Постанова

від 10.09.2024 по справі 910/9774/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київс

справа № 910/9774/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників:

позивача - Кирилця Д. І. (у порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку "Аркада" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023

(суддя Бойко Р. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

(головуючий - Євсіков О. О., судді: Корсак В. А., Алданова С. О.)

у справі за позовом Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

до Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку "Аркада" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

про зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2023 року Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ДПС, позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку "Аркада" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію (далі - Банк, відповідач) про зобов`язання включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку вимоги позивача на суму 23 774 927,80 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ДПС послалося на протиправну відмову відповідача у визнанні його кредитором Банку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 25.08.2020 на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 541-рш/БТ "Про віднесення Акціонерного товариства АКБ "Аркада" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення № 1583 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ АКБ "Аркада" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким з 26.08.2020 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено у Банку уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.

4. На підставі рішення Правління НБУ від 24.09.2020 № 601-р "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ АКБ "Аркада" та рішення виконавчої дирекції Фонду від 25.09.2020 № 1744 "Про початок процедури ліквідації АТ "АКБ "Аркада" відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку, а 01.02.2020 у газеті "Голос України" № 181 опубліковано оголошення Фонду про ліквідацію Банку.

5. 05.08.2022 ДПС звернулося до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку із заявою про задоволення додаткових вимог ДПС, в якій просило акцептувати кредиторські вимоги на суму 24 566 697 грн.

6. За період з 24.11.2021 по 05.08.2022 за Банком обліковувалася заборгованість у сумі 24 566 697 грн, у тому числі: податок на прибуток у сумі 21 831 948,75 грн, з яких: 15 385 765 грн - донарахований податок, 8 212 580,75 грн - пеня; податок на нерухоме майно у сумі 10 047 832 грн; податок на додану вартість у розмірі 798 538,97 грн, з яких: 518 871 грн - основний платіж, 251 679 грн, 27 988,97 грн - пеня; земельний податок у сумі 892 271,50 грн; рентна плата за радіочастоти у сумі 52,53 грн; податок на нерухоме майно у розмірі 2 848,50 грн; податок на нерухоме майно у сумі 36 204,75 грн. Крім того, у Банку наявна заборгованість у сумі 21 831 948,75 грн з податку на прибуток, що підтверджено рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2021 у справі № 640/21398/21 та від 11.10.2021 у справі № 640/10900/21.

7. 26.10.2022 уповноважена особа Фонду повідомила ДПС, що Головне управління ДПС у м. Києві не має статусу юридичної особи і не може вважатися кредитором у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення "Про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 № 3711. У цьому ж листі Банк просив Головне управління ДПС у м. Києві, яке діє від імені юридичної особи, - ДПС, привести у відповідність до вимог чинного законодавства та подати заяву щодо внесення до реєстру акцентованих вимог кредиторів ДПС, а також долучити документ, що надає повноваження керівнику Головного управління ДПС у м. Києві на виконання певних функцій, передбачених законодавством.

8. У січні 2023 року ДПС звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку про зобов`язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку подати відповідні зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів Банку на затвердження виконавчою дирекцією Фонду та зобов`язання Фонду затвердити зміни до акцептованого реєстру вимог кредиторів Банку у частині включення до нього кредиторських вимог Головного управління ДПС у м. Києві на суму 24 566 697 грн.

9. 18.04.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/678/23, змінене постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 лише у мотивувальній частині, про відмову у позові. Апеляційний господарський суд, зокрема зазначив, що уповноважена особа не відмовила позивачу у затвердженні його кредиторських вимог, а лише просила привести заяву у відповідність до вимог чинного законодавства, тоді як Головне управління ДПС у м. Києві не звернулося з відповідною заявою до уповноваженої особи Фонду. Тому станом на час звернення Головного управління ДПС у м. Києві з позовом між сторонами відсутні будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів. Після набрання законної сили судовими рішеннями у справі № 910/678/23 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення його вимог до реєстру акцентованих вимог кредиторів, за наслідками розгляду якої відповідач відмовив у їх затвердженні.

10. 15.05.2023 ДПС в особі Головного управління ДПС у м. Києві звернулась до Фонду із заявою про задоволення кредиторських вимог на суму 70 801 025,05 грн, у тому числі зобов`язання зі сплати: штрафних санкцій (донарахованого податку) та пені, нарахованої на податок на прибуток; податку на нерухоме майно; штрафних санкцій (донарахованого податку) та пені, нарахованої на податок на додану вартість; земельний податок; рентну плату за радіочастоти; податок на нерухоме майно.

11. 08.06.2023 Банк погодився на акцептування вимог позивача на суму 17 135 650,56 грн, тоді як в акцептуванні вимог на суму 53 665 374,49 грн відмовив.

12. ДПС вважає неправомірною цю відмову, а тому звернулася з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. 05.12.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, про часткове задоволення позову; зобов`язав відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку вимоги ДПС на суму 13 400 732 грн податку на прибуток, нараховану на цю суму пеню у розмірі 8 212 580,75 грн, а також суму податку на додану вартість у розмірі 251 679 грн та нараховану на цю суму пеню у розмірі 27 988,97 грн; провадження у справі у частині вимог про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів податку на нерухомість, земельного податку та рентної плати закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ці вимоги акцептовані і кошти сплачені позивачеві; в іншій частині позову відмовив.

14. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди послалися на те, що нарахування податку на прибуток, податку на додану вартість, а також нараховані на ці суми пені відбулися на підставі податкових повідомлень-рішень від 23.03.2021 № 0001070703 та від 23.12.2020 № 0003300704, які були предметом оскарження в адміністративному суді у справах № 640/10900/21 та № 640/21398/21, але не скасовані. На підставі податкових повідомлень-рішень від 23.03.2021 № 0001070703 та від 23.12.2020 № 0003300704 позивачу донараховано податок на прибуток банківських організацій у розмірі 13 400 732,00 грн та нараховану на цю суму пеню у розмірі 8 212 580,75 грн, а також донараховано податок на додану вартість у розмірі 251 679,00 грн та нараховану на цю суму пеню у розмірі 27 988,97 грн. Правомірність такого донарахування встановлена рішеннями суду, які набрали законної сили після початку процедури ліквідації Банку та після завершення строку на заявлення кредиторами своїх вимог. Тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у включенні даних вимог ДПС до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку. Відмовляючи у задоволенні решти вимог ДПС, суд зазначив про те, що позивач не довів наявності у Банку зобов`язань у розмірі більшому, ніж установлено судом. Стосовно відмови у позові у справі № 910/678/23 суди зазначили про інші підставі позову, заявленого у цій справі.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

15. Банк оскаржив ці судові рішення у частині задоволених позовних вимог, просить їх скасувати й ухвалити у цих частинах нове рішення про відмову у позові. На обґрунтування підстав касаційного оскарження послався на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

16. На його переконання суди неправильно застосували норми:

- статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/17073/17, від 03.04.2018 у справі № 910/15373/17 та від 24.09.2019 у справі № 910/14465/17, стосовно присічності строку звернення з кредиторськими вимогами до неплатоспроможного банку;

- статті 46 цього ж Закону та статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2020 у справі № 826/4114/18, від 04.12.2018 у справі № 826/11017/16, від 08.06.2021 у справі № 825/1647/17 та від 15.10.2020 у справі № 910/8428/18;

- статті 73, частини четвертої статті 75, статті 76 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22 та від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21.

17. Скаржник просить надати висновок щодо застосування статей 45, 46, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з пунктом 1.3. статті 1, підпунктом 78.1.7, пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 ПК України стосовно порядку заявлення кредиторських вимог контролюючих органів за податковими зобов`язаннями неплатоспроможного банку, які виникли до початку ліквідаційної процедури.

18. Узагальнено доводи скаржника зводяться до безпідставності позовних вимог, оскільки з моменту введення процедури ліквідації строк виконання всіх грошових зобов`язань вважається таким, що настав, і не виникло нових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів, обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

19. ДПС у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, аргументуючи таким.

20. Стосовно порушення присічності строку звернення з кредиторськими вимогами до неплатоспроможного банку заперечує і вважає нерелевантними наведені скаржником постанови Верховного Суду щодо застосування статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", посилаючись на висновки, зроблені адміністративним судом у судових рішеннях у справах № 640/10900/21 та № 640/21398/21, предметом розгляду яких були податкові повідомлення - рішення. Оскільки адміністративний суд у названих вище справах виснував про правомірність податкових повідомлень - рішень і визначених у них сум податкових зобов`язань, то ДПС заперечує проти аргументів скаржника з цього приводу, який наполягав на переоцінці доказів. Заперечує також щодо порушення судами статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і статті 102 ПК України та вважає безпідставними твердження скаржника про неврахування висновків суду касаційної інстанції, зроблених за наслідками застосування цих статей.

Щодо клопотання про закриття провадження у справі

21. 30.08.2024 через систему "Електронний суд" Фонд звернувся з клопотанням про закриття провадження у цій справі у зв`язку з припиненням Банку як юридичної особи, про що Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань унесено запис від 29.07.2024 № 1000701110056002945.

22. Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з припиненням юридичної особи - відповідача, суд враховує таке.

23. Відповідно до частин першої, четвертої статті 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

24. Згідно із частиною першою статті 104 цього ж Кодексу юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

25. Як зазначено у частині п`ятій цієї ж статті, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

26. За приписами пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

27. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України).

28. У частині першій статті 313 ГПК України визначено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

29. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 313 ГПК України).

30. Отже, процесуальний закон диференціює наслідки касаційного провадження у разі смерті фізичної особи або оголошення її померлою чи припинення юридичної особи, які були однією із сторін у справі (якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва), залежно від висновків касаційного суду стосовно законності і обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, адже за відсутності підстав для їх скасування - фактично забороняє залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 ГПК України (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17).

31. Вирішення касаційним судом питання закриття провадження у справі із зазначених підстав, зокрема через припинення юридичної особи, яка була однією із сторін у справі, за приписами ГПК України не пов`язано з наявністю/відсутністю відповідного клопотання інших учасників справи.

32. Порушене Фондом питання про закриття провадження у цій справі у зв`язку з припиненням Банку як юридичної особи підлягає вирішенню за результатами касаційного розгляду на підставі висновків щодо законності й обґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

33. Предметом спору у цій справі є вимоги позивача про включення заявленої суми до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку, у задоволенні яких останній відмовив.

34. Позивач послідовно вказував на те, що нарахування сум, на підставі яких він заявив вимоги про акцептування зобов`язання зі сплати донарахованих податку на прибуток банківських організацій та податку на додану вартість, а також нарахованої на ці суми пені, відбулося на підставі податкових повідомлень-рішень від 23.03.2021 № 0001070703 та від 23.12.2020 № 0003300704, які пройшли судовий контроль у межах справ № 640/10900/21 та № 640/21398/21.

35. Так, 18.01.2022 та 22.06.2022 Шостий апеляційний господарський суд прийняв постанови про залишення без змін рішень Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 640/10900/21 та від 25.11.2021 у справі № 640/21398/21, якими відмовлено Банку у визнанні протиправними і скасуванні цих податкових повідомлень-рішень від 23.12.2020 №№ 0003290704, 0003300704, 0003280704 та від 23.03.2021 № 0001070703.

36. Натомість скаржник не погоджувався з правомірністю, у тому числі своєчасністю проведення податковим органом документальної планової виїзної перевірки, за результатами якої Банку виставлені податкові повідомлення-рішення від 23.03.2021 № 0001070703 та від 23.12.2020 № 0003300704, а також із сумами, визначеними у цих податкових повідомленнях-рішеннях.

37. Ці аргументи скаржника суди відхилили, оскільки вони перевірені і оцінені у межах справ №№ 640/10900/21 та 640/21398/21.

38. Разом з тим, у касаційній скарзі Банк також наполягає на безпідставності включення сум, визначених спірними повідомленнями-рішеннями, до акцептованих вимог кредиторів Банку на тій підставі, що з моменту введення процедури ліквідації (25.09.2020) строк виконання всіх грошових зобов`язань вважається таким, що настав, і не виникло нових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури.

39. У зв`язку з цим скаржник просить надати висновок щодо застосування статей 45, 46, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з пунктом 1.3. статті 1, підпунктом 78.1.7, пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 ПК України стосовно порядку заявлення кредиторських вимог контролюючих органів за податковими зобов`язаннями неплатоспроможного банку, які виникли до початку ліквідаційної процедури.

40. Предметом касаційного оскарження є лише задоволені судами вимоги позивача про зобов`язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку вимоги ДПС на суму 13 400 732 грн податку на прибуток, нараховану на цю суму пеню у розмірі 8 212 580,75 грн, а також суму податку на додану вартість у розмірі 251 679 грн та нараховану на цю суму пеню у розмірі 27 988,97 грн.

41. Згідно з пунктом 3 частини другої та частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

42. Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

43. Частиною п`ятою статті 45 цього ж Закону передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку, а статтею 52 визначено черговість і порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.

44. Отже, ліквідаційна процедура банку за рішенням НБУ розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав. Зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

45. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

46. Вимоги підпункту 78.1.7, пункту 78.1 статті 78 і пункту 82.2 статті 82 ПК України установлюють, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, коли розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків. Тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків.

47. Скаржник аргументує касаційну скаргу тим, що податковий орган не був позбавлений можливості здійснити позапланову документальну перевірку та заявити кредиторські вимоги за грошовими зобов`язаннями до Банку у строк, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для заявлення кредиторами своїх вимог, тобто до 01.11.2020, тоді як у випадку пропуску цього строку такі вимоги є погашеними, не підлягають задоволенню та включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку у ліквідації, а інших умов або порядку для заявлення та погашення вимог податкових органів, які виникли до моменту початку ліквідації неплатоспроможного банку, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює.

48. Як зазначалося раніше, на підставі податкових повідомлень-рішень від 23.03.2021 № 0001070703 від 23.12.2020 та № 0003300704 позивачу донарахований податок на прибуток банківських організацій у розмірі 13 400 732 грн та нараховано на цю суму пеню у розмірі 8 212 580,75 грн, а також донарахований податок на додану вартість у сумі 251 679,00 грн та нараховано на цю суму пеню у розмірі 27 988,97 грн. Правомірність такого донарахування встановлена судовими рішеннями у справах №№ 640/10900/21 та 640/21398/21, які набрали законної сили після початку процедури ліквідації Банку та завершення строку на заявлення кредиторами своїх вимог.

49. З урахуванням положень частини четвертої статті 75 ГПК України, відсутністю підстав для повторного доказування наведених обставин (щодо правомірності проведення податковим органом перевірки та донарахування відповідачу сум податкових зобов`язань) та переоцінки доказів суди виснували про те, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у включенні цих вимог Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.

50. При цьому у постанові від 18.01.2022 у справі № 640/10900/21 Шостий апеляційний адміністративний суд перевірив доводи Банку, який оскаржував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2021 з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у тому числі від 23.12.2020 № 0003300704, винесені після початку процедури ліквідації Банку, а тому прийняті з порушенням приписів пункту 1.3 статті 1 ПК України та статей 46, 46, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

51. Апеляційний адміністративний суд виснував про те, що положеннями ПК України і Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено ані обмеження прав податкового органу на проведення перевірок банку, ані обмеження щодо винесення рішень про визначення таким банкам податкових зобов`язань. Чинне законодавство також не звільняє установу банку у разі початку процедури ліквідації від сплати податкових зобов`язань.

52. У постанові від 22.06.2022 у справі № 640/21398/21 Шостий апеляційний адміністративний суд здійснив перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2021 за апеляційною скаргою Банку, який свої вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2021 № 0001070703 обґрунтовував тим, що питання погашення податкових зобов`язань Банку у період процедури його ліквідації регулюються не ПК України, а Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому податковий орган позбавлений можливості виносити податкове повідомлення-рішення, оскільки під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів, крім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що податковий обов`язок Банку виник не в ліквідаційній процедурі, податковий орган діяв у межах наданих йому повноважень і з дотриманням приписів ПК України. Суд також відзначив, що перевірка проводилася за період до початку процедури ліквідації (розпочата 27.12.2019), а тому рішення податкового органу про стягнення є правомірним і не є нарахуванням додаткових зобов`язань у розумінні частини третьої статті 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на чому наполягав Банк. Оскільки Законом України від 17.03.2020 № 533-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" установлювався мораторій на проведення документальних і фактичних перевірок на період дії карантину, то вона закінчена 10.02.2021, а отже податковий обов`язок Банку виник не в ліквідаційній процедурі.

53. Отже, нарахування Банку податків і штрафних санкцій відбулося на підставі податкових повідомлень-рішень, правомірність яких підтверджена судовими рішеннями адміністративного суду у зазначених справах, які набрали законної сили після початку процедури ліквідації Банку та завершення строку на заявлення кредиторами своїх вимог. Адміністративні суди перевірили обставини дотримання строків проведення позапланової перевірки (проводилася до початку процедури ліквідації, розпочата 27.12.2019) і сум податкових зобов`язань, які, як зазначили адміністративні суди, не є додатковими у розумінні приписів частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Ці ж суди виснували про правомірність рішень ДПС про стягнення. До того ж установили, що податковий обов`язок Банку виник не в ліквідаційній процедурі і зазначили, що після узгодження податкового зобов`язання воно може бути заявлено як вимога кредитора до банку у відповідній черзі.

54. З огляду на те, що нарахування податковим органом податків відбулося до початку ліквідаційної процедури Банку на підставі повідомлень-рішень, правомірність яких підтверджена судовими рішеннями адміністративного суду у зазначених справах, які набрали законної сили після початку процедури ліквідації Банку та завершення строку на заявлення кредиторами своїх вимог, то колегія суддів не вбачає підстав стверджувати про неправильне застосування судами названих скаржником положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і ПК України щодо строку звернення з кредиторськими вимогами та черговості їх погашення, про переоцінку яких намагається скаржник переконати суд касаційної інстанції. Тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у включенні цих вимог ДПС до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

55. У зв`язку з наведеним не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій і твердження скаржника про порушення ними статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ухвалення судових рішень без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/17073/17, від 03.04.2018 у справі № 910/15373/17 та від 24.09.2019 у справі № 910/14465/17, стосовно присічності строку звернення з кредиторськими вимогами до неплатоспроможного банку. Адже у цих справах вирішувалися питання поновлення строків для включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, за наслідком вирішення яких суд касаційної інстанції виснував про те, що така вимога не є ефективним засобом захисту прав в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не призведе до відновлення прав позивача у обраний ним спосіб. Крім того, цей строк є присічним та не підлягає продовженню чи поновленню, а вимоги, заявлені після спливу такого строку, вважаються погашеними в будь-якому випадку, незалежно від існування поважності причин такого пропуску. Правовідносини, наведені у цих справах, не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

56. Твердження Банку про застосування судами статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 102 ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2020 у справі № 826/4114/18, від 04.12.2018 у справі № 826/11017/16, від 08.06.2021 у справі № 825/1647/17 та від 15.10.2020 у справі № 910/8428/18, також не спростовують правильних висновків судів щодо безпідставної відмови ДПС у включенні її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку. Ці доводи Банку полягають у незгоді скаржника із висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення кредиторських вимог у зв`язку зі спливом визначеного статтею 102 ПК України 1095-денного строку.

57. Стаття 102 ПК України, яка визначає строк давності стягнення податкового боргу, не застосовувалася судами, адже правомірність нарахованих ДПС сум перевірена адміністративними судами, предметом розгляду яких були податкові повідомлення - рішення, тоді як предметом цього судового розгляду є правомірність відмови у включенні цих вимог ДПС до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

58. До того ж посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2020 у справі № 826/4114/18, від 04.12.2018 у справі № 826/11017/16, від 08.06.2021 у справі № 825/1647/17, також не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, позаяк предметом їх розгляду були оскаржувані податкові повідомлення - рішення, тоді як у цій справі вирішується питання заявлення вимоги податкового органу до Банку у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не встановлюється правомірність податкового повідомлення-рішення та узгодження податкового зобов`язання.

59. Предметом розгляду у справі № 910/8428/18 була заява ГУ ДПС у Київській області про визнання його кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 9 004,32 грн і вирішувалося питання дотримання податковим органом визначеного статтею 102 ПК України 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу, тоді як у справі, що розглядається, нарахування відбулося податковим органом і вони пройшли судовий контроль у межах розгляду адміністративних справ.

60. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

61. Утім правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

62. Серед іншого скаржник наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи частину четверту статті 75 ГПК України, послалися на судові рішення у справах адміністративної юрисдикції №№ 640/10900/21 та 640/21398/21 з подальшим визначенням відсутності підстав для повторного доказування обставин щодо правомірності проведення податковим органом перевірки та донарахування відповідачу сум податкових зобов`язань. Натомість він вважає, що у справі, що розглядається, суди мали лише застосовувати із названих вище справ факти й обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, тоді як у справах №№ 640/10900/21 та 640/21398/21 порядок і підстави включення визначених податковими повідомленнями-рішеннями сум до реєстру акцептованих вимог кредиторів не були предметом спору.

63. Наполягаючи на допущенні судами вибіркової оцінки доказів, скаржник стверджує про те, що суди використали як докази встановлені судами в інших справах факти, які не мають значення для предмета доказування у справі, що розглядається, і залишили поза увагою як докази, встановлені судами у справах №№ 640/10900/21 та 640/21398/21, обставини, що мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин у цій справі. У цьому контексті посилається на порушення судами статті 73, частини четвертої статті 75, статті 76 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.03.2024 у справі № 911/2567/22 та від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21.

64. Ці статті процесуального закону розміщені у ГПК України у главі 5 "Докази та доказування" у параграфі "Основні положення про докази".

65. Стаття 73 ГПК України надає визначення доказам, стаття 75 визначає підстави звільнення від доказування, а стаття 76 передбачає належність доказів.

66. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

67. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

68. Мотивуючи задоволення позовних вимог суди посилалися на преюдиційність фактів.

69. За змістом частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

70. У своїй касаційній скарзі скаржник жодним чином не обґрунтовує, з якими із наведених вище обставин він не погоджується, які з них намагається спростувати. Аналіз доводів касаційної скарги у цій частині свідчить про те, що скаржник заперечує не вказані обставини, а висновки судів попередніх інстанцій по суті спору, які зроблені з урахуванням установлених обставин, зокрема, і наведених преюдиційних обставин. Але такі доводи не доводять заявленого у касаційній скарзі порушення судами приписів частини четвертої статті 75 ГПК України.

71. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

72. Разом з тим, у кожній із зазначених скаржником справ питання щодо застосування статті 73, частини четвертої статті 75, статті 76 ГПК України вирішувалося в кожному конкретному випадку, залежно від встановлених під час розгляду відповідних справ обставин, що формують зміст правовідносин та їх оцінки у кожному конкретному випадку.

73. Оскільки не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Банку у частині вказаної підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

76. Згідно з вимогами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

77. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції колегія суддів вважає, що, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених судами висновків та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі рішень.

78. Водночас, як зазначалося раніше, у цій справі наявні відомості про припинення відповідача - Банку як юридичної особи.

79. З огляду на відсутність підстав для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень у цій справі колегія суддів вважає за необхідне застосувати частину третю статті 313 ГПК України. Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права і підстав для їх зміни чи скасування немає, то відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 231 ГПК України та відповідно задоволення клопотання Фонду.

Судові витрати

80. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої цієї ж статті, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Аркада" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/9774/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Аркада" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

В. Студенець