Постанова

від 30.09.2024 по справі 916/4958/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4958/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Поліщук Л.В. Діброви Г.І.;

Секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.;

Представники сторін:

Від прокуратури: Нейкова Т.М., Маркевич А.М.;

Представники інших учасників в судове засідання не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 (повний текст складено 15.05.2024)

по справі №916/4958/23

за позовом Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України

2) Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех

про визнання недійсним пункту договору та стягнення,

(суддя першої інстанції: Лічман Л.В., дата та місце ухвалення рішення: 16.04.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, проспект Шевченка, 29)

Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі Міністерство) та Військової частини НОМЕР_1 (далі Військова частина) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Тріотех (далі ТОВ ,,Тріотех), в якому просить:

- визнати недійсним п.4.2 укладеного між Військовою частиною та ТОВ ,,Тріотех Договору від 23.09.2022 р. № 80 в частині включення до ціни договору суми ПДВ;

- стягнути з ТОВ ,,Тріотех на користь Військової частини грошові кошти за Договором від 23.09.2022 № 80 у розмірі 244250,89 грн, з яких 240768,00 грн сплачений ПДВ (основний борг), 3482,89 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор вказав, що операції з постачання товарів за Договором від 23.09.2022 № 80 згідно пп. ,,г пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та п.п.1,2 постанови Кабінету Міністрів України ,,Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану від 02.03.2022 № 178 оподатковуються за нульовою ставкою, тому передбачення у п.4.2 цього договору суми податку на додану вартість є помилковим. Відтак, названий пункт угоди має бути визнаний недійсним, а кошти, отримані в зв`язку з його виконанням, повернуті за правилами ст.1212 Цивільного кодексу України. Крім того, ТОВ ,,Тріотех має сплатити 3482,89 грн 3% річних, нарахованих за безпідставне користування коштами в розмірі 240768,00 грн у період з 17.05.2023 по 08.11.2023.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по даній справі позов задоволено частково, визнано недійсним п.4.2 укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ ,,Тріотех Договору від 23.09.2022 № 80 в частині включення до ціни договору суми ПДВ; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Тріотех (65059, м. Одеса, пров. Хвойний, 12, офіс Х-З, код 44009484) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором від 23.09.2022 № 80 у розмірі 240768/двісті сорок тисяч сімсот шістдесят вісім/грн 00 коп. сплаченого ПДВ; у решті позову відмовлено.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що п.4.2 Договору, укладеного 23.09.2022, у частині включення до ціни товару ПДВ суперечить наведеному чинному законодавству, адже Військовою частиною, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України у військовий час придбано товари (моторні олії та мастило), потрібні для забезпечення транспорту, тому постачання товарів за Договором має обкладатись ПДВ за нульовою ставкою.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення вимоги про визнання недійсним п.4.2 Договору в частині включення до його ціни ПДВ.

Крім того, з огляду на те, що внаслідок визнання недійсним п.4.2 Договору відпала правова підстава для одержання відповідачем 240768,00 грн, тобто ПДВ, перерахованого за платіжним дорученням від 02.12.2022 № 872, ТОВ ,,Тріотех має повернути Військовій частині безпідставно набуте майно, в зв`язку з чим позов у частині стягнення 240768,00 грн також судом задоволено.

При цьому господарський суд відмовив прокурору у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3482,89 грн 3% річних, нарахованих за час безпідставного користування ПДВ у період з 17.05.2023 по 08.11.2023, оскільки грошове зобов`язання ТОВ ,,Тріотех повернути 240768,00 грн є результатом визнання недійсним п.4.2 Договору цим судовим рішенням, а до його ухвалення, в т.ч. у період з 17.05.2023 по 08.11.2023, існувала правова підстава у вигляді угоди для набуття відповідачем коштів у вигляді ПДВ.

30.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 у даній справі скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах прокурора відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи, а прийняте рішення у даній справі таким, що ухвалене всупереч позиції обох сторін у справі.

Зокрема, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник, зазначив, що висловлена в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції позиція суперечить законодавству України, оскільки усі норми Постанови №178 слід тлумачити виключно у їх системному зв`язку один з одною (зокрема - враховуючи мету прийняття цієї постанови), а використані у Постанові терміни та поняття слід розуміти виключно виходячи з їх смислового навантаження, яке, в свою чергу, напряму, залежить від змісту відповідного терміну.

При цьому, скаржник зауважив, що дослівний зміст Постанови №178 передбачає, що саме з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року№ 64 "Про введення воєнного стану в Україні", та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України Кабінет Міністрів України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

На переконання відповідача, тлумачення змісту Постанови №178 свідчить про її прийняття саме, та виключно, з метою виконання мобілізаційних завдань.

Розтлумачуючи поняття «мобілізаційне завдання» та за рахунок чого воно формується, скаржник вказав, що Військову частину не було уповноважено Міністерством оборони України укладати договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань, що підтверджено Міністерством під час розгляду даної справи судом першої інстанції.

Відтак, на думку апелянта, тлумачення змісту Постанови №178 відповідно до її дослівного змісту, та з огляду на конкретне визначення терміну «мобілізаційні завдання» - свідчить про те, що її зміст розповсюджується на правовідносини, пов`язані з виконанням саме мобілізаційних завдань, та, відповідно, не поширюється на правовідносини, не пов`язані з виконанням вказаних мобілізаційних завдань.

Тобто, скаржник вважає, що зазначена вище Постанова КМУ не може у даному випадку застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, оскільки спірні договори укладені не на виконання мобілізаційних завдань, а Військова частина взагалі не має повноважень на укладання договорів на виконання мобілізаційних завдань.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/4958/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4958/23.

07.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4958/23.

13.06.2024 головуючий суддя Богатир К.В., виходячи із мети уникнення сумнівів у неупередженості головуючого судді в учасників справи №916/4958/23 на підставі ст.35, 38 Господарського процесуального кодексу України, головуючий суддя Богатир К.В. заявив самовідвід у цій справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 про самовідвід у справі №916/4958/23; відведено головуючого суддю Богатиря К.В. від участі у розгляді справи №916/4958/234; справу передано для повторного автоматизованого розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024 визначено новий склад суду: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді Поліщук Л.В., Таран С.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 залишено без руху.

28.06.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 9443,28 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23, встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, призначено розгляд апеляційної скарги ТОВ Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 на: 19.08.2024 року об 11-00 год.

12.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення по справі, в яких Міністерство зазначило, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. Договори, які укладались МОУ, окремі пункти яких є предметом розгляду у даній справі, не є договорами на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. А тому підстав для застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не було.

23.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Військової частини надійшли письмові пояснення по справі, згідного яких Військова частина зазначає, що договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) є окремою категорією договорів, які укладаються у системі Міністерства оборони України з врахуванням мобілізаційних завдань, на підставі затверджених Кабінетом Міністрів України мобілізаційних планів та визначені окремим порядком. В період з 26.02.2022 по 12.10.2022, здійснення закупівель було організовано у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022 року.

В період з 19.10.2022 року по 31.12.2022 року організацію закупівельної діяльності у військовій частині було здійснено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 року. Проведення закупівель протягом 2022 року військовою частиною НОМЕР_1 проводилось на підставі службових телеграм (наказів) Начальника Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами, а саме по договору № 80 від 23.09.2022 (яка не відноситься до документів (розпоряджень чи доручень) мобілізаційного характеру).

Таким чином, Договір № 110 від 18.11.2022 року укладено військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №169 та від 12.10.2022 року №1178, який не відноситься до категорії договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а тому застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» до нього не застосовується.

В судовому засіданні прокурори заперечували проти доводів апеляційної скарги, наполягали на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просили залишити без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2022 між Військовою частиною (Покупець) та ТОВ ,,Тріотех (Продавець) укладено Договір № 80 про закупівлю товарів за державні кошти (Договір).

Згідно з п.1.1 вказаного Договору Продавець зобов`язується поставити Покупцю ,,Оливи, мастила та спеціальні рідини, які застосовуються при експлуатації озброєння та військової техніки (олива моторна SRS Motorenol O-236, олива моторна SRS Leichtlauf-Motorenol O-1178, мастило S-722 Fuchs Molypaul GP-109), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Номенклатура, асортимент, кількість товару, який Продавець зобов`язується передати Покупцю, зазначається у специфікації (додаток № 1 до Договору) (п.1.2 Договору).

Платником за Договором є Покупець (п.4.1 Договору).

Загальна вартість товару (сума Договору) становить 1444608,00 з ПДВ. Оплата за продукцію (партію), що поставляється, проводиться Покупцем протягом 30 (тридцяти) днів після отримання продукції згідно з видатковою накладною на підставі рахунку-фактури Продавця (п.4.2 Договору).

Договір діє з дати набрання ним чинності та діє до закінчення військового стану в частині оплати до повних розрахунків, крім гарантійних зобов`язань, які діють до повного їх виконання. (п.9.1 Договору).

В специфікації (додаток № 1 до Договору) зазначено: найменування товару олива моторна SRS Motorenol O-236, тара металева бочка 180 кг (208 л), кількість 900 кг, сума з ПДВ 185220,00 грн; найменування товару олива моторна SRS Leichtlauf-Motorenol O-1178, тара металева бочка 180 кг (208 л), кількість 900 кг, сума з ПДВ 321516,00 грн; найменування товару мастило S-722 Fuchs Molypaul GP-109, тара відро 25 кг, кількість 200 кг, сума з ПДВ 937872 грн; всього сума з ПДВ 1444608,00 грн.

Продавцем передано обумовлений в специфікації товар, доказом чого є видаткова накладна від 01.12.2022 за № 99, та виставлено рахунок на оплату від 01.12.2022 за № 94, у зв`язку з чим Покупцем перераховано 1444608,00 грн, у т.ч. ПДВ 240768,00 грн, про що свідчить платіжне доручення від 02.12.2022 за № 872.

Договір, специфікацію до нього та видаткову накладну підписано представниками та скріплено печатками контрагентів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та гл. 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, Міністерство оборони України, відповідно до покладених на нього завдань, є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужби та є Головним розпорядником бюджетних коштів, пов`язаних із фінансуванням діяльності ЗСУ, що здійснюється виключно за рахунок коштів Держбюджету України.

Згідно із абз. 1, 4 ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Відтак, Міністерство оборони України (як головний розпорядник бюджетних коштів та Військова частина НОМЕР_1 (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання, а тому, є органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зважаючи на викладене та те, що вказані вище державні органи належним чином не здійснюють відповідний захист інтересів держави у спірних правовідносинах, судова колегія, оцінивши надані прокурором докази на підтвердження підстав для представництва ним інтересів держави у даному випадку, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентних органів для здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, щоб інтереси держави не залишилися без відповідного захисту.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальними приписами ч.1 ст.509, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, у зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента строки дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалися та станом на теперішній час воєнний стан не припинено та не скасовано.

Як зазначалося раніше, 23.09.2022 між Військовою частиною (Покупець) та ТОВ ,,Тріотех (Продавець) укладено договір № 80 про закупівлю товарів за державні кошти (Договір), згідно п.1.1 якого Продавець зобов`язується поставити Покупцю ,,Оливи, мастила та спеціальні рідини, які застосовуються при експлуатації озброєння та військової техніки (олива моторна SRS Motorenol O-236, олива моторна SRS Leichtlauf-Motorenol O-1178, мастило S-722 Fuchs Molypaul GP-109), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно із підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Кабінетом Міністрів України 02.03.2022 прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Таким чином, судова колегія констатує, що чинним законодавством України передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про Збройні Сили України».

Згідно із ч. 1, 2 Закон України «Про збройні сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» в структурі Збройних Сил України входять, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Отже, враховуючи функції та обов`язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість держави Україна, що не потребує документального підтвердження, оскільки таке слідує з аналізу фактичних та загальновідомих подій на території України та норм чинного законодавства.

Такими заходами, зокрема, є закупівля відповідних товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, що, в свою чергу, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ №178.

З урахуванням зазначеного вище, доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі щодо того, що спірні умови договору погоджувалися між ним та Військовою частиною не на виконання мобілізаційних завдань, які визначені та передбачені вимогами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що визначено як безпосередню мету прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №178, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки: по перше, як було зазначено за текстом даної постанови, договір було укладено вже після оголошення в Україні воєнного стану та на всіх суб`єктів, в тому числі і на Військову частину НОМЕР_1 , розповсюджувалась дія вищезазначеної постанови, як на правовідносини, які склалися між сторонами на виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, ураховуючи загальновідомі обставини; а по- друге - скаржником помилково ототожнюються поняття мети прийняття постанови Кабінету Міністрів України №178 (на виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного часу) та мети укладених між ним та Військовою частиною договору (фактичне отримання відповідачем прибутку від реалізації товару, який, до речі, придбавається за кошти Державного бюджету).

Відтак, з огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що операції з постачання відповідачем Військовій частині олив та мастильних матеріалів за спірним договором підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а отже умови його спірного пункту щодо включення суми податку на додану вартість до ціни договору є безпідставними.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23.

Так, Верховний Суд у вказаній справі за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна сировинна компанія" про визнання недійсним договору в частині включення ПДВ у розмірі 20 % та стягнення 2 833 012,61 грн, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, у постанові від 14.11.2023 зазначив таке:

"Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".

До аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23 правовідносини у яких є подібними правовідносинам справи, яка розглядається, та які підлягають врахуванню.

З огляду на вищевикладене, оскільки не тільки постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з постачання пального та будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, але й це передбачено пп. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни спірних договорів ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 , суперечить вищевказаній постанові, яка прийнята відповідно до пп. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним п.4.2 укладеного між Військовою частиною та ТОВ ,,Тріотех договору від 23.09.2022 № 80 в частині включення до ціни договору суми ПДВ.

Отже, оскільки спірний пункт договору, як умова до ціни такого договору погоджені сторонами всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №178, якими було включено суму ПДВ, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача повернути Військовій частині суму податку на додану вартість у розмірі 240768,00 грн., судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відтак, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 240768,00 грн. отримана від Військової частини за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, такі кошти є перерахованими поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Отже, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України в особі Військової частини коштів у розмірі 240768,00 грн., як безпідставно набутих, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції з цього питання дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для такого стягнення.

Крім того, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах про стягнення 3482,89 грн. 3% річних не оскаржується, у зв`язку з чим відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України не переглядається.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 в оскаржуваній частині залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тріотех на рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.04.2024 по справі №916/4958/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2024 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Л.В. Поліщук

Г.І. Діброва