Ухвала

від 23.09.2024 по справі 545/1687/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1687/24 Номер провадження 11-кп/814/1856/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 лютого 2024 року за №12024170440000225, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2024 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Щербані Полтавського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останній раз -

13 березня 2024 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.1 ст.309, ч.1 ст.71 КК України на 1 рік 1 місяць обмеження волі,

визнано винуватим і засуджено за ч.4 ст.186 КК України на 7 років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року більш суворим покаранням за оскаржуваним вироком призначено ОСОБА_8 остаточне покарання - 7 років позбавлення волі.

Залишено ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та зараховано йому в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 26 лютого 2024 року до дня набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат і речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 25 лютого 2024 року приблизно о 18 годині 15 хвилин в аптеці «Подорожник» по вул. Геофізичній, 6 у с. Розсошенці Полтавського р-ну Полтавської обл. в умовах воєнного стану, діючи повторно, відкрито викрав тонометр із адаптером, заподіявши ТОВ «Подорожник-Полтава» майнової шкоди на суму 1 350 гривень.

В апеляційних скаргах:

захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, просить змінити вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2024 року, призначити ОСОБА_8 покарання за: ч.4 ст.186 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України - 4 роки позбавлення волі; ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року більш суворим покаранням за зміненим вироком (остаточне) - 4 роки позбавлення волі, в іншій частині оскаржуваний вирок залишити без зміни. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд належним чином не врахував: відсутність обставин, які би обтяжували покарання обвинуваченого, та наявність обставин, що його пом`якшують - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування шкоди потерпілому, те, що ОСОБА_8 повністю визнав винуватість та сприяв оперативному розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України, а тому вказані обставини в сукупності з даними про особу обвинуваченого давали підстави для призначення останньому більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією ч.4 ст.186 КК України;

обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2024 року та призначити йому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, посилаючись на те, що він повністю визнає винуватість і щиро розкаюється у вчиненому злочині, відшкодував завдану шкоду потерпілому, який до нього претензій не має та цивільний позов не заявляв.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційних скарг, заперечення прокурора проти апеляційних скарг, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційних скарг та дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч.4 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині оскаржуваний вирок не переглядається.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 судом першої інстанції розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КК України.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи апеляційних скарг про необхідність застосування щодо ОСОБА_8 положень ст.69 КК України при призначенні йому покарання позбавлені підстав.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України.

Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування заподіяної шкоди (майнової) потерпілому (а.п.47-50), та відсутність обставин, що його обтяжують.

Згідно з матеріалами провадження ОСОБА_8 неодноразово судимий (8 разів, до вчинення злочину в цьому провадженні - 7 разів), переважно за умисні кримінальні правопорушення проти власності, в тому числі тяжкий злочин, за що як відбував покарання в місцях позбавлення волі, так і звільнявся від відбування заходу примусу з випробуванням (а.п.51-66), проте на шлях виправлення та перевиховання не став, а знову вчинив новий тяжкий корисливий злочин, здійснивши у відкритий спосіб посягання на чуже майно в умовах воєнного стану, тобто за надскладного для суспільства часу, тяжких обставин та умов, у яких опинилося суспільство, коли люди згуртувались, використовуючи, в тому числі власні матеріальні ресурси, для надання відсічі ворогу й виживання, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває (а.п.67-68), не працює, суспільно-корисною працею не займається.

У письмовій заяві представник потерпілого (юридичної особи) поклався на розсуд суду в питанні призначення обвинуваченому покарання, зазначив про відсутність претензій до останнього (а.п.47).

Із урахуванням наведених вище обставин у їх сукупності, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям, але в мінімальному розмірі.

Водночас підставою для застосування приписів ст.69 КК України є не просто наявність сукупності обставин, визнаних судом такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а такі обставини також повинні відповідати критеріям, які здатні, враховуючи особу винного, істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто зменшувати його ступінь суспільної небезпеки до такого рівня, який виходить за межі, типові для кримінальних правопорушень цього виду (окремого його різновиду).

Згадані вище обставини чи сукупність обставин мають бути у причинному зв`язку з цілями кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця.

Однак обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування заподіяної шкоди (майнової) потерпілому, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який веде системний злочинний спосіб життя і вперто не бажає ставати на шлях виправлення, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним в умовах воєнного стану тяжкого злочину, а тому є відсутніми підстави для обрання ОСОБА_8 заходу примусу в розмірі, нижчому від найнижчої межі, встановленої у відповідній нормі кримінального закону, про що порушується питання в апеляційних скаргах.

При цьому, всупереч доводам захисника, визнання ОСОБА_8 своєї винуватості та факт розгляду кримінального провадження щодо останнього в порядку ч.3 ст.349 КПК України вже були враховані під час встановлення обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, у вигляді щирого каття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для повторного й окремого врахування названих захисником обставин.

Окрім того, зазначена вище думка представника потерпілого про призначення ОСОБА_8 покарання на розсуд суду та відсутність до останнього претензій не є процесуальною вимогою, звернутою до суду, вирішальним фактором у ході призначення покарання та з урахуванням усіх обставин, що підлягають оцінці при обранні заходу примусу в їх сукупності, не є мотивованою і достатньою підставою для застосування до обвинуваченого приписів ст.69 КК України.

Разом з тим, наведені вище обставини, які пом`якшують покарання, та думка потерпілої сторони обґрунтовано вплинули на призначення ОСОБА_8 покарання в мінімально передбаченому санкцією ч.4 ст.186 КК України розмірі та остаточного заходу примусу - із застосуванням найбільш сприятливого принципу складання покарань.

Таким чином, призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам ст.ст.50, 65, ч.4 ст.70 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Отже, апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4