Рішення

від 18.09.2024 по справі 910/6480/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2024Справа № 910/6480/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія"

2. Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

За участі представників

від позивача: Купельський О.М. за ордером від 02.07.2024 серії АІ № 1647488;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Верес А.В. (у порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (далі - відповідач-1, Товариство) та Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2, Адміністрація) про:

- визнання трудових відносин позивача з Товариством припиненими з 09.11.2023 року, у зв`язку зі звільненням позивача із займаної посади директора за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України;

- зобов`язання Адміністрації провести реєстраційну дію з виключення запису " ОСОБА_1 - керівник" з відомостей про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної адміністрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у зв`язку із звільненням позивача з посади директора відповідача-1 з 09.11.2023 року.

Ухвалою від 03.06.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/6480/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 03.07.2024 року.

10.06.2024 року через відділ діловодства господарського суд міста Києва надійшов відзив Адміністрації на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення пред`явлених до неї вимог ОСОБА_1 .

У підготовчому засіданні 03.07.2024 року господарський суд міста Києва встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив Адміністрації на позовну заяву до 08.07.2024 року, встановив Адміністрації строк на подання заперечень до 15.07.2024 року, а також відклав підготовче засідання на 17.07.2024 року.

03.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Означений документ долучений судом до матеріалів справи.

05.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Адміністрації від 05.07.2024 року, в якому остання просила суд залучити до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , який володіє 100 % статутного капіталу Товариства.

12.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 12.07.2024 року, в якій останній змінив предмет позову та просив суд:

- визнати трудові відносини позивача з Товариством припиненими, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з дня прийняття судового рішення;

- зобов`язати Адміністрацію провести реєстраційну дію з виключення запису " ОСОБА_1 - керівник" з відомостей про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з його звільненням з посади директора Товариства, з дня прийняття судового рішення.

12.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення позивача проти задоволення клопотання Адміністрації про залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У підготовчому засіданні 17.07.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати прийняв до розгляду подану позивачем заяву про зміну предмета позову від 12.07.2024 року, відмовив у задоволенні клопотання Адміністрації про залучення ОСОБА_3 до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/6480/24 на 30 днів.

Ухвалою від 17.07.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу № 910/6480/24 до судового розгляду по суті на 07.08.2024 року.

У судовому засіданні 07.08.2024 року господарський суд міста Києва оголосив перерву до 18.09.2024 року.

У судовому засіданні 18.09.2024 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви від 12.07.2024 року про зміну предмета спору, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Адміністрації у вказаному судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Товариство про дату, час і місце розгляду справи було повідомлене належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене на 18.09.2024 року судове засідання не забезпечило, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Так, частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Зважаючи на відсутність у Товариства електронного кабінету та на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копії ухвал суду від 03.06.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/6480/24, від 03.07.2024 року про відкладення підготовчого засідання, від 17.07.2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/6480/24 до судового розгляду по суті на 07.08.2024 року, а також від 07.08.2024 року про оголошення в судовому засіданні перерви до 18.09.2024 року, були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-1, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02088, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 12, офіс 6.

Проте, вищевказані відправлення підприємством поштового зв`язку вручені відповідачу-1 не були та повернулися на адресу суду.

Слід зазначити, що копія ухвали від 17.07.2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/6480/24 до судового розгляду по суті на 07.08.2024 року, а також копія ухвали від 07.08.2024 року про оголошення в судовому засіданні перерви до 18.09.2024 року були надіслані на вищевказану адресу відповідача-1 поштовими відправленнями № 0600277958543 та № 0600281387895, підприємством поштового зв`язку вручені Товариству не були з посиланням на його відсутність за наведеною адресою та закінчення терміну зберігання поштового відправлення відповідно.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення Товариства про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-1 у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав сторонам можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.09.2024 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та Адміністрації, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням єдиного учасника Товариства ОСОБА_3 від 18.11.2019 року № 6 ОСОБА_1 було призначено директором відповідача-1 з 19.11.2019 року.

Згідно з наказом (розпорядженням) відповідача-1 від 19.11.2019 року № 28-К ОСОБА_1 було переведено з посади заступника директора підприємства на посаду директора підприємства.

Відповідно до наказу від 19.11.2019 року № 28/1-К позивач приступив до виконання обов`язків директора Товариства.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним учасником Товариства є ОСОБА_3 , який володіє 100 % статутного капіталу відповідача-1.

10.10.2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку на адресу вказаного учасника Товариства заяву від 06.10.2023 року про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) з 09.11.2023 року.

Також, цього ж дня позивач направив на адресу ОСОБА_3 повідомлення від 06.10.2023 року про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства на 09.11.2023 року о 10:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 з наступним порядком денним:

- розгляд заяви директора ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади за власним бажанням;

- про призначення директора Товариства;

- інші питання, пов`язані з діяльністю підприємства, питання щодо передачі товарно-матеріальних цінностей, юридичних та фінансових документів; про внесення відповідних записів (змін) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом із тим, єдиний учасник Товариства для участі у загальних зборах, призначених на 09.11.2023 року, не прибув, рішення про звільнення позивача із займаної посади директора - не прийняв, про що 09.11.2023 року було складено відповідний акт.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду з означеним позовом для захисту своїх прав та інтересів.

Позивач вказував, що пред`явлення позову спрямоване на припинення трудових відносин між сторонами та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про позивача, як керівника Товариства.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:

- визнати трудові відносини позивача з Товариством припиненими, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з дня прийняття судового рішення;

- зобов`язати Адміністрацію провести реєстраційну дію з виключення запису " ОСОБА_1 - керівник" з відомостей про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з його звільненням з посади директора Товариства, з дня прийняття судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 року в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п`яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року в справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30.01.2019 року в справі № 145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10.04.2019 року в справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10.09.2019 року в справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18.

Суд встановив, що ОСОБА_1 був призначений на посаду директора рішенням єдиного учасника Товариства від 18.11.2019 року № 6. Згідно з наказом (розпорядженням) відповідача-1 від 19.11.2019 року № 28-К ОСОБА_1 було переведено з посади заступника директора підприємства на посаду директора підприємства.

При цьому, матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем-1 трудового договору (контракту).

Відтак, оскільки трудовий договір (контракт) не укладався, а між сторонами фактично відсутній спір щодо припинення такого договору, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі № 127/27466/20.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Отже, позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 року в справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 року в справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (стаття 140 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Аналогічні положення закріплені також у пункті 12.1 статуту Товариства.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з частинами 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Частинами 2-4 статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.

За загальним правилом вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.

Таким чином, для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень та обрання нового директора. При цьому, директор має дотримуватись вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 має одного учасника.

Особливості проведення загальних зборів учасників товариством, що має одного учасника, визначені у статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", якою передбачено, що у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Аналогічні положення закріплені у пункті 14.5 статуту Товариства.

Таким чином, оскільки Товариство має лише одного учасника, для ініціювання питання про звільнення позивача з посади директора останній мав направити на адресу учасника Товариства відповідну заяву.

Як було встановлено судом вище, 10.10.2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку на адресу учасника Товариства ОСОБА_3 заяву від 06.10.2023 року про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 09.11.2023 року. Факт направлення на адресу ОСОБА_3 вищенаведеного документа підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідного опису вкладення у цінний лист та накладною про відправлення від 06.10.2023 року.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку ОСОБА_1 , як директор Товариства, дотримався вимог статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статуту відповідача-1 щодо повідомлення учасника Товариства про намір звільнитися із займаної посади директора.

У свою чергу, єдиний учасник Товариства ОСОБА_3 відповідно до вимог статті 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" мав прийняти відповідне рішення про звільнення позивача та призначення на посаду директора іншої особи. Проте, направлена на адресу ОСОБА_3 заява про звільнення була залишена без відповіді та задоволення.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті учасником Товариства заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача-1, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників (єдиного учасника) відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив суд, зокрема визнати трудові відносини позивача з Товариством припиненими, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, з дня прийняття судового рішення.

Як було зазначено судом вище, позивач посилався на приписи частини 1 статті 38 КЗпП України.

Однак, норми законодавства про працю, зокрема частина 1 стаття 38 КЗпП України, у спірних правовідносинах не застосовуються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 року в справі № 127/27466/20).

Отже, посилання позивача у мотивувальній та прохальній частинах позовної заяви на приписи статті 38 КЗпП України є необґрунтованими.

У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.

Факт неприйняття учасником Товариства рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як керівником Товариства, вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку права позивача підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання припиненими трудових відносини позивача з Товариством у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України підлягають задоволенню частково шляхом припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем-1 з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора Товариства.

Також, позивач у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив суд зобов`язати Адміністрацію провести реєстраційну дію з виключення запису " ОСОБА_1 - керівник" з відомостей про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з його звільненням з посади директора Товариства, з дня прийняття судового рішення.

Проте, судом не вбачається, а позивачем не доведено допущення Адміністрацією неправомірної поведінки чи порушення норм законодавства, що унеможливлює задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 вчинити зазначені позивачем дії.

Разом із тим, у постанові від 24.12.2019 року в справі № 758/1861/18 Верховний Суд, серед іншого, виснував, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Таким чином, суд вважає, що процедура припинення повноважень директора Товариства має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, наявність запису у вказаному реєстрі про позивача як керівника відповідача-1 продовжуватиме для ОСОБА_1 правову невизначеність у правовідносинах з Товариством, чим повністю нівелює можливість захисту його порушених прав, незважаючи на задоволення вимоги про припинення повноважень позивача як директора відповідача-1.

Приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора Товариства та з метою забезпечення ефективності наданого судового захисту і унеможливлення необхідності вчинення будь-яких інших заходів задля захисту визначеного інтересу позивача, суд дійшов висновку про те, що із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підлягає виключенню запис про ОСОБА_1 , як керівника, інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з його звільненням з посади директора Товариства, з дня набрання рішенням законної сили.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

За умовами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд врахував, що коли пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

З огляду на викладене, а також керуючись положеннями частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про покладення на Товариство витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн., тоді як решту понесених ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору слід залишити за позивачем, у зв`язку з частковим задоволенням пред`явлених ним вимог немайнового характеру.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити трудові відносини ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (02088, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 12, офіс 6; код ЄДРПОУ 37689148) з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія".

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис " ОСОБА_1 - керівник" з відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (02088, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 12, офіс 6; код ЄДРПОУ 37689148), про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у зв`язку з його звільненням з посади директора Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" з дати набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" (02088, місто Київ, вулиця Дяченка, будинок 12, офіс 6; код ЄДРПОУ 37689148) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.09.2024 року.

Суддя В.С. Ломака