Рішення

від 23.09.2024 по справі 920/728/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.09.2024м. СумиСправа № 920/728/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи №920/728/24 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомАкціонерного товариства «Державний ощадний банк України (вул. Госпітальна, буд. 12-г, м. Київ, 01001; код за ЄДРПОУ 00032129)

в особі філії Сумське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України (вул. Британська, буд. 32, м.Суми, 40004; код за ЄДРПОУ ВП 09337356),

до відповідачів: 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 ),

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ),

про стягнення 75517,43 грн,

установив:

21.06.2024 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором №115 від 20.10.2020, що станом на 19.10.2023 становить 75517,43 грн (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімнадцять грн 43 коп.) та складається з: 51591,42 грн (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна грн 42 коп.) простроченої заборгованості за основним боргом (кредитом) і 23926,01 грн (двадцять три тисячі дев`ятсот двадцять шість грн 01 коп.) прострочених процентів за користування кредитом, та стягнути з відповідачів в рівних частках 3028,28 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору.

24.06.2024 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким перший відповідач - ОСОБА_3 з 02.10.2006 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з місцезнаходженням : АДРЕСА_1 . Разом з тим, 29.12.2022 проведено державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця за його рішенням. За електронним запитом суду 24.06.2024 сформована відповідь №657615 з Єдиного державного демографічного реєстру, за якою з 28.01.1997 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_3 за електронним запитом суду щодо другого відповідача ОСОБА_4 , сформована відповідь №657626 з Єдиного державного демографічного реєстру, за якою з 29.10.1997 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою від 25.06.2024 відкрито провадження у справі №920/728/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи; копія ухвали надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа копію зазначеної ухвали позивач отримав до електронного кабінету 25.06.2024. Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, копію даної ухвали відповідачі отримали 28.06.2024.

31.07.2024 представник першого відповідача подав відзив на позовну заяву (вх №4296), в якому посилаючись на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", позовні вимоги визнаються частково та представник першого відповідача просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 23926,01 грн прострочених процентів за користування кредитом, поновивши строк на подання відзиву на позов.

Суд, керуючись ст. 42, 46, 119 ГПК України, задовольняє клопотання представника відповідача, викладене у відзиві на позов щодо поновлення процесуального строку на подання відзиву, поновлює відповідачу строк на подання відзиву, приймає відзив до розгляду, долучає відзив до матеріалів справи.

12.08.2024 представник позивача подав відповідь на відзив (вх №4631/24), за якою представник позивача позов вважає обґрунтованим та просить позовні вимоги задовольнити. Суд приймає до розгляду відповідь на відзив, поновивши позивачу строк на її подання, та долучає до матеріалів справи відповідь на відзив.

Беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

20.10.2020 між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - банк, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі позичальник, перший відповідач) укладено кредитний договір №115 (далі кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит у розмірі визначеному в статті 3 цього договору та сплатити проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктами 3.1-3.2 кредитного договору передбачено, що банк надає позичальнику 100000,00 грн з остаточним терміном повернення не пізніше 19.10.2023.

Згідно з п. 3.4.1 кредитного договору сторонами було визначено фіксовану процентну ставка за користування кредитом у розмірі 27 % процентів річних.

Проценти нараховуються щомісячно методом факт/факт на основну суму боргу та за строк фактичного користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту включно до повного погашення основної суми боргу за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку не включається (п. 3.4.5 кредитного договору).

Відповідно до п. 3.7 кредитного договору цільове призначення кредиту фінансування витрат капітального характеру.

Кредит надається в порядку та на умовах, передбачених цим договором, з рахунку для обліку основної суми боргу в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника (3.8. кредитного договору).

Згідно з п. 3.10 кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту та проводить сплату процентів за користування ним відповідно до графіку платежів, який є Додатком 2 до цього договору, та у випадках визначених договором, підлягає корегуванню банком.

Пунктом 3.15 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах визначених цим договором.

Згідно п. 4.3.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови цього договору та взяті на себе за цим договором зобов`язання, а також зобов`язання за іншими договорами, укладеними з банком.

Відповідно до п. 8.6 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за бажанням) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

20.10.2020 з метою належного виконання ФОП ОСОБА_1 умов кредитного договору в забезпечення повернення кредиту між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі кредитор або банк, позивач) та ОСОБА_2 (далі поручитель, другий відповідач) укладено договір поруки №115 (далі договір поруки).

Відповідно до п. 2.1 договору поруки, поручитель безумовно безвідклично та безоплатно зобов`язалися перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання, у тому числі тих, що виникнуть в майбутньому відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку, визначеному кредитним договором, у тому ж числі, але не виключно у разі:

- повного чи часткового невиконання боржником зобов`язання, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом та/або повернення частини кредиту, в тому числі згідно графіком погашення кредиту (за його наявності), щодо повернення кредиту при закінченні строку користування ним, в тому числі у випадку дострокового повного/часткового погашення зобов`язання за вимогою кредитора, та/або щодо сплати комісійної винагороди в строки визначені Кредитним договором (п. 2.2.1 договору поруки).

Згідно з п. 3.2.2 договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до боржника і поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним зобов`язанням, а поручитель та боржник з моменту порушення боржником зобов`язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 3.2.4 договору поруки з метою реалізації відповідно до умов цього договору права вимоги до поручителя кредитор має право але не зобов`язаний пред`явити (направити) поручителю Вимогу. Ненаправлення кредитором Вимоги не позбавляє кредитора права вимагати у поручителя виконання зобов`язання відповідно до умов цього договору та законодавства.

27.10.2020 ФОП ОСОБА_1 отримав в AT «Ощадбанк» кредит у сумі 100000,00 грн на умовах кредитного договору шляхом зарахування кредиту на поточний рахунок НОМЕР_4 .

Як зазначає позивач у позові та підтверджується матеріалами справи, позичальник порушив умови кредитного договору в частині своєчасної сплати по кредиту та процентів відповідно до встановленого графіку. Банком на адресу позичальника та поручителя були направлені пропозиції щодо добровільного врегулювання заборгованості: №116.20-05/800 від 01.11.2022 (позичальнику), №116.20-05/799 від 01.11.2022 (поручителю),та 55/5.2-02/51534/2024 від 26.04.2024 (позичальнику), 55/5.2-02/51535/2024 від 26.04.2024 (поручителю), указані пропозиції залишились без належного реагування, заборгованість не сплачувалась.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому зауважив, що станом на 19.10.2023 борг за кредитним договором становить 75517,43 грн, у тому числі: 51591,42 грн заборгованість за кредитом, 23 926,01 грн заборгованість за процентами за користування кредитом. Дану заборгованість позивач просить солідарно стягнути з відповідачів.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 цього Кодексу).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору, відповідно до статті 638 ЦК України, є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Кредитні відносини, відповідно до статті 345 ГК України, здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до приписів статтей 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Частина 1 статті 543 ЦК України визначає, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як вбачається з умов кредитного договору, а саме: п. 3.2 кредитного договору та Додатку №2 до кредитного договору, сторонами був визначений графік погашення основної суми боргу, відповідно до якого, встановлені дати погашення кредиту та розмір основної суми боргу до погашення. Тобто, відповідач повинен був повернути наданий йому позивачем кредит у повному обсязі (100000,00 грн) у строк до 19.10.2023 включно.

Пунктом 3.4.1 кредитного договору сторонами визначено фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 27% річних.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та відповідачем не заперечується часткове повернення позичальником кредиту в розмірі 48408,58 грн, розмір неповернутих кредиту становить 51591,42 грн та процентів за користування кредитом складає 23926,01 грн.

Зазначена заборгованість, кінцевий строк повернення якої настав 19.10.2023, станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі не була погашена, доказів повернення кредиту в повному обсязі сторонами також не надано.

Факт повного виконання банком своїх зобов`язань та факт невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості та виписками з рахунків обліку заборгованості, що додані до позовної заяви.

Таким чином, взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту у строки, передбачені кредитним договором та договором поруки, ні перший, ні другий відповідач не виконали, а отже наявна солідарна заборгованість позичальника та поручителя з повернення 51591,42 грн тіла кредиту та 23926,01 грн процентів за користування кредитом.

Щодо посилань першого відповідача у відзиві на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", суд зазначає наступне.

Відповідно до доданих до відзиву на позовну заяву документів перший відповідача ОСОБА_3 , 16.04.2022 підписав контракт добровольця територіальної оборони у добровольчому формуванні №1 Білопільської міської територіальної громади.

Довідкою голови Білопільської міської ради від 27.06.2024 №2019/03-22 підтверджено, що ОСОБА_3 є членом Добровільного формування територіальної громади «ВИР» з моменту його створення в 2022 році і по теперішній час, та постійно залучений до виконання завдань із захисту суверенітету України безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом згідно із бойовим розпорядженням.

Довідкою заступника командира військової частини НОМЕР_5 від 27.06.2024 №15/09-24 визначено, що що Добровольче формування Білопільської територіальної громади « ВИР» (ДФТГ «ВИР») дійсно перебуває в оперативному підпорядкуванні військової частини НОМЕР_5 та постійно задіяне у виконанні бойових завдань вздовж лінії зіткнення, на підставі бойових розпоряджень.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Станом на 16.04.2022 (час укладення позичальником контракту добровольця територіальної оборони) діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України від 01.04.2022 №2171-IX.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Згідно з п. 15 ч.3 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про основи національного спротиву" до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони. Громадяни України зараховуються до складу добровольчих формувань територіальних громад за місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану громадяни України можуть зараховуватися до складу добровольчих нормувань територіальних громад також безпосередньо в районах ведення воєнних бойових дій. На громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів Збройних Сил України.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону України "Про основи національного спротиву", облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Пункт 15 чт.3 статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про основи національного спротиву" на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд зауважує, що редакція п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку перший відповідач посилається у своєму відзиві на позов, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки набула чинності 18.05.2024 (Закон №3633-ІХ). Суд застосовує до спірних правовідносин п. 15 ч.3 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України від 1 квітня 2022 року № 2171-IX, відповідно до якого військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Оскільки матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення першого відповідача від нарахування процентів за користування кредитом в розумінні пункту 15 частини 3 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», суд не приймає до уваги заперечення першого відповідача.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується порушення першим відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором, враховуючи укладений між позивачем та другим відповідачем договір поруки, яким передбачена солідарна відповідальність відповідачів перед позивачем, суд, дослідивши матеріали справи, задовольняє позов в повному обсязі та у зв`язку із неналежним виконанням першим відповідачем кредитного договору та враховуючи укладений між позивачем та другим відповідачем договір поруки стягує з відповідачів у солідарному порядку 51591,42 грн заборгованість за кредитом та 23926,01 грн прострочених процентів за користування кредитом.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до солідарного стягнення з відповідачів такі судові витрати як судовий збір в сумі 3028,00 грн, сплачений при зверненні з позовом за платіжною інструкцією №1883 від 11.06.2024.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1)у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до ст. 129 ГПК України позивачу солідарно за рахунок відповідачів відшкодовується 3028,00 грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України (вул. Госпітальна, буд. 12-г, м. Київ, 01001; код за ЄДРПОУ 00032129) 51591,42 грн (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто одна грн 42 коп.) простроченої заборгованості за основним боргом (кредитом) і 23926,01 грн (двадцять три тисячі дев`ятсот двадцять шість грн 01 коп.) прострочених процентів за користування кредитом, а також 3028,28 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2024.

СуддяВ.Л. Котельницька