Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/6570/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/6570/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А)

до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКОГО, будинок 10-А)

про стягнення 137 990,84 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 20088/1-5-10-Т від 19.12.2018 на послуги водопостачання та водовідведення за скид стічних через приєднані мережі в розмірі 137 990,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 відкрито провадження у справі №910/6570/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

13.08.2024 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

16.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

20.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення проти заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2018 між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник, позивач) та Державним підприємством "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (споживач, відповідач) укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 2088/1-5-10-Т (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується надавати споживачу послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених споживачем умов на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва, а споживач зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Згідно з п. 1.4 договору споживач забезпечує наявність та своєчасне подовження Вимог до скиду стічних вод згідно із вимогами чинного законодавства (за виключенням передбачених законодавством випадків, коли споживачу не потрібно отримувати Вимоги на скид стічних вод), а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

Згідно з п. 2.1.1 Договору кількість поставленої води здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у Постачальника. У випадку наявності у Споживача декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів, зареєстрованих за Споживачем.

Зняття показань засобу (-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Споживача (п. 2.1.2 Договору).

В разі, якщо Споживач не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг (п. 2.1.4 Договору).

Обсяг наданих Споживачу послуг з водовідведення визначається на рівні обсягів спожитих ним послуг з водопостачання (в тому числі постачання гарячої води) згідно з показаннями засобів обліку води, зареєстрованих у Постачальника або за показаннями засобів обліку стічних вод, зареєстрованих у Постачальника та/або іншими способами визначення об`ємів стоків у відповідності до Правил користування, Правил приймання стічних вод та Місцевих правил приймання (п. 2.1.6. Договору).

Облікові дані Споживача щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов`язковому звірянню у Постачальника. Споживач щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою Постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою Постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння Споживач направляє свого представника до Постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами.

Звіряння вважається проведеним з моменту отримання Постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання Споживачем цього пункту договору, облікові дані Постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених Споживачем розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими Споживачем (п. 2.1.8. Договору).

Згідно п. 2.2.1 Договору Постачальник щомісячно направляє до банківської установи

Споживача розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору оплата вартості послуг здійснюється Споживачем щомісячно у безготівковій формі у п`ятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Споживача.

Згідно п. 2.2.3 Договору у разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, Споживач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, Споживач зобов`язаний у десятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи

Споживача, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова Споживача оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4 Договору).

Згідно п. 7.1. Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Згідно п. 7.2. договору умови цього договору застосовуються до відносин між Постачальником та Споживачем, які виникли до його укладання згідно ст. 631 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.03.2018 по 31.05.2021 ним надавались відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, які відповідачем в повному обсязі не були сплачені, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору про надання послуг, відповідно до якого в силу вимог ст. 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Таким чином, укладення сторонами договору № 2088/1-5-10-Т від 19.12.2018 було спрямоване на надання позивачем відповідачу послуги з постачання питної води та прийняття стічних вод та одночасного обов`язку по здійсненню їх оплати.

Водночас на спірні правовідносини поширюється дія Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або водовідведення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Положеннями ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", зокрема, передбачено, що споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що відповідають вимогам технічних регламентів.

На підтвердження надання послуг та їх обсягу за Договором позивачем до позову долучені копії наступних документів, а саме: акт про зняття показань з приладу обліку по особистому рахунку № 10-925-28 за адресою точки обліку: вул. Довнар-Запольського, 10А, які частково підписані представниками постачальника та абонента, а частково підписані лише з боку постачальника, фотознімки засобу обліку води; акт про контрольне зняття показників водолічильника WP-DYNAMIC 80№ 070059134 ВІД 24.05.2021, розшифровки розрахунків абонента за спірний період, розрахунки (основні нарахування, перерахунки) обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, водовідведення атмосферних опадів та додаткових послуг на об`єктах споживача (детальний).

Згідно з пунктом 3.1 Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними (пункт 3.2 Правил № 190).

У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу (пункт 3.3 Правил № 190).

Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць (пункт 3.4 Правил № 190).

За умовами п. 5.18 Правил № 190 споживач відповідає за цілісність та збереження засобів обліку, пломб і деталей пломбування, встановлених представниками територіальних органів Держспоживстандарту та виробником в місцях з`єднань засобів обліку, запірної арматури, манометра та іншого обладнання вузла обліку незалежно від місця його розташування.

Знімати засоби обліку, здійснювати будь-які заміни їх частин або зміни положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, знімати пломби, накладені органами Держспоживстандарту або виробником, має право лише виробник або споживач за дозволом виробника.

У разі самовільних дій споживач сплачує витрату води згідно з пунктами 3.3, 3.4 Правил № 190.

Як вбачається з матеріалів справи, абоненту послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.03.2018 по 31.05.2021 надано послуги на суму 440 421,78 грн (з врахуванням перерахунків на суму 25 143,33 грн за результатами отриманих фактичних показань приладу обліку). Позивач зазначив, що відповідач частково здійснив оплату за Договором №2088/1-5-10-Т від 19.12.2018 у розмірі 302 430,94 грн, що підтверджується реєстром надходження грошових коштів від Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" за період з 01.03.2018 по 31.08.2023 року, довідками АТ «Банк Кредит Дніпро» вих. №53/2/14-26-1090 від 18.09.2023 та АТ «Сенс Банку» №37412-17.3/2023 від 15.09.2023, до яких долучено реєстри дебетових повідомлень.

05.12.2023 позивач звертався до відповідача з вимогою № 12365/12/8/02-23 про сплату заборгованості за Договором №2088/1-5-10-Т від 19.12.2018 у розмірі 137 990,84 грн. На підтвердження претензії позивачем долучено копії опису кладення у цінний лист та фіскальний чек. Однак відповідач відповідь на вимогу не надав та заборгованість не погасив.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача у 137 990,84 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Кабінет Міністрів України своєю постановою № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» з 12 березня 2020 року ввів карантин на всій території України.

Згідно з п. 12. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин діяв до 30.06.2023.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України .

Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги.

У силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити суми заборгованості.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКОГО, будинок 10-А ; код ЄДРПОУ 24521985) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 137 990 грн. (сто тридцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто) 84 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2024.

Суддя М.Є. Літвінова