Рішення

від 24.09.2024 по справі 918/606/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/606/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" до Білокриницької сільської ради

про витребування земельної ділянки та скасування реєстрації права комунальної власності

у судове засідання з`явилися:

- від прокуратури - Гіліс І.В.;

- від позивача - не з`явився;

- від відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває позов заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ПрАТ "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська до Білокриницької сільської ради, в якому прокурор просить:

- усунути перешкоди позивачу у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га.

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023, зареєстрованого за територіальною громадою Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Стислий виклад позиції прокурора, позивача, третьої особи та заперечень відповідача.

Даний позов обґрунтований тим, що земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га з 2008 року відноситься до державної власності і саме держава, маючи у власності гідротехнічні споруди ставу, наділена повноваженнями щодо володіння, користування, та розпорядження земельною ділянкою водного фонду та водним фондом - ставом, що створений та функціонує за допомогою таких гідротехнічних споруд.

земельна ділянка з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га, на даний час, знаходиться в межах Білокриницької об`єднаної територіальної громади в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

В той же час, дана земельна ділянка перебуває у комунальній власності Білокриницької сільської ради. Підставою державної реєстрації права комунальної власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено свідоцтво про право власності на нерухоме майно №21630789 від 14.05.2014 та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VІ.

Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно вказане свідоцтво відсутнє.

Більше того, як на момент реєстрації права комунальної власності 25.04.2014, так і, на даний час, на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 розташовані гідротехнічні споруди державної власності на площі 4,5434 га.

Наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної форми власності унеможливлює перехід її із земель державної власності в комунальну.

Таким чином, державна реєстрація права власності на земельну ділянку водного фонду площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 відбулася з порушенням встановленого Земельного кодексу порядку переходу такого права.

Позивач і третя особа своєї правової позиції щодо заявлених прокурором вимог до суду не представили.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позов, передбаченим ст. 165 ГПК України, а відтак суд на підставі ч.2 ст. 178, ч.9 ст. 165 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Процесуальні дії у справі.

21.06.2024 позовна заява заступника керівника Рівненської окружної прокуратури надійшла до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою від 25.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 24.07.2024.

24.07.2024 від ПрАТ "Рибоводно - меліоративна станція Олександрійська" надійшла заява про залучення третьої особи на стороні позивача.

24.07.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Романюк Ю.Г. на лікарняному.

Ухвалою від 12.08.2024 підготовче судове засідання призначене на 22.08.2024.

Ухвалою від 22.08.2024 до участі у справі залучено ПрАТ "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Підготовче судове засідання відкладено на 17.09.2024.

Оскільки обрана із графіку судових засідань дата, на яку призначалось судове засідання, виходила за межі процесуального строку, зазначеного у ч.3 ст. 177 ГПК України, у судовому засіданні 22.08.24 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів - до 23.09.2024 включно.

Ухвалою від 17.09.2024 було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 24.09.2024.

24.09.2024 сторони і третя особа не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, що в силу ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Так, останні повідомлялися про хід розгляду справи через електронний кабінет, зареєстрований у системі "Електронний суд", що за умовами ч.11 ст. 242 ГПК України, вважається належним повідомленням про час і дату судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

Провадження у справі триває з 25.06.2024, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання продовжувалось на 30 днів, таким чином, учасники спору мали достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді.

При цьому, позивача і відповідач скористалися правом, наданим ч.3 ст. 196 ГПК України, та 04 і 12.07.2024 заявили клопотання про розгляд справи за відсутності повноважних представників. При цьому, у клопотанні від 04.07.2024 Білокриницька сільська рада визнала позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 24.09.2024 прокурор підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, за результатами моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно останнім встановлено, що 25.04.2014 за територіальною громадою Городищенської сільської ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб.

В результаті об`єднання територіальних громад, земельна ділянка з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га, на даний час, знаходиться в межах Білокриницької об`єднаної територіальної громади в особі Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Так, підставою державної реєстрації права комунальної власності на дану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено свідоцтво про право власності на нерухоме майно №21630789 від 14.05.2014 та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VІ.

Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно вказане свідоцтво відсутнє.

Згідно інформації Білокриницької сільської ради на земельній ділянці водного фонду площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 не розміщено жодних об`єктів нерухомого майна комунальної власності. Також, зазначено, що в сільській раді відсутнє вищевказане свідоцтво №21630789 від 14.05.2014 (дане свідоцтво датовано пізніше ніж проведена державна реєстрація права комунальної власності на землю).

При цьому, Білокриницькою сільською радою повідомлено, що підставою для реєстрації права власності територіальної громади на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га було рішення Рівненської районної ради №849 від 14.12.2012 "Про внесення змін в межі села Городище на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VІ.

Так, відповідно до рішення Рівненської районної ради №849 від 14.12.2012 "Про внесення змін в межі села Городище на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області" та експлікації землекористувачів, дана земельна ділянка водного фонду площею 35,8 га була включена в межі села Городище.

Водночас, Рівненською окружною прокуратурою з`ясовано, що на вказаній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна державної форми власності гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм, а саме:

- ставок №1 АДРЕСА_1 (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 44880645.21.ААЕЖАЕ496);

- ставок №2 с. Городище, вул. Берегова 18б (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 44880645.21.ААЕЖАЕ497);

- ставок №3 с. Городище, вул. Берегова 18в (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 44880645.21.ААЕЖАЕ498).

Дані ставки на час реєстрації права комунальної власності обліковувалися на балансі ДП "Укрриба" та були передані йому на підставі наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752, акту приймання-передачі від 02.07.2003, затвердженого наказом Державного департаменту рибного господарства України від 29.07.2003 №202.

На даний час, на підставі наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 №338 вищевказане державне майно передано на баланс ДП "Айфіш".

Вказане підтверджується відповідною інформацією з копіями документів, які надані ДП "Укрриба" та ДП "Айфіш".

Таким чином, як на момент реєстрації права комунальної власності 25.04.2014, так і, на даний час, на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 розташовані гідротехнічні споруди державної власності.

Окрім цього, користувачем водних об`єктів, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 є ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська".

Згідно договору оренди водного об`єкту, укладеного 27.09.2005 між ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" та Рівненською районною державною адміністрацією, на земельній ділянці рибдільниці "Городище" наявні гідротехнічні споруди - земляні греблі, водоскидні, водонапускні та перепускні споруди в задовільному стані.

Даною земельною ділянкою водного фонду користується ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" на праві постійного користування згідно державного акту серії РВ000060 від 16.04.1995.

При цьому, 20.12.2007 між Рівненською районною державною адміністрацією та ПрАТ "Рівненська рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" укладався договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 35,8 га, яка знаходиться на території Городищенської сільської ради (про що в Державному реєстрі земель вчинено запис 29.02.2008 за №040858300001).

У договорі, зокрема, було зазначено, що на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна гідротехнічні споруди. Площа земельної ділянки під гідроспорудами складає 4,5434 га.

В подальшому, даний договір оренди було розірвано та 19.02.2015 внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 відповідно до землевпорядної документації на час її формування, а саме - 29.02.2008, відносилася до земель державної власності, категорія земель землі водного фонду, цільове призначення 6.1. водогосподарських підприємств, вид використання для риборозведення. Станом на час формування земельної ділянки, забудовані землі під гідротехнічними спорудами становили 4,60 га.

Окрім цього, станом на час реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою Городищенської сільської ради (25.04.2014) дана земельна ділянка також відносилася до земель державної форми власності та площа забудованих земель під гідротехнічними спорудами становила 4,5434 га.

Вважаючи, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку водного фонду площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 відбулася з порушенням встановленого Земельним кодексом порядку переходу такого права, прокурор ініціював звернення до суду з даним позовом, метою якого є усунення перешкод законному власнику у здійсненні правомочностей щодо спірної земельної ділянки.

Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 ст. ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні форми власності земельної ділянки, яка створює передумови до подальшого незаконного розпорядження нею та у відновленні державою можливості здійснювати правомочності власника на спірній земельній ділянці.

Як зазначається прокурором, захист суспільних інтересів щодо збереження водних ресурсів та задоволення потреб суспільства в розвитку рибного господарства є саме ті обставини, які потребують невідкладного захисту з огляду на їх значимість.

У справі, що слухається, прокурором визначено позивачем Рівненську районну державну адміністрацію.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Згідно ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення.

За таких обставин, заступник керівника Рівненської окружної прокуратури правомірно визначив Рівненську районну державну адміністрацію уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі (позивачем у цій справі).

Щодо випадків, коли прокурор має право представляти державу, то перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, прокурором інформовано Рівненську районну державну адміністрацію про наявні порушення вимог законодавства листом №50-56-5168вих-24 від 13.06.2024.

Разом з тим, Рівненська районна державна адміністрація про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас, не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства та проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала, а також не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду (лист №вих3143/01-57/24 від 14.06.2024).

Відтак, прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень у суді.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

У відповідності до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 6 Водного кодексу України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Статтею 85 Водного кодексу України встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За змістом ст. ст. 317, 321, 328 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Так, як зазначалося вище, 25.04.2014 за територіальною громадою Городищенської сільської ради (на даний час, Білокриницька сільська рада) було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку водного фонду площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023.

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Рівненській області (лист №10-17-0.2-0071/2-24 від 18.04.2024) дана земельна ділянка відповідно до землевпорядної документації на час її формування (29.02.2008) відносилася до земель державної власності. Забудовані землі під гідротехнічними спорудами становили 4,60 га.

Також, дана земельна ділянка відносилася до земель державної форми власності станом і на час реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою Городищенської сільської ради (25.04.2014) та площа забудованих земель під гідротехнічними спорудами становила 4,5434 га.

Зазначене підтверджує правовий статус земельної ділянки до її реєстрації як комунальної власності.

Так, станом на час проведення державної реєстрації права комунальної власності, Земельним кодексом України встановлювався особливий порядок здійснення переходу права власності на землю з державної в комунальну.

Згідно ч.1 ст. 117 Земельного кодексу України (в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на землю) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Згідно п.3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на землю) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Так, з урахування вимог ст. 122 Земельного кодексу України та рішення Рівненської районної ради №849 від 14.12.2012, згідно якого земельну ділянку, було включено в межі села, уповноваженим органом для прийняття рішення про передачу земельної ділянки з державної у комунальну була Рівненська районна державна адміністрація.

При цьому, остання, таких рішень (розпоряджень) не приймала (лист №вих-2254/01-57/24 від 23.04.2024).

Разом з цим, Білокриницька сільська рада як підставу для реєстрації права комунальної власності на дану земельну ділянку, вказує рішення Рівненської районної ради №849 від 14.12.2012 "Про внесення змін в межі села Городище на території Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області", на підставі якого земельна ділянка була включена в межі села.

Проте, включення земельної ділянки в межі села не є правовою підставою для припинення права державної власності на землю та, відповідно, не може бути підставою для реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою.

Як зазначалося вище, правовою підставою для передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність є саме прийняття уповноваженим органом рішення про передачу у власність земельної ділянки, яким, в даному випадку, є Рівненська районна державна адміністрація.

У редакції станом на час прийняття Рівненською районною радою рішення №849 від 14.12.2012 діяли дещо схожі норми, про які, вже вказувалося вище, а саме стаття 117 Земельного кодексу України передбачала, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність провадиться у порядку, встановленому цим Кодексом для юридичних осіб.

Так, згідно статті 116 ЗК України (в редакції станом на час прийняття Рівненською районною радою рішення №849 від 14.12.2012) юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України (в редакції станом на час прийняття Рівненською районною радою рішення №849 від 14.12.2012) визначено повноваження районних державних адміністрації, згідно яких, останні, на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Таким чином, з часу прийняття Рівненською районною радою рішення №849 від 14.12.2012, уповноважена на передачу земельної ділянки з державної власності у комунальну була також Рівненська районна державна адміністрація, яка таких рішень не приймала.

Більше того, згідно ст. 173 Земельного кодексу України (як станом на час реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, так і станом на час прийняття рішення №849 від 14.12.2012) включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками.

Таким чином, посилання на рішення Рівненської районної ради №849 від 14.12.2012, як на підставу для реєстрації права власності на землю не ґрунтуються на вимогах Закону.

При цьому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для проведення 25.04.2014 державної реєстрації права власності на земельну ділянку водного фонду площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 за територіальною громадою Городищенської сільської ради (на даний час Білокриницька сільська рада) був саме Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності"№5245-VI від 06.09.2012 (далі Закон №5245-VI).

З приводу вказаної підстави реєстрації права власності на землю, то зазначеним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VI від 06.09.2012 було внесено зміни до Земельного кодексу України, що стосувалися розмежування земель державної та комунальної власності. Закон №5245-VI набрав чинності 01.01.2013, в результаті чого землі були розмежовані.

Так, як вбачається з положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на землю) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно п.3 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону №5245-VI (в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на землю) з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до підпункту "а" п.4 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону №5245-VI, у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Більше того, ч.2 ст. 117 ЗК України (в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на землю) встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Також варто зазначити, що чинні, на даний час, норми земельного законодавства також містять виключення щодо земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності, які не можуть перебувати у комунальній власності (підпункт "ґ" пункту 24 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та ч.2 ст. 117 цього ж Кодексу).

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 1 Закону України "Про аквакультуру" визначено, що гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Отже, гідротехнічні споруди є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.

В той же час, судом встановлено, що на спірній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна державної форми власності гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм, а саме: ставок №1 АДРЕСА_1 (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 25592421.51.ААЕЖАЕ496), ставок №2 с. Городище, вул. Берегова 18б (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 25592421.51.ААЕЖАЕ497) та ставок №3 с. Городище, вул. Берегова 18в (інвентарний номер 165, реєстровий номер ФМДУ 25592421.51.ААЕЖАЕ498), які на час реєстрації права комунальної власності обліковувалися на балансі ДП "Укрриба" та були передані йому на підставі наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752, акту приймання-передачі від 02.07.2003, затвердженого наказом Державного департаменту рибного господарства України від 29.07.2003 №202.

Також, рішенням Городищенської сільської ради №151 від 23.09.2019, на підставі листа ДП "Рибного господарства України ДП "Укрриба", вищевказаним гідротехнічним спорудам присвоєно поштові адреси. Вказане також свідчить про те, що сільській раді було відомо про наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної форми власності.

На даний час, на підставі наказу Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 №338 вищевказане державне майно передано на баланс ДП "Айфіш".

ДП "Айфіш" підтвердило інформацію про те, що на спірній земельній ділянці площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 розташовані гідротехнічні споруди державної форми власності, що входять до складу рибогосподарських технологічних водойм.

Так, органом, уповноваженим управляти вказаним державним майном, наразі, є Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, а балансоутримувачем державного майна - ДП "Айфіш", що підтверджується витягом, виданим Фондом державного майна України.

Також, наявність гідротехнічних споруд на спірній земельній ділянці підтверджується, документами, про які, зазначалося вище, а саме договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим 29.02.2008 за №040858300001 та договором оренди водного об`єкта від 27.09.2005.

Окрім цього, на даній земельній ділянці не розміщені об`єкти нерухомого майна комунальної власності, що підтверджується відсутністю відомостей про вказане в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також інформацією Білокриницької сільської ради, зазначеної у листі №429/08-03-12/24 від 16.04.2024.

З огляду на викладене, як на момент реєстрації права комунальної власності 25.04.2014, так і, на даний час, на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 розташовані гідротехнічні споруди державної форми власності, що відповідно, виключає можливість перебування такої земельної ділянки в комунальній власності.

Так, земельна ділянка водного фонду площею 35,8 га з 2008 року відноситься до державної власності і саме держава, маючи у власності гідротехнічні споруди ставу, наділена повноваженнями щодо володіння, користування, та розпорядження земельною ділянкою водного фонду та водним фондом - ставом, що створений та функціонує за допомогою таких гідротехнічних споруд.

Отже, вищевказане свідчить, що право комунальної власності на земельну ділянку площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно неправомірно, відповідно, земельна ділянка підлягає поверненню законному власнику державі в особі уповноваженого органу, яким у відповідності до ч.3 ст. 122 ЗК України є Рівненська районна державна адміністрація.

Щодо вимоги прокуратури про повернення земельної ділянки суд зазначає наступне.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч.1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст. 316 ЦК України).

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

За приписами ст. 317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Відповідно до ч.1 ст. 167 ЦК України визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Статтею 326 цього ж Кодексу встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст. 170 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.2 ст. 326 ЦК України).

Також ст. 84 ЗК України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, держава, маючи у власності гідротехнічні споруди, які знаходяться на земельній ділянці водного фонду із кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду та водним об`єктом, що створений та функціонує за допомогою таких гідротехнічних споруд.

Разом із тим, держава позбавлена можливості належним чином здійснювати повноваження власника спірної земельної ділянки водного фонду, оскільки за відповідачем зареєстровано право комунальної власності на цю земельну ділянку.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.4.26 постанови від 19.09.2019 у справі №906/1063/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.47 постанови від 15.10.2019 у справі №902/1003/17).

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (постанова Вищого господарського суду України від 07.06.2016 у справі №907/810/15).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі №6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

На спірній земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності держави, що відповідно до вимог Закону відносить її до земель державної власності.

Державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 перешкоджає державі в особі Рівненської районної державної адміністрації реалізовувати своє право на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є саме негаторний позов про усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні майном, що йому належить.

Окрім того, за ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19), від 7 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19).

З огляду на викладене, належним способом порушеного права є зобов`язання Білокриницьку сільську раду Рівненського району Рівненської області повернути Рівненській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га, а тому позов вцій частині підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про скасування реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку як належний спосіб захисту суд зазначає наступне

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 №910/10987/18, від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч.1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч.1 ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп "а" п.2 ч.6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп "а" п.2 ч.6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі №755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі №587/2326/16-ц (пункт 24).

Окрім того, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 23.01.2019 у справі №821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

На час пред`явлення даного позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 зареєстрована на праві комунальної власності за територіальною громадою Городищенської сільської ради (на даний час - Білокриницька сільська рада).

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора Сидорчука А.В. Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2014, індексний номер 13030096.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Рівненської районної державної адміністрації.

У зв`язку з цим, враховуючи положення ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для забезпечення державі дійсної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023, право на яку зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Сидорчука А.В. Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.05.2014, індексний номер 13030096, є обґрунтованими, а відтак такими, що також, підлягають до задоволення.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За результатами з`ясування обставин, на які прокурор посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити - усунути перешкоди Рівненській районній державній адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га шляхом зобов`язання Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області повернути дану земельну ділянку. Разом з цим, наявні й підстави скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на цю земельну ділянку, зареєстрованого за територіальною громадою Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.3 ч.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Судом встановлено, що прокурором сплачено судовий збір у розмірі 4 844,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1224 від 20.06.2024, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Усунути перешкоди Рівненській районній державній адміністрації у праві користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області (35342, вул. Рівненська, 94, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська обл., ЄДРПОУ 04387125) повернути Рівненській районній державній адміністрації (33001, вул.Соборна,195, м. Рівне, код ЄДРПОУ 04057735) земельну ділянку з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023 площею 35,8 га.

3.Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 35,8 га з кадастровим номером 5624683000:01:004:0023, зареєстрованого за територіальною громадою Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

4.Стягнути з Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області (35342, вул. Рівненська, 94, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська обл., ЄДРПОУ 04387125 на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.

5.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 01 жовтня 2024 року.

Суддя Ю.Г. РОМАНЮК