Постанова

від 27.09.2024 по справі 160/1841/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/1841/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року (суддя Дєєв М.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27 квітня 2020 року по 27 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проходила військову службу у Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. При цьому, за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 27.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нараховано індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду. При цьому, відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27 квітня 2020 року по 27 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2020 по 28.12.2023.

Стягнути з Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 25.04.2020 по 28.12.2023 включно в розмірі 67297,73 грн. (шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім гривень сімдесят три копійки)

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм права. Скаржник вказує, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, до даних правовідносин застосовується частина 1 статті 233 КЗпП України. Такого ж висновку дійшов КСУ у справі № 1-5/2012 від 22.02.2012: «звернення за стягненням середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями». Статтею 233 Кодексу законів про працю України, визначено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, згідно частини 1 вказаної статті, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Отже, заявником пропущено строк для пред`явлення вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Тобто, після внесення Законом № 2352-ІХ коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні). Тобто, на дату звернення позивача до суду (19.01.2024) вже законом був встановлений строк звернення - три місяці. Крім того, в силу вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI, Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України, при цьому такі рішення суду виконується у певній черговості. Враховуючи вищевикладене, рішення судів, які набрали законної сили вже частково виконані в частині нарахування, але не виконуються відповідачем в частині виплати своєчасно, оскільки такі кошти передбачаються відповідною бюджетною програмою, що повинні надходити до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Однак, такі кошти для виконання рішень судів на користь Позивача до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не надходили, а стягнення з відповідача таких сум буде порушувати права самого відповідача та згодом призведе до подвійного стягнення сум зазначеної заборгованості, що є не припустимим.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 15.04.2020 року №125 звільнено зі служби з виключенням із списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та зняттям з усіх видів забезпечення у запас Збройних Сил прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №160/4491/23 задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:

Визнав протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 нарахованої індексації грошового забезпечення за період з січень 2016 року по лютий 2018 року та щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з березень 2018 року по листопад 2018 року.

Зобов`язав Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити виплату нарахованої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січень 2016 року по лютий 2018 року з застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Зобов`язав Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з березень 2018 року по листопад 2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №160/4491/23 апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 в адміністративній справі №160/4491/23 - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 в адміністративній справі №160/4491/23 - залишено без змін.

Позивач вказала, що відповідачем не виплачено позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2020 року по 27 грудня 2023 року включно включно, у зв`язку з чим позивач вважає вказану бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.

Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/4491/23, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 27 квітня 2020 року по 27 грудня 2023 року.

Колегіє суддів враховано, що у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц».

Також, Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21 щодо аналогічних правовідносин зазначив наступне: «…Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду…».

Обчислюючи суму середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції правильно враховано, що правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було звільнено позивача зі служби 24.04.2020, при цьому виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 67318,31 грн. 27.12.2023, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та наданими відповідачем платіжними дорученнями.

Згідно довідки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 29.03.2024 року №19 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 останні 2 місяці перед звільненням склало 407,76 грн.

Суд першої інстанції встановив, що період затримки виплати за період з 25.04.2020 по 28.12.2023 складає 1343 днів.

У зв`язку з чим, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 547621,68 грн., виходячи із наступного розрахунку (407,76 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 1343 (кількість днів затримки з 25.04.2020 року по 28.12.2023 року)).

Також, судом першої інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У зв`язку із цим, враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації у розмірі 67318,31 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 547621,68 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 12,29 % (67318,31 грн. (частка грошової компенсації індексації грошового забезпечення) / 547621,68 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 25.04.2020 по 28.12.2023 (1343 дні)) х 100). Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 12,29 % становить: 407,76 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 12,29 % / 100 = 50,11 грн.; 50,11 грн. х 1343 (днів затримки розрахунку) = 67297,73 грн.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 67297,73 грн.

В цій частині висновок суду ані позивачем ані відповідачем не оскаржено.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосуються виключно дотримання позивачем строку звернення до суду з цією позовною заявою, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів враховується, що остаточний розрахунок з позивачкою здійснено 27.12.2023, а отже з цієї дати починається перебіг строку звернення до суду.

Наявними у справі доказами підтверджено, що позовну заяву, датовану 19.01.2024 позивачкою направлено до суду засобами поштового зв`язку 18.01.2024 (а.с.12), таким чином, незалежно від дати отримання позовної заяви судом та її реєстрації, в даному випадку перебіг строку закінчився датою здавання позовної заяви на пошту, що узгоджується з приписами ч.9 ст.120 КАС України. Таким чином, в силу приведеної процесуальної норми, строк звернення до суду позивачкою не пропущений та доводи скаржника не є обґрунтованими.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко