Постанова

від 01.10.2024 по справі 380/7850/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/7850/24 пров. № А/857/20316/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року в справі №380/7850/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

суддя в 1-й інстанції Брильовський Р.М.,

час ухвалення рішення 04 липня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» (далі відповідач), в якому просила стягнути із відповідача на свою користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 65877 грн 98 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач не може нести відповідальність за затримку індексації грошового забезпечення позивачу, оскільки правова позиція Верховного Суду по даній справі була висвітлена лише у постанові від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, у якій Верховний Суд вперше визначив січень 2008 базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення. До прийняття вказаної постанови відповідачем, було виконано рішення по справі № 380/11332/21 від 15 листопада 2021. У відповідача, приймаючи до уваги вказане рішення Львівського окружного адміністративного суду, не було жодних підстав та повноважень проводити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивачу застосовуючи січень 2008 року як базовий місяць, відтак відсутня будь-яка вина відповідача за несвоєчасний розрахунок

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з витягом з наказу від 03.08.2018 №62 о/с старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 03.08.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі №380/11332/21 визнано протиправними дії державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 у неповному розмірі із урахуванням вересня 2015 року та січня 2017 року як базових місяців та зобов`язано державну установу «Львівська установа виконання покарань (№19)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 з урахуванням показників та правил, визначених Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум індексації.

На виконання рішення відповідач нарахував та виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення у сумі 1952,28 грн.

У листі від 13.01.2022 №16/217, відповідач повідомив, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 базовим місяцем був визначений серпень 2014 року. В подальшому, у зв`язку зі збільшення посадових окладів, базовими місяцями були визначені січень 2017 року та березень 2018 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2023 у справі №380/10803/22, позов ОСОБА_1 до Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням базових місяців серпня 2014 року та січня 2017 року та зобов`язано Державну установу «Львівська установа виконання покарань (№19)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року, з врахуванням раніше проведених виплат.

На виконання вказаного рішення відповідач 15.03.2024 виплатив позивачу індексацію грошовою забезпечення у розмірі 65831,00 грн.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 108113,34 грн (66337,06 грн + 42235,36 грн).

Проте, оскільки позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 65877,98 грн, а тому в силу приписів частини 2 статті 9 КАС України «принцип диспозитивності», саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу апелянта на те, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Повертаючись до справи, що розглядається, судова колегія зазначає, що спірний період тривав з 04 серпня 2018 року (наступний день за датою звільнення позивачки ) по 14 березня 2024 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року в справі № 460/14438/23.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 03 серпня 2018 року дата звільнення позивачки та дата розрахунку з нею.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.

Однак суд першої інстанції на зазначені обставини належної уваги не звернув, застосувавши до спірних правовідносин одночасно дві редакції статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, апеляційний суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Верховного Суду.

Водночас підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.

Крім того, саме визначення судом розміру суми компенсації, що підлягає стягненню на користь позивачки в статті 117 КЗпП України і створюють умови для можливого застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 810/451/17 та висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19) розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби становив 14002,42 грн (7314,17 грн за червень 2018 року та 6688,25 липень 2018 року).

Кількість календарних днів за червень липень 2018 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення становить 229,54 грн (14002,42 грн/61 календарний день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 4 серпня 2018 року по 14 березня 2024 року, становить 2050 календарні дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 470557 грн (229,54 грн х 2050 календарні дні).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів зазначає по необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за весь час затримки розрахунку при звільненні становить: 65831 грн (сума грошового забезпечення)/ 470557 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,14.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,14 становить 65877,98 грн: 229,54 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,14 х 2050 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме таку суму суд попередньої інстанції присудив до виплати, однак при цьому хибно керувався принципом диспозитивності та неправильно застосував норми матеріального права.

Водночас колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, оскільки виплата позивачці грошового забезпечення на виконання рішення суду, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при її звільненні та зумовила відповідне стягнення.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, разом з тим, колегія суддів не погоджується з мотивами задоволення позовних вимог, тому рішення суду першої інстанції відповідно до ст.317 КАС України необхідно змінити в частині мотивів; в решті - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року в справі №380/7850/24 змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог, виклавши їх в редакції цієї постанови.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року в справі №380/7850/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 01 жовтня 2024 року.