Ухвала

від 26.09.2024 по справі 552/6691/15-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙСУД М.ПОЛТАВИ

Справа №552/6691/15-ц

Провадження № 6/552/278/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

Головуючого судді - Турченко Т.В.,

При секретарі Цимбалюк І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за заявою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄХНО ВЄК» ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу,-

ВСТАНОВИВ:

02.09.2024 року до Київського районного суду м.Полтави звернувся Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника без вилучення паспортного документу. В заяві вказували на те, що згідно даних АСВП на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження №74584066, до складу якого входить ВП №74301000 та ВП №74204168. За виконавчими документами боржником є ТОВ «ТЄХНО-ВЄК». Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» є ОСОБА_1 . На даний час рішення суду не виконано, а боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає заходів щодо виконання рішення, що порушує права стягувача. А тому, просили суд тимчасово обмежити керівника юридичної особи боржника у праві виїзду за кордон, громадянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до виконання зобов`язання, покладених на нього, як на керівника виконавчих документів.

Київський ВДВС у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання свого представника не направив, в поданні просили суд розгляд справи проводити за їх відсутності, заяву підтримують в повному обсязі, просять задовольнити.

25.09.2024 року на адресу суду надійшло заперечення керівника ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» Баішевої О.К. на заяву Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника без вилучення паспортного документу. В запереченнях просила суд в задоволенні подання відмовити в повному обсязі.

За наявності у справі достатніх доказів, суд приходить до висновку про розгляд заяви за відсутності заявника Київський ВДВС у м.Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Суд, заслухавши керівника ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» Баішеву О.К., вивчивши та дослідивши матеріали заяви, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження №74301000, до складу якого входять: виконавче провадження №74301000 з примусового виконання виконавчого листа №552/6691/15-ц від 29.02.2016 року, виданого Київським районним судом міста Полтави про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄХНО-ВЄК» на користь ОСОБА_2 компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 5137,00 грн. та виконавче провадження №74204168 з примусового виконання виконавчого листа №552/6692/15-ц від 29.02.2016 року, виданого Київським районним судом міста Полтави про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄХНО-ВЄК» на користь держави судового збору в розмрі551,20 грн.

Як вбачається з наданих до суду документів боржником є ТОВ «ТЄХНО-ВЄК».

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, судом встановлено, що на даний час вищевказані рішення суду не виконано.

З наданих до суду документів вбачається, що ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» з 2015 року не здійснює підприємницьку діяльність, доходів не отримує, жодного майна в товариства не має.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вказувала на те, що за ВП № 74204168 10.06.2024 р. вона сплатила 768.32 грн., що підтверджується платіжним документом 0.0.3693719879.1. Також за рахунок власних коштів, ОСОБА_1 перерахувала в рахунок погашення боргу за ВП № 74301000 400,00 грн., що підтверджується платіжними документами 0.0.3693726380.1. від 10.06.2024 р. та 0.0.3889558251.1 від 17.09.2024 РЛ.

В матеріалах справи також відсутні будь-які підтверджуючі документи, які б вказували на те, що керівник ТОВ «ТЄХНО-ВЄК» ОСОБА_1 ухиляється від виконання покладених на неї зобов`язань.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст.13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно доч.1,3ст.441Цивільного процесуальногокодексу України,тимчасове обмеженняфізичної особиу правівиїзду замежі Україниможе бутизастосоване судомяк західзабезпечення виконаннясудового рішенняабо рішенняінших органів(посадовихосіб),що підлягаєпримусовому виконаннюв порядку,встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об`єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов`язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання державного виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є крайнім заходом, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11 Закону України Про виконавче провадження, ст.. 6 Закону України Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України, ст. 441 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄХНО ВЄК» ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м.Полтави протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий Турченко Т.В.