Рішення

від 30.09.2024 по справі 916/775/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/775/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/775/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, № 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний енерготехнічний завод» (вул. Любомирська, № 199, м. Балта, Подільський р-н, Одеська обл., 66100, код ЄДРПОУ 39466459)

про стягнення 112 379,26 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний енерготехнічний завод», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму пені у розмірі 51867,35 грн та суму штрафу в розмірі 60511,91 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 07.03.2023 № 20-002809-23 в частині виконання відновлювальних робіт з ремонту за замовленням позивача у визначені договором строки.

Як вказано позивачем, 07.03.2023 між позивачем та відповідачем було укладено договір №20-002809-23 на виконання: «Аварійно-відновлювальні роботи з ремонту будівель та споруд ПС 750 кВ «Київська» Київського РЦОМ Північного ТУОМ за предметом закупівлі 45453000-7:Капітальний ремонт і реставрація», за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди, вартість робіт становила 6139866,42 грн з ПДВ, строк виконання робіт був встановлений до 31.08.2023.

Позивач зазначив, що у відповідності до п. 4.2.1 договору, він 17.04.2023, на підставі виставленого підрядником рахунку здійснив попередню оплату (аванс) вартості робіт на суму 1 227 973,28 грн з ПДВ.

Проте, як стверджує позивач, всупереч зазначеним умовам договору відповідач до 31.08.2023 не виконав в повному обсязі роботи за договором та станом на 31.08.2023 залишились невиконаними роботи на загальну суму 864455,92 грн з ПДВ. При цьому виконання робіт за договором в повному обсязі було завершено лише 30.10.2023, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт № 29-32, та, відповідно строк прострочення виконання робіт становив 60 днів.

У зв`язку з чим, як зауважує позивач, згідно з умовами п. 7.3. договору відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню у розмірі: 51 867,35 грн. Крім того, у зв`язку із порушенням строку виконання робіт понад тридцять днів, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 7 від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання у сумі 60 511,91 грн.

Виходячи з вищевикладеного, ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» зазначає, що всього відповідач за прострочення зобов`язань за договором повинен сплатити позивачу 112 379,26 грн, що стало підставою для звернення до суду із відповідною позовною заявою про стягнення збитків у результаті порушення його цивільного права.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024 позовна заява вх.№799/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

04.03.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ №799/24 від 27.02.2024) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/775/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 04.03.2024 була надіслана позивачу до його електронного кабінету та доставлена до відповідного електронного кабінету 07.03.2024 о 16:54 год, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу.

Здійснюючи повідомлення відповідача про наявність судового провадження щодо нього, суд враховує, що у відповідача відсутній електронний кабінет, а адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний енерготехнічний завод» є наступна: вул. Любомирська, № 199, м. Балта, Подільський р-н, Одеська обл., 66100.

Відповідачу ТОВ «Південний енерготехнічний завод» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.03.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка отримана останнім 12.03.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень від 18.03.2024.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Клопотань в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідних Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

30.09.2024 судом було підписано рішення, у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Судом встановлено, що відповідно до Статуту Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», засновником та єдиним акціонером товариства є держава в особі Міністерства фінансів України.

07.03.2023 між ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - замовник) та ТОВ «Південний енерготехнічний завод» (далі підрядник) був укладений договір № 20-002809-23 (далі - договір), в п. 1.1. якого визначений предмет закупівлі: «Аварійно-відновлювальні роботи з ремонту будівель та споруд ПС 750 кВ «Київська» Київського РЦОМ Північного ТУОМ (інв. №№121_120_16141/61_08; 121_120_16137/61_08; 121_120_08; 121_120_16138/61_08; 121_120_16139/61_08; 121_120_10357_08; 121_501_16255/61_08; 121_501_16256/61_08; 121_501_16257/61_08; 121_501_16258/61_08; 121_120_10797_08; 121_101_16241/61_08; 121_501_08; 121_101_16240/61_08; 121_120_10439_08; 121_120_10340_08; 121_120_16606/61_08; 121_120_16136/61_08; 121_120_16135/61_08; 121_120_16176/61_08; 121_120_11207_08; 121_120_10436_08; 121_120_16140/61_08) 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація»

Відповідно до п. 1.2. договору підрядник зобов`язується (на свій ризик, своїми засобами та силами, у встановленому договором порядку) виконати за завданням замовника роботу за ціною, в обсягах, з характеристиками (якістю) та у строки згідно з умовами договору (далі робота), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити підряднику належно виконану роботу в порядку, визначеному договором.

Склад, характер, обсяги, опис робіт, інші показники (характеристики) та вимоги до якості роботи визначені в додатку № 2 до договору (далі технічне завдання), додатку № 3 до договору (далі договірна ціна та кошторисна документація), інших умовах договору (п. 1.3. договору).

Згідно з п. 3.1. договору його ціна складається із загальної вартості робіт за цим договором згідно договірної ціни (додаток № 2 до цього договору) та становить 5 116 555,35 грн без урахування ПДВ, крім того ПДВ 20% - 1 023 311,07 грн, що разом з ПДВ 20% становить 6 139 866,42 грн. Договірна ціна тверда.

Відповідно до п. 4.2. договору після підписання цього договору, за наявності фінансування, замовник перераховує на поточний рахунок підрядника попередню оплату в розмірі 20% від ціни договору, що складає з ПДВ 1 227 973,28 грн, на підставі виставленого рахунку. Подальші розрахунки за виконані за цим договором роботи замовник здійснює з відстрочкою платежу на строк до 25 банківських днів з дня підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, довідок за формою КБ-3, з урахуванням попередньої оплати, на підставі виставленого рахунку.

Пунктом 5.1. договору визначено строк виконання вищезазначених робіт - протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дня перерахування попередньої оплати підряднику, але не пізніше 31.05.2023, в залежності від того яка дата настане раніше.

За умовами п.п. 5.2.-5.5. договору проведення приймання та оцінювання виконаної роботи проводиться замовником відповідно до умов договору, вимог чинного на момент прийняття роботи законодавства України/нормативних документів, якими регламентуються питання виконання такого роду робіт.

Після завершення робіт, вказаних в п.1.2. цього договору, підрядник надає замовнику акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки за формою КБ-3 з повним обсягом виконавчої документації (згідно пункту 4.8 ДБН А.3.1-5:2016).

Замовник зобов`язаний прийняти виконані роботи протягом 5-ти банківських днів з моменту надання підрядником акту приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки за формою КБ-3. У випадку мотивованої відмови замовника прийняти виконані підрядні роботи, сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок і термінів їх виконання.

Підпунктом 6.3.1. пункту 6.3. договору встановлений обов`язок підрядника забезпечити виконання робіт у строки, встановлені п. 5.1. цього договору.

Відповідно до п. 7.3. договору в разі порушення з вини підрядника кінцевого строку завершення виконання робіт, який передбачений п. 5.1. цього договору, підрядник сплачує замовнику згідно з частиною другою статті 231 Господарського кодексу України пеню в розмірі 0,1% (нуль цілих одна десята відсотка) від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за цим договором (ціни договору), за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% (сім відсотків) від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання.

Згідно пунктів 9.1., 9.3. договору, зміни до договору сторони вносять з дотриманням умов договору та вимог чинного законодавства України. Сторона-ініціатор внесення змін до договору надсилає в порядку, передбаченому актами чинного законодавства України та договором, іншій стороні зміни (проєкт додаткової угоди) до договору. Сторона, яка одержала зміни до договору, має право протягом 20 календарних днів у разі згоди оформити такі зміни, або направити іншій стороні протокол розбіжностей разом з підписаною додатковою угодою.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що він набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 07.07.2023, а в частині виконання гарантійних зобов`язань договір є чинним на весь час дії гарантії, зазначеної в п.2.1. цього договору але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Невід`ємними частинами до цього договору є: додаток № 1 форма, за якою має складатись банківська гарантія на забезпечення виконання зобов`язань по договору; додаток № 2 технічне завдання; додаток № 3 договірна ціна з усіма розрахунками до неї. Вказані додатки підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

17.04.2023 позивачем було сплачено відповідачу аванс у розмірі 1 227 973,28 грн за виконання робіт по договору від 07.03.2023 № 20-002809-23 (а.с. 235, т.с.2), що не заперечується відповідачем.

30.06.2023 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору підряду № 20-002809-23 від 07.03.2023, за умовами якої були внесені зміни в п. 3.1 договору, де сторони встановили, що ціна цього договору складається із загальної вартості робіт та становить 6 080 606,44 грн разом з ПДВ. Окрім того, були внесені зміни в п. 5.1. та 10.1. договору, згідно яких строк (термін) виконання вище визначених робіт був встановлений до 31.08.2023 включно, а строк діє договору до 06.10.2023. Відповідно додатки №№ 2, 3 також були викладені в новій редакції.

Водночас, як встановлено судом, відповідачем роботи за договором були виконані 30.10.2023 на загальну суму 6 078 445,81 грн, в тому числі за звітний місяць жовтень 2023 року були виконані роботи на суму 864 455,92 грн, що підтверджується підписаними між сторонами довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 та актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в (а.с. 236-251, т.2, а.с.1-30 т.с.3).

Матеріали справи також містять виставлений ТОВ «Південний енерготехнічний завод» рахунок № 87 від 16.10.2023 на оплату ПрАТ «НЕК «Укренерго» робіт за спірним договором на суму 864455,92 грн.

При цьому судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що відповідач роботи за договором виконав раніше.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК Україна) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно приписів ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

За ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені позивачем обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Предметом спору у цій справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього суми неустойки, нарахованої внаслідок порушення відповідачем строків виконання підрядних робіт за договором від 07.03.2023 № 20-002809-23.

Предметом доказування у даній справі є належне виконання договірних зобов`язань ПрАТ «НЕК «Укренерго» та факт порушення ТОВ «Південний енерготехнічний завод» строків виконання робіт за договором.

Як встановлено судом, відповідно до умов договору відповідач мав виконати роботи у строк не пізніше 31.08.2023, натомість наявні у справі довідка за формою КБ-3 та акт за формою КБ-2в свідчать про те, що роботи на суму 864455,92 грн відповідачем були фактично виконані та здані позивачу 30.10.2023. Суд зауважує, що вказані довідка та акти обопільно підписані між сторонами. На підтвердження іншого відповідачем доказів суду не подано.

Отже, судом встановлено, що відповідачем за позовом було допущено порушення строків виконання робіт, що передбачено п. 5.1. договору (з врахуванням змін у відповідності до додаткової угоди № 1 від 30.06.2023).

Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача пеню та штраф згідно з п. 7.3. договору та положень ст. 231 ГК України.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №910/7398/18, від 27.09.2019 у справі 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16.

Як уже зазначалось вище, судом встановлено порушення відповідачем основного зобов`язання, а саме дотримання строків виконання підрядних робіт, що не спростовано останнім.

Між тим, статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України визначено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Водночас, при перевірці здійсненого позивачем розрахунку пені, судом встановлено його часткову невірність, адже позивачем помилково нарахування здійснено за 60 днів, тоді як прострочення виконання зобов`язання відповідачем мало місце 59 днів (з 01.09.2023 по 29.10.2023). При визначенні періоду прострочення судом було враховано положення вищевказаних норм законодавства, які передбачають, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок та якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Крім цього суд зазначає, що правовий аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної здачі робіт не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені (схожа позиція була викладена у постанові ВС від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18).

За вищевикладених обставин судом було здійснено власний розрахунок пені, за результатом здійснення якого судом встановлено, що з відповідача на користь позивача пеню слід стягнути в сумі 51002,90 грн.

Оскільки станом на 31.08.2023 відповідачем не були виконані роботи на загальну суму 864455,92 грн, то розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до умов договору, становить 60511,91 грн, а отже є арифметично вірним, у зв`язку з чим вказана вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у вказаній сумі, за висновками суду, є обґрунтованою.

З урахуванням вказаного, позовні вимоги позивача слід задовольнити частково.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що більш вірогідно підтверджують обставини щодо істотного порушення відповідачем укладеного між сторонами договору в частині виконання робіт у повному обсязі в установлений сторонами строк.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення штрафних санкцій, враховуючи встановлений судом строк виконання порушеного відповідачем зобов`язання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням виявленої судом помилки під час розрахунку пені.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, проте позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 3004,71 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний енерготехнічний завод» (вул. Любомирська, № 199, м. Балта, Подільський р-н, Одеська обл., 66100, код ЄДРПОУ 39466459) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, № 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227) пеню в розмірі 51 002 (п`ятдесят одна тисяча дві) грн 90 коп, штраф в розмірі 60 511 (шістдесят тисяч п`ятсот одинадцять) грн 91 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3 004 (три тисячі чотири) грн 71 коп.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський