Рішення

від 25.09.2024 по справі 924/472/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" вересня 2024 р. Справа № 924/472/24

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Нечаюк А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м. Луцьк

до обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вест", м. Хмельницький

про стягнення коштів пайової участі в сумі 1275619,89 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Матущак А.В. - згідно ордера

від прокуратури: Лісовий О.І. - згідно посвідчення

У судовому засіданні, згідно ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення (вступна та резолютивна частини) проголошено 25.09.2024р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 17.05.2024р. відкрито провадження у справі №924/472/24, розгляд якої розпочався за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

14.08.2024р. постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м. Луцьк звернувся до суду з позовом про стягнення коштів пайової участі в сумі 1275619,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем як замовником будівництва вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", невиконанням ним свого обов`язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв`язку з будівництвом багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку, будинок №2. Тому, кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Розрахунок розміру пайового внеску зроблено прокурором на підставі п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", оскільки будівництво розпочато у 2020 році, коли норму ст. 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з 01.01.2020р.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування посилається на те, що абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачений обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів. На це вказує і Міністерство розвитку громад та територій України, яке є центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва та містобудування, у листі №1/15.2/515-21 від 12.02.2021р. Також відповідач зауважує, що дозвіл на виконання будівельних робіт був виданий 21.02.2019, але оскільки будівництво велося за кошти пайовиків, то для їх акумулювання потребувалося багато часу. Фактичне будівництво будинку №2 по ГП (черга 2) розпочалося лише у 2021 році, що підтверджується першим актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних робіт та витрати від 31.01.2021р.

Відмічає, що метою створення кооперативу є задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб його членів (асоційованих членів) на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, трудової участі. Кооператив є неприбутковою організацією та лише здійснює будівництво житла за кошти пайовиків, внесені на підставі договорів про пайову участь у будівництві. На кожен будинок складається кошторис, який включає всі витрати будівництва і на підставі якого визначається вартість одного квадратного метра та сума пайових внесків. У зв`язку зі змінами законодавства у кошториси будівництва з 01.01.2021р. не включалися кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, а тому вони і не сплачувалися пайовиками. Вважає посилання на ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставним, оскільки кооператив не зберігає у себе за рахунок Луцької міської ради кошти на розвиток інфраструктури, оскільки ніколи не отримував їх від пайовиків, за рахунок коштів яких будувався будинок №2. Згідно договорів про сплату внесків у обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Вест" передбачено, що кооператив не є власником об`єкта нерухомості, що будується за рахунок пайового внеску пайовика після повної його сплати відповідно до умов цього договору та підписання акту приймання-передачі. Будівництво житлового будинку №2 по ГП (черга 2) закінчено і пайовики стали власниками квартир, а кошти, які вносяться на рахунок кооперативу у даний час іншими пайовиками інших наступних черг не мають жодного відношення до будівництва зазначеного будинку. Задоволення позову та стягнення коштів з кооперативу призведе до порушення інтересів пайовиків, які внесли кошти для будівництва квартир в інших будинках.

Як вважає відповідач, обов`язок замовників будівництва сплачувати кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, який ґрунтувався на абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" існував до 01.01.2021р. Саме з цієї дати позивач або прокурор могли довідатися про порушення права на отримання Луцькою міською радою коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

У відзиві на позов, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України. Вказує, що у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 21.02.2019р. до 01.01.2021р.

У судовому засіданні представник відповідача заявив, що не підтримує заяву про застосування строку позовної давності.

Для проведення нарахування суми безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України прокурор посилається на сертифікат від 28.06.2022р. та дозвіл на будівництво будинку, який був виданий 21.02.2019р. Проте дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.02.2019р. на весь об`єкт будівництва в цілому, що складається з 5 черг, будівництво яких здійснюється поетапно. Відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та витрати від 31.01.2021р. перші будівельні роботи по черзі №2 фактично були розпочаті у 2021 році, тому, на переконання відповідача, обов`язок зі сплати пайового внеску в силу Закону та його повернення на підставі ст. 1212 ЦК України не виникав.

У відповіді на відзив прокурор зазначає про те, що до 01.01.2020р. відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі Закону. При цьому, передбачений "Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено для: об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені; об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Прокурор вказує, що згідно п. 5 акту готовності об`єкта до експлуатації від 08.06.2022р. будівництво об`єкту розпочато у липні 2020 року, а завершено у червні 2022 року. Тобто відповідач, самостійно формуючи вказаний документ з метою отримання сертифікату від 28.06.2022р. №ІУ123220618257, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації - вказав початок будівельних робіт саме у 2020 році. Зазначає, що долучений представником відповідача до відзиву акт приймання-виконання будівельних робіт від 31.01.2021р. не свідчить про початок робіт саме на дату складання акту, а лише вказує на проведення певних робіт в цей період.

Зазначає, що будівництво відповідачем об`єкту було розпочато у червні 2020 року та станом на 01.01.2020р. такий об`єкт не був введений в експлуатацію, а тому за відсутності укладеного договору про сплату пайової участі у відповідача виник обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р. звернутися до Луцької міської ради з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності у даній справі, прокурор зазначає, що обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Відмічає, що готовність до експлуатації вищевказаного об`єкту будівництва підтверджена сертифікатом від 28.06.2022р. Оскільки з моменту початку будівництва і до його завершення відповідач не виконав свій обов`язок щодо сплати коштів пайової участі, саме з 28.06.2022р. і варто вважати перебіг строку визначений ст. 257 ЦК України.

Представник прокуратури в судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача наполягає на відмові у позові.

Представник позивача у судове засідання не з`явився.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно інформації, яка міститься на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва: обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Вест" є замовником об`єкта будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку.

21.02.2019р. обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Вест" отримав дозвіл №ІУ113190522008 на виконання будівельних робіт (нове будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку).

Назва об`єкта: будинок №2 по ГП; код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд 1122.1 - "будинки багатоквартирні масової забудови".

Будівельні роботи з будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку Будинок №2 по ГП виконано обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Вест" з 13.07.2020р. по 08.06.2022р.

08.06.2022р. обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вест" видано акт готовності об`єкта до експлуатації, у якому зазначено, зокрема, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 41892,799 тис. гривень. Кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту не сплачуються з огляду на пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Згідно відомостей Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 10.06.2022р., Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано сертифікат від 28.06.2022р. №ІУ123220618257 відповідності закінченого будівництвом об`єкта (нове будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку" Коригування. Будинок №2 по ГП) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Згідно даних сертифіката від 28.06.2022р. загальна площа квартир житлового будинку №2 по ГП за результатами технічної інвентаризації становить 4146,20 кв.м.

Листом від 03.04.2024р. №53-2868вих-24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 24.04.2024р. надати до окружної прокуратури інформацію з приводу надходження до бюджету Луцької територіальної громади коштів - пайової участі від замовників будівництва, зазначених у листі об`єктів, з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

У відповідь, листом від 11.04.2024р. виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури про те, що звернення про укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька і надходження до бюджету Луцької міської територіальної громади коштів пайової участі на спірний об`єкт будівництва від замовника будівництва не надходили. Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту на об`єкти будівництва за класом наслідків СС3, видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація про сплату пайової участі повинна була зазначатися у сертифікаті про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20.09.2019 №132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. Орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведено з урахуванням норм Закону України від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" із зазначенням розрахунку обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Вест".

Листом від 16.04.2024р. №53-3365вих-24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури звернувся до Луцької міської ради з проханням у строк, не пізніше 24.04.2024 надати до окружної прокуратури витребувану листом від 03.04.2024 інформацію та повідомити про вжиті та заплановані Луцькою міською радою заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення з об`єктів господарювання до місцевого бюджету безпідставно збережених грошових коштів - пайової участі (при цьому, у разі невжиття таких заходів - повідомити про причини).

У відповідь, листом від 23.04.2024р. виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури, що у листі від 11.04.2024р. №1.1-9/1653/2024 зазначено, що замовники будівництва не звертались до органу місцевого самоврядування щодо укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, відповідно, кошти до бюджету територіальної громади не надходили. На об`єкти будівництва, віднесені до класу наслідків СС3, сертифікати про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів видала Державна інспекція архітектури та містобудування України. Відповідно інформація щодо сплати пайової участі повинна була зазначатися у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (пп. 6, п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 20.09.2019р. №132-IX). Луцька міська рада не володіє вищезазначеною інформацією, відповідно заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались. У попередньому листі виконавчий комітет Луцької міської ради надав орієнтовні розрахунки пайової участі щодо кожного із об`єктів будівництва, проведені з урахуванням норм Закону України від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та рішення Луцької міської ради від 24.12.2019р. № 68/85 "Про затвердження у новій редакції Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька", яке є нормативно-правовим актом та обов`язковим до виконання на відповідній території.

Листом від 25.04.2024р. №53-3707вих24 заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської обласної прокуратури повідомив Луцьку міську раду про ініціювання звернення до Господарського суду із позовом в інтересах держави, в особі Луцької міської ради про стягнення з обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Вест" до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів пайової участі.

Оскільки відповідач, відповідно до абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перерахував до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, прокурор просить суд стягнути з відповідача до бюджету кошти пайової участі в сумі 1275619,89 грн.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункти 26, 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 80, 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункти 8.16, 8.17) і №922/1830/19 (підпункти 7.1, 7.2)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022р. у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Поняття "інтереси держави" визначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, зазначивши, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У даній справі заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Луцької міської ради м. Луцьк із позовом до обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вест" м. Хмельницький про стягнення коштів пайової участі в сумі 1275619,89 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (зі змінами) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Порядок укладення договору пайової участі за вказаною статтею Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

Отже, зі змісту ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.

Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим 20.09.2019р. прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни, зокрема у Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" шляхом виключення із його тексту, зокрема ст. 40, про що зазначено у ч. 3 п. 13 р. І.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" набрав чинності 17.10.2019р., однак, Верховна Рада постановила, що п. 13 р. І цього Закону набирає чинності з 01.01.2020р. (п. 1 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень).

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. За загальним правилом дія нормативного акта (чи його окремої частини) починається з моменту набрання ним чинності (якщо інше не передбачено нормативним актом), а завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої нормативний акт (чи його окрема частина) остаточно втрачає чинність.

Судом встановлено, що обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Вест", згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 21.02.2019 №ІУ 113190522008, було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку" Коригування. Будинок №2 по ГП.

Будівельні роботи виконано у строк з 13.07.2020р. по 08.06.2022р.

В матеріалах справи наявний акт готовності об`єкта до експлуатації від 08.06.2022р. "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення на вул. Стрілецька, 6 в м. Луцьку" Коригування. Будинок №2 по ГП (черга №2).

Враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт будівництво об`єкта розпочалося після 01.01.2020р., коли набула чинності норма п. 13 р. І Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якою скасовано обов`язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст. 40 Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності". Водночас у р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Згідно з абз. 1 п. 2 р. ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020р. у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Однак в абз. 2 п. 2 р. ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020р.), якщо станом на 01.01.2020р. такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.

Норми абз. 1 та абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Так, в абз. 2 п. 2 р. ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", встановлено:

- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);

- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому не йдеться про наявність у замовника будівництва обов`язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі, як це було передбачено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22, від 04.04.2024р. у справі №923/1306/21, від 15.08.2024р. у справі №914/2145/23 у подібних правовідносинах.

Враховуючи наведене, відповідач зобов`язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва в строк до 10.01.2020р. і до введення об`єкта в експлуатацію влітку 2022 року (28.06.2022р.) сплатити пайові внески.

Враховуючи викладене, прокурором доведено обов`язок відповідача як замовника будівництва здійснити оплату пайового внеску щодо об`єкта будівництва у 2020 році до введення його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п. 4 ч. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

При цьому, відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Заперечення відповідача про те, що будівництво об`єкту відповідачем розпочалось лише у 2021 році, а обов`язок замовників будівництва сплачувати кошти для створення і розвитку інфраструктури існував до 01.01.2021р. судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено, зокрема, для об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію.

При цьому судом враховується, що дозвіл на виконання будівельних робіт видано відповідачу - 21.02.2019р., з огляду на що суд оцінює критично доводи відповідача про те, що роботи по будівництву виконувались відповідачем після 01.01.2021р.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи акту готовності об`єкта до експлуатації від 08.06.2022р., будівництво об`єкту розпочато у липні 2020 року, а завершено у червні 2022 року, тобто відповідач самостійно вказав початок будівництва в акті.

Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, суд зобов`язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17).

Господарський суд з огляду на вимоги статтей 79, 86 ГПК України має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.

У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", сертифікату готовності об`єкту до експлуатації від 28.06.2022р. №ІУ123220618257 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022р. №53 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (термін наказу дії з 17.02.2022р. по 23.11.2022р., тобто показники діяли на дату прийняття об`єкту в експлуатацію - 28.06.2022р.).

Згідно даних сертифіката від 28.06.2022р. №ІУ123220618257 загальна площа квартир об`єкта будівництва становить становить 4146,20 кв.м.

Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022р. №53 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської області становить 15383,00 грн.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми суд зазначає, що останній є обґрунтованим, арифметично правильним, відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та становить 1275619,89 грн.

4146,20 кв.м.*15383,00 грн. = 63780994,60 грн. *2% .

Враховуючи наведене, у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі за розрахунком, право міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведене до поновлення порушеного права позивача.

Аналогічні правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведено у постановах Верховного Суду України від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19, від 15.08.2024р. у справі №914/2145/23.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених безпідставно збережених коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, оскільки матеріали справи підтверджують наявність у відповідача обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта на підставі абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який виконаний відповідачем не був.

При цьому суд виходить з того, що наведені висновки щодо застосування абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є спрямованими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020р. та/або після 01.01.2020р. та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі (Правова позиція Верховного Суду викладена у постанові №914/2145/23 від 15.08.2024р.).

Отже, заперечення відповідача щодо стягнення коштів пайової участі судом до уваги не приймаються.

У відзиві на позов, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 статі 267 Кодексу визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зважаючи на те, що обов`язок замовника будівництва сплатити кошти відповідно до п.4 ч.2 р.ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено - до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, враховуючи, що сертифікат готовності об`єкта до експлуатації видано 28.06.2022р., прокурор звернувся з позовом до суду 14.05.2024, суд приходить до висновку, що прокурором не пропущено трирічний строк позовної давності, яка почала свій перебіг із дня, наступного за днем введення об`єкту в експлуатацію з 29.06.2022р., що за даних обставин виключає можливість застосування спливу позовної давності за заявою відповідача.

Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, тому вони підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України. При цьому судом застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору на підставі ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку із поданням позовної заяви через електронний суд.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вест" (м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, 2/1А, офіс 330, код 41960125) на користь Луцької міської ради (м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код 34745204) для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади грошові кошти пайової участі в сумі 1275619,89 грн. (один мільйон двісті сімдесят п`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять гривень вісімдесят девять копійок).

Видати наказ.

Стягнути з обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вест" (м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, 2/1А, офіс 330, код 41960125) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15 Волинської області, код 02909915) 15307,43 грн. (п`ятнадцять тисяч триста сім гривень сорок три копійки) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2024 року.

Суддя В.В. Димбовський