Рішення

від 10.09.2024 по справі 910/2844/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2024Справа № 910/2844/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/2844/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Сонячна»

про стягнення 2205691,28 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Онищенко Т.О.;

від відповідача: Шубенок О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Сонячна» (далі - відповідач) про стягнення 2205691,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №21/09-21 від 21.09.2021 не в повному обсязі здійснив повернення отриманої поворотної фінансової допомоги, у зв`язку з чим позивач просить стягнути основний борг у розмірі 2165700,00 грн, пеню у розмірі 28480,44 грн, 3% річних у розмірі 2848,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 8662,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент» про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2844/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16.04.2024.

16.04.2024 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позову, з огляду на те, що спірний договір про надання поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а відтак позичальник, яким є відповідач у справі, звільняється від відповідальності визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплатити на користь позикодавця, яким є позивач у справі, заявлений останній розмір неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, що встановлено положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Разом з тим, відповідач зазначає, що з наданих позивачем до матеріалів справи доказів вбачається, що останній не врахував того, що відповідачем 24.05.2023 було повернуто частину безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 107000,00 грн. Крім того, відповідач у відзиві просить суд поновити строк на подачу даного відзиву та прийняти його до розгляду.

У судовому засіданні 16.04.2024 суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення сторонам строку на подачу заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання у справі на 07.05.2024.

За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2024, строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (статті 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

18.04.2024 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву та зауважив, що позивач не є банком або кредитодавцем у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про споживче кредитування», а також не відноситься до фінансових установ та кредитних установ в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», в той же час, з аналізу положень чинного законодавства вбачається, що законодавець відрізняє позику (стаття 1046 Цивільного кодексу України) та кредит (стаття 1054 Цивільного кодексу України) від поворотної фінансової допомоги, які хоч і мають схожу правову природу, однак чинне законодавство чітко розмежовує такі договори, що, в свою чергу, впливає на права та обов`язки сторін. На думку позивача, договір про надання фінансової допомоги №21/09-21 від 21.09.2021 не є кредитом та не є позикою, а відтак положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються. Водночас, стягнення процентів річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки проценти річних та інфляційні виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

02.05.2024 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зауважив, що не погоджується з доводами позивача про те, що правова природа спірного договору не підпадає під регулювання положень Цивільного кодексу України щодо договорів кредиту та позики, які ґрунтуються на положеннях статті 14 Податкового кодексу України, оскільки між сторонами не виникало будь-яких відносин у сфері справляння податків і зборів, а тому застосування до спірних правовідносин положень податкового законодавства не є релевантним, крім того, в даному випадку договір поворотної фінансової допомоги передбачає передачу однією стороною іншій грошових коштів, не передбачає нарахування процентів та є обов`язковою до повернення, що повністю відповідає особливостям договору позики, встановлених у параграфі 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України.

06.05.2024 року через відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення, у яких позивач зауважив, що якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права), при цьому, необхідність аналогії закону та аналогії права випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. У даному випадку, Цивільний кодекс України не містить визначення терміну «поворотна фінансова допомога», адже Цивільний кодекс України затверджено в 2003 році, тобто задовго до виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем. Натомість, визначення терміну «поворотна фінансова допомога» міститься в Податковому кодексі України, що, в свою чергу, заповнює вказану прогалину в законодавстві, встановлює всі необхідні ознаки для правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, а тому нарахування та заявлення до стягнення компенсаційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, є правомірною вимогою позивача.

У судовому засіданні 07.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 21.05.2024.

21.05.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 21.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення клопотання позивача від 21.05.2024 про відкладення розгляду справи без розгляду, при цьому виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 25.06.2024.

Так, у судовому засіданні 21.05.2024 представник позивача заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

При цьому, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11 відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Судом встановлено, що клопотання про залишення без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи заявлено представником позивача - Іордановим К.І. на підставі наявного в матеріалах справи ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 21.05.2024.

У той же час, законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про залишення без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, відтак його може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що узгоджується з приписами частини 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання клопотання про залишення без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, яке заявлено уповноваженою особою позивача, суд приходить до висновку про задоволення клопотання та залишення клопотання про відкладення розгляду справи без розгляду.

Судове засідання, призначене на 25.06.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.07.2024.

У судовому засіданні 30.07.2024 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 10.09.2024.

У судовому засіданні 10.09.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 10.09.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Біл-Обст» (в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент») (далі - допомогодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Сонячна» (далі - користувач) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №21/09-21 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого допомогодавець зобов`язується надати користувачу поворотну фінансову допомогу, а користувач зобов`язується повернути поворотну фінансову допомогу допомогодавцю, в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до пункту 1.2 та 1.3 договору нарахування процентів за даним договором не передбачається. Метою даного договору не є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів сторін.

Згідно пункту 2.1 договору розмір поворотної фінансової допомоги, яка надається допомогодавцем користувачу за даним договором, становить 3000000 (три мільйони) гривень 00 копійок.

Допомогодавець зобов`язується надати користувачу поворотну фінансову допомогу, у визначеному в п. 2.1 даного договору розмірі, протягом одного дня з моменту підписання сторонами даного договору, а саме до 22.09.2021 року (пункт 3.1 договору).

Умовами пункту 3.2 договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається допомогодавцем користувачу, у безготівковому порядку, шляхом перерахування допомогодавцем грошових коштів на поточний рахунок користувача. Сторони домовились, що сума поворотної фінансової допомоги, може надаватись допомогодавцем користувачу частинами, розмір яких визначається допомогодавцем самостійно.

Відповідно до пункту 3.3 договору користувач зобов`язується повернути допомогодавцю надану за даним договором поворотну фінансову допомогу у повному розмірі до 20.09.2022 року включно.

Поворотна фінансова допомога повертається користувачем допомогодавцю, у безготівковому порядку, шляхом перерахування користувачем грошових коштів на поточний рахунок допомогодавця. В межах строку, визначеного в п. 3.3 даного договору, користувач має право повертати допомогодавцю отримані грошові кошти частинами, розмір яких визначається користувачем самостійно (пункт 3.4 договору).

Згідно пункту 3.5 договору користувач має право повернути допомогодавцю отриману поворотну фінансову допомогу раніше строку, визначеного в п. 3.3 даного договору.

При виникненні спорів та/або розбіжностей по даному договору або у зв`язку з ним, сторони будуть здійснювати всі необхідні заходи для досягнення згоди шляхом переговорів та/або шляхом письмового листування (надсилання письмових претензій), з відповідними письмовими відповідями на письмовий лист (письмову претензію) не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання, а у разі неотримання (з будь-яких підстав) 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту надсилання такого письмового листа (письмової претензії) зацікавленою стороною. Якщо сторони не досягли згоди шляхом переговорів та/або шляхом письмового листування (надсилання письмових претензій), спори та/або розбіжності по даному договору або у зв`язку з ним, вирішуються в суді відповідно до чинного законодавства України (пункт 6.1 та 6.2 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 20.09.2022 року включно, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від повного його виконання та відповідальності за його порушення, яке мало місце під час строку дії даного договору (пункт 8.1 та 8.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 3021700,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №885 від 21.09.2021 на суму 45000,00 грн, №895 від 28.09.2021 на суму 100000,00 грн, №914 від 05.10.2021 на суму 63000,00 грн, №928 від 07.10.2021 на суму 99000,00 грн, №948 від 12.10.2021 на суму 55000,00 грн, №968 від 21.10.2021 на суму 65000,00 грн, №976 від 26.10.2021 на суму 125000,00 грн, №1017 від 02.11.2021 на суму 190000,00 грн, №1049 від 19.11.2021 на суму 35000,00 грн, №1052 від 23.11.2021 на суму 160000,00 грн, №1054 від 23.11.2021 на суму 97000,00 грн, №1055 від 23.11.2021 на суму 8000,00 грн, №1076 від 30.11.2021 на суму 21000,00 грн, №1083 від 01.12.2021 на суму 6000,00 грн, №1084 від 02.12.2021 на суму 11000,00 грн, №1117 від 09.12.2021 на суму 327000,00 грн, №1139 від 17.12.2021 на суму 84000,00 грн, №1143 від 20.12.2021 на суму 35000,00 грн, №1160 від 29.12.2021 на суму 220000,00 грн, №1196 від 11.01.2022 на суму 185000,00 грн, №1255 від 26.01.2022 на суму 100000,00 грн, №1264 від 28.01.2022 на суму 45000,00 грн, №1297 від 07.02.2022 на суму 43000,00 грн, №1397 від 10.05.2022 на суму 26000,00 грн, №1412 від 27.05.2022 на суму 400000,00 грн, №1429 від 09.06.2022 на суму 150000,00 грн, №1473 від 15.07.2022 на суму 75000,00 грн, №1482 від 21.07.2022 на суму 25000,00 грн, №1537 від 30.08.2022 на суму 12800,00 грн, №1733 від 01.12.2022 на суму 150000,00 грн, №1734 від 01.12.2022 на суму 500,00 грн, №2202 від 23.06.2023 на суму 27000,00 грн та №2240 від 30.06.2023 на суму 36400,00 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо надання фінансової допомоги.

Тоді як, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за спірним договором в частині своєчасного та повного повернення грошових коштів, у зв`язку з чим, як зазначає позивач, утворилась заборгованість у розмірі 2165700,00 грн.

30.01.2024 року позивач звернувся до відповідача із претензією №29/01-9 від 29.01.2024 у якій вимагав сплатити наявну по договору заборгованість у строк протягом 10 десяти календарних днів з дня одержання цієї претензії, однак відповідач залишив її без задоволення та без відповіді, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається із поданих позивачем заяв по суті спору, останній заперечує той факт, що укладений з відповідачем договір про надання поворотної фінансової допомоги №21/09-21 від 21.09.2021, за своєю правовою природою є договором позики.

У свою чергу, відповідач заперечує проти наведеного вище та вказує, що спірний договір є договором позики, а тому до останнього слід застосовувати положення статей Цивільного кодексу України, як норми спеціального закону.

Виходячи зі змісту укладеного договору та зважаючи на поняття тлумачення правочину, як встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, суд констатує, що укладений між сторонами договір про надання поворотної фінансової допомоги №21/09-21 від 21.09.2021 є договором позики.

Так, предметом даного договору є надання користувачу, тобто відповідачу у справі, поворотної фінансової допомоги, яку він зобов`язаний повернути допомогодавцю, в порядку та на умовах, визначених укладеним договором.

Зі змісту підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України вбачається, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

У той же час, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 Цивільного кодексу України).

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 357/1771/21.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення статті 14 Податкового кодексу України у даному випадку відіграють роль визначення поняття «поворотна фінансова допомога», та у якому саме розумінні останнє вживається у нормах Податкового кодексу України.

Відтак, посилання позивача на вказане положення Податкового кодексу України є недоцільним та нерелевантним до даних правовідносин, з огляду на необхідність встановлення дійсної правової природи укладеного між сторонами договору відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, оскільки укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики, що встановлено судом вище, то до нього слід застосовувати положення Глави 71 Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Обов`язок позичальника повернути позику врегульований приписами статті 1049 Цивільного кодексу України, з аналізу приписів частини 1 якої, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 3.3 договору користувач зобов`язується повернути допомогодавцю надану за даним договором поворотну фінансову допомогу у повному розмірі до 20.09.2022 року включно.

Водночас, позивач звертався до відповідача із претензією №29/01-9 від 29.01.2024 у якій вимагав сплатити наявну по договору заборгованість у строк протягом 10 десяти календарних днів з дня одержання цієї претензії.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у справі, вищезгадану претензію останнім було одержано засобами поштового зв`язку 08.02.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою з сайту АТ «Укрпошта».

Отже, станом на момент розгляду даної справи строк виконання відповідачем зобов`язань в частині повернення позивачу грошових коштів за договором настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині повернення отриманої фінансової допомоги в повному обсязі не виконав.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

За таких обставин, враховуючи, що факт надання грошових коштів в якості поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повного та своєчасного повернення фінансової допомоги, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, втім у розмірі 2058700,00 грн, а не 2165700,00 грн, як визначив позивач, оскільки під час розгляду справи судом встановлено і позивачем підтверджено, що останнім під час визначення суми боргу не було враховано часткову сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 107000,00 грн згідно платіжної інструкції №427 від 24.05.2023, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 2058700,00 грн, в решті слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Відповідно до пункту 4.2 договору за прострочення користувачем строку повернення суми поворотної фінансової допомоги, який визначений в п. 3.3 даного договору, користувач сплачує допомогодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожний день прострочення повернення поворотної фінансової допомоги, включаючи день сплати, на підставі письмової претензії допомогодавця.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення повернення суми поворотної фінансової допомоги, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 28480,44 грн.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 2848,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 8662,80 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Згідно із ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У той же час, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Спірний договір про надання поворотної фінансової допомоги, укладений між сторонами, як встановлено судом вище, за своєю правовою природою є договором позики, а тому до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем застосовуються положення Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента воєнний стан неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 № 469/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 12.08.2024 строком на 90 діб.

Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 09.11.2024.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог в частині нарахованих позивачем на суму боргу пені, 3% річних та інфляційні втрати за період з 19.02.2024 по 05.03.2024, тобто у період дії в Україні воєнного стану, слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав жодних належних доказів з повернення фінансової допомоги в межах строку визначено умовами договору про надання поворотної фінансової допомоги №21/09-21 від 21.09.2021.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Сонячна» про стягнення 2205691,28 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Сонячна» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 7; ідентифікаційний код 43715767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сустейнбл ленд менеджмент» (02002, м. Київ, вул. Окіпної Раїси, буд. 8, офіс 171; ідентифікаційний код 39543449) основний борг у розмірі 2058700 (два мільйона п`ятдесят вісім тисяч сімсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 30880 (тридцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 51 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішення суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2024.

СуддяТ.В. Васильченко