Ухвала

від 26.09.2024 по справі 907/582/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

про зупинення провадження у справі

"26" вересня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/582/24

За позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області, Ужгородської районної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Лісбер, смт. Великий Березний Ужгородського району Закарпатської області

про визнання недійсними Договору №1 від 16.10.2018 та Додаткового договору б/н від 04.02.2019 до Договору №1 від 16.10.2018, що укладені між Відділом охорони здоров`я Великоберезнянської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Лісбер; стягнення 656 496 грн,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Шикітка О.В.

представники:

Прокуратури Роман М.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Позивача 1 не з`явився

Позивача 2 не з`явився

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Керівник Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області, Ужгородської районної державної (військової) адміністрації, м. Ужгород Закарпатської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Лісбер, смт. Великий Березний Ужгородського району Закарпатської області про визнання недійсними Договору №1 від 16.10.2018 та Додаткового договору б/н від 04.02.2019 до Договору №1 від 16.10.2018, що укладені між Відділом охорони здоров`я Великоберезнянської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Лісбер; стягнення 656 496 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2024 судом у порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін про те, що підготовче засідання у справі №907/582/24 призначено на 26.09.2024.

Позивачі 1, 2 та відповідач явку уповноважених представників у підготовче засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Поданим через канцелярію суду клопотанням №07.53-107-7359ВИХ-24 від 24.09.2024 (вх. №02.3.1-02/7436/24 від 24.09.2024) прокурор у процесі просить зупинити провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та формування останньою правових висновків щодо застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України з урахуванням ст. 203, 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України.

Розглянувши подане прокурором клопотання про зупинення провадження в даній справі, суд доходить висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Ухвалою від 13.06.2023 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу №918/1043/21 за касаційною скаргою Приватного підприємства Фірма ДАН на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 4, 5 статті 302 ГПК України.

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України з урахуванням ст. 203, 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також стверджував про необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20 щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України).

За результатами здійснення аналізу ст. 216, 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами статті 228 Цивільного кодексу України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору.

На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за буквального тлумачення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності зазначеного правочину.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зауважила, що закріплення в частині 3 статті 216 Цивільного кодексу України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, якщо у позові позивач підставою для стягнення цих коштів зазначив саме частину 1 статті 216 Цивільного кодексу України, а не частину 3 статті 228 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу на частину 1 статті 208 Господарського кодексу України, яка визначає наслідки визнання господарського зобов`язання недійсним, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що у справі №918/1043/21 ліцей (позивач) просив суд стягнути з підприємства (відповідача) на свою користь кошти на підставі частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, а суди попередніх інстанцій, визнавши недійсним Договір, стягнули з підприємства кошти згідно із частиною 3 статті 228 цього Кодексу. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише у відповідача, суди не звернули уваги на те, що за вказаною нормою суд не лише повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за Договором, а й одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 Цивільного кодексу України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги.

Вищевикладене, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на обґрунтування ліцеєм (позивачем) позову статтею 216 Цивільного кодексу України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосували односторонню, пославшись на частину 3 статті 228 цього Кодексу, яка теж містить норму про двосторонню реституцію на користь держави.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини 3 статті 228 та частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, а також частини 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила із того, що закріплена в абзаці 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які вони вчинили на його виконання. Саме тому, за загальним правилом, кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Таке взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та факту недійсності правочину і забезпечує поновлення попереднього становища сторін за наслідками недійсності відповідного правочину. Вказане поновлення можливе тоді, коли майно, передане за вказаним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 Цивільного кодексу України не передбачає односторонньої реституції.

На переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, установивши недійсність Договору згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, суд повинен не тільки зобов`язати відповідача повернути позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін.

Відтак, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стверджує, що підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 Цивільного кодексу України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, уже встановлених у розглянутій справі.

Фундаментальне значення цього питання, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності суди, дотримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20, неправильно застосовуватимуть статтю 216 Цивільного кодексу України та порушуватимуть права іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину, визнаного недійсним, що є недопустимим.

Крім того, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається порушення інтересів держави і суспільства, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 прийнято до розгляду справу №918/1043/21 (провадження №12-35гс23) за касаційною скаргою Приватного підприємства Фірма ДАН на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022.

Як вбачається із матеріалів справи №907/582/24, предметом позову прокурора є обґрунтована ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 203, 216 Цивільного кодексу України та ст. 208 Господарського кодексу України вимога про визнання недійсними Договору №1 від 16.10.2018 та Додаткового договору б/н від 04.02.2019 до Договору №1 від 16.10.2018, що укладені між Відділом охорони здоров`я Великоберезнянської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Лісбер; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Лісбер у дохід держави суми 656 496 грн.

Пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

За наслідками розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 будуть з`ясовані питання наявності підстав для відступлення, чи навпаки, від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, зокрема, щодо суб`єктів, наділених повноваженнями захищати інтереси держави, які порушені або можуть бути порушені вчиненням правочину, а також щодо застосування наслідків його недійсності.

Тобто в даному випадку висновки Великої Палати Верховного Суду за результатом розгляду справи №918/1043/21 будуть мати значення при вирішенні справи №907/582/24 і також підлягають застосуванню у даному спорі, який виник із подібних правовідносин.

Враховуючи викладене, з метою дотримання єдності судової практики, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі №907/582/24 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та виготовлення повного тексту відповідної постанови.

Керуючись ст. 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Зупинити провадження у справі №907/582/24 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та виготовлення повного тексту відповідної постанови.

2. Ухвала господарського суду набирає законної сили на підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

3. Ухвалу надіслати сторонам у справі.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію в даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 02.10.2024.

Суддя Л.І. Пригара