Рішення

від 20.09.2024 по справі 362/5617/19

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/5617/19

Провадження № 2/362/305/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участю секретаря - Шмагун М.С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ЗОЛОТАСЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недостовірною інформацію слова «Под флагом страныагрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума», що містяться у статті «Фанат «русского мира»»: скандальный Минько стал секретарем комитета в Раде» опублікованої 30.08.2019 року о 10 год. 01 хв. в інтернет журналі «Обозреватель» (ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Зобов`язати відповідача на протязі одного місяця з дня набрання ріщенням законної сили, опублікувати на сайті «Обозреватель» (www.obozrevatel.com) резолютивну частину судового ріщення. Також просить стягнути судові витрати, понесені у зв`язку із сплатою судового збору.

Заявлені вимоги мотивує тим, що 30.08.2019 року о 10 год. 01 хв. в інтернет журналі «Обозреватель» (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було розміщено статтю «Фанат «русского мира»»: скандальный Минько стал секретарем комитета в Раде», матеріали якої розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 . В статті в стверджувальній формі говориться: «Нагадаємо, що у 2014 році скандальний мер Мелітополя брав участь у проросійських мітингах у місті. Під прапором країни-агресора вінзакликав жителів міста до проведення сепаратистського референдумуі обіцяв домогтися торгівлі з Митним союзом.». Крім того, в матеріалі міститься скріншот із змонтованого відеоролику із зображенням позивача з мітингу, що проходив 02.03.2014 року в місті Мелітополі. При цьому, відео змонтовано так, щоб у читачів та глядачів склалося враження, що позивач підтримує проведення російського референдуму, а слова «россия» та «референдум», які скандують присутні на мітингу, стосуються саме позивача.

Вважаючи вказане вище недостовірною інформацією, просить суд задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Відповідач 16.01.2020 р. подав відзив на позов, в якому зазначив, щопозивач є публічною особою; брав участь у проросійському мітингу, що проходив під російськими стягами, а також запевняв присутніх про те, що питання, які цікавлять присутніх, будуть вирішуватись на референдумі, а тому позовна заяває безпідставною, не коректною та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки викладена у статті інформація є оціночним судженням.

Позивач в судове засідання не з`явився в судове засідання, судом повідомлений належно.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з викладених у позовній заяві підстав, наполягав на їх задоволенні.

В судовому засіданні представник відповідачапозовні вимоги не визнав на підставах, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, проаналізувавши відеозаписи події, приходить до наступних висновків.

Відповідно дост. 297 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Згідно зіст. 299 ЦК Україникожен має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до ч. 1ст. 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Пунктом 15постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р.№ 1«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»(далі-Постанови Пленуму ВСУ)роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що 30.08.2019 року о 10 год. 01 хв. в інтернет журналі «Обозреватель» (www.obozrevatel.com) на офіційному сайті https://news.obozrevatel.com/ukr/politics/fanat-russkogo-mira-skandalnij-minko-stav-sekretarem-komitetu-v-radе.htm було розміщено статтю «Фанат «русского мира»»: скандальный Минько стал секретарем комитета в Раде». В статті в стверджувальній формі говориться: «Нагадаємо, що у 2014 році скандальний мер Мелітополя брав участь у проросійських мітингах у місті. Під прапором країни-агресора вінзакликав жителів міста до проведення сепаратистського референдумуі обіцяв домогтися торгівлі з Митним союзом.». Також в статті міститься скріншот із відеоролику із зображенням позивача з мітингу, що проходив 02.03.20214 року в місті Мелітополі.

Як вбачається з відеозаписів виступу, переглянутого в судовому засіданні, позивач дійсно був присутнім 02.03.2014 року в місті Мелітополі під час проросійського референдуму, проте викладена у статті інформація повним відеозаписом не підтвердилася, оскільки не закликав жителів міста до проведення сепаратистського референдумуі необіцяв домогтисяторгівлі зМитним союзом,а такожне вчинявінших дій,що викладенів статті.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України,під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, переданні по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Інформація, поширена відповідачем офіційному сайті https://news.obozrevatel.com/ukr/politics/fanat-russkogo-mira-skandalnij-minko-stav-sekretarem-komitetu-v-radе.htm стала відомою більш ніж одній особі.

Таким чином, суд вважає доведеним розповсюдження відповідачем викладеної у позові інформації щодо позивача.

Надаючи оцінку достовірності інформації, яка була розповсюджена відповідачем у статті, суд виходить з наступного.

Статтею 3Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Честь і гідність - важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особистості громадянина. Вони визначають добре ім`я людини та позитивну репутацію особи. Право на честь та гідність громадянина є конституційним.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34).

Статтею 32Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї.

Відповідно до ст.28Конституції кожен має право на повагу до його гідності.

Разом з тим, відповідно до ст.68Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини.

Зокрема, у ст. 12 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 р. встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосудця (ст. 34 Конституції України).

Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено і у ст. 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства, і гарантовано ст. 34 Конституції України.

Так, у відповідності до статті 10 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року ратифікованої Верховною Радою України, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію.

Однак, п. 2 ст. 10 Конвенції визначено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких умов і обмежень, які встановлені законом і є необхідними для захисту репутації або прав інших людей.

Пунктом 19 Постанови Пленуму ВСУвизначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Частиною 2 ст.302ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Згідно з положеннямистатті 277 ЦК України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Доказівдостовірності поширеної інформації відповідачем суду не надано.

Натомість, під час дослідження у судовому засіданні відеозапису виступу позивача на мітингу в м. Мелітополі 02.03.2014 р., наданого позивачем, встановлено, що позивач не вимовляв висловлювання, про які йдеться в поширеній інформації щодо позивача.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно дост.5 Закону, основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свободи її обміну; об`єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; з законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Пунктом 6 ч.2 ст.47цього Закону передбачено, що за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, винна особа, яка поширила таку інформацію несе цивільно-правову відповідальність.

Пунктом 15 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від27.02.2009р.№ 1«Про судовупрактику усправах прозахист гідностіта честіфізичної особи,а такожділової репутаціїфізичної таюридичної особи» судам дано роз`яснення, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

Згідно із частиною другоюстатті 30ЗаконуУкраїни «Проінформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Перевіряючи заперечення представника відповідача та зупиняючись на питанні, чи є викладена на оглянутому диску інформація фактичним твердженням чи оціночним судженням, суд звертає увагу на таке.

Поширення відповідачем інформації про ОСОБА_3 , яка сприймається суспільством такою, що стосується саме позивача і містить звинувачення позивача у вчиненні певних дій, не може вважатися оціночними судженнями на підставіст.30 Закону України «Про інформацію», оскільки такі фактичні твердження відповідача можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку істинності фактів.

Як зазначалося, переглядом відеозапису мітингу встановлено недостовірність інформації, зазначеної відповідачем.

Також, представник відповідача, серед іншого, зазначає, що позивач є публічною особою, а отже межа допустимої критики щодо позивача є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.

До такого висновку відповідач дійшов з огляду на ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12.02.2004 р. на 872-му засіданні Комітету і Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), якими передбачено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Нормами Декларації передбачено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Позивач дійсно є публічною особою.

У вищевказаній Декларації, на яку посилається відповідач, також зазначається, що нагадуючи про свою Резолюцію № (74) 26 щодо права на відповідь - можливості особи по відношенню до преси та Рекомендацію № R (99) 15 щодо заходів стосовно висвітлення засобами масової інформації виборчих кампаній, нагадуючи також про свою Рекомендацію № (97) 20 щодо «розпалювання ненависті» («hate speech» [1]) та наголошуючи, що свобода політичних дебатів не передбачає права на висловлення расистських думок або думок, що провокують ненависть, ксенофобію, антисемітизм та всі форми нетерпимості, беручи до уваги резолюцію № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї РЄ щодо права на приватність.

Тобто, зазначені акти розширюють межі критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи, але не виправдовують поширення щодо таких осіб недостовірної інформації.

Відповідно до п.4постанови Пленуму ВСУ, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-УІНвстановлено, що застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії.

Своїми висловлюваннями відповідач порушує згадану Декларацію, адже переконує значну кількість громадян у причетності позивача до сепаратистської діяльності, у тому, що позивач чинить аморально, зневажає закон тощо. Поширенням такої інформації, беззаперечно, завдано моральну (немайнову) шкоду репутації позивача, його честі та гідності, вони підривають довіру до його діяльності.

Підсумовуючи вищевикладене, суд, дослідивши поширену інформацію в цілому та фрагменти інформації в їх системному зв`язку, вважає, що розповсюджена відповідачем інформація про позивача, яка є предметом оскарження, є недостовірною, носить стверджувальний характер, тобто відповідач, не маючи жодних належних та допустимих доказів, повідомив про позивача певні факти, які не відповідають дійсності, носять негативний характер і не є оціночним судженням в розумінні вимог закону та, як наслідок, принижують честь, гідність і ділову репутацію позивача.

За змістом ст.ст. 94,277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Визначаючи спосіб, у якій підлягає спростуванню вищевказана інформація, суд виходить з такого.

Згідно з п. 5Постанови Пленуму ВСУ, відповідно до статей 94, 277 ЦК, фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв`язку з цим суд повинен брати до уваги, що відповідно до статті 275ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо (п. 3 постанови ВСУ).

Пунктом 24 та 25постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" № 1 від 27 лютого 2009 р., роз`яснено, що якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може вказати органу масової інформації, щоб резолютивна частина судового рішення була зачитана диктором у тій самій передачі або циклі передач і в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.

На підставі викладеного, суд вважає за можливим визначити для позивача спосіб захисту його порушеного права в частині спростування недостовірної інформації саме через зобов`язаннявідповідача протягом місяця з дня набрання судовим рішення законної сили спростувати поширену інформацію шляхом опублікування резолютивної частини рішення на сайті «Обозреватель».

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, з урахуванням способу захисту, підлягають повному задоволенню, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими, заснованими на законі та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Позивачем при подачі позову був сплачений судовий збір на суму 768 грн. 40 коп. (т. 1 а.с. 1), за подачу апеляційної скарги судовий збір на суму 1153 грн. 50 коп. (т. 1 а.с. 165), за подачу касаційної скарги судовий збір на суму 1540 грн. 00 коп. (т. 2 а.с. 1), а всього - 3461 грн. 90 коп. судових витрат, що, враховуючи вимогист. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,12,13,76-82,141,258-259,263,264-265,268,272,273,354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ЗОЛОТАСЕРЕДИНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, задовольнити.

Визнати недостовірною інформацією слова ""Под флагом страны-агрессора он призывал жителей города к проведению сепаратистского референдума», що містяться у статті «Фанат «русского мира»: скандальный Минько стал секретарем комитета в Раде» опублікованої 30 серпня 2019 року о 10 годині 01 хвилині в Інтернет журналі «Обозреватель» (www.оbozrevatel.com) та зобов`язати відповідача на протязі одного місяця з дня набрання цим судовим рішенням законної сили опублікувати на сайті «Обозреватель» (www.obozreyatel.com) резолютивну частину рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.09.2024 р. у цивільній справі № 362/5617/19.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» на користь ОСОБА_3 витрати 3461 (три тисячі чотириста шістдесят одну) грн. 90 (дев`яносто) коп. судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30.09.2024 р.

Суддя Л.М. Кравченко