Рішення

від 26.09.2024 по справі 916/2947/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2947/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2947/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (вул. Терьошкіна, № 9/3, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400, код ЄДРПОУ 20303352)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вул. Велика Арнаутська, № 19, оф. 807, м. Одеса, 65482, код ЄДРПОУ 43331493)

про стягнення 88 015,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт», в якому просить суд стягнути з відповідача 88015,00 грн основної заборгованості за договором поставки № 173 від 14.06.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлені позивачем товари.

Позивач зазначає, що впродовж 2021-2022 років за видатковими накладним та товарно-транспортними накладними він передав, а відповідач отримав товар: «MPU S01 0025 Міні підмость Universal H250»; MPS S01 0016 Міні підмость Small H160» та інше, загальною вартістю 132667 грн.

За ствердженням позивача, він свої зобов`язання за вищевказаним договором виконав належним чином, своєчасно та в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання виконав неналежним чином, не сплативши за отриманий товар. Відтак, на думку позивача, відповідачем не вжито необхідних для належного виконання зобов`язання заходів та не враховані інтереси другої сторони, чим відповідач порушив умови, визначені змістом зобов`язання (договором), що призвело до виникнення заборгованості.

При цьому, позивач додав, що видаткова накладна № 46 від 24.01.2022 на суму 3239,00 та товарно транспортна накладна знаходяться у відповідача, оскільки він їх не повернув після отримання товару, у зв`язку з чим позивач не може їх надати.

Позивач наголошує, що остання сплата за отриманий товар відповідачем була здійснена 08.02.2022 в розмірі 3767,00 грн і протягом двох років з дня отримання товару відповідач затягує з оплатою, чим порушує свій обов`язок з оплати отриманого товару за договором, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед позивачем станом на 12.06.2024 складає 88015,00 грн.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 позовна заява вх.№ 3009/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (вх.№3009/24 від 01.07.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

12.07.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» надійшла заява про усунення недоліків позову (вх.№ 26859/24), із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 08.07.2024 та додані відповідні документи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2024 було прийнято позовну заяву (вх.№ 3009/24 від 01.07.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2947/24, постановлено справу №916/2947/24 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Цією ж ухвалою суд роз`яснив сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

22.07.2024 представник ТОВ «Авангард-Опт» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з клопотанням (вх. № 27736/24), в якому відповідач просив суд здійснювати розгляд справи № 916/2947/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Між тим, у період з 22.07.2024 по 01.08.2024 суддя Господарського суду Одеської області Цісельський О.В. перебував у запланованій щорічній відпустці.

12.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вх. № 27736/24 від 22.07.2024) та призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін по справі № 916/2947/24 на "29" серпня 2024 року о 12:00 год.

29.08.2024 у судовому засіданні по справі № 916/2947/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "12" вересня 2024 року о 12:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 30.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

06 вересня 2024 року ТОВ «Завод «Павлоградспецмаш» звернувся до суду із заявою (вх.№ 32469/24), відповідно до якої просило суд надати можливість приймати участь у судовому засіданні по справі № 916/2947/24, призначеному на 12.09.2024 о 12:20 год, у режимі відеоконференції, а обов`язок забезпечити проведення відповідного судового засідання просить покласти на Господарський суд Одеської області. В задоволенні вказаної заяви позивача судом було відмовлено ухвалою суду від 09.09.2024.

11.09.2024 позивач надав суду клопотання (вх. № 33092/24) про відкладення розгляду справи № 916/2947/24 через неможливість представника прибути в м. Одеса для участі в судовому засіданні у зв`язку з відрядженням її за основним місцем роботи до м. Запоріжжя.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 у справі № 916/2947/24 на 12.09.2024 о 12:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

13.09.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/2947/24 призначено на "26" вересня 2024 року о 10:40 год.

18.09.2024 року за вх.№ 34064/24 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено відповідною ухвалою суду від 19.09.2024.

Представник позивача ТОВ «Завод «Павлоградспецмаш» про час та місце розгляду справи повідомлений належним, проте у судове засідання не з`явився та участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не забезпечив, підстави для задоволення позову виклав у своїх заявах по суті, зокрема, в позовній заяві.

Представник відповідач ТОВ «Авангард-Опт» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, учасники справи є користувачами ЄСІТС, зареєстровані в «Електронному суді» та мають власний «кабінет» в «Електронному суді».

Ухвали суду були надіслані учасниками справи до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» та відповідно доставлені їм, про що свідчить наявні в матеріалах справи довідки про доставку документу до електронного кабінету.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі № 916/2947/24 та подальший хід розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Водночас, необґрунтоване подальше відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності позивача.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 26.09.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (покупець) укладено договір поставки № 173 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором.

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п. 1.2. договору).

За умовами п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки.

Згідно п. 2.5 договору базис поставки за цим договором визначається сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору поставки. Поставка здійснюється на умовах DDP склад покупця, за рахунок та транспортом постачальника.

В п. 3.1 договору передбачено, що прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Відповідно п. 3.7 договору, у випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов`язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред`явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов`язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів.

За умовами п. 4.1 договору обов`язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (п. 4.2 договору).

В п. 7.1 договору передбачено, що ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником.

Відповідно до п. 7.3 договору покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору (п. 7.4 договору).

Пунктом 7.6 договору передбачено, що датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником.

За умовами п. 7.7 договору покупець, за необхідністю, надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт подається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб

Згідно з п. 11.5. договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 14 червня 2022. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов укладеного договору позивачем у період з 12.08.2021 по 26.01.2022 було передано у власність відповідача ТОВ «Авангард-Опт» товар на загальну суму 132667,00 грн, відповідно до видаткових накладних: № 701 від 12.08.2021 на суму 4528,00 грн; № 702 від 12.08.2021 на суму 4528,00 грн; № 704 від 12.08.2021 на суму 4528,00 грн; № 705 від 12.08.2021 на суму 4528,00 грн; № 706 від 12.08.2021 на суму 4528,00 грн; № 724 від 17.08.2021 на суму 12295,00 грн; № 725 від 17.08.2021 на суму 3239,00 грн; № 726 від 17.08.2021 на суму 12295,00 грн; № 727 від 17.08.2021 на суму 3239,00 грн; № 975 від 06.10.2021 на суму 9056,00 грн; № 976 від 06.10.2021 на суму 4528,00 грн; № 977 від 06.10.2021 на суму 11006,00 грн; № 978 від 06.10.2021 на суму 3239,00 грн; № 979 від 06.10.2021 на суму 7767,00 грн; № 1155 від 25.11.2021 на суму 3239,00 грн; № 1156 від 25.11.2021 на суму 4528,00 грн; № 1157 від 25.11.2021 на суму 3239,00 грн; № 1158 від 25.11.2021 на суму 4528,00 грн; № 1159 від 25.11.2021 на суму 4528,00 грн; № 1174 від 30.11.2021 на суму 4528,00 грн; № 42 від 24.01.2022 на суму 3239,00 грн; № 43 від 24.01.2022 на суму 4528,00 грн; № 44 від 24.01.2022 на суму 3239,00 грн; № 45 від 24.01.2022 на суму 4528,00 грн; № 51 від 26.01.2022 на суму 3239,00 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Завод «Павлоградспецмаш» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Авангард-Опт» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Також, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «Авангард-Опт» позивачем надані копії відповідних товарно - транспортних накладних перевізника експрес пошти ТОВ «Автолюкс Глобал Пост», а саме: № 133310000546, № 133310000547, № 133310000548, № 133310000549, № 133310000550 від 12.08.2021; № 133310000560, № 133310000561, № 133310000562, № 133310000563 від 17.08.2021; № 133310000861, № 133310000862, № 133310000863, № 133310000864, № 133310000865 від 06.10.2021; № 133310000985, № 133310000986, № 133310000987 від 25.11.2021; № 133310001157, № 133310001158, № 133310001159, № 133310001160 від 24.01.2022.

Матеріали справи містять довіреності № 10/08-1 від 10.08.2021, № 30/09-2 від 30.09.2021 та № 24/11-3 від 24.11.2021 на уповноваження директора ТОВ «Аванград-Опт» на отримання від позивача відповідних матеріальних цінностей.

Також, за наявними в матеріалах справи доказами судом встановлено, що відповідачем на користь позивача були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 47891,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 308 від 21.09.2021 на суму 5000,00 грн; № 142 від 28.09.2021 на суму 10000,00 грн; № 389 від 11.10.2021 на суму 6351,00 грн; № 202 від 26.10.2021 на суму 4000,00 грн; № 236 від 02.11.2021 на суму 3300,00 грн; № 190 від 23.11.2021 на суму 1317,44 грн; № 90 від 30.11.2021 на суму 6916,56 грн; № 258 від 14.12.2021 на суму 3239,00 грн; № 92 від 21.12.2021 на суму 4000,00 грн; № 94 від 08.02.2022 на суму 3767,00 грн.

На підтвердження здійснення іншої оплати/повернення товару матеріали справи доказів не містять.

Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 4 ст. 254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Завод «Павлоградспецмаш» та ТОВ «Авангард-Опт» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 173 від 14.06.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору поставки № 173 від 14.06.2021 не заперечують.

Так, вищевказаний договір поставки № 173 від 14.06.2021, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 132667,00 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем без жодних зауважень. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ, підпис з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис директора у графі «отримав» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару на суму 132667,00 грн, а також факт того, що сума сплаченого товару за вищенаведеними видатковими накладними становить 47891,00 грн.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

При цьому суд вважає за необхідне вказати, що відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК. Розстрочення - це встановлення обов`язку покупця оплатити товар частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК.

