Ухвала

від 30.09.2024 по справі 620/12808/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

30 вересня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/12808/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Лукашова О.Б., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернігів про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Квартирно - експлуатаційний відділ м. Чернігів, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернігів, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;

зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернігів нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України № 2352-IX) внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2).

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду у визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Встановлюючи момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, варто зазначити, що оскільки індексація є частиною грошового забезпечення, що є щомісячним періодичним платежем, то в будь-якому разі про порушення свого права, позивач мав дізнатись при отриманні його за відповідний місяць (не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому грошове забезпечення мало бути виплачено).

Крім того, витягом із наказу командира начальника Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 05.04.2019 №101 підтверджується, що з 05.04.2019 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення. Індексації серед вказаних виплат немає. Тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час ознайомлення з цим наказом.

З адвокатським запитом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.04.2019 представниця позивача зверталася лише 27.05.2024 та лист відповідача датований 11.06.2024. Отже, лише з 27.05.2024 позивач через представника почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за вказаний вище період. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище індексації грошового забезпечення.

Позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач відповідно до ч.6 ст.161 КАС України зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Звертаючись до суду 19.09.2024 (відповідно до відмітки на конверті), позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою та зобов`язаний надати суду обґрунтовану заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, зазначити доводи поважності тому причин і надати докази.

Щодо заяви представника позивача про поновлення строку, суд зазначає таке.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, застосуванню підлягає виключно висновок саме щодо норми права, якою регулюються подібні правовідносини. Щодо висновків, зазначених у рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, та висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 у справі №640/8348/21, на які посилається представник позивача у Заяві.У вказаних справах обставини стосуються подібного предмета спору та не ідентичних обставин спору, позаяк спірні правовідносини у них регулювалися нормами ст.ст.116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Однак для цієї справи вказані норми діють в редакції ЗУ №2352-IX від 01.07.2022. Отже, вказані вище висновки для неї не застосовні.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому його дія подовжена. Суди працюють у штатному режимі на виконання ст.122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі ВС) в ухвалі від 18 травня 2022 року у справі №802/592/17-а відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, визнавши зазначені причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті касаційного провадження. Так, Верховний Суд зазначив: «…Щодо посилання скаржника на обставину запровадження на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, колегія суддів вважає, що питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо пропуск цього строку відбувся ще до запровадження воєнного стану.».

Суд також урахував висновки ВС викладені у постанові від 06.09.2022 у справі №420/16598/21, згідно з якими сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збоку у всіх абсолютно випадках. Поновлення строків це виняток, а війна загальна умова для всіх.

Дотримуючись вказаного підходу, суд дійшов висновку, що оскільки суд та всі учасники заявленого спору діють в однакових умовах карантинного та воєнного стану, сам по собі факт дії такого стану не свідчить про поважність пропуску строку для звернення до суду. Позивач не обґрунтував та не подав суду належних, достовірних та достатніх доказів щодо його залучення до здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Викладені у Заяві доводи не стосуються об`єктивних факторів, свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду щодо нарахування та виплати йому за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, а отже, не обґрунтовані. Тобто, за змістом не містить посилань на обставини, які перешкодили своєчасно звернутися до суду. Тому не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.122 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов згідно з ч.1 ст.123 КАС України залишається без руху.

Врахувавши викладене суд дійшов висновку, що позовна заява подана з пропуском строку звернення до суду, а підстави про поновлення такого строку, вказані у Заяві є неповажними.

Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, з наданням підтверджуючих доказів.

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовити повністю.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернігів про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення зазначених недоліків, у встановлений судом строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде йому повернута.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.

Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно зі статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.

Суддя Олена ЛУКАШОВА