Рішення
від 19.09.2024 по справі 927/471/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/471/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

вул. Вячеслава Чорновола, 50 А, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500 в інтересах держави

в особі позивача: Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, проспект Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідачів:

1. Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04412679, вул. Центральна, 3, смт Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200

2. Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Талалаївське районне Дочірнє агролісогосподарське підприємство «Талалаївкарайагролісництво»,

код ЄДРПОУ 30894312, вул. 30 років Перемоги, с. Скороходове, Прилуцький район, Чернігівська область, 17223

Предмет спору: про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: Дубін В. І., представник;

за участю прокурора: Оліфір А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області та Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, у якому прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7572/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі в комунальну власність Талалаївської територіальної громади земельної ділянки площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014, розташованої на території Талалаївської селищної ради Прилуцького району (територія колишньої Липівської сільської ради Талалаївського району) Чернігівської області;

- скасування рішення державного реєстратора Талалаївської Державної адміністрації Галицького О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 45268933 від 29.01.2019 з одночасним припиненням речових прав Талалаївської селищної ради на земельну ділянку площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014;

- скасування в державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,435 га;

- зобов`язання Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області повернути земельну ділянку площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 державі в особі Чернігівської обласної ради.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 27.05.2024 відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Талалаївське районне Дочірнє агролісогосподарське підприємство «Талалаївкарайагролісництво»; призначено підготовче засідання на 25.06.2024 на 10:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 27.05.2024 була доставлена відповідачам в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС 27.05.2024 о 19:49, а отже останнім днем для подання відповідачами відзиву на позов є 12.06.2024.

31.05.2024 відповідач-2 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву, у якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

31.05.2024 третя особа через підсистему «Електронний суд» подала до суду письмові пояснення щодо позову.

07.06.2024 прокурор у підсистемі «Електронний суд» сформував відповідь на відзив, яка отримана судом 10.06.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. підготовче засідання, призначене на 25.06.2024 на 10:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 15.07.2024 підготовче засідання призначено на 30.07.2024 на 10:30, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Позивач, відповідачі та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у підготовче засідання 30.07.2024 не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 30.07.2024 проводилось за відсутності позивача, відповідачів та третьої особи (їх представників).

У підготовчому засіданні 30.07.2024 суд розцінив подану відповідачем-2 заяву як відзив на позовну заяву, оскільки у ній викладені заперечення щодо позовних вимог, та долучив його до матеріалів справи, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

Суд встановив, що відповідь прокурора на відзив відповідача-2 подана з пропущенням строку на її подання.

Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на подання відповіді на відзив з пропущенням строку на її подання, прокурор пояснила, що відзив відповідача-2 був надісланий до електронного кабінету Чернігівської обласної прокуратури, тоді як позов поданий Прилуцькою окружною прокуратурою, яка має також свій електронний кабінет в ЄСІТС.

Суд визнав поважними причини пропуску прокурором строку на подання відповіді на відзив відповідача-2, долучив її до матеріалів справи, а спір вирішується з її урахуванням.

Також суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення третьої особи щодо позову як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 30.07.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.08.2024 на 11:30.

Ухвалою суду від 31.07.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 22.08.2024.

Позивач та відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 22.08.2024 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 22.08.2024 проводилось за відсутності позивача та відповідачів (їх представників).

У судовому засіданні 22.08.2024 суд оголосив перерву до 19.09.2024 до 10:40.

Ухвалою суду від 23.08.2024 повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 19.09.2024.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 19.09.2024 проводилось за відсутності позивача та відповідачів (їх представників).

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу доказу фрагменту накладки на ортофотоплан межі кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» та межі земельної ділянки згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2017 року, неякісна копія якого була додана до позовної заяви.

Суд долучив до матеріалів справи оригінал зазначеного доказу.

У судовому засіданні 19.09.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7575/14-18-сг, на підставі акта приймання-передачі Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу-1 з державної власності у комунальну земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1177,6006 га, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,4350 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка, яка розташована на території Липівської сільської ради (на даний час Липівський старостинський округ Талалаївської селищної ради), входить в межі ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця», а також перебуває у постійному користуванні ДП «Талалаївкарайагролісництво».

Прокурор вважає, що наказ від 27.09.2018 № 25-7575/14-18-сг в частині передачі в комунальну власність спірної земельної ділянки, сформованої за рахунок земель природно-заповідного фонду, прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області з перевищенням повноважень, а відтак є незаконним та підлягає визнанню недійсним. Віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам законодавства, враховуючи те, що ця земельна ділянка є землею природно-заповідного фонду, яка перебуває у постійному користуванні третьої особи. Враховуючи те, що оспорюваний наказ в зазначеній частині є незаконним, право володіння до відповідача-1 не перейшло, записи про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації уповноваженим суб`єктом Чернігівською обласною радою правомочностей щодо цієї земельної ділянки, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Талалаївської селищної ради.

Відповідач-1 відзиву на позов у встановлений судом строк до суду не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-1 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Відповідач-2 заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- позивач неодноразово у позовній заяві вказує на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель природно заповідного фонду. Разом з тим, немає жодного документу, який би підтверджував цільове призначення спірної земельної ділянки інше, ніж землі сільськогосподарського призначення;

- виконане інженером-таксатором накладення на ортофотоплан кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» та межі спірної земельної ділянки не є належним доказом, на підставі якого можна встановити обставини справи, оскільки не містить ряд необхідних відомостей, та не може замінити висновок експерта.

У відповіді на відзив відповідача-2 прокурор зазначає, що:

- візуальним порівнянням схеми розташування спірної земельної ділянки з «Технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Липівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області» з картографічними матеріалами заказника «Березовиця» повністю підтверджується факт знаходження спірної ділянки в межах об`єкта природно-заповідно фонду. Водночас, при проведенні у 2013 році інвентаризації земель на території Липівської сільської ради Талалаївського району перебування спірної ділянки у постійному користуванні лісогосподарського підприємства для ведення лісового господарства та в межах об`єкта природно-заповідного фонду було проігноровано, будь-яких обмежень у використанні не встановлено.

- матеріали ВО «Укрдержліспроект» є належними та допустимими доказами у даній справі, якими у сукупності з іншими доказами, зокрема, Державним актом на право постійного користування землею І-ЧН №001544, матеріалами лісовпорядкування ДП «Талалаївкарайагролісництво», Положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця» з картографічними матеріалами та охоронними зобов`язаннями до нього, підтверджують незаконність надання спірній земельній ділянці 7425384000:05:001:2014 площею 22,4350 га цільового призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» та її передачу з таким цільовим призначення у комунальну власність Талалаївської територіальної громади.

Третя особа у своїх письмових поясненнях щодо позову зазначила, що квартал 20 перебуває в межах ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця», що підтверджується Положенням про об`єкт природно-заповідного фонду, затвердженим наказом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 03.12.2019 №110. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,4350 га повністю розташована в межах ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця» в межах земельної ділянки лісового фонду квартал 20, що перебуває у постійному користуванні ДП «Талалаївкарайагролісництво». Власником і розпорядником земельних ділянок лісового фонду, що розміщені у кварталі 20, є виключно Чернігівська обласна рада. Ані власник лісових земель Чернігівська обласна рада, ані засновник ДП «Талалаївкарайагролісництво» КП «Чернігівоблагроліс» рішення про вилучення з комунальної власності чи постійного користування ДП «Талалаївкарайагролісництво» земель лісогосподарського призначення не приймали. Таким чином, здійснення реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,4350 га за Талалаївською територіальною громадою є незаконним. Вказана земельна ділянка має бути витребувана з незаконного володіння на користь держави в особі Чернігівської обласної ради, а перешкоди у здійсненні ДП «Талалаївкарайагролісництво» господарської діяльності як постійного користувача земельної ділянки, розташованої у кварталі 20, усунуті.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Рішенням Чернігівської обласної ради народних депутатів від 21.03.1995 затверджено перелік територій та об`єктів, що вносяться до складу природно-заповідного фонду області, згідно з додатком №1, у якому міститься ботанічний заказник «Березовиця», с. Березовиця (а.с. 25-27).

16.06.1995 Держуправлінням екологічної безпеки в Чернігівській області затверджено Положення про ботанічний заказник «Березовиця», відповідно до п. 1, 2, 3, 5, 12 якого ботанічний заказник «Березовиця» організований рішенням Чернігівської обласної ради народних депутатів від 21.03.1995 з метою збереження в природному стані унікального для зони лісостепу ландшафту з елементами рослинності, характерної для зони Полісся, а також з рідкісною рослинністю. Ботанічний заказник «Березовиця» загальною площею 319 га знаходиться в Талалаївському районі і розташований на землях дослідного господарства «Березовиця» і Талалаївського лісництва. Ботанічний заказник «Березовиця» входить до складу природно-заповідного фонду Чернігівської області. Межі ботанічного заказника переносяться в натуру з встановленням охоронних та інформаційних знаків, щитів і наносяться на планово-картографічні матеріали землекористувачів. На території, оголошеній ботанічним заказником «Березовиця», забороняються такі види господарської діяльності, рубки головного користування, прохідні рубки, випас худоби і сінокосіння, порушення ґрунтового і рослинного покриву, застосування хімічних засобів, всі види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природного стану заказника (а.с. 42).

Рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 надано земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, в постійне користування підприємствам (згідно з додатками №1 та №2) для ведення лісового господарства. Відповідно до додатку №1 до рішення обласної ради від 27.03.2001 Дочірньому агролісогосподарському спеціалізованому підприємству «Талалаївкарайагролісництво» надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 4380,2 га, розташовану в Талалаївському районі (а.с. 20-22).

Держуправлінням екології та природних ресурсів в Чернігівській області передано під охорону землекористувачу ДП «Талалаївкарайагролісництво» ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця» площею 319 га, який розташований в Талалаївському районі, Талалаївському лісництві, кв. 9, що підтверджується охоронним зобов`язанням від 13.12.2001 №20/8-578 (а.с. 43).

28.11.2002 на підставі розпорядження Талалаївської райдержадміністрації №272 від 20.09.2002 ДП «Талалаївкарайагролісництво» видано Державний акт І-ЧН №001544 на право постійного користування земельною ділянкою площею 720,15 га в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства. Додатком до державного акта є план зовнішніх меж земельної ділянки ( а.с. 37-38).

У 2013 році фахівцями ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Липівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, яка затверджена розпорядженням Талалаївської районної державної адміністрації Чернігівської області від 02.12.2013 №356.

26.11.2013 Відділом Держземагентства у Талалаївському районі проведено державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 22,435 га, якій присвоєно кадастровий номер 7425384000:05:001:2014, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДАСП «Талалаївкарайагролісництво» КП «Чернігівоблагроліс» (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) у 20 кварталі знаходиться ботанічний заказник місцевого значення (а.с. 39-40).

Прокурор надав план лісовпорядкування 2016 року майстерської дільниці №1 ДАСП «Талалаївкарайагролісництво», згідно з яким квартал 20 знаходиться на території Липівської сільської ради (а.с. 41).

Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 03.12.2019 №110 затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця», відповідно до п. 1.5, 1.6, 1.7, 3.1, 3.4 якого загальна площа ботанічного заказника 319 га. Заказник розташований: кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» (192,1 га); кв. 8 Талалаївського лісництва ДП «Борзнянське лісове господарство» (14 га); землі Липівської сільської ради, яка ввійшла в Талалаївську селищну раду Талалаївської об`єднаної територіальної громади (112,9 га). Землекористувач ДП «Талалаївкарайагролісництво», ДП «Борзнянське лісове господарство». На території заказника забороняється будь-яка діяльність, що суперечить меті та завданням заказника, зокрема, випас та прогін худоби; розорювання або в інший спосіб пошкодження, ліквідація природних місць мешкання диких тварин (нір, барлогів, гнізд тощо); надання земельних ділянок під забудову та у господарське використання; інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зв`язків ходу природних процесів, втрати наукової, природоохоронної та естетичної цінності природного комплексу, що охороняється. Забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах Заказника здійснюється Землекористувачем (а.с. 47-49).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7572/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Талалаївській селищній раді у комунальну власність Талалаївської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1177,6006 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Талалаївської селищної об`єднаної територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 56).

На підставі акта приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 27.09.2018 №25-7572/14-18-сг передало із державної власності, а Талалаївська селищна рада прийняла у комунальну власність Талалаївської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,4350 га.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Талалаївської районної державної адміністрації Галицьким О. М. 18.01.2019 за територіальною громадою в особі Талалаївської селищної ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 22,4350 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 (індексний номер рішення 45268933 від 29.01.2019) (а.с. 60).

04.12.2019 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації оформлено охоронне зобов`язання №2018-578, яким передано під охорону та дотримання встановленого режиму територія ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця» загальною площею 319 га, з якої:

- 192,1 га Талалаївське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Талалаївкарайагролісництво»;

- 112,9 га Талалаївська селищна рада Талалаївської об`єднаної територіальної громади;

- 14 га ДП «Борзнянське лісове господарство» Талалаївське лісництво кв. 8 (а.с. 53).

Відповідно до п. 3 охоронного зобов`язання №2018-578 землекористувач зобов`язаний, зокрема, не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду.

Листом від 05.03.2024 №02-275 ВО «Укрдержліспроект» на запит прокурора надав фрагмент накладки на ортофотоплан кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» та межі земельної ділянки згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2017, яка виконана інженером-таксатором 1 кат. Бондарчуком В. І., згідно з якою земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 повністю перебуває в межах кв. 20.

У листі від 04.04.2024 КП «Чернігівоблагроліс» повідомило прокурору, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22 га накладається на ділянку лісового фонду ДП «Талалаївкарайагролісництво», зміна цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувалась (а.с. 29).

Прокурор надав витяги з інтернет ресурсу «Відкриті дані земельного кадастру» щодо місяця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 та ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця», згідно з якими спірна земельна ділянка повністю знаходиться в межах цього ботанічного заказника.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Пунктом 3 ст. 30 Лісового кодексу України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними.

Згідно зі статутом Талалаївського РДАСП «Талалаївкарайагролісництво» Підприємство є дочірнім підприємством КП «Чернігівоблагроліс» Чернігівської обласної ради; майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон № 5245-VI), з дня набрання чинності цим законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Закону № 5245-VI з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Предметом спору є земельна ділянка, яка як станом на час набрання чинності Закону № 5245-VI, так і на теперішній час перебуває у постійному користуванні Талалаївського районного ДАСП «Талалаївкарайагролісництво», та є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Отже, Чернігівська обласна рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з листом від 07.03.2024 №15/3/1-1513-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив у строк до 25.03.2024 повідомити про вжиті заходи щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Листом 01-05/225 від 18.03.2024 Чернігівська обласна рада повідомила прокурора, що заходи претензійно-позовного характеру щодо спірної земельної ділянки нею не вживалися та не заперечила проти представництва прокуратурою інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області для повернення із комунальної власності незаконно відчуженої спірної земельної ділянки.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо визнання незаконним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Прокурор обґрунтовував позов порушенням законодавства при передачі у комунальну власність спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка знаходяться в межах ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця» та перебуває у постійному користуванні ДАСП «Талалаївкарайагролісництво» для ведення лісового господарства, а відтак спірний наказ відповідача-2 прийнятий з перевищенням повноважень.

Відповідач-2 заперечує проти приналежності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Липівської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області була розроблена технічна документація, яка включає в себе визначення площі, меж спірної земельної ділянки, місця розташування та обмежень у використання спірної земельної ділянки.

26.11.2013 Відділом Держземагентства у Талалаївському районі проведено державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 22,435 га та присвоєно їй кадастровий номер 7425384000:05:001:2014.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 ЗК України).

За змістом статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів врегульовано положеннями Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

За частинами 2, 4 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

У ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Обмеження у використанні земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначено статтею 46-1 ЗК України, за змістом якої землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти (частина 1). Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення (частина 2).

Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

За змістом ч. 3, 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (у редакції, чинній на момент прийняття Чернігівською обласною радою рішення від 21.03.1995) рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами народних депутатів.

Заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва й інші території та об`єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України з оформленням охоронного зобов`язання.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Як встановив суд, рішенням Чернігівської обласної ради від 21.03.1995 №1207/2000 організований ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця», розташований у с. Березовиця Талалаївського району.

Зі змісту цих охоронних зобов`язань вбачається, що на заповідній території забороняється проведення забороненої господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту.

З аналізу частини 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» слідує, що оформлення органами центрального органу в галузі охорони навколишнього природного середовища охоронного зобов`язання підтверджує статус відповідних територій як належних до природно-заповідного фонду.

Суд встановив, що 28.11.2002 на підставі розпорядження Талалаївської райдержадміністрації №272 від 20.09.2002 ДП «Талалаївкарайагролісництво» видано Державний акт І-ЧН №001544 на право постійного користування земельною ділянкою площею 720,15 га в межах згідно з планом землекористування для ведення лісового господарства.

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ч. 3 ст. 7 ЛК України).

За приписами ст. 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 2 ст. 17 ЛК України).

На території Липівської сільської ради Талалаївського (нині Прилуцького) району, с. Березовиця, знаходиться ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця».

Вказаний заказник розташований, зокрема, в лісовому кварталі 20 ДАСП «Талалаївкарайагролісництво», що підтверджується охоронними зобов`язаннями від 13.12.2001 №20/8-578, від 04.12.2019 №2018-578, проектом організації та розвитку лісового господарства ДАСП «Талалаївкарайагролісництво» КП «Чернігівоблагроліс» (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), планом лісовпорядкування 2016 року майстерської дільниці №1 ДАСП «Талалаївкарайагролісництво»; Положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця», затвердженим Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 03.12.2019 №110.

Інженером-таксатором Бондарчуком В. І. було проведено накладення спірної земельної ділянки на ортофотоплан межі кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» та встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 повністю потрапляє в межі лісового кварталу 20.

Зазначене також підтверджується листом КП «Чернігівоблагроліс» від 04.04.2024 КП «Чернігівоблагроліс», у якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22 га накладається на ділянку лісового фонду ДП «Талалаївкарайагролісництво», зміна цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувалась.

Порівнявши конфігурацію та місце розташування лісового кварталу 20 та ботанічного заказника «Березовиця», суд доходить висновку, що межі цих кварталу та заказника співпадають.

Таким чином, спірна земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку природно-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця»), яка передана у постійне користування третій особі для ведення лісового господарства.

Відповідач-2 вважає, що виконане інженером-таксатором накладення на ортофотоплан кв. 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» та межі спірної земельної ділянки (матеріали, надані разом з листом ВО «Укрдержліспроект» від 05.03.2024 №02-275) не є належним доказом, на підставі якого можна встановити обставини справи, оскільки: цей лист з додатком не є документом, який встановлює обставини справи згідно зі ст. 69 ГПК України; не містить інформації про об`єкти дослідження, не містить посилань на вихідні матеріали, якими користувався інженер-таксатор, дату проведеного дослідження, назву, вид проведених робіт (це не експертиза, це не науковий висновок тощо; посилання на норми законодавства, якими керувався інженер-таксатор при проведенні цього виду робіт (не вказано якого виду робіт та чим передбачено такі роботи); відомостей про акредитацію ВО «Укрдержліспроект» на проведення такого виду робіт; відомостей про кваліфікацію інженера-таксатора В.І. Бондаренка для проведення вказаного виду робіт; відомостей про перебування інженера-таксатора у трудових (цивільно-правових) відносинах з ВО «Укрдержліспроект»; відомостей про використання повірених, відкаліброваних тощо технічних засобів, які дають можливість компетентно провести такий вид робіт; відомостей про наявність у ВО «Укрдержліспроект» спеціальних комп`ютерних програм або програмного забезпечення для проведення такого виду робіт.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що у супровідному листі від 05.03.2024 № 02-275 вказано, що інженером-таксатором досліджувався ортофотоплан кварталу 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво» за межами його таксаційних виділів згідно з наданими координатами поворотних точок, відповідно, інженер-таксатор виконав роботи, використовуючи матеріали, які не виготовляються, не узагальнюються та не зберігаються ВО «Укрдержліспроект» згідно функцій та повноважень, які має підприємство, і, як висновок, об`єктивність досліджень цих об`єктів як експерта по цим об`єктам відсутня.

Також, за доводами відповідача-2, матеріали консультацій інженера-таксатора не включають інформацію: опис матеріалів, наданих для проведення експертизи; перелік питань, поставлених перед експертом; вказівку на місце, куди експерт спрямовує висновок (підготовлено для подання до суду тощо); відмітку про обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; перелік та опис об`єктів дослідження; опису дослідження (порядок проведення, вказівка на методи тощо); зазначення вимог нормативно правових документів із землеустрою на момент проведення експертизи; переліку обставин, встановлених експертом (по кожному окремому питанню); висновків; додатків до висновку (які є його невід`ємною частиною).

На думку відповідача-2, матеріали консультацій інженера-таксатора, пов`язаних із застосуванням технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків тощо) не замінюють висновок експерта і не містять перелічених вище даних.

Суд відхиляє зазначені заперечення відповідача-2, враховуючи наступне.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Отже, інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21.

Відповідач-2 не обґрунтував, якими саме нормативно-правовими актами передбачено зазначення у листі ВО «Укрдержліспроект» від 05.03.2024 №02-275 усього переліку відомостей, на відсутність яких посилається відповідач-2.

Щодо відсутності у графічних матеріалах інженера-таксатора наведеного відповідачем-2 переліку відомостей суд зазначає, що зазначення таких відомостей передбачено для висновку експерта, яким графічний матеріал не є.

Стосовно відсутності висновку експерта суд вказує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Крім того, суд враховує, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області в силу своїх повноважень зобов`язано володіти достовірною інформацією про розташування тих чи інших земельних ділянок, у тому числі спірної земельної ділянки.

Проте відповідачем-2 не надано доказів на спростування твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка накладається на землі кварталу 20 ДП «Талалаївкарайагролісництво».

За таких обставин, суд доходить висновку, що прокурором надані належні докази накладення спірної земельної ділянки на землі ботанічного заказника «Березовиця», який розташований у в кварталі 20 та перебуває у постійному користуванні ДП «Талалаївкарайагролісництво» для ведення лісового господарства.

Відтак доводи відповідача-2 про відсутність доказів, які підтверджують інше цільове призначення спірної земельної ділянки ніж землі сільськогосподарського призначення відхиляються судом як необґрунтовані.

Частиною 1 ст. 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі відповідачем-2 спірного наказу) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Разом з тим, доказів припинення у третьої особи права постійного користування земельними ділянки, до складу яких входить і спірна земельна ділянка, у тому числі її вилучення, суду не надано.

Статтею 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) врегульовано встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 2 статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).

Зі змісту наведених норм ЗК України суд доходить висновку, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та лісогосподарського призначення комунальної власності здійснюється на підставі рішень відповідних органів місцевого самоврядування за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Проте доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення відповідачі суду не надали.

Згідно з частиною 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі спірного наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, відповідач-2 не мав права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, на якій розташований ботанічний заказник місцевого значення «Березовиця» та яка перебуває у постійному користуванні третьої особи для ведення лісового господарства.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

За приписами ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Враховуючи те, що спірним наказом, серед іншого, у комунальну власність Талалаївської селищної об`єднаної територіальної громади передано земельну ділянку площею 22,4350 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог ЗК України.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7572/14-18-сг в частині передачі у комунальну власність Талалаївської селищної об`єднаної територіальної громади передано земельну ділянку площею 22,4350 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014.

Щодо усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.

Прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної ради у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням речових прав Талалаївської селищної ради на спірну земельну ділянку та зобов`язання повернути її на користь держави в особі Чернігівської обласної ради, а також шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.

За змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтею 24 Законом України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності) (абзац 5 частини 10).

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування реєстрації земельної ділянки фактично має на меті припинення існування такої ділянки у наявному розмірі як об`єкту цивільного права і, відповідно, впливає на припинення прав особи, за якою зареєстроване таке право.

Суд враховує, що внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки площею 22,4350 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 з віднесенням її до категорії земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи те, що вказана земельна ділянка розташована в межах ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця» та перебуває у постійному користуванні ДП «Талалаївкарайагролісництво», що не свідчить про її належність до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Наявність відомостей щодо земельної ділянки площею 22,4350 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014, яка розташована в межах ботанічного заказника місцевого значення «Березовиця» та перебуває у постійному користуванні ДП «Талалаївкарайагролісництво», як земельної ділянки сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі порушує принципи об`єктивності, достовірності, повноти його відомостей, визначені ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Прокурор вважає, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, оскільки спірна земельна ділянка є землею обмеженої оборотоздатності, право володіння до відповідача-1 не перейшло, запис про реєстрацію спірного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою в особі Чернігівської обласної ради речових прав на земельну ділянку, а скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі підлягає разом із скасуванням речових прав Талалаївської селищної ради.

Суд зазначає, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).

Суд надає захист позивачу у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, що існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути зазначені порушення.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Отже, за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Крім того, прокурор помилково застосовує до спірних відносин юридичні наслідки передачі у приватну власність земель водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших.

Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Водночас, за змістом статті 45, 56 ЗК України землі природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення можуть у державній, комунальній та приватній власності.

Отже, в силу об`єктивних причин особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, наданою в постійне користування лісогосподарському підприємству. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) територіальною громадою такою земельною ділянкою.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Отже, зазначені категорії земель не є речами з обмеженою оборотоздатністю, тобто специфічними об`єктами цивільних відносин, і в даному випадку порушено лише порядок передачі спірної земельної ділянки, а не заборону (неможливість) виникнення відповідного права взагалі.

Таким чином, суд вважає, що прокурор помилково визначив спосіб захисту як негаторний.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

У даному випадку суд враховує мету, яку переслідує прокурор, і вважає за необхідне застосовувати належні норми права. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту є відновлення прав попереднього власника на спірну земельну ділянку, тобто держави в особі Чернігівської обласної ради, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним скасуванням рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності за відповідачем-1 та припиненням речових прав відповідача-1.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача-1 повернути спірну земельну ділянку на користь держави в особі позивача заявлена прокурором саме як спосіб захисту у негаторному позові, та за відсутності фактичних обставин і доказів її утримання відповідачем-1 від повернення їх державі позов в цій частині задоволенню не підлягає з огляду на викладені вище висновки суду.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій як Талалаївської селищної ради, так і Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7572/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі в комунальну власність Талалаївської територіальної громади земельної ділянки площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014, розташованої на території Талалаївської селищної ради Прилуцького району (територія колишньої Липівської сільської ради Талалаївського району) Чернігівської області.

3. Скасувати рішення державного реєстратора Талалаївської Державної адміністрації Галицького О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 45268933 від 29.01.2019 з одночасним припиненням речових прав Талалаївської селищної ради на земельну ділянку площею 22,435 га з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014.

4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7425384000:05:001:2014 площею 22,435 га.

5. Стягнути з Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412679, вул. Центральна, 3, смт Талалаївка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17200) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 6056,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 30.09.2024.

Суддя В. В. Шморгун


Суд	Господарський суд Чернігівської області
Дата ухвалення рішення	19.09.2024
Оприлюднено	01.10.2024
Номер документу	121953921
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника