Ухвала

від 01.10.2024 по справі 360/1138/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

01 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1138/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 27 вересня 2024 року надійшов адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (далі - відповідач) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

2) зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

За приписами пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали вказаного адміністративного позову, суд встановив його невідповідність вимогам КАС України та наявність таких недоліків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається:

- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Суд зазначає, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Крім того зміст позовних вимог - це певна форма захисту, права, свободи чи інтересу, яку просить позивач від суду. По суті, це повинно бути відображено в прохальній частині позовної заяви. Зокрема, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб`єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.

Відповідно позовні вимоги і обставини, наведені в їх обґрунтування, мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв`язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.

В прохальній частині позову позивач звертає до суду вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Отже у змісті позовних вимог наявна розбіжність між визначеним позивачем періодом, протягом якого тривала бездіяльність відповідача з невиплати грошового забезпечення виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік, та періодом, за який позивач вимагає здійснити перерахунок та виплату йому зазначене грошове забезпечення.

Також представником позивача в позовних вимогах не визначається, який розмір прожиткового мінімуму має бути врахований при перерахунку грошового забезпечення позивача за 2023 рік.

Тобто позовні вимоги викладені не коректно.

Крім того, в описовій частині позовної заяви представник позивача зазначає про необхідність зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

При цьому резолютивна частина позовної заяви таких вимог не містить.

За таких обставин суд вважає за необхідне запропонувати позивачу узгодити виклад змісту позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.

Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року.

З урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, не обмежені будь-яким строком звернення до суду.

Строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260), цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено:

грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;

до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;

до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;

до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 260:

грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;

грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);

грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

З наведених положень слідує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому з дня отримання грошового забезпечення позивачу в будь-якому разі його розмір був відомий та він мав дізнатися про порушення своїх прав.

Отже відповідно до приписів Порядку № 260 щодо виплати грошового забезпечення в поточному місяці за минулий суд вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року розпочався у позивача з місяця, наступного за місяцем виплати грошового забезпечення, а саме: за період з 19 по 31 липня 2022 року розпочався з 01 вересня 2022 року та закінчився 30 листопада 2022 року; за серпень 2022 року з 01 жовтня 2022 року та закінчився 31 грудня 2022 року; за вересень 2022 року з 01 листопада 2022 року та закінчився 31 січня 2023 року; за жовтень 2022 року з 01 грудня 2022 року та закінчився 28 лютого 2023 року; за листопад 2022 року з 01 січня 2023 року та закінчився 31 березня 2023 року; за грудень 2022 року з 01 лютого 2023 року та закінчився 30 квітня 2023 року; за січень 2023 року з 01 березня 2023 року та закінчився 31 травня 2023 року; за лютий 2023 року з 01 квітня 2023 року та закінчився 30 червня 2023 року; за березень 2023 року з 01 травня 2023 року та закінчився 31 липня 2023 року; за квітень 2023 року з 01 червня 2023 року та закінчився 31 серпня 2023 року; за травень 2023 року з 01 липня 2023 року та закінчився 30 вересня 2023 року.

Оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду був продовжений на строк дії такого карантину (до 30 червня 2023 року), суд зазначає, що строк звернення позивача до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року був продовжений та закінчився 30 червня 2023 року.

До суду з цим позовом позивач звернувся через свого представника лише 27 вересня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.

Разом з позовом представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що позивачем не отримано будь-якого письмового повідомлення про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований для обрахунку грошового забезпечення позивача, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у спірному періоді. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Також представником вказано, що суд при застосуванні процесуальних норм має уникати надмірного формалізму, який може призвести до безпідставного обмеження права на доступ до правосуддя. З посиланням на рішення ЄСПЛ представник позивача вважає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».

Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Щодо тверджень представника позивача про неотримання ним від відповідача повідомлення про розмір посадового окладу, застосованого для обрахунку розміру його грошового забезпечення, то суд відхиляє їх як безпідставні та зазначає, що чинним законодавством такого обов`язку для відповідача не визначено. Навпаки, позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір та складові свого грошового забезпечення, механізм його обрахунку, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок тощо.

Суду не надано доказів звернення позивача до відповідача за отриманням такої інформації протягом спірного періоду, що вказує на легковажне та байдуже ставлення позивача до захисту свого права на належне грошове забезпечення та права на доступ до правосуддя.

Твердження, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом також відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.

Щодо обмеження позивача у праві доступу до правосуддя суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Представником позивача не зазначено, яким чином введення воєнного стану перешкоджало позивачу своєчасно звернутися до суду з цим позовом.

Жодних доказів існування обставин, які були б об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у заяві не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.

З огляду на зазначене, заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Отже для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону в частині вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.

Позовну заяву адвоката Єрьоміною Вікторією Анатоліївною в інтересах ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, залишити без руху.

Позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):

- уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України;

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.

СуддяК.О. Пляшкова