Рішення

від 30.09.2024 по справі 910/4239/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/4239/24Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державної організації (Установа, Заклад) «70 Управління начальника робіт»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмехбуд 21»

2. Державної організації (Установа, Заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва

про визнання договору недійсним.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 30.09.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація (Установа, Заклад) « 70 Управління начальника робіт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмехбуд 21», Державної організації (Установа, Заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Спірний договір поступки права вимоги боргу № 16/09-10-73 укладено щодо права вимоги, якої не існувало у Центрального територіальна управління капітального будівництва, а сам договір спрямовано на формування неіснуючого боргу у позивача перед ТОВ «Спецмехбуд 21».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 10.06.2024.

30.05.2024 від відповідача один до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити.

Крім того, від відповідача оди 30.05.2024 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження по справі. Розгляд справи відкладено на 01.07.2024.

01.07.2024 від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову в якій просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору поступки права вимоги боргу від 16.09.20210 № № 16/09-10-73, який укладений між позивачами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 22.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 розгляд справи відкладено на 16.09.2024.

Суддя Алєєва І.В. перебувала у відпустці з 29.07.2024 по 01.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 заяву Державної організації (Установа, Заклад) « 70 Управління начальника робіт» про зміну предмета позову повернуто без розгляду, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2024.

Представник позивача та відповідача два у судове засідання 30.09.2024 не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача один у судовому засіданні 30.09.2024 надав свої усні пояснення та заперечив проти доводів позовної заяви, просив в задоволені позову відмовити.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 30.09.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

Позивач вказує, що ТОВ «Спецмехбуд 21» заявлено до Державної організації (установа, заклад) « 70 Управління начальника робіт» вимогу щодо сплати боргу на загальну суму 17 784 735, 2 грн основного боргу.

Позивачем 01.04.2024 було отримано копії документів щодо заявлених вимог, в тому числі і договір поступки права вимоги боргу № 16/09-10-73 від 16.09.2010, за яким Центральним територіальним управлінням капітального будівництва було відступлено право вимоги боргу на загальну суму 4 000 000, 00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмехбуд 21».

З огляду на отримані від ТОВ «Спецмехбуд 21» документи позивач вважає, що договір поступки права вимоги боргу № 16/09-10-73 від 16.09.2010 укладено щодо права вимоги, якої не існувало у Центрального територіальна управління капітального будівництва, а сам договір спрямовано на формування неіснуючого боргу у позивача перед відповідачем один та є таким, який порушує публічний порядок, що є підставою для визнання його недійсним.

Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатним таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, ч. 2 ст. 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Матеріалами справи підтверджується, що 16.09.2010 між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (кредитор/відповідач два), з одного боку, ТОВ «Спецмехбуд 21» (новий кредитор/відповідач один), та Державною установою « 70 Управлінням начальника робіт» (боржник-позивач) укладено договір № 16/09-10-73, за яким кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу від боржника по договору № 7/48/1-04 від 15.09.2004, укладеного між кредитором та боржником, в обсягах і на умовах викладених в договорі між кредитором та боржником по пред`явленому акту звірки від 02.07.2010 у сумі 4 000 000, 00 грн. До нового кредитора переходять усі права, що забезпечують виконання зобов`язань боржника (п. 1.1. Договоур).

Відповідно до п. 1.2. Договору з дати поступки вимоги (підписання Договору), сума яка зазначена у п. 1.1. договору, враховується:

- новий кредитор приймає дебіторську заборгованість боржника у сумі поступки вимоги зазначеної у п. 1.1. Договору та визначає в обліку дебітора - 70 УНР і на вказану суму стає боржником перед кредитором;

- кредитор, суму поступки вимоги зараховує як повернення коштів по договору № 7/48/1-04 від 15.09.2004, укладено між кредитором і боржником та відповідно визначає в обліку дебітора «новий кредитор» на вказану суму;

- боржник вказану суму відображує в обліку як повернення коштів по Договору № 7/48/1-04 від 15.09.2004, укладеного між кредитором, боржником та визначає в обліку кредитора ТОВ «Спецмехбуд 21».

Договір набирає сили з дати його підписання і діє до виконання Сторонами усіх зобов`язань (п. 3.1. Договору).

Договір складений у трьох екземплярах, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної сторони (п. 4.6. Договору).

З боку позивача спірний Договір поступки права вимоги боргу № 16/09-10-73 від 16.09.2010 підписаний тимчасово виконуючим обов`язки начальника управління та скріплений печаткою.

Підписуючи вказаний договір позивач визнав факт наявності заборгованості Державної установи « 70 Управлінням начальника робіт» перед Центральним територіальним управлінням капітального будівництва у сумі 4 000 000, 00 грн по Договору поступки права вимоги боргу № 7/48/1-04 від 15.09.2004, а тому доводи позивач про те, що він не знав про існування спірного договору є безпідставними.

Крім того, 04.01.2011 між позивачем та відповідачем один складено та підписано Акт звірки розрахунків станом на 04.01.2011, в якому була зафіксована та підтверджена наявність заборгованості 70 УНР перед ТОВ «Спецмехбуд 21» в розмірі 4 000 000, 00 грн за договором переуступки, що також підтверджує про обізнаність позивача щодо наявності спірного договору.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину, як і не доведено, що договір поступки права вимоги порушує публічний порядок.

Крім того, Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Суд зазначає, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об`єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачами.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам ст. 203 ЦК України, за викладених в позовній заяві обставин.

Заява відповідача про застосування позовної давності до спірних вимог судом відхиляється, оскільки позовні вимоги судом відхилено по суті, тому підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 01.10.2024.

Суддя І.В. Алєєва