Постанова

від 01.10.2024 по справі 644/9620/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 р.Справа № 644/9620/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Турченко Т.В., м. Полтава, повний текст складено 19.06.24 у справі № 644/9620/21

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції , Лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області інспектора 3 роти 3 батальйону ОСОБА_2

про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області інспектора 3 роти 3 батальйону ОСОБА_2 (далі також відповідачі), в якому просив скасувати постанову серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17.06.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права та неповно з`ясовані обставини справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем порушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,переглянувши справу за наявними у ній доказами таперевіривши законність і обґрунтованістьрішення суду першої інстанції в межахдоводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.10.2021 лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області інспектором 3 роти 3 батальйону ОСОБА_2 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021 (далі також постанова серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021, оскаржувана постанова) про накладення на ОСОБА_1 за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за те, що цього дня близько о 09:59 год. по вулиці Полтавський шлях, поруч будинку 209 А в місті Харкові, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ACURA MDX», номерні знаки НОМЕР_1 , зі швидкістю 92 км/год. та перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 42 км/год, швидкість руху вимірювалася приладом TruCam ТС008395, та не пред`явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги пункту 2.1.а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306.

Скориставшись правом на оскарження постанови серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021 у судовому порядку, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірними, а вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, доведена та підтверджується наданими відповідачем до суду доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами частин другої та третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Крім того, згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року, № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно зі статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року за № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.

Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови одночасно із поданням відзиву на адміністративний позов було надано відеозапис з місця події /а.с. 45/.

Однак, як убачається з рішення, судом першої інстанції наданий відповідачем відеозапис не досліджувався.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що при винесені оскаржуваної постанови поліцейський керувався положеннями ПДР та КУпАП, в постанові чітко описане правопорушення, яке було скоєне водієм, а тому він діяв в межах своїх повноважень і не порушував норм матеріального та процесуального права.

Проте, як убачається з наданого відповідачем відеозапису, такий не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.

Надані відповідачем фототаблиці TruCam ТС008395, посилання на які містить в оскаржуваній постанові, не містять фіксації порушення позивачем вимог пункту 2.1.а Правил дорожнього руху.

З огляду на викладене колегія суддів зауважує, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в обґрунтування законності винесеної ним постанови та застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 126 КУпАП, не долучено до матеріалів справи жодних належних доказів.

Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення.

Проте зазначена постанова є предметом оскарження, а тому не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.

Отже, судом першої інстанції не встановлено фактичних обставин справи, не витребувано та не досліджено необхідних для правильного вирішення справи доказів. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення відсутні підстави та обґрунтування, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про наявність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

Відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та з матеріалів справи неможливо достовірно встановити такий факт, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.

Ураховуючи те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність винесення оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування постанови серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів уважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху було безпідставним, а тому оскаржувану постанову необхідно визнати протиправною та скасувати.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Щодо вимог позову про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5100,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Водночас склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію адвокатської угоди від 20.01.2020, укладеної між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Ольги Бикової», п. 8.1 якої визначено, що цей договір набирає чинності з 20.01.2020 та діє до 31.12.2020.

Адвокатською угодою від 31.12.2020 продовжено термін дії адвокатської угоди від 20.01.2020 на строк до 31.12.2021, інші умови залишено без змін.

Розділом І адвокатської угоди від 20.01.2020 визначено загальний перелік послуг, що надаються позивачу, а саме правової допомоги з питань діючого законодавства в сфері цивільних, господарських, трудових, адміністративних та інших правовідносин, пов`язаних з діяльністю позивача.

У п. 5.1 сторони адвокатської угоди від 20.01.2020 визначили порядок розрахунків за надані адвокатом послуги.

Колегія суддів зазначає, що з наданих документів не вбачається можливості визначити конкретний перелік послуг, наданих адвокатом, кількість витраченого адвокатом часу за певним видом послуги, ціну послуг.

Інших доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи не надано.

Оскільки позивач документально не підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5100,00 грн, виходячи з наведених критеріїв та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про відшкодування судових витрат у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції не підлягає задоволенню.

Разом з цим позивач при зверненні з апеляційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 05.10.2023 сплатив судовий збір у сумі 2 684,00 грн, при подачі апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Полтави від 17.06.2024 у сумі 544,80 грн. Доказів сплати судового збору за подання позову матеріали справи не містять.

Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 3 228,80 грн (2 684,00 грн + 544,80 грн).

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 17.06.2024 у справі № 644/9620/21 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕАО № 4861982 від 05.10.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, стосовно ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 228 (три тисячі двісті двадцять вісім) грн 80 коп.

У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк