи розподілу, тобто юридичною особою, відповідальною за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності. У відповідності до п.82 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії» система розподілу електричної енергії - система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для розподілу електроенергії.

При цьому, позивач зауважує, що РП №340081 є енергооб`єктом, що використовується товариством при здійсненні господарської діяльності з розподілу електричної енергії в межах закріпленої території м.Миколаєва.

Так, від РП №340081 (інв.№ 31868), живиться та отримують електрозабезпечення 13 власних трансформаторних підстанцій, а саме: ТП №152, ТП №243, ТП №744, ТП №481, ТП №114, ТП №730, ТП №1039, ТП №72, ТП №792, ТП №541, РП №82, РП №91, ТП №117, від яких в свою чергу отримують електроенергію 248 точок обліку юридичних споживачів та 6127 побутових споживачів.

Крім наведеного, позивач звертає увагу суду на те, що умовами договорів, укладених між товариством та споживачами електричної енергії, що живляться від РП №340081, а також актами розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (визначення точки продажу електричної енергії), які є невід`ємними додатками вищевказаних договорів, визначено межі балансової належності електромереж та установок.

Позивач також зазначає, що для обслуговування РП №340081 товариством 19.01.2012 складено паспорт технічного стану будівлі (споруди) РП №81 (РП №340081), в якому зазначено технічні характеристики будівлі.

Крім того, для обслуговування РП №340081 товариством 10.04.2010 складено паспорт розподільчого пункту РП №81 (РП №340081), в якому зазначено технічні характеристики РП та встановленого в ньому енергетичного обладнання, а також інформація щодо проведених ремонтно-відновлювальних робіт.

З метою недопущення виникнення аварійних ситуацій на енергетичному обладнанні та відключення від живлення споживачів електричної енергії, товариство здійснює проведення ремонтно-відновлювальних робіт РП №340081, що підтверджується відповідними записами у паспорті РП з січня 2006 року по 26.09.2023.

Обслуговування та проведення ремонтно-відновлювальних робіт підтверджується актами приймання виконаних робіт №482 від 28.01.2016, №496 від 15.01.2016, №489 від 15.01.2016, №492 від 27.01.2016, актом загального огляду споруд та будівель від 18.07.2014, листом огляду (перевірки) ТП напругою 6-10/0,38 кВ від 20.03.2023.

На замовлення позивача 19.10.2018 КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на нежитловий об`єкт: РП №81 (РП № 340081), інвентаризаційна справа №34043.

Крім того, на замовлення позивача 20.04.2024 ТОВ «Одеське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на нежитловий об`єкт: РП №340081, який позначено літерою «А-1» та має площу 80,6 кв.м.

Також, нерухоме майно РП №340081 внесено до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 07.05.2024, що підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

19.03.2014 між відповідачем та позивачем укладено договір оренди землі №10122 для обслуговування РП №81 (РП №340081), який розташований по поблизу житлового будинку №41 по вул.Колодязній у м.Миколаєві, кадастровий номер земельної ділянки 4810137200:08:018:0016. На теперішній час земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, який сплачує орендну плату, що підтверджується довідкою №04.02/266 від 07.06.2024.

13.03.2024 позивач звернувся до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з листом №01.01/01-18-1264 щодо подовження та укладання на новий термін договорів оренди землі у кількості 541 земельних ділянок, в перелік яких входить договір оренди землі №10122 для обслуговування РП №81 (РП №340081).

На переконання АТ «Миколаївобленерго», наведене свідчить, що єдиним користувачем та володільцем РП №340081 та встановленого у ній енергетичного обладнання, є позивач до мереж якого приєднано вищевказане електротехнічне обладнання. Фактично позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє зазначеним нерухомим майном, починаючи з 1978 року по теперішній час, тобто протягом 46 років, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання за АТ «Миколаївобленерго» права власності на РП №340081 за набувальною давністю в порядку ст.344 ЦК України.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо набуття права власності на будівлю закритої трансформаторної підстанції за набувальною давністю.

За приписами ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст.2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз.2 ч.3 ст.344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За приписами ч.1 ст.344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що аналізуючи поняття «добросовісність володіння» як ознаку набувальної давності за ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Враховуючи вищезазначене, дослідженню судом підлягають наступні обставини: чи може спірне майно бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

За наявними в матеріалах даної справи доказами судом встановлено наступні обставини:

- будівля РП №340081 не належить до категорій майна, вилучених із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння є законним та може бути об`єктом набувальної давності;

- позивач добросовісно заволодів нерухомим майном з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії; добросовісний характер володіння підтверджується тим, що позивач не був обізнаний на час заволодіння майном, що воно належить не йому та правомірно вважав, що мав набути це майно під час корпоратизації у складі майна цілісного майнового комплексу «Миколаївобленерго»;

- позивач відкрито володіє спірним нерухомим майном, що підтверджується: визначенням балансової належності у договорах, які укладено позивачем зі споживачами електричної енергії, що живляться від РП №340081, наявністю технічного паспорту на спірний нежитловий об`єкт, а також договором оренди землі, на якій розташований спірний об`єкт;

- позивач безперервно володіє спірним нерухомим майном починаючи з 1978 року по теперішній час, тобто протягом 46 року, а також здійснює його ремонт та обслуговування, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, паспортом енергооб`єкта, листками огляду; позивач також несе витрати на утримання спірного майна та отримує доходи від використання цього майна у власній господарській діяльності;

- відповідачем не спростовано відсутності осіб, які претендують на спірне нерухоме майно; право власності на будівлю за жодною особою не зареєстровано;

- згідно листів Фонду державного майна України №02/130 від 31.01.2024, Миколаївської обласної ради №1213-11-05-23 від 22.12.2023, виконавчого комітету Миколаївської міської ради №260/02.02.01-40/10/14/24 від 11.01.2024 будівля РП №340081 у останніх не обліковується;

- у позивача відсутній титул (підстава) для володіння майном та набуття права власності, оскільки ним не укладалося з жодною особою правочинів (договорів купівлі-продажу, оренди тощо), які б регулювали форму речових прав позивача стосовно спірного майна; в акті оцінки вартості майнового комплексу ДЕП «Миколаївобленерго», який складено та затверджено у процесі корпоратизації 31.08.1995 Міністерством енергетики та електрифікації України, конкретизований перелік майна, що увійшло в процесі корпоратизації до статутного капіталу позивача не визначався. Матеріали інвентаризації, що складалися під час корпоратизації відсутні. Докази того, що спірне майно увійшло до статутного капіталу позивача в процесі корпоратизації у 1995 році, у тому числі згідно Порядку №17, відсутні. У зв`язку з цим у позивача відсутні правоустановчі документи на спірне нерухоме майно, а право власності згідно вимог чинного законодавства не зареєстровано, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем, як повноважним представником Миколаївської міської територіальної громади, не спростовано та не заперечно, наявність всіх підстав, встановлених вимогами чинного законодавства, для набуття АТ «Миколаївобленерго» права власності за набувальною давністю на будівлю розподільчого пункту РП №340081, літера А-1, площею 80,6 кв.м, який розташований поблизу будинку №41 по вул. Колодязній у м.Миколаєві Миколаївської області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, останнім не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.

Повне судове рішення складено 23.09.2023 у зв`язку з перебуванням головуючого у даній справі судді Мавродієвої М.В. у відпустці.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Акціонерним товариством «Миколаївобленерго» (54017, м.Миколаїв, вул.Громадянська, буд.40; ідент.код 23399393) право власності за набувальною давністю на будівлю розподільчого пункту РП №340081, літера А-1, площею 80,6 кв.м, який розташований поблизу будинку №41 по вул.Колодязній у м.Миколаєві Миколаївської області.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23.09.2023 року.

Суддя М.В.Мавродієва