Рішення

від 20.09.2024 по справі 182/1802/22

ТОМАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1802/22

2/195/71/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

20.09.2024 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Омеко М.В., за участі секретаря судового засідання Мартинової Н.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Луньова С.М. (в режимі відеоконференції), за участі представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Папуги О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Томаківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Луньов Сергій Миколайович до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним зобов`язання повернути грошові кошти (позику),-

ВСТАНОВИВ:

05.05.2022 року представник позивача-адвокат Луньов С.М., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним зобов`язання повернути грошові кошти (позику) та просить суд визнати неукладеним договір позики від 01.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасувати нотаріальне посвідчення (реєстрацію) цього договору позики здійснену приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В. за № 1023. Крім цього просить суд визнати недійсним зобов`язання повернути грошові кошти (позику) в сумі 80 000,00 грн. за неукладеним договором позики від 01.11.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обґрунтовуючи наступним.

01.11.2012 року між позивачем ОСОБА_1 (позичальником) та відповідачем ОСОБА_2 (позикодавець) було підписано договір позики без номеру.

Згідно п.8 вказаного договору позики від 01.11.2012 б/н гроші за домовленістю сторін позичальником позикодавцеві мали бути передані до підписання договору.

Натомість, фактично з боку ОСОБА_2 будь-які грошові кошти не були передані позивачу ОСОБА_1 та відповідно позивач не отримував від ОСОБА_2 або від інших юридичних чи фізичних осіб грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. за договором позики від 01.11.2012 б/н ні до підписання вказаного договору позики, ні під час його підписання, а-ні після його підписання.

Представник позивача вказує, що позивач ОСОБА_1 мав у приватній власності земельну ділянку (кадастровий номер 1225481000:02:250:0003) із цільовим призначенням «для ведення селянського (фермерського) господарства» площею 6.22 га, яка розміщувалась на території Володимирівської сільської ради Дніпропетровської області та право користування якою було передано мною, як засновником та членом ФГ «Єлена» у розпорядження вказаного фермерського господарства.

В подальшому, наприкінці жовтня 2012 року, позивач через свого брата ОСОБА_3 , який є головою та одним із засновників ФГ «Єлена» у зв`язку з сімейними обставинами звернувся до адміністрації ПП «АФ «Борисфен» із усною заявою щодо укладання договору оренди землі та виплатою наперед орендної плати в грошовому виразі.

Натомість 01.11.2012 перед фактичною видачею ПП «АФ Борисфен» грошових коштів в рахунок виплати наперед орендної плати за право користуватися належною позивачу земельною ділянкою площею 6.22 га адміністрацією (в особі директора ОСОБА_2 ) ПП «АФ Борисфен» позивачу було запропоновано підписати:

1. нотаріальний договір позики від 01.11.2012 р з ОСОБА_2 строком на 10 років на суму 80 000,00 грн., посвідчений у приватного нотаріуса Корнієнко Ю.В.;

2. нотаріальна довіреність від 01.11.2012 на право представляти інтереси позивача ОСОБА_1 щодо управління та користування належною йому земельною ділянкою площею 6.22 га на імя сина відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,, посвідчену у приватного нотаріуса Корнієнко Ю.В.;

3. заповіт від 01.11.2012 щодо визначення спадкоємцем в частині належної позивачу земельної ділянки площею 6.22 га ОСОБА_2 , посвідчений у приватного нотаріуса Корнієнко Ю.В.;

Крім того позивач вказує, що попереднього дня 31.10.2012 та безпосередньо 01.11.2012 за аналогічною схемою відповідачем ОСОБА_2 було запропоновано укласти договори позики, довіреності та заповіти з іншими 5-ма рідними та близькими особами, які також є засновниками ФГ «Єлена».

І лише після підписання з боку позивача та з боку його рідних і близьких осіб ( ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) в приміщенні приватного нотаріуса Корнієнко Ю.В, вищевказаних документів (договору позики між позивачем та ОСОБА_2 довіреності на сина ОСОБА_4 , та заповіту на імя ОСОБА_2 ) цього дня 01.11.2012 р., представником ПП «АФ «Борисфен» (головним бухгалтером ОСОБА_9 ) було видано грошові кошти брату ОСОБА_3 , на загальну суму 420 000,00 грн. - як виплата орендної плати наперед за користуванням їхніми земельними ділянками за наступні 10 років.

При всіх вказаних діях щодо укладення вищевказаних договорів, довіреності та заповіту, а також вимоги з боку ОСОБА_10 щодо їх обов`язкового складання та підписання, були присутні свідки ОСОБА_3 ,, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також приватний нотаріус Корнієнко Ю.В,

Представник звертає увагу, що фактично особисто ОСОБА_1 , від ОСОБА_11 , або від інших юридичних осіб чи громадян позику в сумі 80 000,00 грн., як грошові кошти згідно договору позики від 01.11.2012 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01.11.2012 не отримував. Таким чином договір позики між позивачем та ОСОБА_2 від 01.11.2012, який посвідчений нотаріально- є недійсним( не укладеним), оскільки сторони мали інші цілі, ніж ті що передбачені вказаним правочином, а обумовлена вказаним договором сума позики в розмірі 80 000, 00 грн. за цим правочином не передавалась позичальнику від ОСОБА_2 та відповідно гроші (позика) позивачем ОСОБА_1 не отримувалась.

Позивач в своїй позовній заяві вказує на те, що ОСОБА_2 окрім нього, за аналогічною шахрайською схемою ошукував інших громадян, та нібито передавав у позику значні суми грошових коштів. Проте, із наявних відомостей про його доходи за 2012-2013 роки позивач вважає, що ОСОБА_2 фізично не міг надавати позику ОСОБА_1 та решті інших вищевказаних громадян на розмірах сум, зазначених в підписаних договорах позики, щодо яких наявні відомості про укладені ним договори позики та оскаржувані відповідними позичальниками договори позики в судовому порядку.

На підставі чого позивач через свого представника звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Оскільки вважають, що ОСОБА_2 не мав майнової змоги надати позику. Крім того представник позивача стверджує, що судом було обмежено права позивача на доведення своїх позовних вимог та обґрунтувань, не надавши можливість витребовувати всі необхідні докази (відомості про отримані доходи відповідачем за 2010-2012 роки, декларації публічної особи, до якої належить відповідач за 210-2012 роки, інші договори позики укладені між відповідачем та іншими особами за 2010-2012 роки. Вказує що відповідачем ОСОБА_2 долучено до матеріалів даної справи лише оригінал договору позики від 01.11.2012 посвідчений нотаріально за № 1023, проте відзиву або жодних інших доказів з боку відповідача не надано та не надано відповідачем і особистих пояснень. Так само і третьою особою (приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В) не було долучено до матеріалів даної справи доказів та не було надано особистих пояснень щодо обставин укладення та нотаріального посвідчення оспорюваного договору позики.

Відповідач по справі ОСОБА_2 на адресу суду надіслав заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги не визнає, підстави подання позову вважає надуманими та такими, що не відповідають дійсності та заперечує проти їх задоволення. Крім цього вказав, що відмовляється від надання будь-яких свідчень та пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Так як ОСОБА_1 на момент укладання договору позики був дієздатною особою, який усвідомлював свої дії та особисто підписав договір позики від 01.11.2012 року.

ОСОБА_1 допитаний в якості свідка пояснив, що на момент укладення договору позики був власником земельної ділянки та членом ФГ «Єлена». Так через скрутне становище фермерського господарства та на прохання свого брата, ОСОБА_3 погодився на укладання спірного договору позики. Пояснив, що особисто не домовлявся з ОСОБА_2 щодо укладання договору, оскільки особисто не знав ОСОБА_2 і ніколи його не бачив, тому це робив його брат. Крім цього підтвердив, що на момент укладання договору позики 01.11.2012 року був дієздатним, усвідомлював свої дії. Коли підписував договір позики, перебуваючи в приміщенні приватного нотаріуса Корнієнко Ю.В. не бачив щоб ОСОБА_2 чи його дружина були там присутні. На момент підписання договору питань щодо договору в нього не було. Також вказав, що ніяких грошових коштів в розмірі 80 000,00 грн, та ні яких інших грошових коштів від ОСОБА_2 ні до укладення договору позики ні після укладення не отримував. Особисто після укладення договору позики з питань, щодо не отримання грошей не звертався до ОСОБА_2 , оскільки це робив його брат ОСОБА_3 , який і повідомляв що гроші ОСОБА_2 передасть.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що є рідним братом позивача. Та пояснив що саме він був ініціатором укладання договорів позики, оскільки він як голова фермерського господарства «Єлена», а всі рідні були членами господарства. Та через певні обставини та скрутне становище фермерського господарства та наявність боргів був змушений звернутися до ОСОБА_2 за допомогою. При зустрічі з ОСОБА_2 домовився на грошову допомогу в розмірі 560 000 грн. в рахунок орендної плати за землю строком на 10 років. Проте, як вказує ОСОБА_3 Халамай повів себе як, шахрай. Після підписання договорів позики, довіреностей про право користування земельними ділянками ним, та членами родини, грошових коштів ні він ні члени родини не отримали ні до підписання спірних договорів позики, ні після їх підписання. Під час підписання братом, ОСОБА_1 договору позики він вмовляв його, щоб той підписував, бо брат не бажав цього робити. Після підписання договорів позики позивачем та всіма членами родини, він неодноразово звертався до ОСОБА_2 щодо не отриманих грошових коштів в розмірі 80 000 грн. на кожного члена родини та з вимогою їх виплатити. Та вказав, що під час підписання вищевказаних договорів усвідомлював свої дії та наслідки підписання цього договору. Крім цього вказав, що після багаторазових звернень до ОСОБА_2 щодо виплати грошових коштів за договорами позики відповідач надав грошові кошти в розмірі 320 000 грн., проте, як вказує ОСОБА_3 це були кошти в рахунок орендної плати, а не за договорами позики.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні вказала, що є племінницею позивача ОСОБА_1 .. Крім того пояснила, що також як і позивач вона теж, як і її члени родини на прохання її батька ОСОБА_3 , який був ініціатором укладання договорів позики, уклала аналогічний договір позики з ОСОБА_2 . Проте грошових коштів вона не отримувала ні до підписання договору позики ні після. В день укладання спірного договору позики між позивачем ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 вона не була присутня, вся інформацію щодо укладання даного договору їй відома зі слів її батька ОСОБА_3 , який їй і повідомив, що грошових коштів ОСОБА_3 за договором позики від 01.11.2012 року не отримував.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомила, що є дружиною рідного брата позивача ОСОБА_3 . Вказала, що також як і позивач та інші члени їх родини підписала аналогічний договір позики з ОСОБА_2 . Ініціатором укладання даних договорів позики був саме її чоловік ОСОБА_3 . Крім цього пояснила, що в день підписання спірного договору позики від 01.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в приміщенні приватного нотаріуса Корнієко Ю.В. вона не була присутня.

Свідок ОСОБА_12 будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась, проте на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи без її участі. Та повідомила, що оскільки дана справа стосується її чоловіка ОСОБА_2 , тому вона відмовляється від надання будь-яких свідчень та пояснень на підставі ст. 63 Конституції України.

Третя особа, приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В. на адресу суду направив заяву, в якій вказав, що відповідно до ч.2 ст. 71 ЦПК України повідомляє про неможливість явки та давання показань як свідком, оскільки ч.11 ст. 8 Закону України « Про нотаріат» передбачено що нотаріус не має право давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків коли цього вимагають особи за доручення, яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія. У зв`язку з тим, що договір позики є двох стороннім правочином, така вимога повинна бути пред`явлена всіма учасниками правочину, так як надання показів на вимогу однієї особи-сторони правочину може порушити права та інтереси іншого учасника правочину, який таку вимогу не заявив. Згідно отриманої інформації від Відповідача по вказаній справі, така згода не надавалася.

Відповідно до ст. 230, 234 ЦПК України суд прийняв відмови відповідача ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_12 та третьої особи, приватного нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.4ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Застаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини (далі - Суд) вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (KutitvCroatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

У відповідності до ч.1, 2ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідност. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно дост. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 01.11.2012 року між ОСОБА_2 (позикодавець РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 було укладено договір позики, який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В. за № 1023.

Відповідно до п.1 цього договору ОСОБА_2 (позикодавець) при укладені цього договору передав у власність позичальникові ОСОБА_1 строком до 01.11.2022 року грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 цього договору таку саму суму грошових коштів позичальник ОСОБА_1 прийняв у позикодавця та зобов`язується повернути позикодавцеві ОСОБА_2 до 01.11.2022 року в порядку та умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 8 цього договору гроші за домовленістю сторін передані позикодавцем позичальнику до підписання договору.

Крім того судом встановлено, що аналогічні договори позики були укладені іншими 5-ма рідними та близькими особами, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 що підтверджується копіями договорів позики, які засвідчені приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В. за № 1007, № 1013, № 1016, № 1010, № 1019.

Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Томаківської районної державної адміністрації № 410-р від 12.05.2003 р. є власником земельної ділянки (кадастровий номер 1225481000:02:250:0003) площею 6.22 га, яка розміщувалась на території Володимирівської сільської ради Дніпропетровської області.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків

(стаття11ЦКУкраїни).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики тайого умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз`яснено у п. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимивід 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3520-23 від 18.01.2024 року підпис від імені ОСОБА_1 в договорі позики від 01 листопада 2012 року серії ВТА № 580760, що зареєстрований в Реєстрі за № 1023 та завірений приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрієм Валентиновичем, у розділі «ПІДПИСИ « в графі «Позичальник» - виконаний саме ОСОБА_1 .

Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Тому суд не враховую покази свідків, оскільки спірній договір позики був підписаний

позивачем, який на час підписання усвідомлював свої дії, що відповідали його волі. Тобто даний правочин було вчинено без насильства, обману без впливу на його волевиявлення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що у пункті 8 підписаного сторонами і нотаріально посвідченого договору позики від 01.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказано, що гроші за домовленістю сторін передані Позикодавцем Позичальнику до підписання договору, тобто дія відбулася до моменту підписання спірного договору.

Отже умови договору позики підтверджують, що укладаючи цей договір сторони засвідчили факт передачі грошових коштів, який відбувся до моменту його підписання та нотаріального посвідчення.

У пункті 9 договору позики від 01.11.2012 року зазначено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

У пункті 10 договору позики від 01.11.2012 року зазначено, що сторони у присутності нотаріуса стверджують, шо :

- однаково розуміють природу цього правочину та його правові наслідки;

- їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі;

- договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину;

- проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених сторонами та умов, які є обов`язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений.

Тому суд вважає, що тлумачення пункту 8 договору позики від 01.11.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дає підстави для висновку, що сторони при підписанні даного договору позики підтвердили факт передачі грошей до підписання договору.

Вказані обставини свідчать про те, що договір позики від 01.11.2012 року не може вважатись неукладеним та недійсним, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Луньов Сергій Миколайович до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним зобов`язання повернути грошові кошти (позику) слід відмовити за безпідставністю вказаних позовних вимог.

Щодо тверджень представника позивача про те, що судом було обмежено права позивача на доведення своїх позовних вимог та обґрунтувань, не надавши можливість витребовувати всі необхідні докази (відомості про отримані доходи відповідачем за 2010-2012 роки, декларації публічної особи, до якої належить відповідач за 210-2012 роки, інші договори позики укладені між відповідачем та іншими особами за 2010-2012 роки. То суд вважає, що дані докази є неналежними та недостатніми, оскільки вони не є підставою позову, його предметом, а дані докази можуть підтвердити дохід відповідача, але не можуть відображати майновий стан особи та його спроможність надати певну грошову суму по спірному договору позики.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,12,13,76,81,141,174-177,258,263-265,273 ЦПК України, 16,22, 23,203,215, ч.1 ст. 1051 ЦК України, -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Луньов Сергій Миколайович до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання договору позики неукладеним та визнання недійсним зобов`язання повернути грошові кошти (позику),-

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо або через Томаківський районний суд Дніпропетровської області.

Дата виготовлення повного тексту судового рішення 01.10.2024 року

Суддя: М. В. Омеко