Ухвала

від 01.10.2024 по справі 916/4294/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4294/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.,

розглянувши матеріали вх.№4396/24

за позовом Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11Г, код ЄДРПОУ 43115923) в особі відокремленого структурного підрозділу Закарпатської митниці (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород (з), вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ ВП 43985560)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» (65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20, офіс 219, код ЄДРПОУ 39161565)

про стягнення 18 843,04 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державна митна служба України в особі відокремленого структурного підрозділу Закарпатської митниці звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» про стягнення заборгованості у розмірі 18 843,04 грн., з яких: 10 495,61 грн. - орендна плата за січень-лютий 2024; 5 426,16 грн. - комунальні витрати за січень-лютий 2024; 20,26 грн. - земельний податок; 1 851,46 грн. - пеня; 1 049,55 грн. - штраф за несвоєчасну сплату орендної плати, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.02.2016 №20-16/05-08/1, від 19.02.2016 №21-16/05-08/2, від 16.03.2016 №41-16/05-08/3 щодо повної та своєчасної сплати орендної плати, а також неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 25.04.2016 №149 щодо повного та своєчасного відшкодування комунальних послуг та земельного податку.

В силу ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Предметом спору за даним позовом є стягнення заборгованості у розмірі 18 843,04 грн., яка виникла у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договорами оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.02.2016 №20-16/05-08/1, від 19.02.2016 №21-16/05-08/2, від 16.03.2016 №41-16/05-08/3 та за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 25.04.2016 №149.

Так, умови вищезазначених договорів оренди, невиконання зобов`язань за якими є підставою позову у даній справі, свідчать, що:

- орендоване нерухоме майно за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.02.2016 №20-16/05-08/1 знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 224;

- орендоване нерухоме майно за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 19.02.2016 №21-16/05-08/2 знаходиться за адресою: Ужгородський р-н, с/рада Соломонівська, МАПП «Тиса», буд.1;

- орендоване нерухоме майно за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 16.03.2016 №41-16/05-08/3 знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Астей, вул. Дружби народів, 109.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадках, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність норма статті 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Статтею 30 ГПК України встановлено правила виключної підсудності господарських справ.

Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.

Згідно з ч.3 ст.30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі №911/2390/18.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому обов`язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених в параграфі 3 глави 2 ГПК України.

У постанові від 26.09.2019 у справі №612/579/16-ц Верховний Суд зазначає, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

За таких обставин, враховуючи, що позов у даній справі поданий з підстав, зокрема, неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договорами оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.02.2016 №20-16/05-08/1, від 19.02.2016 №21-16/05-08/2, від 16.03.2016 №41-16/05-08/3, яке розташоване на території Закарпатської області, господарський суд дійшов висновку, що спір за даним позовом, який виник з приводу нерухомого майна, розташованого на території Закарпатської області, слід розглядати господарським судом за місцезнаходженням такого майна, а отже матеріали позовної заяви за вх.№4396/24 від 26.09.2024 підлягають передачі на розгляд Господарського суду Закарпатської області.

Керуючись п.1 ч. 1 ст.31, ст.234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1.Позовну заяву за вх.№4396/24 від 26.09.2024 у справі №916/4294/24 за позовом Державної митної служби України в особі відокремленого структурного підрозділу Закарпатської митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Макотрейдінг» про стягнення 18 843,04 грн. передати на розгляд до Господарського суду Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а)

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повної ухвали.

Суддя Г.Є. Смелянець