Рішення

від 01.10.2024 по справі 160/19349/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 рокуСправа №160/19349/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

17.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна», в якій позивач просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 39563,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 39563,34 грн.

02.08.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Відповідно до ч.6, 7 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З огляду на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), судом на адресу відповідача (51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Короленківська, 1 оф.1), яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялася копія ухвали про відкриття провадження у справі, яку відповідач отримав 09.08.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2020 року по справі №804/1318/18 та постанові від 24.09.2019 року по справі №825/1109/19, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» за 2023 рік складала 8 осіб.

Середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна», яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, за 2023 рік складала 0 осіб.

Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у Товариства з обмеженою відповідальністю Агронафта «Україна» становить 1 особа.

Фонд оплати праці штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» за 2023 рік складав 633013,37 грн.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 39563,34 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.

Вважаючи наявними порушення з боку відповідача, що призвели до застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно з ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1, 3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно допунктів 1та1-1частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно допункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України №827-22 від 12.04.2022 року «Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок №827-22).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Відповідно до п.1.4, 1.5 Порядку №827-22 Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Закон не покладає обов`язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.

Як встановлено судом з листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості №12/02.03-2749 від 14.08.2024 року відповідачем не подавався звіт за формою №3-ПН у 2023 році.

З огляду на той факт, що відповідач не інформував відповідний центр зайнятості про створені робочі місця для осіб з інвалідністю та наявність попиту працевлаштування на зазначені робочі місця, у позивача була відсутня можливість направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на зазначені робочі місця.

З огляду на вищенаведене суд доходить висновку, що відповідачем не вживались заходи для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році.

Разом з тим, суд вказує, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він вжив залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 39563,34 грн. адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» (51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Короленківська, 1 оф.1, код ЄДРПОУ 45143423) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронафта Україна» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 39563,34 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський