Рішення

від 30.09.2024 по справі 340/2604/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2604/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ - 22217312; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» (код ЄДРПОУ 33519838; адреса: вул. Кропивницького, 7, с. Кропивницьке, Кіровоградська область, 27153)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 137556,64 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 481,46 грн.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що Товариством у 2023 році повністю виконано приписи статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме працевлаштовано одного працівника з інвалідністю; при цьому зазначив, що 7 працівників було увільнено у зв`язку з проходженням служби в Збройних Cилах України тому середня кількість працівників склала 37 осіб, а норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю у спірному періоді склав - 1 особа.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» (код ЄДРПОУ 33519838) зареєстровано як юридичну особу 15.08.2005 року

Позивач стверджує, що у 2023 році відповідач не виконав відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а відтак - здійснив відповідний розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особи), - 137556,64 грн, та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій - 481, 46 грн.

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно до частини 1 статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частини 2, 4 статті 20 Закону №875-ХІІ).

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях (бездіяльності) роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з частинами 1, 3 статті 18 Закону №875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі частини 3 статті 181 Закону №875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому, обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується їх обов`язком щодо пошуку таких осіб для їх працевлаштування.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем протягом 2023 року було працевлаштовано 2 особи з інвалідністю: ОСОБА_1 на посаду «вагар току» та ОСОБА_2 на посаду «бухгалтер», про що свідчать надані Товариством копії наказів про прийняття на роботу та довідок про встановлення інвалідності.

Крім того, відповідачем надано до суду копії наказів про увільнення від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації 7 працівників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що також підтверджується об`єднаною звітністю ПДФО та ЄСВ.

Таким чином, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства за 2023 рік склала 37 осіб.

Отже, норматив для Товариства на 2023 рік для працевлаштування осіб з інвалідністю (4% від 37= 1,48) становила - 1 особа.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає підтвердженим факт виконання відповідачем вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. За наведених обставин Товариством не порушувалися вимоги статті 19 цього Закону (не мало місце безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які звернулися до роботодавця самостійно чи були направлений до нього державною службою зайнятості, а навпаки була працевлаштована особа з інвалідністю).

Отже, суд дійшов висновку, в діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Даний висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 р. у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 р. у справі №807/612/16, від 26.06.2018 р. у справі № 806/1368/17, від 11.09.2018 р. у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 р. у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 р. у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 р. у справі №812/1164/18.

Зважаючи на викладене та враховуючи що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені. Що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За правилами, що встановлені частиною п?ятою статті 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач у спірних правовідносинах від сплати судових витрат не звільнений.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 стаття 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених відповідачем витрат з правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн до матеріалів справи надано: договір про надання правничої допомоги від 04 липня 2024 року та платіжна інструкція № 531 від 06 липня 2024 року.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Воднораз, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, суд вважає завищеним, з огляду на таке.

Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 року у справі №420/1109/20, від 29.11.2021 року у справі №420/13285/20, від 03.12.2021 року у справі №1.380.2019.000502 вказав, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України", заява №19336/04).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Дослідивши надані сторонами докази, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених представником відповідача до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Судом враховано також, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань.

Оскільки, суд дійшов висновку про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі представником відповідача завищено, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

За наведених обставин суд вважає достатнім та співмірним відшкодування відповідачеві з бюджетних асигнувань прозивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, що дорівнює 1 прожитковому мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2024 року) - 3028,00 грн.

Керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ - 22217312; адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25006) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» (код ЄДРПОУ 33519838; адреса: вул. Кропивницького, 7, с. Кропивницьке, Кіровоградська область, 27153) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОДА ГВАРДІЯ» (код ЄДРПОУ 33519838) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3028,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22217312).

Рішення скерувати сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК