Рішення

від 11.09.2024 по справі 910/5270/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2024Справа № 910/5270/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" (49089, м. Дніпро, вул. Макарова, 14-А, ідентифікаційний 41963194)

до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. москва, вул. житня, 14, будівля 1)

про відшкодування шкоди у розмірі 1 726 412,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Чербаджі-Чебак Н.М. (в режимі відео конференції)

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення шкоди у розмірі 1 726 412,00 грн в рахунок відшкодування збитків, заподіяних збройною агресією російської федерації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/5270/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.06.2024.

09.05.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 заяву представника Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У засідання суду 03.06.2024 з`явився представник позивача та надав усні пояснення.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 03.06.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

В ході підготовчого засідання у суду виникла необхідність запропонувати позивачу надати письмові пояснення стосовно реальної суми збитків, які підлягають стягненню, враховуючи те, що відповідно до довідки про балансову вартість, яка міститься у матеріалах справи станом на 13.11.2023 на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" знаходилися основні засоби, вартість яких складає 1 039 272,47 грн, а предметом позову у даній справі є: відшкодування шкоди у розмірі 1 726 412,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 відкладено підготовче засідання на 08.07.2024.

04.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 08.07.2024 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 08.07.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 відкладено судове засідання на 11.09.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 11.09.2024 позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

11.09.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «АГРО-АЛЬЯНС» (далі - позивач) здійснює свою діяльність на території України, місцезнаходження якого: м. Дніпро, вул. Макарова, будинок 14-А. Видами діяльності позивача є надання в оренду водних транспортних засобів, надання в оренду інших машин, устаткування та товарів.

Так, 01.11.2023 року позивачем було доставлено обладнання до причалу № 10-з, розташованого на території Одеського морського порту, та знаходиться в оперативному управлінні Товариства з обмеженою відповідальністю «БРУКЛІН- КИЇВ».

Позивач є власником рухомого майна, яке складається з вантажного конвеєру та включає в себе таке обладнання:

1. Естакада 4000*3000*300 - 1шт.;

2. Естакада 4000*3000*900 - 1шт.;

3. Конвеєр стрічковий КС 8255-1 шт.;

4. Конвеєрний розвантажувач автомобілів КР 12016 - 1 шт.

Вищезазначене майно належить позивачеві на праві власності на підставі договору поставки № 1807/22-01 від 18.07.2022 року та видаткової накладної №1 від 18.07.2022 року.

Відповідно до п. 32.3. договору поставки - приймання-передача товару оформлюється підписанням сторонами видаткових накладних, що підтверджує право власності позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 10.11.2023 року в період часу з 18 год. 50 хв. по 19 год. 50 хв. невстановленими військовослужбовцями російської федерації, в умовах російського вторгнення в Україну та ведення нею війни проти України забороненим міжнародним правом, у порушення існуючих правил та звичаїв війни, умисно здійснено попередньо крилатими ракетами обстріл м. Одеса та Одеської області, під час якого пошкоджено інфраструктуру, будівлі та споруди які належать на праві власності позивачеві.

При цьому, позивач зазначає, що причал де було розташоване обладнання останнього та прилеглі до нього території не містять воєнних об`єктів. Таким чином, вказані невстановлені особи порушують закони і звичаї війни, а саме ст. 52 додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 08.06.1977 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю «БРУКЛІН-КИЇВ» було надано довідку позивачеві, про те що станом на 10 листопада 2023 року на території Одеського морського порту, а саме складська площа, що знаходиться в тилу причалу №10-з, знаходились основні засоби (обладнання) ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС», та вищезазначене майно зазнало пошкодження/знищено.

Актом інвентаризації майна від 14.11.2023 року, яке належить ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС» і яке пошкоджено внаслідок військової агресії російської федерації проти України, встановлено, що основні засоби повністю знищено внаслідок ракетної атаки військовими російської федерації, балансова сума збитків - 1 039 272, 47 грн.

Також відповідно до Довідки про балансову вартість, станом на 13 листопада 2023 року знищене рухоме майно знаходяться на балансі ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС».

05.12.2023 адвокат позивача, після настання вищенаведеної події, звернувся з заявою до Слідчого управління СБУ в Одеській області про залучення до кримінального провадження як потерпілого ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС» в порядку статті 55 Кримінально-процесуального кодексу України.

07.12.2023 року адвокатом отримано відповідь від слідчого управління СБУ в Одеській області, відповідно до якого ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС» залучено як потерпілого у кримінальному провадженні № 22023160000000418 від 10.11.2023 року за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, та надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також представником позивача було зроблено адвокатський запит до Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради про початок та тривалість сигналу «Увага всім» (сигнал повітряної тривоги).

14.12.2023 року було отримано відповідь на адвокатський запит від Департаменту муніципальної безпеки Одеської міської ради, в якому зазначено, що 10.11.2023 року в місті Одесі було оголошено 2 (два) спеціальних сигнали цивільного захисту «Увага всім» (сигнал повітряної тривоги) з включенням сирен та гучномовних пристроїв з 18 год. 49 хв. по 19 год. 07 хв. та з 19 год. 34 хв. по 19 год. 57 хв.

12.01.2024 року позивачем було замовлено Експертний висновок щодо обстеження та фіксування стану майна, втраченого внаслідок збройної агресії російської федерації, яке належить ТОВ «ТД «АГРО-АЛЬЯНС». Експертний висновок №ВЕ-8/7 від 18.01.2024 року виконано та видано Чорноморським підприємством Одеської регіональної Торгово-промислової палати (ЄДРПОУ 04636961).

Відповідно до висновків наданих Чорноморським підприємством Одеської регіональної Торгово-промислової палати, встановлено що естакада 4000*3000*300, естакада 4000*3000*900, конвеєр стрічковий КС 8255 та конвеєр розвантажувач автомобілів КР 12016 перетерпіли значні зміни, втратили первісну форму (завалення конструкцій), властивості й інші якості та зазнали суттєвих руйнувань металевих деталей обладнання та каркасів різного характеру і масштабу (розриви, заломи, прогини, наскрізні посічення уламками, обрив жил електричних кабелів, сліди іржі, тощо), властивих наслідкам впливу вражаючих елементів та вибухової хвилі. Обстежене рухоме майно знищене та не є придатним для подальшої експлуатації за призначенням.

З метою визначення розміру завданої шкоди позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський аукціонний центр» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом Державного майна України № 168/21 від 04.03.2021 року) щодо проведення незалежної оцінки шкоди та обсягу реальних збитків заподіяних Позивачеві та завданих майну внаслідок знищення/пошкодження у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Відповідно до висновку про вартість збитків від 22.01.2024 року - вартісний вираз реальних збитків, заподіяних рухомому майну становить 1 726 412, 00 грн, що складає по курсу НБУ на дату оцінки 45 554, 54 долари США з ПДВ.

Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що зазначене вище майно позивача було знищене в ході збройної агресії російської федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 1 726 412, 00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Разом із тим, позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків та їх розміру;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;

4) вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.

У пункті 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі "Про фабрику в Хожуві" (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Судом встановлено, що відповідно до висновків наданих Чорноморським підприємством Одеської регіональної Торгово-промислової палати, встановлено що естакада 4000*3000*300, естакада 4000*3000*900, конвеєр стрічковий КС 8255 та конвеєр розвантажувач автомобілів КР 12016 перетерпіли значні зміни, втратили первісну форму (завалення конструкцій), властивості й інші якості та зазнали суттєвих руйнувань металевих деталей обладнання та каркасів різного характеру і масштабу (розриви, заломи, прогини, наскрізні посічення уламками, обрив жил електричних кабелів, сліди іржі, тощо), властивих наслідкам впливу вражаючих елементів та вибухової хвилі. Обстежене рухоме майно знищене та не є придатним для подальшої експлуатації за призначенням.

Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди позивачу діями відповідача - безпосередньо збройною агресією, та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.

Так, з метою визначення розміру завданої шкоди позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський аукціонний центр» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом Державного майна України № 168/21 від 04.03.2021 року) щодо проведення незалежної оцінки шкоди та обсягу реальних збитків заподіяних Позивачеві та завданих майну внаслідок знищення/пошкодження у зв`язку зі збройною агресією російської федерації.

Відповідно до висновку про вартість збитків від 22.01.2024 року - вартісний вираз реальних збитків, заподіяних рухомому майну становить 1 726 412, 00 грн, що складає по курсу НБУ на дату оцінки 45 554, 54 долари США з ПДВ.

Так, саме внаслідок збройної військової агресії відповідача проти України, зокрема, на території Одеської області, було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 1 726 412, 00 грн.

Отже, зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності позивача, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до фактичного знищення належного на праві власності позивачу майна та завдання йому збитків на загальну суму 1 726 412, 00 грн, розмір яких у встановленому законом порядку підтверджений, зокрема, експертним висновком №ВЕ-8/7 від 18.01.2024 щодо обстеження та фіксування стану майна, втраченого внаслідок збройної агресії російської федерації.

Враховуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС", що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу в розмірі і в порядку, передбаченим цивільним законодавством.

Відтак, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 1 726 412, 00 грн, завданих внаслідок військової агресії російської федерації та знищення майна позивача, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, у зв`язку із чим означений позов підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "АГРО-АЛЬЯНС" (49089, м. Дніпро, вул. Макарова, 14-А, ідентифікаційний 41963194) матеріальну шкоду у розмірі 1 726 412 (однин мільйон сімсот двадцять шість тисяч чотириста дванадцять) грн 00 коп.

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2024

Суддя І.О. Андреїшина