З урахуванням означених положень законодавства, а також з огляду на положення п.7.3. договору, суд зазначає про укладання між сторонами договору з відстроченням (розстроченням) платежу, тобто з обов`язком відповідача здійснювати оплату реалізованого ним товару щотижня.

Враховуючи погодження сторонами більш пізнього строку оплати товару, ніж момент його передачі, суд зауважує про неможливість застосування в даному випадку положень ч.1 ст. 692 ЦК України.

При цьому, слід відзначити, що п. 3.7. договору обумовлено, що у випадку, коли частина товару залишається не реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець зобов`язаний повернути його. В свою чергу, саме покупець має звернутись до постачальника з письмовою вимого про повернення товару.

Отже, умовами договору передбачено можливість повернення постачальнику нереалізованого товару протягом 90 днів з дати поставки, а також обумовлено обов`язки постачальника прийняти повернутий товар з оформленням відповідних документів. Тобто, п.3.7. договору сторони встановили граничний термін повернення нереалізованого товару.

Таким чином, проаналізувавши погоджені сторонами умови договору у сукупності, враховуючи обумовлений договором строк сплати (п. 7.3. - щотижня), а також граничний строк повернення нереалізованого товару (п. 3.7. - 90 днів з моменту поставки), суд дійшов висновку, що граничним терміном оплати товару, щодо якого сторонами погоджено відстрочення платежу, є 90 днів з моменту поставки.

Так, Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення «неминуче має настати» означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у п. 3.7. договору обставина може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність п.3.7. договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, який в межах даної справи становить вже майже три роки (остання поставка відбулась 26.01.2022), що є явно несправедливим.

Спірний договір поставки, який відноситься до договору купівлі-продажу, є взаємно зобов`язуючим, тобто кожна сторона має права та обов`язки. Те, що в договорі передбачено оплата реалізованого товару (обставина, що зумовлює виникнення у покупця обов`язку здійснити оплату), а звіт про реалізацію товару надається покупцем на вимогу постачальника, що є його правом, не свідчить про те, що визначена сторонами умова оплати товару (подія) залежить від настання певних обставин за наявності волі зобов`язаної сторони, але не містить такої ознаки, як неминучість її настання.

Саме, враховуючи ту обставину, що реалізація товару (як відкладальна обставина) може не настати, сторонами було погоджено можливість повернення товару та відповідно граничний строк його оплати.

Отже, визначаючи строк виконання зобов`язання відповідача з оплати товару, суд зазначає, що граничним строком оплати за товар є дев`яностий день з моменту поставки по кожній накладній на товар.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого за вищевказаними накладними.

При цьому, судом під час розгляду справи було встановлено відсутність видаткової накладної № 46 від 24.01.2024 на суму 3239,00 грн. Позивачем вказана накладна була врахована при розрахунку суми заборгованості за отриманий відповідачем товар, проте було зазначено, що у позивача дана накладна відсутня оскільки відповідач не повернув її після отримання товару.

Суд констатує, що у підтвердження даної обставини позивач не подає жодних доказів, зокрема, існування взагалі такої видаткової накладної або здійснення направлення відповідного товару за даною видатковою накладною.

Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі №910/5041/22 дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Отже, позивачем не було надано примірника товарно-транспортної накладної, з якої суд міг би встановити факт здійснення перевезення спірного товару, який позивачем зазначений у позовній вимозі.

Відтак, оскільки в матеріалах справи відсутня видаткова накладна № 46 від 24.01.2022 на суму 3239,00 грн, а тому суд позбавлений можливості встановити факт поставки за зазначеною накладною.

З урахуванням викладеного, під час розгляду справи судом встановлена обставина наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за отриманий від останнього товар по договору поставки від 14.06.2021 № 173 в сумі 84776,00 грн.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 84776,00 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню саме в цій частині, а отже позов позивача належить задовольнити частково.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів своєчасного та належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № 173 від 14.06.2021, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Приймаючи до уваги підтвердження матеріалами справи обставини поставки товару, з огляду на те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості, відповідач, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, не надав, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 84776,00 грн.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 173 від 14.06.2021 частково підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, та підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановлених судом обставин відсутності видаткової накладної № 46 від 24.01.2022, в загальній сумі основної заборгованості 84776,00 грн.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2916,57 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Опт» (вул. Велика Арнаутська, № 19, оф. 807, м. Одеса, 65482, код ЄДРПОУ 43331493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Павлоградспецмаш» (вул. Терьошкіна, № 9/3, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400, код ЄДРПОУ 20303352) суму основної заборгованості в розмірі 84 776 (вісімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят шість) грн 00 коп та судовий збір в розмірі 2 916 (дві тисячі дев`ятсот шістнадцять) грн 57 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський