Рішення

від 18.09.2024 по справі 916/4280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2024Справа № 916/4280/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 916/4280/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Репида" (Україна, 68661, Одеська обл., Ізмаїльський район, село Нова Некрасівка, вул. Шкільна, будинок 112; ідентифікаційний код: 38543254)

до 1) Одеської обласної державної адміністрації (Україна, 65032, Одеська обл., місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 4; ідентифікаційний код: 00022585)

2) Долинської сільської ради Подільського району Одеської області (Україна, 66442, Одеська обл., Подільський р-н, с. Долинське, вул. Центральна, буд. 2, корп. А; ідентифікаційний код: 04380956)

про визнання протиправними та скасування рішень

Представники сторін:

від позивача: Лігінович Н.С., ордер ВТ №1048070;

від відповідача-1: Кравцов Р.В., самопредставництво;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Репида" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та Долинської сільської ради Подільського району Одеської області (далі - відповідач-2), в якій просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63267131 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5121410100:01:009:0001 площею 3 852,9798 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2574567451060, номер відомостей про речове право 46535129);

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63262019 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2574368051080, номер відомостей про речове право 46530599);

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Долинської сільської ради Подільського району Одеської області від 04.02.2022, індексний № 63266238 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5124100000:01:002:0002 площею 11 448,9435 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2574534051080, номер відомостей про речове право 46534315).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4280/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2023 було передано справу № 916/4280/23 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.11.2023.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 справу № 916/4280/23 передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято справу №916/4280/23 до провадження суддею Нечаєм О.В., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.05.2024.

30.04.2024 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заяву про поновлення строку на подання відзиву та відзив, яку 01.05.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 08.05.2024 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 08.05.2024 судом було поновлено відповідачу-1 строк на подання відзиву та прийнято його до розгляду, а також оголошено перерву до 29.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 916/4280/23 призначено на 29.05.2024.

У підготовче засідання 29.05.2024 з`явився представник відповідача-1, представники інших сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 29.05.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 26.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 916/4280/23 призначено на 26.06.2024.

У підготовче засідання 26.06.2024 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача-2 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/4280/23 призначено на 24.07.2024.

У судове засідання 24.07.2024 з`явився представник відповідача-1, представники інших сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 24.07.2024 судом було оголошено перерву до 11.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/4280/23 призначено на 11.09.2024.

У судове засідання 11.09.2024 з`явився представник відповідача-1, представники інших сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 11.09.2024 судом було оголошено перерву до 14.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 916/4280/23 призначено на 14.09.2024.

У судове засідання 14.09.2024 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 14.09.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2021 Одеською обласною державною адміністрацією прийнято Розпорядження №737/од-2021 "Про надання дозволу на проведення державної інвентаризації земель державної власності", до якого 12.08.2021 було внесено зміни на підставі Розпорядження №842/од-2021 "Про внесення змін до Розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 15.07.2021троку №737/од-2021".

16.07.2021 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області прийнято Накази №1-13 та 2-13 від 16.07.2021 року "Про проведення державної інвентаризації земель". На підставі вищезазначених документів Державне підприємство "Одеський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" провело інвентаризацію земель на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області.

16.12.2021 технічні документації було затверджено Розпорядженнями:

- № 1295/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області";

- № 1304/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського району Одеської області";

- № 1306/од-2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Болградського району Одеської області".

На підставі технічної документації у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельних ділянок водного фонду з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0003, 5124100000:01:002:0002, 5121410100:01:009:0001 за № 63267131, № 63262019 та № 63266238 відповідно.

04.02.2022 державним реєстратором Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Поляковою Я.А. прийнято рішення № 63267131, № 63262019, № 63266238 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за відповідачем-1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5121410100:01:009; 5124100000:01:002:0002; 5124100000:01:002:0003.

Позивач, вважаючи, що вказані рішення державного реєстратора є противоправними, прийнятими з порушенням норм діючого законодавства, звернувся до суду з цим позовом та просить визнати їх протиправними та скасувати.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 3 Водного кодексу України передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 є землями водного фонду, які перебувають у державній власності.

Окрім того, відповідачем-1 надано копію листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 17.01.2022 № 13-15-0.3-301/2-22, з якого слідує, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001 станом на 27.05.2021 не входили до складу жодної сільської, селищної чи міської ради району і станом на 17.01.2022 є землями державної власності, повноваження щодо розпорядження якими відносяться до компетенції обласної державної адміністрації.

Відтак, суд вважає недоведеним факт порушення відповідачем-1 законодавства в частині видачі Розпорядження № 737/од-2021 "Про надання дозволу на проведення державної інвентаризації земель державної власності" від 15.07.2021.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Частина перша статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Зазначаючи про порушення державним реєстратором порядку вчинення реєстраційних дій, позивач посилається на пункт 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок №1127), відповідно до якого для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Позивач зазначає, що відповідачем-1 замість рішення про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки надано Розпорядження № 1295/од-2021, № 1304/од-2021 та № 1306/од-2021 від 16.12.2021 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності на території Ізмаїльського та Болградського районів Одеської області.

Суд не вбачає в діях державного реєстратора порушень норм Порядку №1127, оскільки відповідачем-1 було надано передбачені Порядком №1127 документи, а саме рішення органу виконавчої влади про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок шляхом інвентаризації та передачу їх у власність.

Відтак доводи позивача про неправомірність прийнятих державним реєстратором рішень не знаходять свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у прийнятих державним реєстратором Долинської сільської ради Подільського району Одеської області Поляковою Я.А. оскаржуваних рішеннях ознак порушень Порядку № 1127.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивач, як особа, яка звертається до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, повинен довести конкретні факти порушення його прав та/або інтересів, а саме має довести, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваними рішеннями і в результаті задоволення позову його права буде захищено та відновлено.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційним Судом України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому суд зазначає, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

В свою чергу, позивачем не обґрунтовано, яким чином оскаржувані рішення державного реєстратора порушують його права або охоронювані законом інтереси, а також не надано доказів наявності у нього будь-яких майнових прав на земельні ділянки за кадастровими номерами: 5124100000:01:002:0002, 5124100000:01:002:0003, 5121410100:01:009:0001.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, позивач мав довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорювані ним рішення державного реєстратора порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 8 052,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.10.2024.

Суддя О.В. Нечай