Рішення

від 16.09.2024 по справі 461/3616/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/3616/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

16 вересня 2024 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні у місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

(

АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

до

Кредитної спілки «Либідь»

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 67, ЄДРПОУ:33779075),

Львівської філії Кредитної спілки «Либідь»

(79008, м. Львів, пл. Соборна, 12 «а», ЄДРПОУ: 34614829)

про стягнення матеріальної та моральної шкоди за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання,

встановив:

I.Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення матеріальної та моральної шкоди за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви (в редакції згдно поданої заяви про уточнення позовних вимог), позивач просить:

- стягнути солідарно з Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки за несвоєчасне виконанні грошового зобов`язання у розмірі 1577792 грн 93 коп., що складається із 43532 грн 64 коп.- на відшкодування трьох процентів річних; 172046 грн 81 коп. на відшкодування інфляційних втрат; 1362213 грн 48 коп. на відшкодування упущеної вигоди;

- стягнути солідарно з Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» на користь ОСОБА_1 977531 грн 00 коп. компенсації на відшкодування моральної шкоди за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Мотивуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 вказує, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24.01.2019, ухваленого за результатами розгляду цивільної справи № 461/8093/18, стягнуто з Кредитної спілки «Либідь» на користь ОСОБА_1 272312 грн 14 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Означене рішення суду вступило в законну силу 04.03.2019 та 20.03.2019 було видано виконавчий лист, який було пред`явлено до виконання до Голосіївського районного відділу ДВС у м. Києві. Позивач вказує, що на момент звернення до суду з даним позовом Голосіївським ВДВС у м. Києві відкрито виконавче провадження № 58914345 та тривають виконавчі дії. Однак, відповідач ухиляється від виконання грошового зобов`язання. Позивач стверджує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту його майнового права та інтересів, відтак вважає, що з відповідача на його користь підлягають стягненню 3% річних у сумі 43532 грн 64 коп. за період з 04.03.2019 по 31.08.2024, а також інфляційні втрати у розмірі 172046 грн 81 коп. Окрім того, ОСОБА_1 стверджує, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань, йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у погіршенні самопочуття, поведінки та емоцій, зміні свого звичайного способу життя, режиму праці і відпочинку. Оскільки, позивач був позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, останній оцінює спричинену йому моральну шкоду у розмірі 977531 грн 00 коп. Також, ОСОБА_1 вказує, що упродовж 11.03.2019 по 10.08.2023 ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитний рахунок, таким чином, останній мав змогу вкласти кошти у розмірі 27212 грн 14 коп. та отримати пасивний дохід у загальному розмірі 1362213 грн 48 коп., однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання ОСОБА_1 був позбавлений такої можливості, а відтак вважає, вказану суму недоотриманим доходом, тобто упущеною вигодою.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та постановлено про здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження. У задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено, у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування неможливості надати такі докази самостійно.

27.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог на підставі п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України.

17.07.2024 підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення матеріальної та моральної шкоди за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання закрито.

У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно з прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 просить здійснювати розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач (уповноважений представник) у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за його відсутності не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 223ЦПКУкраїни,суд відкладає розгляд справи в судовомузасіданні вмежах встановленогоцим Кодексомстроку зтаких підстав:

1)неявкавсудове засіданняучасникасправи,щодоякоговідсутні відомостіпроврученняйому повідомленняпродату,часімісце судовогозасідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

У свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Добросовісна участь особи у процесі вирішення її справи полягає, серед іншого, у недопущенні зловживань наданими їй правами. Дотримання балансу між інтересами усіх сторін при розгляді справи законодавцем покладено на суд, який, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін, також зобов`язаний дотримуватися встановлених законодавством засад та строків розгляду справи.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач неодноразово не з`являвся в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалівдостатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу з ухваленням заочного рішення.

При цьому, суд враховує положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваженнясудів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких формсудочинства прямо забороняється Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

II.Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Тобто, спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Відповідно дост.15ЦК України,кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.01.2024, за результатами розгляду цивільної справи № 461/8093/18 за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» про стягнення пені, Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до резолютивної частини означеного рішення, з Кредитної спілки «Либідь» на користь ОСОБА_1 стягнуто 272312 грн 14 коп. Рішення суду вступило в законну силу 04.03.2019.

17.04.2019 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренком М.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 58914345.

Статтями10,81 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановленихст.82 ЦПК України.

Так, позивач вважає, що Кредитна спілка «Либідь» прострочила виконання грошового зобов`язання на вимогу сплатити суму боргу, а відтак, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту його майнових прав та інтересів. Стверджує, що знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів спричинило його матеріальні втрати, які підлягають відшкодуванню (інфляційні втрати). Згідно наявного у матеріалах розрахунку, ОСОБА_1 стверджує, що з відповідача на його користь підлягають стягненню 3% річних у сумі 43532 грн 64 коп. за період з 04.03.2019 по 31.08.2024, а також інфляційні втрати у розмірі 172046 грн 81 коп.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача, беручи до уваги наступне.

За змістом положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст.611цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст.625ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 сформульовано висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення.

Разом з тим, для задоволення позову на підставіст.625 ЦК України, позивачу необхідно надати належні докази про те, що станом на час звернення з позовом, зобов`язання не виконане.

Однак, позивач не надав суду доказів які дії було здійснено у межах виконавчого провадження №58914345 та до позовної заяви не долучено жодного документу який би стосувався ходу виконавчого провадження. З наявного у матеріалах справи інформаційного витягу від 29.04.2024 неможливо встановити чи відбувалися стягнення з боржника на користь ОСОБА_1 .

У постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Окрім того, 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення»ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який згодом був продовжений відповідними Указами.

Отже, вимоги позивача про застосуванняст.625 ЦК Українизаявлені за період, який стосується періоду дії в країні воєнного стану задоволенню не підлягають. Разом з тим, з наявного у матеріалах справи розрахунку встановлено, що позивачем не було враховано вищенаведену норму цивільного процесуального законодавства під час звернення до суду із даним позовом.

Практика суду касаційної інстанції стосується застосування відповідних положень законодавства за умови належного обґрунтування заявлених стороною до стягнення сум, а також представлення відповідних достатніх та допустимих доказів на підтвердження таких обставин. У даному випадку, як зазначено вище, стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів для належного обґрунтування та доведення відповідних вимог, а тому ця практика не може бути застосована у даному конкретному випадку, за відсутності достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наведених у позовній заяві. Як зазначено вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що стосується тверджень ОСОБА_1 щодо заподіяння останньому моральної шкоди, яка полягає у погіршенні самопочуття, поведінки та емоцій, зміні свого звичайного способу життя, режиму праці і відпочинку, через неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за депозитними договорами, яку позивач оцінює у розмірі 977531 грн 00 коп., суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч.3ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно дост. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 3постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що саме на особу, яка вважає, що їй було завдано моральної шкоди покладається обов`язок доведення її розміру.

Разом з тим, фактично усі доводи ОСОБА_1 щодо заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 977531 грн 00 коп. ґрунтуються лише на власних твердженнях позивача та не підкріплені жодними належними та допустимими доказами у справі. Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який засвідчує як сам факт спричинення йому моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди. У цьому контексті суд вважає за необхідне відзначити, що рішення у справі може ґрунтуватись виключно на підставі доказів, а не припущень які висловлені сторонами.

Суд не ставить під сумнів наведені позивачем відомості щодо його стану здоров`я, а також наявність у нього інвалідності. Водночас у цій справі доказуванню та встановленню підлягає наявність факту спричинення моральної шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою. Як наводить сам позивач, він є інвалідом другої групи дитинства, тобто очевидно, що безпосередньо факт настання інвалідності з діями відповідача не пов`язаний.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 , що упродовж 11.03.2019 по 10.08.2023 ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитний рахунок, а тому останній мав змогу вкласти кошти у розмірі 27212 грн 14 коп. та отримати пасивний дохід у загальному розмірі 1362213 грн 48 коп., однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання позивач був позбавлений такої можливості, а відтак йому було завдано збитки (упущена вигода), суд приходить до наступного висновку.

Статтею 22 ЦК Українипередбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставістатті 1166 ЦК Українинастає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Отже, для відшкодування шкоди за правиламист. 1166 ЦК Українинеобхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого (мова йдеться про реальні збитки та упущену вигоду -ст. 22 ЦК України); в) прямий причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов одночасно є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Однак,під чассудового розглядусправи, ОСОБА_1 недоведено реальнихвтрат,які вінпоніс.Укладені договорипро внесеннябанківського вкладуне свідчатьпро наявністьупущеної вигоди.Окрім того,вказану сумупозивачем немогло бутивнесено односаснона декількарахунків,як вказує ОСОБА_1 упозовній заяві. Отже, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Підсумовуючи вищенаведене, на переконання суду, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б свідчили про наявність законних підстав для задоволення позову.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч.1, 2ст. 141 ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.Інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з п. 9 ч.1ст. 5 Закону України «Про судовий збір»,позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки являється особою з інвалідністю II групи. Оскільки, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, витрати щодо сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1

(

АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

відповідач ? Кредитна спілка «Либідь»

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 67, ЄДРПОУ:33779075),

відповідач ? Львівської філії Кредитної спілки «Либідь»

(79008, м. Львів, пл. Соборна, 12 «а»)

Повнийтекстрішенняскладено26вересня2024року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький