Ухвала

від 26.09.2024 по справі 904/3343/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

26.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3343/13

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Світ кормів" (місто Фастів, Київська область)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" (52651, Дніпропетровська область, Васильківський район, село Хуторо-Чаплине; ідентифікаційний код 33002235)

про визнання банкрутом

Суддя Примак С.А.

при секретарі судового засідання Скорик Н.О.

За участі представників сторін:

від кредитора ТОВ "ТД "Світ кормів": не з`явився

від кредитора ТОВ "Швидкі фінансові рішення": не з`явився

від кредитора АТ КБ "Приват Банк": ОСОБА_1

від кредитора АТ "Укрсиббанк": не з`явився

від кредитора ГУ ПФУ в Дніпропетровській області: не з`явився

від кредитора ПП "Віталфарма": не з`явився

від боржника ТОВ "Прогрес-Агро": не з`явився

ліквідатора Вербицький О.В.

від ОСОБА_2 : ОСОБА_3

від ОСОБА_4 : не з`явився

від ОСОБА_5 : не з`явився

від ОСОБА_6 : не з`явився

від ОСОБА_7 : не з`явився

від ОСОБА_8 : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" перебуває на стадії ліквідації.

Ухвалою господарського суду від 01.02.2024 продовжено термін ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора Вербицького О.В. до 21.03.2024. Відкладено розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат та розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016) на 21.03.2024.

До господарського суду 20.03.2024 від ліквідатора надійшло клопотання №02-02-68/169 від 19.03.2024 про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора у справі терміном на два місяці.

Також, 20.03.2024 до господарського суду від ліквідатора надійшла заява № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024).

Ухвалою господарського суду від 21.03.2024 задоволено клопотання ліквідатора №02-02-68/169 від 19.03.2024 про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора у справі терміном на два місяці. Продовжено термін ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора Вербицького Олексія Вікторовича до 21.05.2023. Відкладено розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016) на 25.04.2024 на 10:20. Призначено розгляд заяви ліквідатора № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024) на 25.04.2024.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2024 продовжено термін ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора Вербицького Олексія Вікторовича до 23.05.2023. Відкладено розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016), розгляд заяви ліквідатора № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024) 23.05.2024 на 12:00.

До господарського суду 29.04.2024 від ліквідатора за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання №02-02-68/300 від 26.04.2024 про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора на шість місяців.

Крім того, до господарського суду 29.04.2024 від ліквідатора надійшло клопотання №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів.

Ухвалою господарського суду від 29.04.2024 призначено клопотання №02-02-68/300 від 26.04.2024 про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора, а також клопотання №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів до розгляду у судовому засіданні на 23.05.2024 об 12:00.

Ухвалою господарського суду від 23.05.2024 задоволено клопотання ліквідатора №02-02-68/300 від 26.04.2024 про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора. Продовжено термін ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора Вербицького Олексія Вікторовича на шість місяців, до 23.11.2024. Відкладено розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх.суду № 77586/16 від 19.12.2016), розгляд заяви ліквідатора №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх.суду № 13866/24 від 20.03.2024). розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів у судовому засіданні на 20.06.2024.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2024 відкладено розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016), заяви ліквідатора № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024)та клопотання ліквідатора №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів у судовому засіданні на 09.07.2024 на 12:15 год.

До господарського суду 09.07.2024 від представника ОСОБА_2 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 09.07.2024 відкладено розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016), розгляд заяви ліквідатора № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024) та розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів у судовому засіданні на 23.07.2024 на 12:30 год.

До господарського суду 22.07.2024 від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву ліквідатора Вербицького О.В. про покладення субсидіарної відповідальності на засновників або керівника боржника.

Ухвалою господарського суду від 23.07.2024 відкладено розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд клопотання ліквідатора № 02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016), розгляд заяви ліквідатора № 02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду № 13866/24 від 20.03.2024) та розгляд клопотання ліквідатора №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів у судовому засіданні на 26.09.2024 на 12:15 год. Зобов`язаноліквідатора Вербицького О.В. надати письмові пояснення до суду до 15.09.2024 стосовно пояснень ОСОБА_2 .

До господарського суду 01.08.2024 від ліквідатора за допомогою системи "Електронний суд" надійшов поточний звіт (вх. суду №36605/24 від 01.08.2024) по справі.

До господарського суду 12.08.2024 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №37987/24 від 12.08.2024) про долучення документів до матеріалів справи.

До господарського суду 25.09.2024 від ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Вербицького О.В. за допомогою системи "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. суду №44987/4 від 25.09.2024) на заперечення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

У судове засідання 26.09.2024 з`явився повноважні представники ОСОБА_2 , АТ КБ "Приват Банк" та ліквідатор банкрута. Інші учасники провадження по справі (сторони) у вказане судове засідання не з`явилися; про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Згідно із положеннями частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З огляду на викладене, неодноразове відкладення розгляду справи, а також те, що неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе розглянути подані по справі заяви по суті.

Під час розгляду справи, поданих ліквідатором заяв та клопотань, судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення повноважних представників сторін.

У судовому засіданні 26.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Господарський суд, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подана заява та клопотання ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і заяв та клопотань ліквідатора по суті, -

ВСТАНОВИВ:

Як вказано вище, від ліквідатора до господарського суду надійшло клопотання №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів, яке було призначено до розгляду у судовому засіданні відповідною ухвалою суду.

Розглянувши у судовому засіданні 26.09.2024 клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів, господарський суд зазначає наступне.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи, що те, що ліквідатором не надано до заяви доказів самостійного звернення та підтвердження неможливості отримання самостійно витребувані документи (інформацію), господарський суд вважає, що у задоволенні поданого ліквідатором клопотання про витребування доказів необхідно відмовити.

Також, зазначено вище, від ліквідатора до суду надійшла заява №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн., яку було призначено до розгляду у судовому засіданні відповідною ухвалою суду.

Розглянувши у судовому засіданні 23.07.2024 заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн., господарський суд встановив.

Відповідно до поданої заяви ліквідатор просить суд покласти субсидіарну та солідарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" (ідентифікаційний код 33002235) на: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а також стягнути солідарно з: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" (ідентифікаційний код 33002235) суму у розмірі 4 849 972,51 грн.

Так, згідно витягу з держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 з 15.02.2011 - керівник, засновник, ОСОБА_8 - засновник, ОСОБА_6 з 01.11.2007 по 13.04.2010 - бухгалтер, ОСОБА_2 з 21.05.2012, по 26.12.2013 - керівник, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - особи, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 89 Кримінального кодексу України, частини 3 статті 206-2 Кримінального кодесу України, частини 2 статті 189 Кримінального кодексу України.

Вказана заява обґрунтована тим, що підприємство знаходиться у кризовому фінансовому стані, та знижувало свою ділову та господарську діяльність з 2010 року, відсутністю у підприємства необхідних для здійснення виробничої діяльності власних оборотних активів, показники ліквідності та фінансової стійкості свідчать про неплатоспроможність підприємства погасити свої зобов`язання перед кредиторами, показники рентабельності активів мають негативні тенденції, рентабельність основної діяльності, рентабельність сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу мають негативні значення, станом на дату визнання неплатоспроможним коефіцієнт покриття підприємства має негативне значення при відсутності рентабельності, що також свідчить про відсутність ознак фіктивного банкрутства, ліквідність майна банкрута знаходиться в незадовільному стані, що свідчить про суттєве порушення фінансової рівноваги, коефіцієнт загальної ліквідності знаходиться поза межами норми, тобто існуючих оборотних активів не достатньо для задоволення поточних зобов`язань, коефіцієнт абсолютної ліквідності нижче нормативних, що підтверджує відсутність найбільш ліквідних активів (грошових коштів) для погашення найбільш короткотермінових зобов`язань, розрахункові показники поточної та критичної неплатоспроможності, коефіцієнти Бівера, автономії, ліквідності, левериджу та оборотних запасів підприємства підтверджують наявність ярко виражених ознак поточної неплатоспроможності, наявність ознак критичної неплатоспроможності, наявність ознак доведення до банкрутства, наявність ознак дій з приховування банкрутства; не забезпечення відповідальними особами збереження документів, матеріальних цінностей та інших активів боржника, не вжиття відповідальними особами жодних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, приховання відповідальними особами від ліквідатора документів, що підтверджують право вимоги, не забезпечено подання фінансової звітності, не подання заяви про банкрутство до господарського суду.

Крім того, посилаючись на обвинувальній акт у кримінальному провадженні №42016000000002133 від 17.08.16, ліквідатор зазначає, що ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, погрожуючи вбивством і розправою, змусили власника боржника підписати довіреність на право ведення фінансово-господарської діяльності та розпорядження майном боржника на ім`я ОСОБА_4 . Зазначені особи здійснили захоплення майнових комплексів боржника. В результаті вказаних дій корпоративні права банкрута оформлюються на Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТВР Плюс" і керівником стає ОСОБА_2 з 21.05.2012. В результаті дій зазначених осіб банкруту заподіяно шкоду, підприємство доведено до банкрутства.

У запереченнях на Заяву ліквідатора №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника, представник ОСОБА_2 (колишнього керівника боржника) заперечує проти її задоволення, вказуючи на те, що підставою для застосування солідарної відповідальності є положення частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, в той же час обставини не звернення керівника боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав загрози неплатоспроможності мали місце в 2010-2013 роках, тобто в період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який втратив чинність з 21.10.2019.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містив положення щодо солідарної відповідальності, однак відмінні тим, що визначені частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки передбачав солідарну відповідальність за інше порушення - у разі недотримання вимог щодо особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником у відповідності до приписів частини першої статті 95 Закону про банкрутство (частина 6 статті 95 Закону). Зважаючи на положення та приписи статті 58 Конституції України (нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі) застосування солідарної відповідальності відносно ОСОБА_2 неможливо.

В частині субсидіарної відповідальності представник ОСОБА_2 вказує на недоведеність ліквідатором причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю керівника боржника та настанням негативних для боржника наслідків, та вказує про необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Обчислення початку строку позовної давності представник ОСОБА_2 здійснює з 24.10.2016, коли відбулося засідання комітету кредиторів, на якому ліквідатором Залуцькою О.С. подано на погодження звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута, прийнято рішення щодо подачі до судупотання про ліквідацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро

У зв`язку з чим, на думку представника ОСОБА_2 строк позовної давності для подачі заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності почався саме з 24.10.2016 і наразі сплинув.

У поданих до суду запереченнях ОСОБА_4 зазначає, що ліквідатором не доведено причинно-наслідкового зв`язку між винними діями ОСОБА_4 , наразі відсутній вирок у справі №201/814/24 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України, частина 3 статті 206-2 Кримінального кодексу України. Таким чином, вина ОСОБА_4 щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України, частини 3 статті 206-2 Кримінального кодексу України відсутня.

Враховуючи зміст предмету судового розгляду, у даному випадку необхідним є вирішення питань щодо змісту та умов застосування субсидіарної та солідарної відповідальності у справі про банкрутство та ефективності обраного ліквідатором способу захисту інтересів боржника та кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 6 статі 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.

Справа про банкрутство боржника порушена 28.05.2013.

Відповідно до змісту Заяви ліквідатора про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника ознаки неплатоспроможності у боржника виникли ще у 2010 році. Тобто обставини не звернення керівника боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав загрози неплатоспроможності мали місце в 2010-2013 роках.

Суд зазначає, що положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" який втратив чинність з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства, та який також містив умови, за яких боржник був зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі (частина 5 статті 11 та стаття 95 цього Закону) так само встановлювали солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів, але у випадку недотримання вимог щодо особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником згідно із частиною 1 статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (частина 6 статті 95 цього Закону).

Водночас, Закон не містив положень про відповідальність за незвернення боржника до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності.

В положеннях Кодексу України з процедур банкрутства законодавець передбачив єдиний порядок провадження у справі про банкрутства, тим самим відмовившись від здійснення провадження у справі за відмінним від єдиного - особливим (скороченим, спрощеним тощо) порядком здійснення провадження у справі про банкрутства, який допускався згідно із Законом про банкрутство.

Отже, з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства законодавець як новелу у спеціальному нормативному акті з питань банкрутства запровадив солідарну відповідальність у разі порушення вимоги цього Кодексу щодо обов`язку та строку для звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (зокрема, у разі загрози неплатоспроможності) визначивши суб`єктом цієї відповідальності лише керівника боржника, та встановивши строк для виконання боржником відповідного обов`язку - один місяць.

Слід зазначити, що солідарна відповідальність керівника боржника - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду. Будь-яких інших підстав притягнення до солідарної відповідальності Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено.

При цьому предметом розгляду є саме дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника.

У цих висновках господарський суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.03.2021 у справі №910/3191/20.

Враховуючи, що підставою для вимог ліквідатора про солідарну відповідальність керівника боржника стало порушення, прямо визначене частиною 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме - недотримання боржником вимоги щодо обов`язку у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності (якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами), то Верховний Суд щодо порядку доведення заявником необхідної і достатньої сукупності умов для встановлення судом наведеного порушення як підстави для застосування солідарної відповідальності, зазначив про необхідність доведення заявником та встановлення судом двох юридичних фактів:

- порушення визначеного абзацом другим частини шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства місячного строку;

- та наявності у боржника протягом цього строку та/або більше ознак загрози неплатоспроможності боржника.

Так, щодо правил обчислення визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства місячного строку та щодо порядку доведення учасником і встановлення судом ознак загрози неплатоспроможності господарський суд зазначає про таке.

Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутства не є новелою Кодексу України з процедур банкрутства, а є успадкуванням окремих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

І Закон, і Кодекс України з процедур банкрутства України так визначають загрозу неплатоспроможності - якщо задоволення вимог одного бо кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Отже умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною 6 статті 34 Кодексу України х з процедур банкрутства) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів:

- існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);

- розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.

При цьому з огляду на положення частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства (згідно з якими однією із підстав для відмови господарським судом у відкритті провадження у справі є наявність за вимогами кредитора спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження) для існування загрози неплатоспроможності боржника, за відсутності між ним і кредитором спору про право, цей Закон не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, тобто не вимагає прийняття судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Правильність цього висновку підтверджується, якщо звернутись до положень частин 2-4 статті 34 Кожексу України з процедур банкрутства, якими визначені вимоги до документів/доказів, що додаються як до заяви кредитора, так і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед яких відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника.

З викладеного слідує висновок, що обчислення визначеного абзацом першим частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства України місячного строку для обов`язку боржника звернутись із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини між кредитором (кредиторами) та боржником (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), одночасно має місце факт настання строку виконання боржником зобов`язань щонайменше перед двома його кредиторами разом із фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов`язань над розміром всіх активів боржника, які в сукупності і свідчать про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, а також з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17, від 11.05.2018 у справі №914/1487/17, від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7, від 24.10.2018 у справі №308/8645/15цс, від 05.12.2018 у справі №589/2800/15-ц, від 15.06.2021 у справі №910/2971/20 щодо підстав виникнення зобов`язальних правовідносин, відповідно до яких:

- за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб; за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду; рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність;

- за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд зазначає, що особа, звертаючись із заявою про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника через порушення положень абзацу 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства з підстав, наведених в абзаці 2 частини 1 цієї статті Кодексу України з процедур банкрутства, має довести перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності, вказавши на відповідні ознаки загрози платоспроможності, що мають місце, а також пославшись на відповідні докази, зокрема, опираючись на відомості, які містяться у документах за переліком, що мають надаватись боржником при зверненні із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності.

В свою чергу подана заява ліквідатора не містить конкретно визначеного строку, саме коли повинен був керівник звернутися до суду із заявою та перелік (обставини), що свідчили наявність у боржника ознак загрози платоспроможності саме на той період.

При цьому положення статті 11 та інші положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) не визначали можливість покладення солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів, зокрема, на керівника боржника у випадку невиконання ним у місячний строк обов`язку звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

До того ж, вказаний Закон втратив чинність з введенням в дію з 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства.

Досліджуючи питання можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ОСОБА_2 на підставі частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд зауважує, що у відповідності до положень частин 1, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.97 №1-зп).

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу Україн "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений частиною 1 статті58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною 1 статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.99 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Подібні за змістом висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №911/956/17.

Як вже було зазначено, Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинність 21.10.2019, тобто солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів для керівника боржника, у випадку невиконання ним у місячний строк обов`язку звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, було запроваджено починаючи з 21.10.2019.

Враховуючи викладене, керуючись принципом незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд вважає неправомірною вимогу про покладення на колишніх керівників боржника солідарної відповідальності за вимогами кредиторів у справі №904/3343/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" та визнання їх такими, що порушили приписи частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства.

Подібний висновок щодо неможливості застосування частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства до оцінки подій (обставин загрози неплатоспроможності), що мали місце до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №902/1023/19, від 09.03.2023 у справі №904/6900/20.

Безпідставним є і прохання ліквідатора Боржника покласти солідарну відповідальність на інших осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , адже положення частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства передбачають застосування солідарної відповідальності виключно відносно органів управління боржника, до яких вказані особи не відносяться.

Крім того, по суті розгляду поданої ліквідатором заяви, в частині притягнення означених осіб до субсидіарної відповідальності, господарський суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані.

Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Кодексу України з процедур банкрутства притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15).

Отже, у диспозиції статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено складові субсидіарної відповідальності у процедурах банкрутства, до яких входять: недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Суд звертає увагу, що державою встановлено режим недопустимості доведення до банкрутства у формі спеціальної відповідальності за статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства. При цьому, для кваліфікації дій відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства форма вини та мотив мають факультативне значення. Про зазначене свідчить усвідомлений вступ на посаду керівника, власника, засновника підприємства-боржника і обов`язок усвідомлення керівником, власником, засновником та учасниками юридичної особи відповідальності за свої дії чи бездіяльність, а також при прийнятті юридично значущих рішень відносно господарської діяльності підприємства та його майна.

Визначене частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, яке має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, зокрема - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки.

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

- вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

- прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

- прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Суб`єктами правопорушення є особи, визначені частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства. Так, аналіз положень частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: засновники (учасники, акціонери); керівники боржника; інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

Водночас для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, - дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії суб`єктів відповідальності, які належать до ризиків підприємницької діяльності, від винних дій таких суб`єктів, що мали наслідком настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів (стаття 42 Господарського кодексу України).

Спростовуючи доводи ліквідатора щодо наявності підстав для покладення на особу субсидіарної відповідальності, особа, яка притягується до відповідальності, має право довести свою добросовісність. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №911/3554/17 (911/401/21).

Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або необережності у її діях з метою спростування наявності підстав для покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів може свідчити про усвідомлення особою наслідків та про відсутність додаткових критеріїв, які б могли впливати на об`єктивну оцінку обставин справи.

Якщо дії третьої особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не спричинені використанням нею своїх можливостей з метою вчинення діяльності боржника на шкоду кредиторам боржника.

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Юридичним механізмом досягнення такої мети та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Згідно із положеннями статті 5 Господарського кодексу України до конституційних основ правового господарського порядку в Україні віднесено, зокрема забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству.

Притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями або бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;

- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо. Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Отже, для застосування інституту субсидіарної відповідальності ліквідатору, перед зверненням до суду необхідно провести детальний аналіз і встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями директора та засновників банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо непогашення їх кредиторських вимог, тобто визначити форму їх вини.

При цьому відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства, відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину в діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.

В обґрунтування поданої Заяви ліквідатор зазначає зокрема про обставини, які покладені в основу обвинувального акту у кримінальному провадженні №42016000000002133 від 17.08.16.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями частини 1 статті 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до статті 17 Кримінального процесуального кодексу України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В матеріалах справи №904/3343/13 відсутній обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні №42016000000002133.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що твердження Заявника стосовно вчинення дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які негативно впливали на статутну діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро", що призвело до фінансових збитків, втрат і, як наслідок неможливість розрахуватись з кредиторами, є припущеннями та не підтверджені належними письмовими доказами.

Крім цього, доказів на підтвердження здійснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 керівництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" та здійснення ними суттєвого впливу на господарську діяльність боржника Заявником суду не надано.

У зв`язку з чим, обставини, на які посилається ліквідатор як на підставу для притягнення до субсидіарної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , повинні бути доведені належними доказами.

Разом з тим, ліквідатором не надано жодних інших доказів в підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та настанням негативних для боржника наслідків. Аналогічно і відносно інших осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Ліквідатором не надано переліку правочинів, які укладені наведеними особами, та призвели до неплатоспроможності, не наведено дії, які вчинені вказаними особами та мали наслідком виникнення заборгованості, чи збільшення заборгованості. Не доведено, що заборгованість, яка є у боржника є результатом саме недобросовісних управлінських рішень вказаних осіб, а не наслідком звичайної господарської діяльності. Не надано в підтвердження викладених у Заяві припущень - належних доказів.

Стосовно колишнього керівника боржника ОСОБА_2 судом встановлено, що останнього призначено керівником боржника 21.05.2012 року, тобто у період, коли боржник вже мав ознаки неплатоспроможності.

Заборгованість боржника перед кредиторами виникла впродовж 2007-2010 років.

Судом не встановлено наявності у діях колишнього керівника (директора) банкрута об`єктивної сторони господарського правопорушення у вигляді його конкретних дій/бездіяльності та їх причинно-наслідковий зв`язок з наслідками у вигляді доведення до банкрутства.

Подібна ситуація позбавляє відповідачів можливості доводити свою невинуватість у діяннях (діях чи бездіяльності) щодо доведення до банкрутства, як і стосовно існування/відсутності об`єктивної сторони такого правопорушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що саме на ліквідатора покладається обов`язок надати докази наявності об`єктивної сторони цього правопорушення та її конкретизації: виходячи з положень статті 73 та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дій; бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку (постанови ВС від 29.09.2021 у справі № 904/7679/18, від 19.08.2021 у справі №25/62/09, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 01.06.2021 у справі № 904/4855/17.

Ліквідатором не наведено та не доведено вчинення конкретних дій відповідними суб`єктами відповідальності ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, що спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів.

Разом з тим, суд відхиляє доводи ОСОБА_2 щодо порушення ліквідатором строку позовної давності при поданні заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності.

Господарський суд бере до уваги наступну позицію Верховного суду, що викладена у постанові від 10.08.2023: « 90. Отже, ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) не раніше, ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута. Підтвердженням вищевикладеного є те, що розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою".

В ході ліквідаційної процедури боржника було виявлено майно, яке було продано на аукціоні (протокол електронного аукціону № UA-PS-2020-11-25-000104-1 від 07.12.2020р.), у зв`язку з чим зважаючи на продовження строків, визначених статтями 257, 258 (положення пункту 11 Закону України №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19)" від 30.03.2020, а також пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строк позовної давності - не сплинув.

Слід зазначити, що за змістом положень частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно пунктів 1, 2 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Разом з цим, всупереч наведеним приписам Господарського процесуального кодексу України, заявником - ліквідатором не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, на які Заявник посилається у заяві як на підставу своїх вимог, а тому суд дійшов висновку, що Заявником не доведено відповідними доказами викладених в заяві обставин.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 01.07.2021 року у справі №917/549/20, змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ліквідатора №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності на ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 по зобов`язанням боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн (вх. суду №13866/24 від 20.03.2024) у справі №904/3343/13, в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

Щодо розгляду заяв ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат та №02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат, а також заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016), господарський суд зазначає наступне.

У зв`язку з необхідністю дослідження матеріалів справи по суті вказаних заяв, з метою об`єктивного розгляду справи, а також з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, господарський суд вважає за необхідне відкласти їх розгляд на іншу дату.

Крім того, з метою участі всіх учасників справи у розгляді справи та забезпечення права сторін на висловлення власної правової позиції, враховуючи раніше подані сторонами клопотання, керуючись положеннями статті 197 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає можливим призначити наступне засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення господарського суду, за участі ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Вербицького О.В. з використанням власних технічних засобів.

Керуючись статтею 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/301 від 26.04.2024 про витребування доказів - відмовити.

У задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/167 від 15.03.2024 про покладення субсидіарної та солідарної відповідальності по зобов`язанням боржника на суму у загальному розмірі 4 849 972,51 грн. - відмовити.

Відкласти розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/90 від 11.02.2020 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат на 12.11.2024 на 10:20 год.

Відкласти розгляд заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-Агро" - арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича №02-02-68/49 від 15.01.2021 про затвердження звіту про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення, відшкодування витрат на 12.11.2024 на 10:20 год.

Відкласти розгляд заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання грошових вимог (вх. суду № 77586/16 від 19.12.2016) на 12.11.2024 на 10:20 год.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в кабінеті № 3-410 за адресою: вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027.

Зобов`язати ліквідатора надати до господарського суду до 10.11.2024:

- письмові пояснення стосовно заяви Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (вх. суду №75908/16 від 09.12.2016).

Провести судове засідання призначене на 12.11.2024 о 10:20 год. в режимі відеоконференції за участі ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Вербицького О.В. з використанням власних технічних засобів.

Попередити сторін, що відповідно до частини 5 статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Враховуючи запровадження воєнного стану в Україні, приймаючи до уваги неможливість забезпечення на даний час безпеки учасників судових проваджень, рекомендувати утриматися від безпосередньої участі у судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області та роз`яснити учасникам справи можливість подання пояснень, заяв чи клопотань на адресу суду: за допомогою електронної пошти: inbox@dp.arbitr.gov.ua; за допомогою сервісу "Електронний суд"; засобами поштового зв`язку: 49027, м. Дніпро, вул. В. Винниченка, 1.

Роз`яснити, що розгляд справи може бути здійснено господарським судом за наявності письмової згоди від усіх учасників судового провадження про розгляд справи без їх участі.

Інформацію про дату та час розгляду справи можна отримати за електронною адресою суду: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\

Ухвала набирає законної сили - 26.09.2024 та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано - 30.09.2024.

Суддя С.А. Примак