Рішення

від 12.09.2024 по справі 197/734/22

ІНГУЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 197/734/22

Номер провадження 2/213/807/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Мазуренко В.В., при секретарі судового засідання Гусаровій О.С., за участю позивача, представника позивача, представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Запєвалова Тетяна Володимирівна, до ОСОБА_2 ; третя особа без самостійних вимог: Державний реєстратор відділу з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень Криворізької районної державної адміністрації Копійка Інна Анатоліївна, про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (емфітевзісу) недійсним, скасування його державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ

До суду надійшов вказаний позов, відповідно до якого позивач є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт було складено 20.03.2018р. Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина, а саме земельні ділянки з кадастровим номером 1225887700:06:001:0082 та 1225887700:06:001:0083, передані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Широківської селищної ради Дніпропетровської області. 22.10.2018р. при зверненні до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Перекопської І.С. для оформлення спадкових прав після померлої, позивач дізналась, що громадянка ОСОБА_2 також зверталась до нотаріуса та бажала оформити спадщину після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту складеного давно. Нотаріусом біло відмовлено ОСОБА_2 , оскільки заповіт поданий нею був складений до заповіту складеного на позивача. Позивачу в оформленні спадщини також відмовили, оскільки право власності на вказані земельні ділянки були зареєстровані 22.05.2018р., крім того в процесі підготовки документів для оформлення свідоцтва про право на спадщину, нотаріусом повідомлено позивача, що на вказані земельні ділянки 05.06.2018р. було зареєстровано договір про встановлення права користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення (емфітевзису). Позивач вказує, що реєстрація договору емфітевзису проведена незаконно, він містить вимоги більше 50 років, що не відповідає нормам закону, крім того реєстрація договору відбулась вже після смерті ОСОБА_3 . Позивач також ставить під сумнів чи дійсно ОСОБА_3 укладала такий договір з відповідачем. Просила визнати недійсним договір емфітевзису від 20.05.2017р.; припинити право користування відповідачем вказаними земельними ділянками та зобов`язати відповідача протягом 30 днів повернути земельні ділянки.

Представник відповідача подала Відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказувала, що 20.05.2017р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (емфітевзису). Згідно п.1 Договору, власник передає, а землекористувач приймає у строкове платне спадкове користування: земельну ділянку для сільськогосподарських потреб загальною площею 9,2837 гектарів, в тому числі рілля 9,2837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0083; земельну ділянку для сільськогосподарських потреб загальною площею 1,7837 гектарів, в тому числі рілля 1,7837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0082, які розташовані на території Шестірнянської сільської ради Криворізького (раніше Широківського) району Дніпропетровської області, та належали Власнику на підставі Державних актів на право приватної власності на земельні ділянки. Договір укладено строком на 80 років (п.7 договору). Вказувала, що відповідно до ст. 408 ЦК України строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років. Вказувала, що ст. 1021 ЗК України обмеження строку користування встановлюється лише щодо ділянок державної або комунальної власності. Звертала увагу, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі у порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Вказано, що дії державного реєстратора з приводу реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування ОСОБА_2 земельними ділянками на підставі оспорюваного договору про встановлення емфітевзису в судовому порядку не оскаржувались, запис у реєстрі не скасовано. Вважає, що з 22.05.2018р. та 05.06.2018р. у відповідача виникло право користування спірними земельними ділянками. Вказала, що договір було виконано, гроші ОСОБА_3 отримала, та відповідач використовує вказані земельні ділянки відповідно до договорів емфітевзису. Просила відмовити у позові.

Представник позивача подала Відповідь на відзив, та вказала, що ст.. 17 ЗУ Про оренду землі, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Отже строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладання. Правовий висновок постанова ВСУ від 18.01.2017р. №6-2777цс16. Отже для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Вказано, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент смерті. Посилається на ст. 215, 203 ЦК України. Звертає увагу, що не доведено отримання ОСОБА_3 коштів за договором. Позивач взагалі сумнівається у підписанні ОСОБА_3 спірного договору, та має намір просити призначення посмертної почеркознавчої експертизи.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, посилались на обставини викладені у позові та відповіді на відзив. Клопотання про призначення експертизи не заявили.

Відповідач до суду не з`явилась.

Представник відповідача просила відмовити у позові, посилалась на обставини викладені у відзиві. В судове засідання надавала оригінал договору, оскільки сторона позивачів вказувала про необхідність почеркознавчої експертизи.

Третя особа до суду не з`явилась.

07.03.2024р. відкрито провадження у справі.

01.05.2024р. закрито підготовче судове засіданні, справу призначено до судового розгляду.

01.08.2024р. витребувано копію реєстраційної справи.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

01.07.1999р. рішенням Широківської районної ради вирішено надати земельну ділянку під розвиток селянського\фермерського\ господарства за рахунок земель державного запасу в постійне користування площею 20га ОСОБА_4 (а.с.138,139)

12.03.2018р. ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1 (а.с.58)

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с.57,205).

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, а саме земельна ділянка для сільськогосподарських потреб загальною площею 9,2837 гектарів, в тому числі рілля 9,2837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0083; та земельна ділянка для сільськогосподарських потреб загальною площею 1,7837 гектарів, в тому числі рілля 1,7837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0082, які розташовані на території Шестірнянської сільської ради Криворізького (раніше Широківського) району Дніпропетровської області (а.с.59,60,67-74,140,170,171,222-224).

20.05.2017р. ОСОБА_3 (власник) уклала з ОСОБА_2 (землекористувач) договір про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (емфітевзису), відповідно до якого власник передає, а землекористувач приймає у строкове платне спадкове користування: земельну ділянку для сільськогосподарських потреб загальною площею 9,2837 гектарів, в тому числі рілля 9,2837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0083; та земельну ділянку для сільськогосподарських потреб загальною площею 1,7837 гектарів, в тому числі рілля 1,7837 гектар з кадастровим номером 1225887700:06:0001:0082, які розташовані на території Шестірнянської сільської ради Криворізького (раніше Широківського) району Дніпропетровської області. У п.6 передбачено що право користування земельними ділянками (земельною ділянкою) може відчужуватися та передаватися у порядку спадкування. У п.7 вказано, що договір укладено на 80 років. П.8 Після закінчення строку дії Договору землекористувач та його спадкоємці мають переважне право поновити його на новий строк. П.9 передбачено, що за користування Земельними ділянками землекористувач сплачує власнику кошти в сумі 49000 грн. П.10 вказано, що плату за користування земельними ділянками власник отримав у повному обсязі до підписання цього договору і претензій до землекористувача не має. В п. 11 вказано, що Земельні ділянки передаються в користування для вирощування сільськогосподарської продукції. Право використання Земельними ділянками до землекористувача переходить після підписання цього договору та його державної реєстрації. (а.с. 61-63).

22.10.2018р. позивачу нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме вказані вище земельні ділянки, вказано що право власності ОСОБА_3 зареєстроване 05.06.2018р., за заявою на реєстрацію від ОСОБА_2 , яка подана при наявності заповіту який скасований новим заповітом. Також вказано, що 18.10.2018р. ОСОБА_2 подано заяву нотаріусу що вона не заперечує проти прав позивача. Вказано, що позивач не має документів що підтверджують право власності спадкодавця на земельну ділянку (а.с.65, 202-260, 253-255). 09.10.2018р. позивачу нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а саме на грошові вклади (а.с.230). 11.10.2018р. позивачу нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а саме на 13\100 часток від секції з шести кімнат загальною площею 101,11 кв.м. житловою площею 69,66 кв.м. розташоване на 4 поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , а саме кімнати 127 (а.с.250).

Документи надіслані за вхідним №1856/24-вх від 20.08.2024р. суд не приймає, оскільки вони не підписані КЕП, підписаний КЕП лише супровідний лист без додатків. Сторонам при надходженні даних документів повідомлено вказане, клопотань про відкладення, повторне витребування суду не повідомлено, вважали можливим продовжувати розгляд справи.

Згідно із ч. 1ст. 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта, цієї ж статті).

За ч. 1ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК Українивстановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. 1

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності дост. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК Українивизначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У п. 2постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61- 2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до положеньст. 407 ЦК Україниправо користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Згідно з ч. 1ст. 408 ЦК Українистрок договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Правовідносини користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб врегульовані також положеннямиЗемельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 4ст. 102-1 Земельного кодексу Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно доЦивільного кодексу України.

Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років.

При цьому,Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 № 2498-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2019 року, частину 4ст. 102-1 Земельного кодексу Українивикладено в наступній редакції: строк користування земельною ділянкою державної, комунальної та приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а також строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови (суперфіцій) не може перевищувати 50 років.

Тобто, з 01 січня 2019 року строк користування земельною ділянкою приватної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) не може перевищувати 50 років.

Спірний договір укладено 20.05.2017р. щодо двох земельних ділянок на строк 80 років. При цьому державна реєстрація речового права за ОСОБА_2 проведена 05.06.2018р.

Таким чином, станом на день укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 20.05.2017 року законодавством не було визначено обмежень у тривалості строку дії договору емфітевзису, предметом якого є земельна ділянка приватної власності. За встановлених обставин, спірний договір був укладений з дотриманням норм чинного законодавства, підписаний його сторонами і земельні ділянки були передані у користування відповідача. Сторони не заперечували фактичного використання земельних ділянок відповідачем відповідно до спірного договору.

Згідно з ч. 1ст. 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ОскількиЦивільний кодекс Українине встановлює істотних умов для договору емфітевзису, при укладенні цього договору необхідно виходити із загальноприйнятих істотних умов для договорівпредмету, ціни та строку дії.

Уст. 631 ЦК Українизакріплено загальне правило, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої, права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У частинах першій, четвертійст.639 Цивільного кодексу Українивказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другійст. 640 Цивільного кодексу Українипередбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Виходячи з наведених положень ст.ст. 638-640 ЦК Україниможна зробити висновок, що договір користування земельною ділянкою є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, тобто дотримання сторонами вимог ст.ст.638,759та792 ЦК України.

З моменту укладення договору користування земельною ділянкою у власника такої земельної ділянки виникає зобов`язання передати земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в користувачаотримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право користування землі є речовим правом.

Так, сторони спірного договору від 20.05.2017р. погодили його умови в тому числі щодо обов`язкової державної реєстрації речового права. Також сторони встановили, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 28 договору).

Як встановлено судом, державну реєстрацію речового права проведено на підставі рішень державного реєстратора від 01.06.2018р. №41398206 та від 07.06.2018р. № 41497443. При цьому строк дії речового права зареєстровано на 80 років.

Встановлено, що ОСОБА_3 отримала плату за договором емфітевзису, що зазначено у самому договорі емфітевзису у п.10, що також підтверджує дійсність такого договору.

Відповідно дост. 638 ЦК Українидоговір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Стаття 17 Закону «Про оренду землі»встановлює, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частини перша, другастатті 640 ЦК України).

З огляду на наведене не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 309/34/17 (провадження № 61- 22315сво18).

Тобто виходить, що оплату за договором спадкодавець отримала, земельні ділянки для користування передала, відповідач земельні ділянки прийняла та використовує відповідно до договору, договір фактично виконаний сторонами.

Згідно з ч. 1ст. 210 ЦК Україниправочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Судом встановлено, що 20.05.2017р. між спадкодавцем позивача та відповідачем у письмовій формі укладено договір права емфітевзису на належні спадкодавцю земельні ділянки, зареєстрований 22.05.2018 та 05.06.2018р.

Відповідно до підп. 1 п. 1 ч. 1ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьофіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Отже, можна дійти висновку що договір емфітевзису є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди в письмовій формі з усіх істотних умов договору. У подальшому відбувається його реєстрація, з моменту якої договір оренди земельної ділянки набуває чинності, а тому сам по собі факт внесення таких відомостей до державного реєстру пізніше не є підставою недійсності правочину в розумінні статтей203,215 ЦК України.

Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі №539/5295/21 (провадження № 61-6235св23), зазначено, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суть державної реєстрації правце офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме манно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Також, Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовним наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 01 квітня 2020 року у справі № 696/1883/15-ц (провадження № 61-34001св18).

Тобто, державній реєстрації підлягав не сам договір емфітевзису, а право користування земельною ділянкою.

Рішення державного реєстратора що стосуються реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 , та рішення державного реєстратора про реєстрацію спірного договору емфітевзису, позивачем не оскаржено та вони не скасовані (відповідної інформації суду не надано). Також суд враховує, що однією з підстав позову та обгрунтування було невизнання стороною позивача підписання спадкодавцем спарного договору, та вказувалось про бажання провести почеркознавчу експертизу, для чого сторона відповідача зобов`язувалась надати та надала в суді оригінал спірного договору, але сторона позивача відповідне клопотання про експертизу не заявила, зняла це питання, фактично визнавши, що спадкодавець спірний договір підписувала, укладала.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюютьсяЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 2 цього Законудержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьофіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правовий статус і компетенція державного реєстратора передбачені вст. 10 Закону № 1952-IV. За приписами п. 1, 2 ч. 3 цієї статті державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: - відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; - відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; - наявність обтяжень прав на нерухоме майно; - наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно дост. 18 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4ст. 18 Закону № 1952-IV).

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1ст. 24 зазначеного Законув державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них встановленост. 26 Закону № 1952-IV, у ч. 1 якої визначено, що подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Частиною 2ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»встановлено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Тобто чинне законодавство не містить норм, які б встановлювали строк, протягом якого має бути проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, в т.ч. і договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Враховуючи вказане, судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10,12, 13, 19, 76, 80, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Державний реєстратор відділу з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень Криворізької районної державної адміністрації Копійка Інна Анатоліївна, про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення (емфітевзісу) недійсним, скасування його державної реєстрації залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Запєвалова Тетяна Володимирівна, свідоцтво ДП 4657 від 13.02.2020р.

Відповідач ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 . РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Кіщак Анна Андріївна, свідоцтво ДП 4450 від 02.09.2019р.

Третя особа: Державний реєстратор відділу з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень Криворізької районної державної адміністрації, 50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 152, ЄДРПОУ 33874388.

Суддя: В.В.Мазуренко

Строк складання повного тексту рішення продовжувався ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.09.2024р.

Повний текст рішення складено 02.10.2024р.