Рішення

від 26.08.2024 по справі 160/15491/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 рокуСправа №160/15491/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська, в якому з урахуванням уточнень просить суд:

- визнати протиправним застосування Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» при встановлені надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 (з 01 січня 2024 року) на рівні 30 % місячного посадового окладу;

- визнати протиправним і скасувати наказ Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 № 29-к у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 станом на 01.01.2024 року на рівні 30 % місячного посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2024 року № 08-к на рівні 50% з 01 січня 2024 року.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на виконання вимог абзацу 2 п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ оскарженим наказом встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік у розмірі 30 відсотків посадового окладу, тоді як відповідно до наказу №08-к від 02.01.2024 року така надбавка була встановлена на рівні 50 відсотків. Позивач вважає, що внаслідок цього відбувається порушення права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач-1 скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України №3460-ІХ «Про Державний бюджет на 2024 рік», абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років відповідає нормам законодавства України, оскільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Згідно з положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Звертає увагу, що положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційним не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх незастосування відсутні.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що позивач є працівником Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з 20.10.92 року.

Наказом керівника апарату Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2024 року № 08-к позивачцы встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі станом на 01.01.2024 року становить 31 років 08 місяців 16 днів.

Наказом керівника апарату Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 року № 29-к внесено зміни до п. 1 наказу №8-к від 02.01.2021 року про встановлення надбавки за вислуги років державним службовцям Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та визначеного вислугу років, та позивачцы встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі станом на 01.01.2024 року становить 31 років 08 місяців 16 днів.

Не згода із цим наказом й слугувала підставою для звернення до суду із цим позовом.

При вирішені спору суд виходить із того, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі- Закон №889-VIII) та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частинами 1, 2 ст. 50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Згідно з положеннями ст. 46 Закону №889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 09.11.2023 прийнято Закон №3460-IX, пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом №3460-IX запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII, а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов`язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям «якості закону», зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.

Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як «систему»; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.

Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб`єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.

Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не Закон України Про державний бюджет України на відповідний рік.

У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

З огляду на викладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII, а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З урахуванням того, що при обрахунку розміру зазначеної вище надбавки підлягають застосуванню норми Закону України «Про державну службу», то відповідач-2 протиправно прийняв спірний наказ, яким зменшив відсотковий розмір надбавки за вислугу років на державній службі, у тому числі позивачці.

Суд вважає належним та достатнім способом захисту порушеного права у цій справі є визнання протиправним та скасування спірного наказу із одночасним покладанням обов`язку на відповідача-1 як розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні, здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2024 року № 08-к на рівні 50% з 01 січня 2024 року.

Стосовно ж вимоги про визнання протиправним застосування Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» при встановлені надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 (з 01 січня 2024 року) на рівні 30 % місячного посадового окладу суд зазначає, що така вимоги підлягає залишенню без задоволення, адже ефективним способом відновлення порушеного права є визнання протиправним та скасування наказу від 22 січня 2024 № 29-к та саме цей наказ створює правові наслідки для позивачки

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог, однак наявності підстав для їх часткового задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється, адже позивач був звільнений від їх сплати.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2024 № 29-к у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 станом на 01.01.2024 року на рівні 30 % місячного посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі провідному спеціалісту з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 січня 2024 року № 08-к на рівні 50% з 01 січня 2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна