Рішення

від 01.10.2024 по справі 904/5669/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024м. ДніпроСправа № 904/5669/21 (904/3231/24)Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовом ОСОБА_1 , м.Кам`янське, Дніпропетровська область

до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства «Дніпровець», м. Київ

відповідача-2 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м.Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець"

про витребування земельної ділянки

в межах справи №904/5669/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Охорона", м. Дніпро

до боржника Публічного акціонерного товариства "Дніпровець", м. Київ

про визнання банкрутом

ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду із позовом до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства "Дніпроцець" та відповідача-2 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про витребування земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду від 29.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Позивачу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду запропоновано усунути недоліки позовної заяви

05.08.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог.

Ухвалою господарського суду від 07.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору розпорядника майна боржника ПАТ "Дніпровець".

12.08.2024 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

22.08.2024 до суду від ПАТ "Дніпровець" надійшла заява про застосування позовної давності.

ПАТ "Дніпроцець" не скористався наданим правом на подання відзиву на позовну заяву.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

На підставі рішення Миколаївської селищної ради народних депутатів від 25.03.1999 №5-53/ХХІІІ ОСОБА_1 для товарного сільськогосподарського виробництва була передана у власність земельна ділянка загальною площею 5,9442 га, що складається з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га.

Державний актом на право приватної власності на землю серія ДП, зареєстрованим в книзі записів державних актів за №95 від 19.05.1999, посвідчено право власності на земельну ділянку загальною площею 5,9442 га на території Миколаївської селищної ради Петриківського району за позивачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га.

27.06.2024 представником позивача здійснено адвокатський запит до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації про перетин (накладення) земельної ділянки позивача, з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га із земельними ділянками ПАТ "Дніпровець". Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.222-3775/2-24 від 04.07.2024 належна позивачу земельна ділянка рілля площею 4,5757 га, одночасно обліковується як за ним, так і за ПАТ "Дніпровець" на праві власності, на підставі державного акту на право власності на землю серія ЯМ №870629 від 29.12.2012 кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, площею 27,1022 га.

На момент звернення позивачем із позовом, скасовані документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" вищевказаних державних актів на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи викладене, позивачка вважає, що наявність державних актів на право власності та державної реєстрації на одну і ту ж земельну ділянку за позивачем та ПАТ "Дніпровець", порушує її права щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном та просить суд задовольнити позовні вимоги з урахуванням змін та доповнень.

Позиція відповідача-1

Відповідач-1 не скористався наданим правом на подання відзиву на позовну заяву.

Позиція відповідача-2

12.08.2024 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. В обґрунтування поданого відзиву відповідач-2 зазначає, що жодним чином не порушував права позивача та позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого права, оскільки сам факт державної реєстрації земельної ділянки засвідчує лише її формування в натурі (на місцевості) та не породжує жодних прав чи обов`язків майнового характеру.

Позиція третьої особи

Третя особа не скористалась своїм процесуальним правом на подання пояснень щодо позову.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі

Предметом доказування по даній справі є факт переходу прав на спірну земельну ділянку до ПАТ "Дніпровець".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

На підставі рішення Миколаївської селищної ради народних депутатів від 25.03.1999 №5-53/ХХІІІ ОСОБА_1 для товарного сільськогосподарського виробництва була передана у власність земельна ділянка загальною площею 5,9442 га, що складається з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га.

Державний актом на право приватної власності на землю серія ДП, зареєстрованим в книзі записів державних актів за №95 від 19.05.1999, посвідчено право власності на земельну ділянку загальною площею 5,9442 га на території Миколаївської селищної ради Петриківського району за позивачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га.

З метою отримання кадастрового номеру на земельну ділянку, що складається з з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га та реєстрації права власності позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката та в подальшому 11.06.2024 між позивачем та адвокатом Васильцовою О.М. було укладено договір про надання правової допомоги. 27.06.2024 представником позивача здійснено адвокатський запит до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації про перетин (накладення) земельної ділянки позивача, з ріллі - 4,5757 га та кормових угідь 1,3685 га із земельними ділянками ПАТ "Дніпровець".

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.222-3775/2-24 від 04.07.2024 належна позивачу земельна ділянка рілля площею 4,5757 га, одночасно обліковується як за ним, так і за ПАТ "Дніпровець" на праві власності, на підставі державного акту на право власності на землю серія ЯМ №870629 від 29.12.2012 кадастровий номер 1223757100:01:002:1536, площею 27,1022 га.

Відповідно до Інформаційної довідки №382338068 від 11.06.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі державного акту на право власності серія ЯМ №870629 від 29.12.2012 вчинений запис про право власності №5152004, дата, час державної реєстрації 27.03.2014 15:08:19 за ПАТ "Дніпровець" на земельну ділянку кадастровий номер ділянки 1223757100:01:002:1536.

Таким чином, на одну й ту ж земельну ділянку видані два державних акти на право власності на землю. Один державний акт серія ДП, зареєстрований в книзі записів державних актів виданий громадянину, інший державний акт на право власності серія виданий юридичній особі - відповідачу ПАТ "Дніпровець".

Підставою для виготовлення зазначених вище Державних актів на право власності СР ЗАТ "Дніпровець" (ПАТ "Дніпровець") слугували наступні документи: розпорядження голови Петриківської РДА від 20.09.2011 №535-р-11; розпорядження голови Петриківської РДА від 19.09.2012 №833-р-12; постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 по справі №2а/0470/4316/12 та від 04.10.2012 по справі №2а/0470/11198/12.

На момент звернення позивачем із позовом, скасовані документи, які слугували підставою для виготовлення та видачі СР ЗАТ "Дніпровець" вищевказаних державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: розпорядження голови Петриківської райдержадміністрації від 19.09.2012 №833-р-12 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки Сільськогосподарському риболовецькому закритому акціонерному товариству "Дніпровець" скасовано, що підтверджується 1) постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 у справі № 2а/0470/4323/12; 2) Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі №2а/0470/4323/12; 3) Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 у справі №2а/0470/14427/12; 4) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі №804/17320/14; 5) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 у справі №804/12930/14; 6) Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.04.2015 справа №К/800/68371/14; 7) Постановою Дніпропетровського апеляційним адміністративного суду від 11.06.2014 у справі №2а/0470/4316/12; 8) Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2014 у справі №К/800/36817/14; 9) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2015 у справі №8014/17313/14; 10) Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2014 у справі №23н-14/2а/0470/11198/12; 11) Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 у справі №804/12684/14.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо способу захисту права власника

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

В свою чергу саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (ст.ст. 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у №914/2618/16.

За правилами ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Разом з тим, статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України регламентовано принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи викладене, господарський суд задовольняє позов про витребування спірної земельної ділянки на користь позивача.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

В обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності, відповідач наголошує, що позивач повинен і мав реальну можливість дізнатись про використання відповідачем земельної ділянки, оскільки ПАТ "ДНІПРОВЕЦЬ" почало використовувати земельну ділянку в цілях вирощування продукції вже з 2000х років.

В свою чергу, рішенням господарського суду від 04.10.2010 по справі №К39/140-10 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , відповідача-1: Сільськогосподарського риболовецького Закритого акціонерного товариства "Дніпровець", відповідача-2: Колективного сільськогосподарського риболовецького підприємства "Придніпровець", відповідача-3: Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", відповідача-4:Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтовари" про визнання недійсним установчого договору від 23.12.1999 року про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства „Дніпровець", статуту зазначеного товариства з урахуванням наступних змін та доповнень, та ліквідацію сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства „Дніпровець".

13.02.2014 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/8877/13, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.08.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Заліпухи Георгія Кузьмича до публічного акціонерного товариства "Дніпровець" про визнання частково недійсним Установчого договору Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" від 23.12.1999, в частині внесення фізичними особами, у кількості 477 осіб, в статутний фонд Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець" права приватної власності позивачів на земельні ділянки, визнання частково недійсним Статуту Сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець", в частині передання фізичними особами, у кількості 477 осіб, права приватної власності позивачів на земельні ділянки.

В той же час, учасниками справи не надано доказів (відповідного акту приймання -передачі) передачі земельної ділянки позивачем, в якості оплати акцій відповідача, відповідно до абз. 6 статті 6 Установчого договору про створення і діяльність сільськогосподарського риболовецького закритого акціонерного товариства "Дніпровець". Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази переходу права власності від позивача до відповідача на земельну ділянку загальною площею 0,9188 га., тому суд доходить до висновку, що умови установчого договору в частині передачі земельної ділянки позивачем відповідачу в якості формування статутного фонду, виконані не були. Таким чином, позивач не позбувся, а відповідач не набув право власності на земельну ділянку площею 0,9188 га., оформлену державним актом на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №108..

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Але для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

За змістом норм в частинах третій, четвертій та п`ятій статті 267 Цивільного кодексу України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

За відсутності будь-якої з наведених умов суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.

Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Слід зазначити, що відповідач не наводить доказів відкритого використання ним спірних земельних ділянок починаючи з 2000 р. та взагалі у будь-який період. Тому суд не погоджується із позицією ПАТ "ДНІПРОВЕЦЬ", що позивач повинен був дізнатись про порушене право через фактичне володіння земельними ділянками відповідачем.

Господарський суд констатує, що за наявності державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки, позивач міг довідатися про можливе порушення його прав. Проте, позивач не обмежений проміжком часу, протягом якого він має звернутись до відповідних органів з метою реєстрації прав на земельну ділянку, також позивач не має обов`язку щодо перевірки наявності реєстрації прав власності відповідача на спірні земельні ділянки. Крім того, суд бере до уваги, що позивач є фізичною особою, яка не має відповідного штату працівників та спеціалістів у галузі права, які б могли здійснювати відповідний моніторинг. Таким чином, суд вважає зазначені обставини такими, що робили своєчасне пред`явлення позову утрудненим та свідчать про об`єктивність перешкоди для звернення за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і є поважними причинами пропуску цього строку.

Отже, лише з листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.222-3775/2-24 від 04.07.2024, позивач достеменно довідався про порушення свого права власності через наявність державної реєстрації права власності на підставі Державного акту серії ЯМ №870629 від 29.12.2012.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні заяви ПрАТ "Дніпровець" про застосування строків позовної давності.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Господарський суд вважає, що саме неправильні дії відповідача-1 призвели до виникнення спору, а відтак судові витрати зі сплати судового збору покладаються на ПАТ «Дніпровець».

Витрати на правничу допомогу

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України врегульовано, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до ч.1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

11.05.2024 між Позивачем (Клієнт) та адвокатом Васильцовою Ольгою Миколаївною укладено Договір про надання правової допомоги №58 (далі Договір) предметом якого є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору, Адвокат представляє права та законні інтересі Клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах, організаціях незалежно від форм власності, перед третіми особами, правоохоронних органах, а також у всіх судах України загальної юрисдикції, господарському та адміністративному судах та здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника та ін.

Згідно п. 4.1. Договору, вартість правової допомоги, що надається Адвокатом, обчислюється згідно з вартістю адвокатської діяльності з надання правової допомоги по факту виконаних робіт та в строк погоджений між ними. Оплата може здійснюватися частинами згідно Актів виконаних робіт.

На виконання п. 4.1. Договору №58 про надання правової допомоги складено Акт від 11.06.2024 приймання-передачі виконаних робіт до Договору.

Відповідно до Акту виконаних робіт, загальний розмір наданих Адвокатом послуг складає 5 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В обґрунтування заявлених витрат на правову допомогу позивачем надані належні докази (договір, акт), які вказують на доцільність, розумність та співмірність витрат з об`ємом наданої правової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку, що понесені позивачем витрати на правову допомогу відповідають складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, є безпосередньо пов`язаними з розглядом справи, а їх розмір є розумним та пропорційним до предмету спору, проте заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у даній справі підлягають задоволенню, до стягнення належать 5 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, вказані витрати є справедливими та співмірними.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства "Дніпровець" та відповідача-2 Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, третьої особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядник майна боржника ПАТ "Дніпровець" про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації - задовольнити.

Витребувати на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 4,5757 га із земельної ділянки Публічного акціонерного товариства «Дніпровець» (ідентифікаційний код 30593910) загальною площею 27,1022 га, кадастровий номер 1223757100:01:002:1536.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Державному реєстрі прав) державну реєстрацію права власності ПАТ «Дніпровець» (ідентифікаційний код 30593910) на земельну ділянку з кадастровим номером 1223757100:01:002:1536 припинивши право власності ПАТ «Дніпровець» (ідентифікаційний код 30593910) на цю земельну ділянку та скасувавши в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1223757100:01:002:1536.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпровець» (01042, місто Київ, вулиця Іоанна Павла ІІ, будинок 7, офіс 3; ідентифікаційний номер юридичної особи 30593910) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 056, 00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя С.В. Мартинюк