Рішення

від 21.03.2024 по справі 910/10080/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.03.2024 Справа № 910/10080/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рєпкіній Ю.Є., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001 (адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 83/53)

до Державного підприємства "Готель "Україна" вул.Інститутська, 4, м. Київ, 01001

про стягнення 10 200 750,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Качкурова С.В.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Готель "Україна" про стягнення 10 200 750,14 грн., а саме 6 969 039,59 грн. основного боргу, 742 574,69 грн. пені, 310 743,34 грн. процентів річних, 2 178 392,52 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532929 від 22.06.2018 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 17.07.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 05.07.2023 року надійшла заява № 307/1/7880 від 14.07.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 року, за результатами розгляду заяви № 307/1/7880 від 14.07.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10080/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.09.2023 року.

Судом повідомлено, що засобами електронного зв`язку 01.09.2023 року від представника відповідача надійшла заява б/н від 31.08.2023 року про долучення доказів, а саме сертифікату Торгово-промислової палати України №3100-23-3443 про форс-мажорні обставини від 31.07.2023 року, вихідний номер № 549/05-4, які судом долучено до матеріалів справи.

В підготовчому судовому засіданні 06.09.2023 року для укладення мирової угоди або для надання відповідачем відзиву на позовну заяву оголошено протокольну перерву на 11.10.2023 року.

В підготовчих судових засіданнях 11.10.2023 року та 02.11.2023 року у зв`язку з клопотаннями сторін оголошено протокольні перерви на 02.11.2023 року та 20.12.2023 року відповідно.

Окрім того, до початку судового засідання 02.11.2023 року від представника відповідача засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву № 04-23/19-170, з доказами направлення на електронну адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає про безпідставність нарахування позивачем процентів річних, втрат від інфляції та пені з огляду на наявність форс- мажорних обставин через введення з 24.02.2022 року воєнного стану в Україні, неможливість використання майнового комплексу готелю з 24.02.2022 року по 01.07.2022 року у зв`язку з заняттям його силовими структурами, та зменшення потоку туристів майже до нуля, що зумовило зменшення виручки готелю, посилаючи на що відповідач просить суд зменшити нарахування процентів річних на суму 84 019,53 грн., втрат від інфляції на суму 1 084 319,09 грн. та пені на суму 181 551,40 грн. Також відповідач зазначає про наявність у готелю значної заборгованості з виплати заробітної плати, податків, боргу з оплати електричної та теплової енергії, що є підставою для застосування приписів ст. 331 ГПК України та відстрочення на 6 місяців виконання рішення з розстроченням на 12 рівних щомісячних платежів починаючи з 7 календарного місяця. Даний відзив на позовну заяву судом долучено до матеріалів справи.

Проте, у зв`язку із перебування судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання 20.12.2023 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року призначено підготовче судове засідання на 18.01.2024 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 14.11.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла відповідь на відзив № 30/7/1/12211 від 10.11.2023 року, яка разом з доказами її надсилання відповідачу судом долучена до матеріалів справи.

Так, у відповіді на відзив позивач вказує, зокрема, на безпідставне посилання відповідача на наявність форс - мажорних обставин за відсутності доказів невиконання зобов`язань відповідачем саме через настання таких обставин, а також враховуючи обставини виникнення більшої частини заборгованості до введення воєнного стану в Україні. Також позивач просить суд вважати вірною суму нарахування пені в розмірі 742 574,69 грн. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Окрім того, від відповідача засобами електронного зв`язку 20.12.2023 року надійшла заява б/н від 20.12.2023 року про долучення доказів, з доказами її направлення на адресу іншої сторони, а саме: копії листа № № 04-23/19-182 від 16.11.2023 року на адресу СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» щодо зобов`язання погасити існуючу заборгованість в розмірі 6 969 040,00грн. з 01.05.2024 року; акту готовності до опалювального сезону № 2459 від 11.10.2023 року; наряду № 5 для включення опалення. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/10080/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.02.2024 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 07.02.2024 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 року, враховуючи перебування судді Селівона А.М. на навчанні в Національній школі суддів України з 12.02.2024 року по 16.02.2024 року, розгляд справи по суті призначено на 07.03.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 07.03.2024 року за клопотанням представника відповідача судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 21.03.2024 року.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 21.03.2024 року до суду не надходило.

У судові засідання з розгляду справи по суті 07.03.2024 року та 21.03.2024 року з`явився уповноважений представник позивача. Уповноважений представник відповідача - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд також зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, як станом на час постановлення ухвал у даній справі, так і на час розгляду справи № 910/10080/23 по суті та ухвалення відповідного рішення судом встановлена відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у юридичної особи відповідача - Державного підприємства «Готель «Україна».

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 07.03.2024 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600251782560, згідно якого ухвала суду від 19.02.2024 року вручена адресату 04.03.2024 року.

В свою чергу, з метою повідомлення відповідача про проведення судового засіданні 21.03.2024 року ухвала Господарського суду міста Києва про оголошення перерви від 07.03.2024 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження останнього, а саме: Михайла Грушевського, буд. 26/1, м. Київ, 01021, яка співпадає з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо адреси місцезнаходження відповідача (боржника) ДП «Готель «Україна».

Докази отримання відповідачем ухвали суду від 07.03.2024 станом на час проведення судового засідання 21.03.2024 до суду не повернуті.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0600255543684 відповідачу, в якому зазначено, що станом на 20.03.2024 року поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження боржника в матеріалах справи відсутні та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, а також факт отримання відповідачем попередніх процесуальних документів у справі № 910/10080/23, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/10080/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання з розгляду спору по суті 07.03.2024 та 21.03.2024 року суд не повідомлено.

Поряд із цим суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, які також визначені судом в ухвалі від 20.07.2023 року, відповідач мав подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті 21.03.2024 року до суду також не надходило.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство «Готель «Україна» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, окрім наявних в матеріалах справи, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

При цьому, оскільки відповідач згідно вищезазначених норм ГПК був повідомлений належним чином про час та дату проведення розгляду справи по суті, тим самим маючи можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та викладення змісту та підстав своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для чергового відкладення розгляду справи або оголошення перерви в судовому засіданні.

В свою чергу суд наголошує, що відкладення розгляду справи або оголошення перерви є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні 21.03.2024 року та за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та/або заперечень проти розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 21.03.2024 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.03.20214 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.03.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установах та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за регульованим тарифом; на право провадженні господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії споживачам на території міста Києва здійснюється КП "Київтеплоенерго".

Так, 22.06.2028 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач у справі, енергопостачальна організація за договором) та Державним підприємством «Готель «Україна» (відповідач у справі, абонент за договором) укладено Договір № 1532929 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони погодили зобов`язання та права сторін, порядок обліку теплової енергії, відповідальність, форс-мажор, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.5 Договору).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2019-2023 роки у відповідності до пункту 8.5 Договору.

Окрім того, відповідно до пункту 9.10 Договору між сторонами підписано Додатки 1-9 до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

В свою чергу, 09.07.2020 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони домовились викласти додатки № 1 Обсяги постачання теплової енергії абоненту», № 3 «Тарифи на теплову енергію», №5 «Схема балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», № 6 «Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», №9 «Довідка про теплові навантаження» у новій редакції.

Вказаний Договір та Додатки до нього підписано представниками енергопостачальної організації та абонента та скріплено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 2.2.1. Договору Енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.

Згідно з пунктом 2.3.1. Договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Додатком № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди від 09.07.2020 року) сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абоненту, який складає приблизно Qрік - 2540,00 Гкал/рік, орієнтовна вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення Договору, становить 3 609 497,65 грн., включаючи ПДВ.

У відповідності до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатку № 6 до Договору «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (в редакції додаткової угоди від 09.07.2020 року) межею балансів належності, відповідальності за технічний стан та експлуатацію теплових мереж, теплового обладнання є: 1) між КП «Київтеплоенерго» та ДП «Готель «Україна» - зовнішня стінка ТК - 416/2-2 з боку абонента; 2) обладнання ІТП за адресою вул. Інститутська, 4 перебувають на балансі ДП «Готель «Україна».

Згідно п.п.5.1, 5.3 Договору облік споживання Абонентом теплової енергії проводиться за приладами обліку. Абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії терміни, передбачені у Додатку № 1 до Договору.

Як передбачено п. 4 Додатку № 1 до Договору (в редакції Додаткової угоди від 09.07.2020 року до Договору) дата зняття абонентом показників приладів обліку - 22 число поточного місяця; надання звіту в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42 - не пізніше 25 числа. При відсутності звіту у встановлений термін розрахунок виконується згідно договірних навантажень.

За приписами частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 5 Додатку №4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою вул. Волоська, 42 облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2 додатку №4 до Договору).

Відповідно до пункту 2.3.2 Договору абонент зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати в обсягах та в терміни, які передбачені в додатку №4 до Договору.

За приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 Додатку № 3 до Договору «Тарифи на теплову енергію» (в редакції додаткової угоди від 09.07.2020 року) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію Енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.04.2020 року № 636 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ,та становлять для опалення, гарячого водопостачання - 1131,99 грн./Гкал; для вентиляції - 1131,99 грн./Гкал.

Згідно п. 3 вказаного Додатку № 3 до Договору можливе змінення тарифів в період дії Договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в пункті 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Окрім цього, обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4 до Договору передбачений також пунктом 2.3.2 останнього.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, а також у судовому засіданні по розгляду справи по суті, останнім на виконання своїх зобов`язань за Договором як енергопостачальна організація за період 01.11.2021 року - 01.04.2023 року було поставлено відповідачеві теплову енергію на суму 8 660 994,28 грн.

Так, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження здійснення постачальником теплопостачання на об`єкт споживача з листопада 2021 року по березень 2023 року опалювальний період для потреб опалення, а саме складені КП «Київтеплоенерго» за особистим рахунком абонента № НОМЕР_1 : акт № 2/2-4/06-2419 від 30.06.2021 року про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, корінці нарядів № 1519 від 22.10.2021 року та № 2312 від 25.10.2021 року про включення, акт № 1401 від 29.03.2022 року на опломбування системи опалення у зв`язку з закінченням опалювального періоду, а також акти приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії) за період листопад 2021 року - квітень 2023 року, облікові картки за особовим рахунком № НОМЕР_1 за спірний період, відомості по фактичному споживанню теплової енергії та акти звіряння розрахунків за теплову енергію згідно облікового запису 1532929 за спірний період, рахунок - фактура № 1532929/2023-3 від 31.03.2023 року.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за спірний період 01.11.2021 - 01.04.2023 з боку відповідача до суду не надходило, докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії будівлі готелю за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 4, матеріали справи також не містять.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач умови Договору вчасно не виконав, позаяк як вбачається з наданої позивачем Довідки про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплову енергію за Договором №1532929 за період з листопада 2021 року по березень 2023 року, загальна заборгованість відповідача за вказаний період за спожиту теплову енергію становить 6 969 039,59 грн.

Наразі, як встановлено судом, розмір вказаної заборгованості з оплати поставленої та спожитої теплової енергії визначений з урахуванням вхідного від`ємного сальдо (переплати) на початок періоду 01.11.2021 року в сумі 433 109,40 грн., а також перерахунку коефіцієнтів зміни розміру нарахувань за теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для категорії споживачів «Інші» із застосуванням середньозваженої фактичної вартості природного газу за одиницю продукції згідно постанови Кабінет Міністрів України від 10.11.2021 року № 1209, враховуючи часткову здійснену відповідачем оплату за Договором в сумі 1 258 845,29 грн., яка підтверджується наданим позивачем реєстром оплат ДП «Готель «Україна» за Договором № 1532929 за період з 01.11.2021 року по 06.07.2023 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 6 969 039,59 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними та/або розірвання Договору № 1532929 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.06.2018 року та Додаткової угоди від 09.07.2020 року до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору № 1532929 та Додаткової угоди на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді в сумі 6 969 039,59 грн. підлягають задоволенню.

Водночас, заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву посилається, зокрема, на наявність форс - мажорних обставин у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, а також надає Сертифікат Торгово - промислової палати України № 3110-23-3443 (№ 459/05-4 від 31.07.2023 року), в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, бойові дії на території міста Києва; призупинення діяльності ДП «Готель «Україна»; неможливість використання майнового комплексу ДП «Готель «Україна» з 24.02.2022 року по 01.07.2022 року у зв`язку із зайняттям майнового комплексу Збройними силами України та іншими силовими структурами, що відбулося з метою протидії військовій агресії російської федерації проти України.

Враховуючи наведене ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до 01.07.2022 року унеможливили виконання відповідачем Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532929 від 22.06.2018 року.

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з частиною 1 статті 14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

Відповідно до абз. 3 частини 3 статті 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Крім того, оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

Так, за умовами п. 6.4.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. Строк виконання зобов`язань за цим Договором в такому разі відкладається на період існування таких обставин. У випадку існування обставин непереборної сили більше трьох місяців кожна зі сторін може письмово повідомити іншу сторону про розірвання Договору, з обов`язковим проведенням розрахунків за спожиту теплову енергію.

Сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна письмово повідомити іншу сторону про початок можливий строк дії та про припинення дії таких обставин негайно, але не пізніше п`яти календарних днів (п.6.4.2 Договору).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21). Разом з тим, якщо в договорі, укладеному між Сторонами прямо не передбачено юридичні наслідки того, що сторона не повідомила іншу сторону в строки, визначені Договором, про факт настання таких обставин, така сторона може вільно посилатися на обставини форс-мажору як на підставу звільнення її від відповідальності за порушення зобов`язання.

Наразі, спірним Договором сторони чітко обумовили обов`язок винної сторони зробити письмове повідомлення про форс-мажор у строк не пізніше 5 календарних днів з моменту виникнення таких обставин, не передбачивши юридичні наслідки порушення строків такого повідомлення стороною договору свого контрагента про настання форс-мажорних обставин, якими є позбавлення сторони договору права посилатися на настання форс-мажорних обставин як на підставу звільнення від відповідальності.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач звертався до позивача з листом № 04-23/19-182 від 16.11.2023 року, в якому підтвердив наявність заборгованості за попередній період в сумі 6 969 040,00 грн., яку зобов`язався погасити з 01.05.2024 року після закінчення опалювального сезону 2023/2024, а також повідомив про скрутне фінансове становище готелю, недостатність обігових коштів та наявність Сертифікату ТПП України № 3100-23-3443 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Разом з цим суд звертає увагу на посилання в сертифікаті на неможливість використання майнового комплексу з 24.02.2022 року по 01.07.2022 року у зв`язку з зайняттям комплексу Збройними силами України та іншими силовими структурами, що додатково свідчить про фактичне використання приміщень готелю та споживання теплової енергії у гарячій воді (на потреби опалення та водопостачання), позаяк КП «Київтеплоенерго» не припиняло виконувати свої зобов`язання за укладеними договорами, в тому числі в частині постачання теплової енергії у гарячій воді на об`єкт відповідача.

При цьому, відповідно до довідки про стан розрахунків за Договором існувала заборгованість станом на 01.02.2022 року (тобто до початку воєнного стану) в сумі 4 861 152,91 грн., станом на 01.03.2022 року - в сумі 6 200 916,27 грн. та яка зросла станом на дату звернення з позовом до суду і складала 6 969 039,59 грн.

Поряд із цим, в сертифікаті в якості обґрунтування наявності дії форс - мажорних обставин містяться окрім посилань на загально відомі обставини військової агресії російської федерації проти України та нормативні акти щодо введення/продовження строку дії воєнного стану (Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Укази Президента України тощо), зокрема, на внутрішні організаційно - розпорядчі документи підприємства, а саме: накази директора ДП «Готель «Україна» «Про тимчасове призупинення діяльності підприємства на період дії воєнного стану» № 12 від 24.02.2022 року, «Про оголошення простою у зв`язку з введенням воєнного стану» № 13 від 24.02.2022 року та «Про відновлення роботи готелю та часткове виведення з простою підрозділів» № 19 від 30.06.2022 року, та складений відповідачем акт встановлення обсягу спожитих енергоносіїв за період 24.02.2022 - 01.07.2022 року, які виходячи з наведених норм законодавства та умов пункту 6.4.1 спірного Договору в сукупності є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс - мажорних обставин) і неможливості здійснення відповідачем оплати за Договором саме у зв`язку з введенням воєнного стану з 24.02.2022 року на території України, відтак, звільняють відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору в частині оплати спожитої теплової енергії, а саме стягнення нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 742 574,69 грн.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочення оплати за спожиту теплову енергію у встановлений строк Договором строк, але не від самого обов`язку здійснити оплату у повному обсязі, а також нарахованих згідно ст. 625 ЦК України процентів річних та втрат від інфляції.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7 Додатку №4 до Договору абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) Енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Так, у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, за висновками суду, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої умовами пункту 7 Додатку №4 до Договору пені у розмірі 0,5% (але не більше суми обумовленої чинним законодавством).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 742 574,69 грн. за період з 01.05.2022 року по 30.09.2022 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 310 743,34 грн. процентів річних та 2 178 392,52 грн. втрат від інфляції за період з 01.12.2021 року по 31.03.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надано, позаяк у відзиві на позовну заяву останній зазначає про неправомірність нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції в період дії форс - мажорних обставин - з 24.03.2022 року по 01.07.2022 року.

Так, за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 310 743,34 грн. процентів річних та 2 178 392,52 грн. є обґрунтованими.

Окрім цього за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені в сумі 742 574,69 грн. у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за Договором, судом встановлено, що її розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, проте у зв`язку з наявністю висновків суду про звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за Договором через настання форс - мажору позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про зменшення нарахування пені у сумі 181 551,40 грн., процентів річних у сумі 84 019,53 грн. та інфляційних втрат у сумі 1 084 319,09 грн. суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Таким чином наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18).

В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд наголошує на вищезазначеній нормі ст. 42 ГК України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний Договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов`язані з нею ризики.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених процентів річних, які нараховують за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така міра відповідальності застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

При цьому суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Суд наголошує, що згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Так, судом враховано доводи відповідача щодо низького рівня прибутковості готелю з початку відновлення його роботи після введення воєнного стану, а також обставини відсутності забезпечення готелю теплопостачанням в період опалювального сезону 2022/2023 через наявність непогашеної заборгованості.

Окрім цього, за висновками суду сплата нарахованих позивачем штрафних санкцій, розмір яких є значним, за наявності основної заборгованості призведе до істотного зниження фінансової спроможності відповідача і може мати наслідком зупинення його діяльності та неможливість надання належних послуг, що є вкрай небажаним, зважаючи на ведення готелем господарської діяльності в умовах воєнного стану та необхідності забезпечення як робочих місць, так і надходжень до державного бюджету.

Отже, враховуючи майновий стан відповідача, причини неналежного виконання останнім зобов`язання та період виникнення прострочення за Договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення процентів річних на 84 019,53 грн. (в сумі, нарахованій за період 24.02.2022 року - 01.07.2022 року), позаяк саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, та, відповідно, наявність підстав для стягнення з відповідача 226 723,81 грн. процентів річних.

Окрім того відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про відстрочення строку виконання зобов`язань за Договором на 6 місяців з дати прийняття Господарським судом рішення по справі № 910/10080/23 та розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними щомісячними платежами починаючи із 7 календарного місяця від прийняття судом рішення у даній справі.

Суд зазначає, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 р. суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 р. суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

При цьому судом враховано тривалість періоду заборгованості, оскільки станом на 01.02.2022 року у відповідача вже була наявна заборгованість в сумі 4 861 152,91 грн., та відсутність вчинення відповідачем з моменту звернення позивача з даним позовом до суду та продовж судового розгляду жодних дій щодо погашення наявної заборгованості перед позивачем за Договором, що ставить під сумнів можливість добросовісного виконання відповідачем рішення суду у випадку його відстрочення.

Наразі, у п. 40 рішення ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Додатково суд звертає увагу на невідповідність заявленого відповідачем клопотання про відстрочення та одночасне розстрочення виконання рішення у даній справі в частині імперативним приписам ст. 331 ГПК України щодо можливого застосування відстрочення або відстрочення, тоді як відповідач просить суд вжити зазначені заходи одночасно.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, в першу чергу, матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зважаючи на встановлені судом обставини прострочення відповідачем зобов`язань з оплати спожитої за Договором теплової енергії, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування виключних обставин, що можуть бути підставою для відстрочення або розстрочення виконання даного рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість його виконання або обумовлюють наявність ускладнень під час виконання судового акту, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для відстрочення або розстрочення виконання рішення у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому судом враховано, що в разі зменшення судом розміру неустойки (пені) за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), розмір судового збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Отже, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Готель "Україна" (вул. Інститутська, 4, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 22926100) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл.ІВАНА ФРАНКА, буд.5, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 40538421) 6 969 039,59 грн. основного боргу, 226 723,81 грн. процентів річних, 2 178 392,52 грн. втрат від інфляції та 141 872,63 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 27 вересня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон