Рішення

від 30.09.2024 по справі 420/16232/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16232/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді Бойко О.Я.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Селянського (фермерського) господарства «ВЕСНА» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 12879/15-32-09-07-04, вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору:

Позивач, Селянське (фермерське) господарство «ВЕСНА», звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача Головного управління ДПС в Одеській області, в якій просив суд:

(1). Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 12879/15-32-09-07-04, прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування позовних вимог вказав, що станом на 19.10.2022 (до отримання палива від ТОВ «ПЕЙД») у СФГ «ВЕСНА» зберігалося: 13 100 л дизельного палива - у спеціальних ємностях для зберігання пального, які заявлені в ліцензії на право зберігання пального, реєстраційний номер якої 151404142020002389 від 06.02.2020; 1506 л дизельного палива - в паливних баках сільськогосподарської техніки, які не є акцизними складами в розумінні Податкового кодексу України та Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР, а відтак не потребують ліцензії на зберігання пального. Для зберігання палива у паливних баках сільськогосподарської техніки ліцензію отримувати не потрібно. З урахуванням отриманого 19.10.2022 СФГ «ВЕСНА» дизельного палива від ТОВ «ПЕЙД», загалом на кінець дня 19.10.2022 у Господарства зберігалося 36 506 л дизельного палива:- 35 000 л - в ємностях для зберігання пального; - 1506 л - в баках с/г техніки. Тобто, ні станом на 19.10.2022, ні станом на 31.10.2022 СФГ «ВЕСНА» не зберігало за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А, дизельне пальне в обсязі, що виходить за межі граничного обсягу, який дозволений до зберігання Господарством на підставі ліцензії на право зберігання пального від 06.02.2020 Мо15140414202000289 (обсяг - 35 000 л). Відтак, висновки ГУ ДПС в Одеській області про те, що дизельне пальне в кількості 1 506 л та 815 л зберігалось 19.10.2022 та 31.10.2022 СФГ «ВЕСНА» за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А, без наявності ліцензії на право зберігання пального (отриманої в загальному чи спрощеному порядку), не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім того, ні в Акті перевірки, ні в оскаржуваному ППР не конкретизовано відповідачем, який пункт, абзац тощо ст. 15 Закону № 481 було порушено позивачем.

Позивач звертає увагу, що Закон № 481 як у старій, так і в новій редакції не передбачає відповідальності за зберігання пального у обсязі більшому, ніж суб`єктом господарювання було зазначено у заяві на отримання ліцензії на зберігання пального виключно для власних потреб власного споживання. Санкція, яку застосувало до позивача ГУ ДПС в Одеській області, вочевидь стосується такого порушення, яке зберігання пального без наявності ліцензії. Однак, у позивача є ліцензії на право на зберігання пального.

Позивач вважає, що позивачем не було порушено жодного положення Закону № 481, відтак у відповідача не було підстав для застосування до Господарства штрафних санкцій, передбачених ст. 17 цього Закону, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню.

Крім того, позивач зазначає, що останнім було надано до перевірки були надані тільки ті лімітно-забірні картки, які пов`язані саме зі списанням палива, як того і вимагав відповідач; дані лімітні-забірної картки не містять відомості про господарські операції, які призводять до зміни в структурі активів, з огляду на що лімітно-забірна картка не є первинним документом, згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 10.06.2019 у справі № 804/5840/16. З 15.07.2021 у відповідача були відомості про те, що позивач використовує транспортним засоби, в баках яких зберігалося пальне, у своїй господарській діяльності. У відповідача як на момент здійснення фактичної перевірки, так і під час розгляду заперечень на Акт перевірки та прийнятті оскаржуваного ППР, були у розпорядженні відомості, з яких слідувало, що транспортні засоби, в баках яких зберігалося пальне, зареєстровані у передбаченому чинним законодавством порядку та використовується у господарській діяльності позивача. В МВС України відсутня інформація стосовно власників зернозбирального комбайну РСМ-152 ACROS 595 Plus Versatile (SN ROACR595018001) та зернозбирального комбайну ДОН-1500Б, такі відомості наявні у Держпродспоживслужби.

Позивач зазначає, що як вбачається із відповіді (листа) відповідача на заперечення позивача, ним під час розгляду заперечень та прийнятті оскаржуваного ППР не були враховані не пояснення посадових осіб позивача, ні додатково позивачем документи.

Також позивач стверджує, що наказ № 1183-п від 12.02.2024 «Про проведення фактичної перевірки СФГ «ВЕСНА» не відповідає вимогам податкового законодавства, з підстав, що відповідач не конкретизував зазначену ним підставу для здійснення фактичної перевірки, не вказав, яка інформація та про яке порушення позивачем законодавства у сфері зберіганні та обігу пального вона свідчить.

24.06.2024 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, зокрема, що висновки ГУ ДПС в Одеській області про те, що дизельне пальне в кількості 1 506 л та 815 л зберігалось 19.10.2022 та 31.10.2022 СФГ «ВЕСНА» за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А, без наявності ліцензії на право зберігання пального (отриманої в загальному чи спрощеному порядку), не відповідають фактичним обставинам справи; Позивачем не було порушено жодного положення Закону № 481 (як в старій, так і в новій редакції), а відтак у ГУ ДПС в Одеській області не було підстав для застосування до Господарства штрафних санкцій, передбачених ст. 17 цього Закону. До перевірки Господарством до ГУ ДПС в Одеській області були надані тільки лімітно-забірні картки, які призвели до зміни кількості палива. Очікуючи надходження дизельного палива 19.10.2022, головою Господарства були перерозподілені місця зберігання пального з метою забезпечення вивантаження палива в кількості 21900 л в ємності для зберігання дизельного пального, об`ємом 35000 л (13100 л +21900 л). Голова Господарства визначає строки, об`єкти та умови проведення інвентаризації, яка не є обов`язковою в розумінні п. 7 Положення № 879.

(б) Позиція Відповідача

18.06.2024 р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем зазначено, що підставою для прийняття даного наказу слугувало здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством, з метою контролю за дотриманням умов чинного законодавства, яке регулює обіг та ліцензування пального, здійснення заходів щодо проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право зберігання пального, у тому числі виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, та у яких встановлені розбіжності між отриманим пальним відповідно до «ЄРПН» (Єдиний реєстр податкових накладних та «ЄРАН 2019» (Єдиний реєстр акцизних накладних) архіву електронної звітності. Зокрема, в ході проведення аналізу управлінням контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області встановлено таке: СФГ «Весна» володіє ліцензією на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), термін дії з 06.02.2020 до 06.02.2025, загальна місткість ємностей становить 35 000 л. Основними постачальниками пального вважаються ТОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР» та ТОВ «ПЕЙД». Відповідно до даних ЄРПН, СФГ «Весна» за період 2021, 2022, 2023 років отримало пального (дизельне, бензин) в кількості 185 025,12 л, а відповідно до АІС «ЄРАН 2019» отримано пального (дизельне, бензин) в кількості 194 083,12 л. Відповідач вважає, що наказ Головного управління ДПС від 12.02.2024 № 1183-п вимогам податкового законодавства відповідає, як і приписам ч.2 ст.2 КАС України, що висуваються до рішень суб`єкта владних повноважень. За результатами фактичної перевірки СФГ «Весна» складено акт від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04, в якому викладені порушення, які зафіксовані під час проведення фактичної перевірки. у акті повністю зафіксовано усі факти, що свідчать про порушення вимог ст. 15 Закону № 481. В акті перевірки чітко зазначено, в чому полягає порушення вимог законодавства. Більш того, чітко і поєтапно обозначені підстави, на яких ґрунтуються відповідний висновок, із конкретними посиланнями. Визначено час та місце. Окрім цього, не погоджуючись з висновками перевірки, викладеними в акті перевірки, підприємством було подане заперечення на Акт перевірки від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04 На письмовий запит контролюючого органу від 15.02.2024 б/н підприємством не були надані наступні лімітно-забірні картки: - за жовтень 2022 року № 14, відповідно до якої була здійснена заправка комбайну ACROS 595 Plus Versatile 29002ВН в кількості 540 л; - за жовтень 2022 року № 15, відповідно до якої була здійснена заправка комбайну ДОН-1500Б 19400ОК в кількості 540 л; - за жовтень 2022 року № 16, відповідно до якої була здійснена заправка автомобілю КАМАЗ 55102 ВН8485НО в кількості 210 л - за жовтень 2022 року № 17, відповідно до якої була здійснена заправка автомобілю КрАЗ 250 ВН8785АВ в кількості 216 л. Вищенаведені документи були додані підприємством лише до заперечень, як і інвентаризаційні описи. Також, є сумнівним дійсність призначення інвентаризації 20.10.2022 та її проведення лише 02.11.2022. У ході розгляду заперечень не пояснено, яким чином було технічно можливо здійснити 19.10.2022 заправку в паливні баки транспортних засобів та техніки з напівпричіпа-паливоцистерни. За порушення ст. 15 Закону № 481 (в старій редакції), передбачена відповідальність згідно із ст. 17 цього Закону (в новій редакції). Згідно положень абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481, до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції за оптову торгівлю пальним або зберігання пального без наявності ліцензії 500 000,00 гривень. Таким чином, доводи наведені у позовній заяві не спростовують порушення, встановлене перевіркою та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. З урахуванням вищевикладеного, податкові повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 12879/15-32-09-07-04 щодо застосування штрафної санкції у розмірі 500 000 грн. є повністю обґрунтованими.

ІІІ Процедура та рух справи

03.06.2024 року ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що основний вид діяльності позивача: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур..

Відповідач на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 12.02.2024 № 1183-п, провів фактичну перевірку СФГ «ВЕСНА» на підставі п.п. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19, п.п. 19-1.1.14 п. 19-1.1 ст.19-1, ст.20, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу пального, з урахуванням попередньо проведеного аналізу податкової інформації, яка свідчить про можливі порушення законодавства у сфері зберігання та обігу пального, за період діяльності з 10.03.2021 - по дату закінчення фактичної перевірки, з метою здійснення контролю дотримання вимог діючого законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення контрольних розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

В направленні на перевірку, зазначено, що вона проводиться з 15.02.2024 року з метою контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення контрольних розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За результатами перевірки відповідач склав акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань здійснення контролю . дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання вимог трудового законодавства від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04, в якому встановив порушення ст. 15 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (в старій редакції), в частині зберігання 19.10.2022 дизельного пального в кількості - 1506 л. (19560 - 4954 - 21900) та 31.10.2022 в кількості - 815 л. (19 560 ч 21 900 - 5 645) за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А, в обсязі, що виходить за межі граничного обсягу, який дозволений до зберігання на підставі ліцензії на право зберігання пального від 06.02.2020 № 15140414202000289 (обсяг - 35 000 л.). Отже, дизельне пальне в кількості 1506 л. та 815 л. зберігалось (19.10.2022 та 31.10.2022) за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. УА, без наявності ліцензії на право зберігання пального (отриманої в загальному чи спрощеному порядку).

Зазначений акт підписано представником позивача із запереченнями.

Описуючи дані порушення контролюючий орган зазначив, що:

1. 15.02.2024 в ході проведення фактичної перевірки уповноваженій особі підприємства був вручений письмовий запит від 15.02.2024 б/н про надання документів та відомостей, які стосуються предмета перевірки та забезпечення доступу до їх оригіналів.

Підприємство надало до проведення фактичної перевірки копії документів, які підтверджують надходження пального, його видачу, використання та списання за травень 2022 року, вересень 2022 року, жовтень 2022 року: оборотно - сальдові відомості по субрахункам 203, 631, облікові листи тракториста - машиніста, лімітно - забірні картки, довідку від 15.02.2024 № 5, акти списання пального, листи - замовлення, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, банківські виписки, рахунки на оплату, паспорти якості, перелік основних засобів, облікові листи автомобіля, наказ про затвердження окремих форм первинних документів, договори оренди транспортних засобів з екіпажем, акти приймання - передачі, товарно - транспортні накладні на перевезення сільськогосподарської продукції, довідку щодо середніх витрат палива.

Інформація/відомості щодо залишку пального у баках транспортних засобів та техніки (в межах всього перевіряємого періоду) до проведення перевірки не надавалась.

2. Згідно інформації з баз контролюючого органу підприємство подало відомості, зокрема, про наявність та використання в господарській діяльності 5 ємностей (без ідентифікації напряму їх використання).

Підприємство має ліцензію на право зберігання пального за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А (загальна місткість резервуарів - 35 м. куб.).

Відповідно до змісту довідки підприємства від 15.02.2024 № 5 для зберігання дизельного пального використовуються 2 ємності об`ємом 25 000 л. та 10 000 л.

Згідно показників оборотно - сальдової відомості по субрахунку 203 за вересень 2022 року, сальдо на кінець періоду (Дт) по позиціям паливо дизельне (ведеться деталізований облік, в залежності від вартості придбання) складає 19 560 л.

Згідно показників оборотно - сальдової відомості по субрахунку 203 за жовтень 2022 року, сальдо на початок періоду по позиціям паливо дизельне складає 19 560 л., надходження (Дт) - 21 900 л., витрачання (Кт) - 5 645 л., залишок на кінець періоду (Дт) - 35 315 л. (13 915 л. - 21 900 л.).

Надходження пального від ТОВ «Пейд» код за ЄДРПОУ 31431743 в / жовтні 2022 року підтверджується: листом - замовленням від 18.10.2022 № 23, видатковою накладною від 19.10.2022 № 5340 (номенклатура - дизельне паливо, кількість - 21900 л.), товарно - транспортною накладною 19.10.2022 ХоеУТПІ00005340/1 (місце розвантаження - Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А), а також оборотно - сальдової відомістю по субрахунку 63 1 за жовтень 2022 року.

На підтвердження обсягу виданого, використаного та списаного дизельного пального у жовтні 2022 року надані: - зведений за місяць акт списання пального від 31.10.2022 (кількість списаного - 5 645 л.); - лімітно - забірні картки на отримання матеріальних цінностей (записи зроблені в дні видачі пального, в розрізі техніки та автотранспорту, кількість - 13); - облікові листи тракториста - машиніста (кількість - 13, № з 1-8 - техніка, № з 1 - 5 - автомобілі).

Водночас, за період з 01.10.2022 - 19.10.2022 включно було видано дизельного пального (дані лімітно - забірних карток): № 1 - трактор ХТА-250-13 28068ВН - 1 510 л.; № 2 - трактор колісний Білорус МТЗ 82 160760ОК - 72 л.; № 3 - навантажувач телескопічний JСВ37921ВН - 132 л.; № 4 - трактор МТЗ 892 28069ВН - 69 л.; № 5 - трактор колісний ЮМ3-АКЛ 28069 - 60 л.; № 6 - трактор ХТ3-17021 1115728Н - 517 л.; № 7 - трактор колісний Т150-К 16078ОК - 144 л.; № 8 - трактор колісний Білорус МТЗ 920 10496ВН - 111 л.; № 9 - Рено ВН9577ВМ - 1 100 л.; № 10 - VOLVO ВНО226ІН - 720 л.; № 11 - автомобіль ГАЗ-САЗ 3507 ВН8336ЕА - 63 л.; № 12 - автомобіль HUNDAI SANТА FЕ ВН5726ВН - 366 л.; № 13 - УОГУО ВНО116ЕЕ - 90 л. Всього видано дизельного пального за період з 01.10.2022 - 19.10.2022 включно - 4 954 л.

Відповідач встановлюючи порушення врахував граничні обсяги пального, які дозволені до зберігання на підставі ліцензії на право зберігання пального за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А - 35 000 л.; залишок дизельного пального станом на 01.10.2022 - 19 560 л.; надходження дизельного пального в жовтні 2022 року - 21 900 л.; видачу дизельного пального за період з 01.10.2022 - 19.10.2022 року включно в кількості - 4 954 л.,

Позивачем подано заперечення склав до акта про результати фактичної перевірки з питань здійснення контролю . дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання вимог трудового законодавства від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04.

Згідно з Висновком Комісії з питань розгляду заперечень платників податків та пояснень до перевірок Головного управління ДПС в Одеській області на заперечення СФГ «Весна» код за ЄДРПОУ 22503925 б/н та б/д (вх. Головного управління ДПС в Одеській області від 11.03.2024 Мо34541/6) до акту про результати фактичної перевірки від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04 висновки акту фактичної перевірки від 26.02.2024 26384/15-32-09-07-04 про порушення СФГ «Весна» код за ЄДРПОУ 22503925 вимог ст. 15 Закону України від 19.12.1995р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (в старій редакції), залишені без змін.

На підставі висновків акта перевірки відповідач склав спірне податкове повідомлення-рішення.

IV. Джерела права та висновки суду

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннями статті 80 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 80.1 статті 81 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

За положеннями пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Згідно з пунктом 86.5 статті 86 ПК України у разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови.

Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених ПК України (пункт 81.3 статті 81 Кодексу).

За положеннями пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України визначено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Відповідно до п. 86.8 статті 86 ПК України за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Так, позивач зазначає, що наказ № 1183-п від 12.02.2024 «Про проведення фактичної перевірки СФГ «ВЕСНА» не відповідає вимогам податкового законодавства, з підстав, що відповідач не конкретизував зазначену ним підставу для здійснення фактичної перевірки, не вказав, яка інформація та про яке порушення позивачем законодавства у сфері зберіганні та обігу пального.

Верховний Суд неодноразово формулював правову позицію, відповідно до якої фактична перевірка не може бути проведена податковим органом довільно. Підставою для проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №640/21536/19.

Із наказу №150 від 20.06.2023 слідує, що підставою для призначення фактичної перевірки податковим органом зазначено підпункти 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ.

При цьому, у наказі відсутня вказівка на фактичну підставу з переліку, передбаченого законом: отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; отримання податковим органом інформації будь-якого походження про порушення вимог законодавства в частині здійснення, зокрема, функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу пального (підпункт 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

У наказі зазначена мета: контроль за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення контрольних розрахункових операцій, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Верховний Суд у постанові від 08.09.2020 у справі №640/21536/19 дійшов висновку про обґрунтованість висновків про протиправність наказу про проведення фактичної перевірки платника податків з огляду на те, що у спірному наказі про призначення фактичної перевірки відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено, у рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності товариства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Аналогічно у цій справі в наказі Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків ДПС України №150 від 20.06.2023 "Про проведення фактичної перевірки" відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено, у рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників тощо) була встановлена податковим органом.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу від 12.02.2024 № 1183-п «Про проведення фактичної перевірки СФГ «ВЕСНА» слугувала інформація про порушення позивачем вимог законодавства з посиланням на конкретний факт

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення фактичної перевірки позивача на підставі наказу від 12.02.2024 № 1183-п «Про проведення фактичної перевірки СФГ «ВЕСНА», у якому відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення такої.

Наслідком цього є висновок про те, що акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань здійснення контролю . дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання вимог трудового законодавства від 26.02.2024 № 6384/15-32-09-07-04 не є належним доказом вчинення позивачем податкового правопорушення, а це, у свою чергу, має наслідком висновок про протиправність оскаржуваного у цій справі рішення.

Протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підтверджується також наступним.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 року.

Стаття 15 Закону №481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Відповідно ст. 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Відповідно абз. 24 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 грн.

За змістом ч.ч. 7, 8, 10, 16 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами 32, 38 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження (ч. 45 ст. 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно ч.19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

- зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

- місце зберігання пального місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Разом з тим, Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно пп.14.1.6 п.14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до пп.14.1.6-1 п.14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним пп."а" п. 2 ч. 2 ст. 91 МК України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

- транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

- паливний бак транспортного засобу.

Крім того, відповідно пп.14.1.212 п.14.1 ст. 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

- у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

- при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з пп.пп.14.1.224, 14.1.224-1 п.14.1 ст.14 ПК України розпорядник акцизного складу суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

З урахуванням вищенаведених правових норм ПК України та Закону № 481/95-ВР, суд доходить висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Правове питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року по справі № 540/4291/20.

Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 Закону № 481/95-ВР у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України і сформулював такий висновок. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлені як виключення з визначення «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

В подальшому зазначені висновки підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 21 вересня 2022 року у справі № 140/16490/20, від 15 червня 2022 року у справі № 260/3859/20, від 07 червня 2022 року у справі № 360/4140/20, від 05 липня 2023 року у справі № 460/2663/22 тощо.

Враховуючи наведені положення, зокрема, пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, встановлені судами обставини справи та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР, відповідно, позивач не мав обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Крім того, суд звертає увагу, що перевірка дотримання вимог Закону № 481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені ст. 15 Закону № 481/95-ВР та ПК України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Суд акцентує увагу на тому, що під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем встановлено обставини придбання та кількість придбаного пального ТОВ «Пейд» на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного реєстру акцизних накладних.

Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено та не встановлено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального. Поряд з цим в акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності позивача є 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, в межах якого позивач придбаває і використовує пальне, яке частково зберігається за місцем розташування акцизного складу за адресою: АДРЕСА_1 , та частково в паливних баках транспортних засобів. Про всі об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, зокрема транспортні засоби, контролюючому органу подані повідомлення форми 20-ОПП, що не заперечується відповідачем. Позивач є кінцевим споживачем придбаного дизельного пального, яке використовується виключно для власних потреб.

Суд наголошує, що у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання зберігання пального, а не його придбання.

Крім того, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Суд акцентує увагу на тому, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону № 481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі ЄРАН та ЄРПН.

В свою чергу, самого лише встановлення факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання суб`єктом господарювання. Склад правопорушення, передбаченого абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, має доводитись шляхом встановлення обставин того, де і яким чином суб`єкт господарювання зберігав пальне, дослідженням замірів його кількості (об`єму) і співставленням цих показників із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, які встановлюють випадки, які не вважаються «акцизним складом» та/або «акцизним складом пересувним». Ці обставини мають бути належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки як носії доказової інформації.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справам № 520/9278/22 від 23.04.2024, № 520/5841/21 від 04.07.2024.

Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював, а зробив висновки про доставку пального за адресою: Одеська область, Іванівський район, с. Марціянове, вул. Карла Лібнехта, буд. 7А, які зазначені в видаткових накладних.

Наведені обставини дають підстав для висновку, що сам факт поставки пального на користь позивача жодним чином не свідчить про факт зберігання пального за певною адресою без відповідної ліцензії. Крім того, в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), тощо.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що недотримання відповідачем вимог до змісту акту перевірки, а саме: невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення, яке прийнято за результатами такої перевірки, та є підставою для його скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд робить висновок, що позовні вимоги належать до задоволення повністю.

VI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач просить стягнути з відповідачами усі витрати, понесені позивачем у результаті розгляду справи за цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 7500,00 грн.

Суд робить висновок, що сплачений та документально підтверджений позивачем судовий збір належить до відшкодування.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача, Головного управління ДПС в Одеській області, за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 7500,00 грн.

Крім того, представник позивача просить надав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу без належних доказів.

Таким чином, у вказаному рішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд не здійснює.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2024 № 12879/15-32-09-07-04, прийняте Головним управлінням ДПС в Одеській області;

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 44069166) на користь Селянського (Фермерського) господарства «ВЕСНА» (67200, Одеська область, Іванівський район, смт Іванівка, вул. 30 років Перемоги, буд. 58) судові витрати у справі - судовий збір у розмірі у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот), 00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО