Рішення

від 30.09.2024 по справі 380/29921/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/29921/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2024 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/29921/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» у якій просив:

- Визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу в поліцію вислугу років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у календарному обчислені 22 роки 05 місяців 28 днів.

- Зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу в поліцію вислугу років в органах Державної кримінально виконавчої служби України у календарному обчислені 22 роки 05 місяців 28 днів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, позивачу відмовлено в перерахунку стажу служби, оскільки відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» період проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України переліком обрахунку стажу служби в поліції не передбачено. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького та рядового складу, тому така служба підлягає зарахуванню до вислуги років у поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VІІІ.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік органів та установ, служба в яких зараховується до стажу служби України, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України не відноситься до зазначеного переліку.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Згідно витягу із наказу Міністерства юстиції України Державної установи «Центр пробації» від 23.03.2023 №297/К звільнено за пунктом 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статі 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 .

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 22 роки 05 місяців 28 днів, у пільговому обчислені 29 років 07 місяців 20 днів.

Згідно довідки від 31.08.2023 №1514/59/13-2023 підтверджено, що майор поліції ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції та перебуває на посаді-інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №1 полку управління поліції особливого призначення №2 роти №1 (штормовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».

Представник позивача звернувся до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» із заявою щодо зарахування вислуги років у період проходження служби в Державній пенітенціарній службі України.

Листом від 21.11.2023 №СЕД-12аз/05/59/07-2023 Департаментом поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» повідомлено, що підстав щодо перерахунку стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» немає.

Не погодившись з діями відповідача в незарахуванні до вислуги років у поліції періоду служби в Державній пенітенціарній службі України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд зазначає, що ця справа за суб`єктним складом сторін, підставами та предметом позову відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), а отже є типовою.

Відтак, при вирішенні цього спору суд відповідно до частини 3 статті 291 КАС України враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, застосовує наступні норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п. п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку у 2022 році, він набув право на отримання грошової компенсації замість неї у зв`язку із звільненням зі служби.

Зважаючи на вищенаведене, суд доходить висновку про задоволення двох взаємопов`язаних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, враховуючи відсутність доказів понесених судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» (м. Київ, вул. Максименка Федора, ЄДРПОУ 45013109) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» щодо неврахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу в поліцію вислугу років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у календарному обчислені 22 роки 05 місяців 28 днів.

Зобов`язати Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції «Лють» зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу в поліцію вислугу років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у календарному обчислені 22 роки 05 місяців 28 днів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 30.09.2024 року.

Суддя Гавдик З.В.