Ухвала

від 10.09.2024 по справі 160/24059/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 вересня 2024 р.Справа № 160/24059/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 28.05.2024 за №29- 36/VIII «Про надання дозволу на передачу у власність шляхом викупу за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Святовасилівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області повторно розглянути клопотання в порядку ст. 128 Земельного кодексу України ОСОБА_1 про придбання земельної ділянки, зареєстрованої 19.03.2024 за відним номером 212-03/16.

Згідно з частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження судом встановлено, що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, пунктом 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на його думку, а саме щодо передання у власність земельної ділянки, кадастровий номер 1225084500:02:333:0005, площею 50,0000 га (наявністю перешкод для набуття у власність земельної ділянки в оренду), яка розташована на території Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області для ведення фермерського господарства.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що спірним рішенням Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 28.05.2024 за №29-36/VIII, громадянину ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на передачу у власність шляхом викупу за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки кадастровий номер 1225084500:02:333:0005, площею 50,00 гектар для ведення фермерського господарства.

Таким чином, спірними між сторонами є правовідносини, спрямовані на виникнення речового права позивача на земельну ділянку, кадастровий номер 1225084500:02:333:0005, площею 50,00 гектар для ведення фермерського господарства.

З огляду на викладене, суд вважає, що предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно п. «в» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Стаття 152 Земельного кодексу України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 520/16647/16-а.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №712/10439/16-а зазначила, що між сторонами у справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права оренди частини спірної земельної ділянки не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку. У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб`єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки суть спірних правовідносин зводиться до передачі у власність земельної ділянки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до положень частини другої статті 170 КАС України, про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/24059/24 за позовом ОСОБА_1 до Святовасилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева