Рішення

від 30.09.2024 по справі 340/4581/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4581/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, ЄДРПОУ 22217312)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростенд-Груп» (вул. Добровольського, б. 2, м. Кропивницький, 25005, ЄДРПОУ 37503032)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євростенд-Груп» адміністративно-господарські санкції та пені у розмірі 10202,49 грн.

Підставою позову вказано порушення відповідачем чинного законодавства щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» в частині не забезпечення виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.

Ухвалою суду від 15.07.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 16).

Ухвалу суду надіслано відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення, та вручено відповідачеві 19.07.2024 (а.с. 19).

Відповідач 01.08.2024 року надіслав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого, заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначив що обов`язок із створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування. Вказав, що з 2018 року на підприємстві працює одна особа з інвалідністю та посилається, що з червня 2023 року підприємство не здійснює господарську діяльність (а.с. 21-81).

Позивач правом подати відповідь на відзив не скористався.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 8 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 19765,08 грн. Норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю на 2023 рік - 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність - 0 осіб (а.с. 8).

Відповідач стверджує, що з 14.09.2018 року на підприємстві, відповідно до наказу №28 від 14.09.2018 року (а.с. 25), працювала одна особа з інвалідністю на посаді слюсаря - ОСОБА_1 (а.с.26,27), якого у зв`язку з припиненням ведення господарської діяльності відповідачем, звільнено 10.05.2023 року (а.с. 28).

За даними розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, у 2023 році відповідачем, в розумінні вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Законом України від 18.10.2022 р. № 2682-IX внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII (далі по тексту - Закон № 875).

Згідно зі статтею 19 Закону № 875-XII роботодавцям установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Норматив роботодавці розраховують самостійно.

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи.

Фонд захисту інвалідів, відповідно до статті 19 цього закону має отримати інформацію про працевлаштування інвалідів з Пенсійного фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, а саме:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Така інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

На переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону №875-ХІІ, разом з тим, будь яких доказів на підтвердження таких доводів позивач до суду не надав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI), роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

У контексті прийнятого Закону № 5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його зобов`язанням підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-ХІІ.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, згідно якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Разом з тим, позивачем не доведено наявність попиту на працівників у відповідача, в тому числі й на вакансії робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд також враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 затверджений «Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування» (далі по тексту - Порядок №70).

Порядок №70 визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - суб`єкти господарювання), щодо виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно пункту 2 Порядку №70 предметом проведення перевірки є виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зі змісту пункту 9 Порядку №70 вбачається, що позапланова перевірка може бути проведена незалежно від кількості раніше проведених перевірок, зокрема, за інформацією, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, наданою територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що отримана ним від Пенсійного фонду України в установленому порядку та за визначеною формою. Абзацами 1-3 пункту 15 Порядку №70 встановлено, що за результатами проведення планової або позапланової перевірки посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, складають акт за формою, затвердженою Мінекономіки.

Посадові особи Держпраці чи її територіального органу, які проводили перевірку, зазначають в акті перевірки інформацію про стан дотримання суб`єктом господарювання законодавства, а у разі його недотримання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт.

Крім того, в акті перевірки зазначається розрахунок виконання/невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю за період, за який проводиться перевірка.

Відповідно до наведеного вище, обставини щодо невиконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відповідно і для накладення на такого роботодавця адміністративно- господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, повинні бути підтверджені актом перевірки органу Держпраці.

У постанові Верховного Суду від 21.11.2022 року по справі №400/3957/21 зазначено, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду вказала, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

До матеріалів справи позивачем долучено лише сам розрахунок, який здійснений виключно на підставі даних податкової звітності відповідача та який сам по собі не доводить невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 3 статті 217 Господарського кодексу України до суб`єктів господарювання за порушення ними здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що відповідно до принципів адміністративного судочинства, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а так само й вимог про стягнення нарахованих ним санкцій, зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Враховуючи наведене вище та те, що позивач не довів факт навності у відповідача вакансій робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог належними, допустимими та достовірними доказами, що виключає можливість задоволення позову.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для стягнення на користь позивача судових витрат у справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати вважати фактично понесеними.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО