Рішення
від 20.09.2024 по справі 160/18732/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 рокуСправа №160/18732/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРУТАЛІЯ" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

12.07.2024 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРУТАЛІЯ" до Дніпровської митниці, з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 11.01.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРУТАЛІЯ» до митного контролю та оформлення за ЕМД № 24UA110130000682U7 та ЕМД № 24UA110130000683U7 заявлено партію товару, імпортовану за контрактом № 1509-24 від 15.09.2023 з компанією BIBERCILER IC DIS GIDA MADDELERI PAZ. TIC. LTD. (Туреччина). Митна вартість визначена за ціною контракту. Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1. Позивач не погоджується із винесеним рішенням про коригування митної вартості та зазначає про те, що ним було визначено митну вартість товарів, пред`явлених до митного оформлення, відповідно до вимогст. 53 МК Українита надано всі необхідні документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості. Документи, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Фруталія», не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Підстав для витребування додаткових документів та для коригування заявленої митної вартості у відповідача не було. Сумніви відповідача у достовірності відомостей у комерційних документах та твердження щодо не включення складових митної вартості у повному обсязі не підтверджені жодними доказам та є безпідставними. За вказаних обставин, рішення про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. справу № 160/18732/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

01.08.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці надійшов відзив проти позову.Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Тернопільською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митними деклараціями (МД) № ЕМД № 24UA110130000682U7 та ЕМД № 24UA110130000683U7 від 11.01.2024 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1, а саме:

За ЕМД № 24UA110130000683U6

1) Згідно частини 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 15.09.2023 № 1509-24 умови оплати товару визначаються специфікацією/інвойсом на кожну поставку.

Згідно відомостей декларації країни відправлення від 04.01.2024 № 24330100EX00001913 умовами оплати зазначено «mal mukabili».

Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу.

Враховуючи зазначене, за даною зовнішньоекономічною операцією передбачена 100% передплата.

Платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару та дозволяють здійснити перевірку числового значення та обчислення митної вартості товару з урахуванням складових митної вартості товару до митного контролю не надано.;

2) Декларантом для здійснення митного оформлення товару надано комерційну пропозицію від 04.01.2024, яка не містить періоду дії зазначених цін.

Крім того, згідно вищевказаного документу не зазначено пункт поставки товару при вказаних умовах поставки CPT.

Таким чином, розрахунок ціни від 04.01.2024 № б/н на рівні транспортної складової 0,10 дол. США/кг без зазначення пункту такої поставки є необґрунтованим, а умовним.;

3) Згідно відомостей ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000682U7 декларантом заявлені умови поставки CPT UA DNIPRO.

У наданому декларантом транспортному документі від 04.01.2024 № 829138 пунктом відправки зазначено місто Mersin. Транзитний документ до митного контролю не надано.

Враховуючи відмітки у гр.17, 23 та 24 транспортного документа CMR від 04.01.2024 № 829138 згідно яких перевезення здійснюється українським перевізником ПП «Гаврис Володимир» у митниці є сумніви, щодо зазначених умов поставки CPT та/або в достовірності даних документу перевезення, оскільки це означає, що відправник уклав договір на перевезення з українським перевізником для доставки товару в адресу покупця.

Декларанта повідомлено, що дані сумніви він може спростувати шляхом подання договору на перевезення або будь-яких інших транспортних документів, що підтверджують наявність таких відносин між контрагентами.

Також, згідно положень специфікації від 14.12.2023 №1, за умов поставки CPT вантаж передається покупцю з переходом права власності та ризиків в пункті за відмітками гр.24 CMR.

При цьому, згідно відміток CMR від 04.01.2024 № 829138, заповнено графи і 23 і 24.

Таким чином, згідно зазначених положень вантаж був переданий перевізнику ПП «Гаврис Володимир» на дату 04.01.2024 в м.Мерсін.

Місце розташування складу покупця договором не визначено. Виходячи з вищевикладеного, місцезнаходження такого складу може бути за межами митної території в м. Мерсін. Враховуючи вищезазначене у митниці є сумніви щодо заявлених умов поставки, в частині того, що транспортна складова включена до вартості товару. В разі переходу ризиків в м.Мерсін до складової митної вартості мають бути включені транспортні витрати.

Та за ЕМД №24UA110130000682U7:

1) Згідно частини 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 15.09.2023 № 1509-24 умови оплати товару визначаються специфікацією/інвойсом на кожну поставку.

Згідно відомостей декларації країни відправлення від 04.01.2024 № 24330100EX00001914 умовами оплати зазначено «mal mukabili» із зазначенням розміру такої оплати.

Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу.

Враховуючи зазначене, за даною зовнішньоекономічною операцією передбачена 100% передплата.

Платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару та дозволяють здійснити перевірку числового значення та обчислення митної вартості товару з урахуванням складових митної вартості товару до митного контролю не надано.;

2) Декларантом для здійснення митного оформлення товару надано комерційну пропозицію від 04.01.2024, яка не містить періоду дії зазначених цін.

Крім того, згідно вищевказаного документу не зазначено пункт поставки товару при вказаних умовах поставки CPT.

Однак, пункт поставки товару має ключове значення при формування вартості товару згідно зазначених умов поставки.

Таким чином, розрахунок ціни від 04.01.2024 № б/н на рівні транспортної складової 0,10 дол. США/кг без зазначення пункту такої поставки є необґрунтованим, а умовним.

3) Згідно відомостей ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000683U6 декларантом заявлені умови поставки CPT UA DNIPRO.

У наданому декларантом транспортному документі від 04.01.2024 № 604327 пунктом відправки зазначено місто Mersin. Транзитний документ до митного контролю не надано.

Враховуючи відмітки у гр.17 та 23 транспортного документа CMR від 04.01.2024 № 604327 згідно яких перевезення здійснюється українським перевізником ПП «Штепа Сергій» у митниці є сумніви, щодо зазначених умов поставки CPT та/або в достовірності даних документу перевезення, оскільки це означає, що відправник уклав договір на перевезення з українським перевізником для доставки товару в адресу покупця.

Декларанта повідомлено, що дані сумніви він може спростувати шляхом подання договору на перевезення або будь-яких інших транспортних документів, що підтверджують наявність таких відносин між контрагентами.

Враховуючи вищезазначене у митниці є сумніви щодо заявлених умов поставки, в частині того, що транспортна складова включена до вартості товару. В разі переходу ризиків в м.Мерсін до складової митної вартості мають бути включені транспортні витрати.

Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Дніпровської митниці разом з митними деклараціями (МД) № ЕМД № 24UA110130000682U7 та ЕМД № 24UA110130000683U7 від 11.01.2024 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.

Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

05.08.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Фруталія» надано відповідь на відзив проти позову. Позивач наголошує, що підприємством було надано всі необхідні документи на підтвердження заявленою митної вартості товару та просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

15.09.2023 року між ТОВ «ФРУТАЛІЯ» (далі - Позивач) та компанією BIBERCILER IC DIS GIDA MADDELERI PAZ. TIC. LTD. (Туреччина) було укладено зовнішньоекономічний контракт №1509-24 від 15.09.2023 р. (далі Контракт).

Відповідно до п. 1.1 Контракту компанія BIBERCILER IC DIS GIDA MADDELERI PAZ. TIC. LTD. (за контрактом Продавець) Продавець приймає на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність Покупця свіжі овочі та фрукти (далі Товар), а Покупець ТОВ «ФРУТАЛІЯ» (за договором Покупець) зобов`язується приймати та оплачувати Товар в порядку та на умовах, визначених даним Контрактом. Контракт діє до 31.12.2024 р.

У відповідності до інвойсу №IHR2024000000018 від 04.01.2024 р. (специфікація №2 від 04.01.2024 р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Мандарини свіжі» вага брутто 21500 кг, вага нетто 20150 кг, ціною 0,70 долара США за 1 кг.

Загальна вартість за інвойсом склала 14105,00 доларів США. Умови поставки CPT (Інкотермс-2020), Дніпро, Україна.

У відповідності до інвойсу №IHR2024000000017 від 04.01.2024 р. (специфікація №1 від 04.01.2024 р.) до Контракту сторони визначили до постачання товар: «Мандарини свіжі» вага брутто 21500 кг, вага нетто 20150 кг, ціною 0,70 долара США за 1 кг.

Загальна вартість за інвойсом склала 14105,00 доларів США. Умови поставки CPT (Інкотермс-2020), Дніпро, Україна.

З метою митного оформлення вищезазначених товарів до Дніпровської митниці Позивачем було подано 11.01.2024 року електронну митну декларацію №24UA110130000682U7 (далі ЕМД-1) за інвойсом №IHR2024000000018 від 04.01.2024 р. (специфікація №2 від 04.01.2024 р.) до Контракту.

Для підтвердження вартості товару позивачем надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст.53 Митного кодексу України, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації, а саме:

-сертифікат якості № 04-01/2024-12 від 04.01.2024р.;

-пакувальний лист № 04-01/2024-2 від 04.01.2024р.;

-рахунок фактура ( інвойс) № IHR2021000000018 від 04.01.2024;

-автотранспортна накладна № 829138 від 04.01.2024;

-фітосанітарний сертифікат №EC/TR A 5532536 від 04.01.2024;

-сертифікат про походження товару № А1450221 від 04.01.2024;

-специфікація виробника товару № 2 від 04.01.2024;

-розрахунок ціни ( калькуляція) б/н від 04.01.2024;

-доповнення до зовнішньоекономічного договору № 1 від 14.12.2023;

-зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 1509-24 від 15.09.2023;

-договір про надання послуг митного брокера № 11/12/2023-1 від 11.12.2023;

-інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації ( в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 10933562 від 09.01.2024;

-комерційна пропозиція від 04.01.2024;

-копія митної декларації країни відправлення № 24330100ЕХ00001913 від 04.01.2024р.

З метою митного оформлення вищезазначених товарів до Дніпровської митниці Позивачем було подано 11.01.2024 року електронну митну декларацію №24UA110130000683U6 (далі ЕМД-2) за інвойсом №IHR2024000000017 від 04.01.2024 р. (специфікація №1 від 04.01.2024 р.) до Контракту.

Для підтвердження вартості товару позивачем надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст.53 Митного кодексу України, перелік яких зазначений в гр. 44 митної декларації, а саме:

-сертифікат якості № 04-01/2024-12 від 04.01.2024р.;

-пакувальний лист № 04-01/2024-2 від 04.01.2024р.;

-рахунок фактура ( інвойс) № IHR2021000000018 від 04.01.2024;

-автотранспортна накладна № 604327 від 04.01.2024;

-фітосанітарний сертифікат №EC/TR A 5532537 від 04.01.2024;

-сертифікат про походження товару № А1450220 від 04.01.2024;

-специфікація виробника товару № 1 від 04.01.2024;

-розрахунок ціни ( калькуляція) б/н від 04.01.2024;

-доповнення до зовнішньоекономічного договору № 1 від 14.12.2023;

-зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких ( зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 1509-24 від 15.09.2023;

-договір про надання послуг митного брокера № 11/12/2023-1 від 11.12.2023;

-інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації ( в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 10933333 від 09.01.2024;

-комерційна пропозиція від 04.01.2024;

-копія митної декларації країни відправлення № 24330100ЕХ00001914 від 04.01.2024р.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

3) виписку з бухгалтерської документації;

4) транспортні документи, договір на перевезення товару.

У відповідь на запит митного органу 11.01.2024 декларантом надано листи в яких зазначено, що підприємство не має можливості надати додаткові документи у десятиденний термін.

За наявності зазначених відповідей та відповідно до приписів ч. 6ст. 54 МК Українивідповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом.

Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1 з обґрунтованням у графі 33 , а саме:

За ЕМД № 24UA110130000683U6

1) Згідно частини 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 15.09.2023 № 1509-24 умови оплати товару визначаються специфікацією/інвойсом на кожну поставку.

Згідно відомостей декларації країни відправлення від 04.01.2024 № 24330100EX00001913 умовами оплати зазначено «mal mukabili».

Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу.

Враховуючи зазначене, за даною зовнішньоекономічною операцією передбачена 100% передплата.

Платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару та дозволяють здійснити перевірку числового значення та обчислення митної вартості товару з урахуванням складових митної вартості товару до митного контролю не надано.;

2) Декларантом для здійснення митного оформлення товару надано комерційну пропозицію від 04.01.2024, яка не містить періоду дії зазначених цін.

Крім того, згідно вищевказаного документу не зазначено пункт поставки товару при вказаних умовах поставки CPT.

Таким чином, розрахунок ціни від 04.01.2024 № б/н на рівні транспортної складової 0,10 дол. США/кг без зазначення пункту такої поставки є необґрунтованим, а умовним.;

3) Згідно відомостей ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000682U7 декларантом заявлені умови поставки CPT UA DNIPRO.

У наданому декларантом транспортному документі від 04.01.2024 № 829138 пунктом відправки зазначено місто Mersin. Транзитний документ до митного контролю не надано.

Враховуючи відмітки у гр.17, 23 та 24 транспортного документа CMR від 04.01.2024 № 829138 згідно яких перевезення здійснюється українським перевізником ПП «Гаврис Володимир» у митниці є сумніви, щодо зазначених умов поставки CPT та/або в достовірності даних документу перевезення, оскільки це означає, що відправник уклав договір на перевезення з українським перевізником для доставки товару в адресу покупця.

Декларанта повідомлено, що дані сумніви він може спростувати шляхом подання договору на перевезення або будь-яких інших транспортних документів, що підтверджують наявність таких відносин між контрагентами.

Також, згідно положень специфікації від 14.12.2023 №1, за умов поставки CPT вантаж передається покупцю з переходом права власності та ризиків в пункті за відмітками гр.24 CMR.

При цьому, згідно відміток CMR від 04.01.2024 № 829138, заповнено графи і 23 і 24.

Таким чином, згідно зазначених положень вантаж був переданий перевізнику ПП «Гаврис Володимир» на дату 04.01.2024 в м.Мерсін.

Місце розташування складу покупця договором не визначено. Виходячи з вищевикладеного, місцезнаходження такого складу може бути за межами митної території в м. Мерсін. Враховуючи вищезазначене у митниці є сумніви щодо заявлених умов поставки, в частині того, що транспортна складова включена до вартості товару. В разі переходу ризиків в м.Мерсін до складової митної вартості мають бути включені транспортні витрати.

Та за ЕМД №24UA110130000682U7:

1) Згідно частини 6.1 зовнішньоекономічного контракту від 15.09.2023 № 1509-24 умови оплати товару визначаються специфікацією/інвойсом на кожну поставку.

Згідно відомостей декларації країни відправлення від 04.01.2024 № 24330100EX00001914 умовами оплати зазначено «mal mukabili» із зазначенням розміру такої оплати.

Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу.

Враховуючи зазначене, за даною зовнішньоекономічною операцією передбачена 100% передплата.

Платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару та дозволяють здійснити перевірку числового значення та обчислення митної вартості товару з урахуванням складових митної вартості товару до митного контролю не надано.;

2) Декларантом для здійснення митного оформлення товару надано комерційну пропозицію від 04.01.2024, яка не містить періоду дії зазначених цін.

Крім того, згідно вищевказаного документу не зазначено пункт поставки товару при вказаних умовах поставки CPT.

