Постанова

від 01.10.2024 по справі 500/750/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/750/24 пров. № А/857/13276/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року (головуючий суддя Чепенюк О.В., м. Тернопіль) у справі № 500/750/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею - ОСОБА_2 , яка є інвалідом другої групи; зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 звільнити з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею - ОСОБА_2 , яка є інвалідом другої групи.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що подав командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею - ОСОБА_2 , яка відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) та відповідного посвідчення є інвалідом другої групи. Вказує, що згідно висновку ЛКК, виданого КНП Зборівський центр ПМСД Зборівської міської ради 01.06.2023 № 312, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Зазначає про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 , про що подав відповідачу відповідні докази. Вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою бабусею, про що надав належні докази.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач до суду відзив на апеляційну скаргу не подав.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді водія автомобільного відділення матеріально-технічного забезпечення 2 стрілецької роти стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 .

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав рапорт командирові 2 стрілецької роти стрілецького батальйону ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив клопотати перед командуванням ВЧ НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю другої групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, а саме, через необхідність постійного догляду за хворою бабусею - ОСОБА_2 , яка проживає разом з ним та його сім`єю за однією адресою ( АДРЕСА_1 ).

У змісті рапорту позивач зазначив, що необхідність догляду підтверджується висновками ЛКК, актом обстеження житлово-побутових умов та актом проведення обстеження сім`ї, з яких випливає, що окрім ОСОБА_1 немає інших членів сім`ї, що здатні здійснювати догляд за бабусею. Вказав, що дружина ОСОБА_3 не є кровною родичкою та не може здійснювати догляд за хворою бабусею, бо перебуває у декретній відпустці та здійснює догляд за двома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_4 (2 роки) і ОСОБА_5 (10 місяців). Тітка позивача - ОСОБА_6 , яка є донькою ОСОБА_2 , та проживає разом з бабусею та сім`єю позивача, є особою з інвалідністю другої групи, тому теж не може здійснювати догляд за матір`ю (а.с.47-48, 75-76).

До рапорту позивач додав документи (нотаріально засвідчені копії), серед яких: висновок ЛКК №312 від 01.06.2023 та висновок ЛКК за формою №080-4/о №561 від 14.11.2023, видані бабусі позивача - ОСОБА_2 , акт обстеження житлово-побутових умов за адресою проживання позивача №77 від 16.11.2023, довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою проживання позивача №127 від 16.11.2023, довідка до акта огляду МСЕК серії ТЕР №098673, видана бабусі позивача - ОСОБА_2 , довідка про реєстрацію місця проживання матері позивача, довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №473734, видана матері позивача - ОСОБА_7 , витяг з медичної карти амбулаторного хворого від 27.11.2023 щодо тітки позивача і доньки ОСОБА_2 ОСОБА_6 та ряд документів на підтвердження факту та ступеня спорідненості позивача та членів родини ( свідоцтва про народження, одруження) (а.5-46, 77-126).

Рапорт ОСОБА_1 з відповідними клопотаннями командира 2 стрілецької роти стрілецького батальйону та командира 2 стрілецького батальйону по команді переданий на розгляд командиру ВЧ НОМЕР_1 (а.с.76 зворот).

Листом від 18.01.2024 за №50/113/33-85 відповідач надав відповідь на рапорт солдата ОСОБА_1 , вказавши, що такий надійшов до управління військової частини НОМЕР_1 18.12.2023. У цій відповіді з посиланням на абзац 7 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_8 зазначено, що зі змісту рапорту та доданих до нього документів вбачається наявність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за вказаною ним підставою (а.с.53-54).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, у підпункті г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачені підстави звільнення військовослужбовців через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З матеріалів справи вбачається, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за призовом під час загальної мобілізації.

Спір у даній справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454 і відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до п.14.10 Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.

Колегія суддів наголошує, що згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Як вже було встановлено, позивач подав рапорт, у якому просив клопотати перед командуванням ВЧ НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю другої групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

До рапорту позивач додав висновок ЛКК №312 від 01.06.2023 та висновок ЛКК за формою №080-4/о №561 від 14.11.2023, видані бабусі позивача - ОСОБА_2 , акт обстеження житлово-побутових умов за адресою проживання позивача №77 від 16.11.2023, довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою проживання позивача №127 від 16.11.2023, довідку до акта огляду МСЕК серії ТЕР №098673, видану бабусі позивача - ОСОБА_2 , довідку про реєстрацію місця проживання матері позивача, довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №473734, видану матері позивача - ОСОБА_7 , витяг з медичної карти амбулаторного хворого від 27.11.2023 щодо тітки позивача і доньки ОСОБА_2 ОСОБА_6 та ряд документів на підтвердження факту та ступеня спорідненості позивача та членів родини (свідоцтва про народження, одруження).

З відповіді відповідача від 18.01.2024 №50/113/33-85 вбачається, що відповідач одним абзацом повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за вказаних ним обставин, оскільки є інші особи, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 (а.с.53-54).

Колегія суддів звертає увагу, що у відповіді відсутня інформація про конкретних осіб, які можуть, на думку відповідача, здійснювати постійний догляд, окрім позивача, а також не повідомлено, чому не достатньо наданих документів і які саме документи має надати позивач для належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, що зумовило невизначеність і неповноту відповіді військової частини для особи, що подала рапорт.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач формально віднісся до розгляду рапорту і рапорт позивача не є належним чином вирішеним.

Колегія суддів констатує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Апеляційний суд наголошує, що згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 Кодексу адміністративного України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, залишив поза увагою, що належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України в матеріалах справи відсутні і це позбавило позивача можливості належно захистити своє право на звільнення з військової служби.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Оигерка V. Пкгаіпе), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Кікіїа V. Роїапсі), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Сгатацау. Икгаіпе), заява №20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача розглянути рапорт згідно вимог законодавства та прийняти мотивоване та обгрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення постанови про часткове задоволення позову.

Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України понесені ним судові витрати у розмірі 1816,80 грн.

Керуючись статтями 308, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 500/750/24 скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення позову.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар