Рішення

від 23.09.2024 по справі 903/638/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 вересня 2024 року Справа № 903/638/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації

до відповідача: Підгайцівської сільської ради

про повернення земельної ділянки та скасування реєстрації комунальної власності

Представники сторін:

прокурор: Костюк Наталія Володимирівна, службове посвідчення №071760 від 01.03.2023;

від позивача: Рогатюк Яна Валеріївна, довіреність № 466/28/2-24 від 07.02.2024;

від відповідача: не прибули

Встановив: Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації звернувся з позовом до Підгайцівської сільської ради та просить суд:

- усунути перешкоди Луцькій районній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання Підгайцівської сільської ради Луцького району повернути Луцькій районній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 гектарів;

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,4474 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, зареєстрованого за Підгайцівською сільською радою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить, що всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012, за Підгайцівською сільською радою зареєстровано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 га на якій розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності.

Ухвалою суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.08.2024.

Ухвалою суду від 21.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2024.

Ухвалою суду від 04.09.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 23.09.2024.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили суд задоволити позовні вимоги у повному об`ємі.

Представник відповідача не прибув у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив, право на подачу відзиву на позовну заяву/заперечень у встановлений судом строк не реалізував.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя .

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

При цьому, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Отже, на даний час Луцька районна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності які розташовані у межах населених пунктів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8, 9 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. У разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено районні військові адміністрації.

За наведених обставин дану позовну заяву правомірно подано в інтересах Луцької районної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Прокурором надано час та можливість позивачу самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави, зокрема інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства листом від 01.04.2024 №53-2794 вих-24 (а.с. 18).

Луцька районна військова адміністрація проти подання прокурором позову в її інтересах не заперечила та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду, що підтверджується листом від 09.04.2024 № 1252/18/2-24. При цьому, Луцька районна військова адміністрація у вказаному листі висловила позицію, відповідно до якої не заперечує проти звернення до суду із відповідним позовом прокурором, зазначивши також про неможливість самостійного ведення претензійно-позовної роботи у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень. (а.с. 34).

В подальшому, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружна прокуратура листом від 13.06.2024 № 53-5402вих-24 повідомила Луцьку районну військову адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом (а.с. 29).

Отже, прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в особі Луцької районної військової адміністрації.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що за результатами моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що 22.11.2023 за Підгайцівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 га, яка за категорією відноситься до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування диспетчерського пункту для Волинських магістральних електромереж.

Як вбачається із матеріалів справи, зазначена земельна ділянка розташована по вул. Липинського, 5, в с. Струмівка Луцького району та перебуває у постійному користуванні Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (а.с. 16-17).

Право постійного користування підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ВЛ № 001537 від 23.11.2003 (а.с. 37-40).

Крім того, із матеріалів справи слідує, що державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснена 09.02.2016 відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Державному підприємству Національна енергетична компанія «Укренерго» під будівництво та обслуговування диспетчерського пункту для Волинських магістральних електромереж, розробленої ТзОВ «Енергія» 13.08.2014.

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 70375597 від 24.11.2023 державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради Гейзером С.А. одночасно з реєстрацією права постійного користування спірною земельною ділянкою за Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго» (а.с. 19-20).

Підставою державної реєстрації 22.11.2023 права комунальної власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VІ.

Згідно відомостей витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0701907552016, спірна земельна ділянка зареєстрована 09.02.2016 та відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, форма власності комунальна (а.с. 41).

Прокурор зазначає, що на спірній земельній ділянці розміщені об`єкти державного нерухомого майна адміністративна (інженерна) будівля /А-3/ та будівля закритої стоянки для легкових та вантажних автомобілів (будівля гаража Волинської бази) /Б-1/, що перебувають у державній власності та обліковуються на балансі Державної інспекції енергетичного нагляду України відповідно до спільного наказу Державної інспекції енергетичного нагляду України та Міністерства фінансів України від 15.05.2019 № 32/197 «Про передачу державного майна» із сфери управління Міністерства фінансів України з балансу та згодою Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Отже, звертаючись до суду із позовом, прокурор доводить, що всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 83, 84, 117, Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 за Підгайцівською сільською радою зареєстровано у комунальну власність земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 га на якій розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

У відповідності до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

За змістом положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом прийманняпередачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України (як у редакції на момент державної реєстрації права комунальної власності на спірну ділянку, так і на даний час) до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди та інші об`єкти нерухомого майна державної власності, відносяться до земельних ділянок державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність.

Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України розпорядником земель державної форми власності у межах населених пунктів є районні державні адміністрації.

Водночас, як вже встановив суд, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 70375597 від 24.11.2023 державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради Гейзером С.А. одночасно з реєстрацією права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго».

Відповідно до інформації виконавчого комітету Луцької міської ради № 1.1- 9/2083/2024 від 10.05.2024, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якими під час проведення державної реєстрації права користування земельними ділянками державної та комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування (а.с. 62-63).

Водночас, ПАТ «НЕК «Укренерго» не є органом державної влади, державним підприємством, установою чи організацією (у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго») та відсутні відомості про зареєстровані права власності на споруди чи інші об`єкти нерухомого майна державної власності на земельній ділянці з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, а також враховуючи те, що вказана земельна ділянка у 2003 році була передана в постійне користування Підгайцівській сільській раді, державним реєстратором Виконавчого комітету Луцької міської ради Гейзером С.А. прийнято рішення щодо реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку за Підгайцівською сільською радою Луцького району Волинської області.

Між тим, спірна земельна ділянка розташована по вул. Липинського, 5, в с. Струмівка Луцького району та перебуває у постійному користуванні Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та на ній розташовані будівлі та споруди НЕК «Укренерго», що перебувають у державній власності.

Як вже зазначив суд, право постійного користування підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ВЛ № 001537 від 23.11.2003, виданим Підгайцівською сільською радою відповідно до рішення зазначеного органу місцевого самоврядування від 19.09.2003.

Відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно № 34, виданих виконавчим комітетом Підгайцівської сільської ради на підставі рішення виконкому відповідної ради від 30.06.3011, за адресою Волинська обл., с. Струмівка, вул. Липинського, 5 розташовані об`єкти адміністративна (інженерна) будівля /А-3/, площею 1414,0 кв.м, та будівля закритої стоянки для легкових та вантажних автомобілів (будівля гаража волинської бази) /Б-1/, площею 507,8 кв.м, які перебувають у державній власності в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості (державне підприємство НЕК «Укренерго).

Зазначені відомості також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що розташоване за адресою Волинська обл., с. Струмівка, вул. Липинського, 5 (а.с. 21-22).

При цьому, за вказаною адресою зареєстроване державне нерухоме майно:

- адміністративна (інженерна) будівля /А-3/, площею 1414,0 кв.м (реєстраційний номер майна 35564547), форма власності державна, власник Держава Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості (державне підприємство НЕК «Укренерго»);

- будівля закритої стоянки для легкових та вантажних автомобілів (будівля гаража волинської бази) /Б-1/, площею 507,8 кв.м (реєстраційний номер майна 35565338), форма власності державна, власник Держава Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості (державне підприємство НЕК «Укренерго).

Водночас, у 2019 році Державне підприємство НЕК «Укренерго» реорганізоване з державного підприємства у приватне акціонерне товариство. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 29.07.2019 № 321 «Про деякі питання створення приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», Державне підприємство «НЕК «Укренерго» перетворено на Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) «НЕК «Укренерго», 100 % акцій якого належать державі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1001-р «Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» передано цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» із сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості до сфери управління Міністерства фінансів.

Міністерством фінансів до Фонду державного майна України з метою внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності надавалися відомості про Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» та нерухоме державне майно, що перебувало на його балансі, зокрема будівлю закритої стоянки закритої стоянки для легкових та вантажних автомобілів (будівля гаража волинської бази) /Б-1/, площею 63 кв.м та адміністративна (інженерна) будівля /А-3/, площею 559,15 кв.м.

Зазначене майно обліковується в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності на балансі Державної інспекції енергетичного нагляду, що підтверджується інформацією Фонду держмайна від 10.04.2024 № 10-62-9999 та витягом з реєстру (а.с. 60-61).

Відповідно до інформації Державної інспекції енергетичного нагляду України, останнє відповідно до Положення про Державну інспекцію енергетичного нагляду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 77, є центральним органом виконавчої влади діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики України та який реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання, а також на ринку природного газу (а.с. 44).

Відповідно до спільного наказу Державної інспекції енергетичного нагляду України, Міністерства фінансів України від 15.05.2019 № 32/197 «Про передачу державного майна» із сфери управління Міністерства фінансів України з балансу та згодою державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на баланс Державної інспекції енергетичного нагляду України передане нерухоме державне майно у кількості 56 об`єктів (72 інвентарних одиниці), у тому числі: адміністративна (інженерна будівля /А-3/ загальною площею 559,15 кв.м (п. 76 Наказу) та будівля закритої стоянки для легкових та вантажних автомобілів (будівля гаража Волинської бази) /Б-1/ загальною площею 63 кв.м (п.71 Наказу), що розташовані за адресою вул. Липинського, 5, с. Струмівка, Луцький район, Волинська область (а.с. 45).

Зазначене нерухоме майно передане згідно з актом приймання-передачі від 24.09.2019, затвердженим наказом Держенергонагляду від 24.09.2019 № 87 (а.с. 49-58).

Отже, суд дійшов висновку, що на момент реєстрації права комунальної власності 22.11.2023 та на даний час на земельній ділянці з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232 розташовані об`єкти нерухомого майна державної власності, що обліковуються на балансі Державної інспекції енергетичного нагляду України, а відтак спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод Луцькій районній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання Підгайцівської сільської ради Луцького району повернути Луцькій районній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 гектарів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори, правочини, інші юридичні факти.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Як встановлено, Підгайцівською сільською радою прийнято з державної у комунальну власність спірну земельну ділянку із нерухомим майном державної власності.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні за змістом висновки викладено, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно ч. 1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За приписами ст. 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Держава, маючи у власності нерухоме майно, яке знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232 наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Водночас, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки, оскільки за відповідачем зареєстровано право комунальної власності на цю земельну ділянку. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (правові висновки у постанові Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Між тим, державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0722884800:03:001:8232 перешкоджає державі в особі Луцької районної державної адміністрації реалізовувати своє право на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Отже, ефективним способом захисту у даному випадку є саме негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.

Крім того того, за ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про усунення перешкод Луцькій районній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання Підгайцівської сільської ради Луцького району повернути Луцькій районній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 гектарів підставна та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,4474 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, зареєстрованого за Підгайцівською сільською радою суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

Даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Отже, суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі із об`єктом нерухомого майна державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1, 4474 гектарів.

Згідно відомостей витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0701907552016, спірна земельна ділянка зареєстрована 09.02.2016 та відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, форма власності комунальна (а.с. 41).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 1,4474 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232 зареєстрована на праві комунальної власності за Підгайцівською сільською радою. Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Луцької міської ради Гейзера С.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.11.2023, індексний номер 70375597.

Отже, суд встановив, що спірна земельна ділянка, перебуває у комунальній власності Підгайцівської сільської ради, однак силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

Враховуючи зазначене, позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,4474 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, зареєстрованого за Підгайцівською сільською радою підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, а відтак підставна та підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Усунути перешкоди Луцькій районній військовій адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання Підгайцівської сільської ради Луцького району (45602, вул. Шкільна, 30, с. Підгайці, Луцький район, Волинська обл., ЄДРПОУ: 04332331) повернути Луцькій районній військовій адміністрації (43016, вул. Ковельська, 53, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 04051425) земельну ділянку з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, площею 1,4474 гектарів.

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,4474 га з кадастровим номером 0722884800:03:001:8232, зареєстрованого за Підгайцівською сільською радою.

4. Стягнути з Підгайцівської сільської ради Луцького району (45602, вул. Шкільна, 30, с. Підгайці, Луцький район, Волинська обл., ЄДРПОУ: 04332331) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 12 395, 83 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 01.10.2024

СуддяВ. М. Дем`як