Однак звертаємо увагу суду на те, що пункт поставки товару має ключове значення при формування вартості товару згідно зазначених умов поставки.

Таким чином, розрахунок ціни від 04.01.2024 № б/н на рівні транспортної складової 0,10 дол. США/кг без зазначення пункту такої поставки є необґрунтованим, а умовним.

3) Згідно відомостей ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000683U6 декларантом заявлені умови поставки CPT UA DNIPRO.

У наданому декларантом транспортному документі від 04.01.2024 № 604327 пунктом відправки зазначено місто Mersin. Транзитний документ до митного контролю не надано.

Враховуючи відмітки у гр.17 та 23 транспортного документа CMR від 04.01.2024 № 604327 згідно яких перевезення здійснюється українським перевізником ПП «Штепа Сергій» у митниці є сумніви, щодо зазначених умов поставки CPT та/або в достовірності даних документу перевезення, оскільки це означає, що відправник уклав договір на перевезення з українським перевізником для доставки товару в адресу покупця.

Декларанта повідомлено, що дані сумніви він може спростувати шляхом подання договору на перевезення або будь-яких інших транспортних документів, що підтверджують наявність таких відносин між контрагентами.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару:

За ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000682U7 товару №1 - за ЕМД від 04.01.2024 № 24UA408020000675U0 (UA408020/2024/000675) - на рівні 1,00 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Цитрусові свіжі, не в первинній упаковці, не містять ГМО: Мандарин (Fresh Mandarin W MURCOTT) 2150 ящиків (20000кг). Торговельна марка KOSE. Виробник - KOSE NARENCIYE PAKETLEME NAKLIYAT OTOMOTIV TICARET VE SANAYI LIMITED SIRKETI; Країна виробництва TR Туреччина».

За ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000683U6 товару №1 - за ЕМД від 04.01.2024 №. 24UA408020000675U0 (UA408020/2024/000675) - на рівні 1,00 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Цитрусові свіжі, не в первинній упаковці, не містять ГМО: Мандарин (Fresh Mandarin W MURCOTT) - 2150 ящиків (20000кг). Торговельна марка KOSE. Виробник - KOSE NARENCIYE PAKETLEME NAKLIYAT OTOMOTIV TICARET VE SANAYI LIMITED SIRKETI. Країна виробництва TR Туреччина».

Не погоджуючись з вказаними рішеннями про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2ст. 382 Господарського кодексу Україниформа і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановленірозділом III Митного кодексу України(надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1ст. 49 Митного кодексу Українимитною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу Українивідомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 51 Митного кодексу Українимитна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цьогоКодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно доглави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.52 Митного кодексу Українизаявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексута цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2ст.53 Митного кодексу Українимістить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостійстатті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу Українипередбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3ст.54 Митного кодексу Україниза результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6ст.54 Митного кодексу Українимитний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1ст.55 Митного кодексу Українирішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1ст. 57 Митного кодексу Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8ст.57 Митного кодексу Україниосновним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Частиною 7ст. 54 Митного кодексу Українипередбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності, зокрема у спірному рішенні викладено наступне обґрунтування:

«Згідно відомостей декларації країни відправлення від 04.01.2024 № 24330100EX00001914 умовами оплати зазначено «mal mukabili» із зазначенням розміру такої оплати.

Згідно даних google перекладача, фраза «mal mukabili» має наступний переклад: «оплата проти товарів». Це означає, що оплата за товар здійснюється безпосередньо при відвантаженні без відстрочення такого платежу».

Так, питання умов виконання контрактних обов`язків декларанта, зважаючи на вимогист.53 МК України, не стосуються питань підтвердження числових значень митної вартості за ЕМД. В даному випадку строк оплати товару взагалі ніяким чином не стосується визначення вартості товару за Контрактом. Про це й не міститься жодного зауваження в рішенні, де б відповідач зазначив обґрунтовані доводи про вплив таких умов на числові значення митної вартості товарів.

Платіжні ж документи щодо оплати товару не впливали на числові значення митної вартості товарів. Більш того, такі документи були відсутні у позивача, про що він зазначив у своєму позові, на момент здійснення митного оформлення товарів за ЕМД.

Тобто, числові значення митної вартості товару не мали і не мають ніяких розбіжностей.

Окрім того, згідно із п.4 ч.2ст.53 МК Українидокументами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Таким чином, з наданих для митного оформлення документів за ЕМД чітко вбачається, що постачався один і той самий товар і за однією і тією ж ціною. Вартість товару за інвойсами було включено до митної вартості за ЕМД.

В оскаржуваному рішенні митним органом викладено висновок, що комерційна пропозиція не містить періоду дії зазначених цін.

Суд з цього приводу зазначає, що комерційна пропозиція не входить до обов`язкового переліку документів, які підтверджують митну вартість товару у відповідності до частини 2статті 53 МК України, а є лише пропозицією щодо вартості товару. Водночас конкретна його ціна визначається інвойсом.

Суд зауважує, що комерційна пропозиція це документ, що надсилається клієнту, щоб запропонувати приблизну вартість для певного набору товарів або послуг.

Чинним законодавством України не встановлено обов`язкових реквізитів для комерційної пропозиції, оскільки вона не є первинним документом чи правочином, а тому не є обов`язковим документом, який надається на підтвердження митної вартості товару.

Крім цього, положенням пункту 4 частини першоїстатті 3 Цивільного кодексу Українизакріплено таку загальну засаду цивільного законодавства, як свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Із наведеної засади випливає свобода способів ініціювання підприємницьких цивільних відносин, у тому числі і свобода форми комерційної пропозиції. Отже, з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності, митним органам заборонено втручатись у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги комерційну пропозицію з мотивів її недопустимості, у зв`язку з наявністю чи відсутністю в ній певних відомостей, тим паче форми її складання.

Суд вважає, що комерційна пропозиція, у сукупності з іншими доказами у справі, є додатковим доказом правильності визначення митної вартості товару за ціною договору, так як в ній зазначена ціна, на підставі якої продавцем було запропоновано позивачу придбати відповідний товар.

Щодо твердження відповідача в оскаржуваному рішенні щодо невключення транспортних витрат до митної вартості товаруц, суд зазначає на наступне.

Так, за ЕМД поставка товару здійснювалась на умовах CPT (Інкотермс-2010), Україна, Дніпро.

Умова поставки товару CPT згідно Інкотермс-2010 зобов`язує саме продавця товару (в даному випадку це турецька компанія) здійснити постачання товару у зазначене місце з оплатою перевезення та страхування.

Тобто, саме турецька компанія замовила згідно умов Контракту перевезення до м.Дніпро, Україна.

Будь-які договірні відносини між позивачем та українським перевізником відсутні.

Отже, з огляду на умови постачання товару за ЕМД відсутні будь-які сумніви щодо замовлення перевезення товару саме продавцем. Тобто, неправомірним є твердження митного органу про те, що можливо до митної вартості не включено транспортні витрати.

З огляду на викладене вище, відповідач неправомірно прийшов до висновку про невключення до складу митної вартості товарів за ЕМД транспортних витрат. Такі витрати за ЕМД включено до ціни товару, яка заявлена позивачем у складі митної вартості.

В ч.2 ст.53 МК України наведено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, до якого входить, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Згідно п.3 ч.3 ст.335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема, про транспортні (перевізні) документи.

Отже, Митним кодексом України не визначено чіткого найменування транспортних документів, які мають подаватись декларантом до митного органу.

Ту ж саму правову позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 у справі в №804/16553/14, в якій зазначив, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07.07.2023 у справі №803/718/17 та 07.05.2020 у справі №400/2922/18.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована устатті 58 МК Українив якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митноївартості лежить на органі доходів і зборів.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

У зв`язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об`єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п`ятої статті 58 Митного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Уч.2ст. 53 МК Українине передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.

Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положеннямчинного законодавства України.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченіст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6ст. 54 Митного кодексу Українивстановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3ст. 53 Митного кодексу Україниу разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема у відповідача наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару:

За ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000682U7 товару №1 - за ЕМД від 04.01.2024 № 24UA408020000675U0 (UA408020/2024/000675) - на рівні 1,00 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Цитрусові свіжі, не в первинній упаковці, не містять ГМО: Мандарин (Fresh Mandarin W MURCOTT) 2150 ящиків (20000кг). Торговельна марка KOSE. Виробник - KOSE NARENCIYE PAKETLEME NAKLIYAT OTOMOTIV TICARET VE SANAYI LIMITED SIRKETI; Країна виробництва TR Туреччина».

За ЕМД від 11.01.2024 № 24UA110130000683U6 товару №1 - за ЕМД від 04.01.2024 №. 24UA408020000675U0 (UA408020/2024/000675) - на рівні 1,00 дол. США/кг, при цьому взято за основу коригування поставку товару «Цитрусові свіжі, не в первинній упаковці, не містять ГМО: Мандарин (Fresh Mandarin W MURCOTT) - 2150 ящиків (20000кг). Торговельна марка KOSE. Виробник - KOSE NARENCIYE PAKETLEME NAKLIYAT OTOMOTIV TICARET VE SANAYI LIMITED SIRKETI. Країна виробництва TR Туреччина».

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 6 Господарського кодексу Українизагальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст.179,189,190 Господарського кодексу Українипри укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3ст. 318 Митного кодексу Українимитний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно ізЗаконом України від 15.02.2011 №3018-VIПро внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними уст.8 Митного кодексу Українипринципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 8500,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивачем надано до суду:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4349;

- Договір № 16/01-06/23 про надання правничої допомоги від 16.06.2023р.;

- ордер на надання правничої ( правової) допомоги серії АЕ № 2167483.

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Із погоджених сторонами умовами Договору про надання правничої допомоги № 16/01-06/23 від 16.06.2023 року слідує, що істотною умовою для проведення розрахунків між сторонами є підписання акту приймання передачі та визначено, що порядок сплати гонорару визначається та погоджується сторонами у Додатках до договору.

Також основним визначенням факту надання адвокатських послуг відповідно до договору є складання та підписання сторонами акту приймання передачі виконаних робіт ( наданих послуг) та додатку до договору, який визначає розмір гонорару адвоката.

Проте ані позивачем, ані його представником не було надано до матеріалів справи цих документу.

Наведені обставини унеможливлюють надання оціночного висновку щодо обсягу наданих послуг на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, їх реальності та об`єму виконаних робіт.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Також суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат заперечення відповідача щодо заявленої до відшкодування суми, що було висловлено у відзиві проти позову.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8500,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки за відсутності детального опису виконаних та прийнятих робіт неможливо надати точну та фактичну оцінку наданим послугам. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено в повному обсязі документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 6056,80 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.139,242-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРУТАЛІЯ" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000022/1 та від 11.01.2024 року №UA110130/2024/000023/1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд.22, код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фруталія» (49000, м. Дніпро, вул. Байкальська, 6Я, код ЄДРПОУ 42424288) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6028,00 (шість тисяч двадцять вісім гривень) грн. 00 коп. та витрат з правничої допомоги у розмірі 4000,00 (дві тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук

СудДніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення20.09.2024
Оприлюднено02.10.2024
Номер документу121967239
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Судовий реєстр по справі —160/18732/24

Ухвала від 19.11.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Чабаненко С.В.

Ухвала від 23.10.2024

Адміністративне

Третій апеляційний адміністративний суд

Чабаненко С.В.

Рішення від 09.10.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рябчук Олена Сергіївна

Ухвала від 09.10.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рябчук Олена Сергіївна

Рішення від 20.09.2024

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Рябчук Олена Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні