Постанова

від 01.10.2024 по справі 916/3575/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3575/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Нафтогаз України", позивач) - Будник К.А. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Калоре" (далі - ТОВ "Калоре", відповідач, скаржник) - Колесніков І.Л. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор ГТС) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Калоре"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 (головуюча - суддя Рога Н.В.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 (головуюча - суддя Принцевська Н.М., судді: Колоколов С.І., Савицький Я.Ф.)

у справі за позовом АТ "Нафтогаз України"

до ТОВ "Калоре",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Оператор ГТС

про стягнення.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення вартості безпідставно набутого майна.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. АТ "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до відповідача (з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову) про стягнення вартість безпідставно набутого майна у розмірі 3 219 744,49 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі - Положення №867), а саме: не виконав умови щодо розрахунків за договором постачання природного газу №20/21-3137-ТЕ-23, договори щодо реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ згідно з типовим договором не укладалися; не подав позивачу графіки погашення заборгованості, у зв`язку із чим у позивача не було правових підстав для постачання природного газу зазначеному споживачу у березні та у квітні 2021 року, а у відповідача виник обов`язок щодо самостійного припинення використання природного газу у зазначений період.

1.3. Згідно з відомостями з інформаційної платформи у березні - квітні 2021 року відповідач спожив природний газ загальним обсягом 97333,00 куб м. Позивач зазначив, що не надавав обсягів природного газу для відбору відповідачу, але газ був відібраний, що мало наслідком виникнення негативного небалансу у позивача в розмірі різниці між поданими позивачем в газотранспортну систему і відібраними відповідачем обсягами природного газу, що підтверджується алокацією Оператора ГТС та призвело до виникнення у позивача обов`язку здійснити оплату за такий небаланс на підставі договору на транспортування природного газу №1907000468 від 23.12.2019, укладеного АТ "Нафтогаз України" та Оператором ГТС.

1.4. Позивач зазначив, що відповідно до положень частин першої, другої статті 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути з натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. За розрахунком позивача вартість безпідставно набутого ТОВ "Калоре" природного газу становить 3 219 744 грн. 49 коп.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 18.01.2024, яке Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 15.07.2024 залишив без змін, позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача вартість безпідставно набутого майна у розмірі 3 129 744,49 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 48 296,17 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ТОВ "Калоре" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 у справі № 916/3575/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що апеляційним господарським судом не було враховано висновку Верховного Суду щодо застосування норми права статей 1212, 1213 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.12.2021 у справі № 916/1577/19 (скаржником помилково зазначено № 916/1577/21), від 23.07.2024 у справі № 924/738/23.

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що предметом касаційного перегляду до теперішнього часу не були справи у подібних правовідносинах щодо питання застосування у своєму взаємозв`язку норм права, а саме: пунктів 3, 6 частини першої статті 3, статей 13, 1212 ЦК України; пункту 10 статті 1, статті 11 Закону України "Про ринок природного газу"; пунктів 13, 14, абзацу 12 пункту 19 Правил постачання природного газу (затв. Постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, в чинній станом на березень-квітень 2021 редакції); пунктів 3, 11 Положення № 867; статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; статті 25 Закону України "Про теплопостачання"; статей 16, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; пункту 31 Правил користування тепловою енергією (затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007).

4.3. Із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд не дослідів зібрані у справі докази.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. АТ "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. АТ "Нафтогаз України" (Постачальник) та ТОВ "Калоре" (Споживач), керуючись Положенням №867, 05.10.2020 уклали Договір постачання природного газу №20/21-3137-ТЕ-23 (далі - Договір), за умовами якого:

- Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (пункт 1.1.);

- природний газ передається, у тому числі у березні 2021 року в обсязі 50 тис.куб.м та у квітні в обсязі 20 тис. куб.м (пункт 2.1.);

- підписанням цього Договору Споживач дає згоду Постачальнику для включення його до Реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС) відповідно до Кодексу ГТС, за умови дотримання Споживачем пункту 3.2 цього Договору (пункт 2.3.);

- постачання газу здійснюється Постачальником виключно за умови одночасного виконання таких умов: виконання Споживачем вимог пункту 11 Положення №867; включення Споживача Постачальником до Реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС. Включення Споживача до Реєстру споживачів Постачальника здійснюється виключно за умови дотримання Споживачем вимог пункту 11 Положення (пункт 3.2);

- якщо Споживач порушив умови пункту 11 Положення Постачальник протягом періоду порушення вимог пункту 11 Положення не здійснює постачання газу за цим Договором та не передає Споживачу замовлений згідно з пунктом 2.1 цього Договору обсяг природного газу (пункт 3.3.);

- при настанні обставин, визначених пунктом 3.3 цього Договору, Постачальник направляє Споживачу повідомлення (з позначкою про вручення; про необхідність самостійно обмежити чи припинити газоспоживання з дати, зазначеної у повідомленні. Копія цього повідомлення надсилається Споживачу на електронну адресу, зазначену у розділі 12 цього Договору, а також оператору ГРМ, зазначеному у пункті 2.6 цього Договору (пункт 3.4.);

6.2. Сторонами неодноразово вносилися зміну до Договору щодо ціни за 1000 куб.м природного газу (пункт 4.2 Договору).

6.3. Станом на 23.02.2021 заборгованість ТОВ "Калоре" з оплати за спожитий за Договором №20/21-3137-ТЕ-23 природний газ становила 1 734 878,10 грн.

6.4. Договір про реструктуризацію цього боргу станом на 01.03.2021 відсутній.

6.5. Позивач звертався до ТОВ "Калоре" з повідомленнями про припинення (обмеження) газопостачання від 26.02.2021 за №23/3-240-21 та від 26.03.2021 за №23/3-414-21, у яких вимагав самостійно припинити газоспоживання.

6.6. З 01.03.2021 позивач перестав бути для ТОВ "Калоре" постачальником природного газу на підставі Договору №20/21-3137-ТЕ-23, адже, ТОВ "Калоре" було виключено з Реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

6.7. У березні, квітні 2021 року Оператор ГТС, керуючись положеннями пункту 3 глави 5 розділу ІУ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, самостійно зареєстрував постачальника АТ "Нафтогаз України" за споживачем ТОВ "Калоре" на інформаційній платформі і, відповідно до пункту 2 глави 5 розділу ІУ Кодексу ГТС, з моменту реєстрації споживача за постачальником на інформаційній платформі постачальник став відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

6.8. Згідно з відомостями з інформаційної платформи у березні - квітні 2021 року ТОВ «Калоре» спожило природний газ загальним обсягом 97333,00 куб м.

6.9. Позивач зауважив, що не надавав обсягів природного газу для відбору ТОВ "Калоре", але газ був відібраний, що мало наслідком виникнення негативного небалансу АТ "Нафтогаз України" у розмірі різниці між поданими АТ "Нафтогаз України" в газотранспортну систему і відібраними ТОВ "Калоре" обсягами природного газу, що підтверджується алокацією Оператора ГТС та призвело до виникнення у АТ "Нафтогаз України" обов`язку здійснити оплату за такий небаланс на підставі договору на транспортування природного газу №1907000468 від 23.12.2019, укладеного АТ "Нафтогаз України" та Оператором ГТС.

6.10. Оператором ГТС 31.03.2021 складено односторонній акт №03-2021-1907000468 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць березень 2021 року, відповідно до якого Оператором ГТС на підставі Договору №1907000468 від 23.12.2019 здійснено врегулювання щодобових небалансів АТ "Нафтогаз України" обсягом 49144179,14 куб м на загальну суму 457 324 576,13 грн ( з них 76 381 куб м відібраних ТОВ "Калоре" у березні 2021 року). АТ "Нафтогаз України" 20.04.2021 здійснило оплату Оператору ГТС 457 324 576,13 грн за врегулювання щодобових небалансів га газовий місяць березень 2021 року згідно з Актом №03-2021.

6.11. Оператором ГТС 30.04.2021 складено односторонній акт №04-2021-1907000468 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць квітень 2021 року, відповідно до якого Оператором ГТС на підставі Договору №1907000468 від 23.12.2019 здійснено врегулювання щодобових небалансів АТ "Нафтогаз України" обсягом 25 985 870,14 куб м на загальну суму 31 713 871,17 грн (з них 20 952 куб м відібраних ТОВ "Калоре" у квітні 2021 року). 20.04.2021 АТ "Нафтогаз України" здійснило оплату Оператору ГТС 457 324 576,13 грн за врегулювання щодобових небалансів га газовий місяць березень 2021 року згідно з Актом №03-2021.

6.12. На думку позивача, викладене свідчить про те, що у березні-квітні 2021 року ТОВ "Калоре" природний газ був відібраний саме з ресурсу АТ "Нафтогаз України", не на підставі договору та без згоди АТ "Нафтогаз України".

6.13. АТ "Нафтогаз України" (Кредитор) та ТОВ "Калоре" (Боржник) 26.08.2022 укладений договір №282/1/1730-РЗ про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, відповідно до умов якого сума заборгованості, що підлягає реструктуризації (пунтк 1 договору) становить 2 313 407,95 грн, що підтверджено актом звіряння взаєморозрахунків, який є невід`ємною частиною договору, та згідно з яким станом на 30.06.2022 заборгованість ТОВ «Калоре» перед АТ "Нафтогаз України" становить 2 313 407,95 грн. При цьому, позивач зауважив, що вказана заборгованість не є предметом спору у даній справи. Предметом спору є стягнення з відповідача вартості природного газу у обсязі 97 333,00 куб.м, спожитого ТОВ «Калоре» у березні, квітні 2021 року поза межами договірних відносин.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/3575/23 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т. М., суддів Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3575/23 за касаційною скаргою Товариства у на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, а також постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду вказаного рішення.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.4. Скаржник означив підставами касаційного оскарження пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

8.5. Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.7. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.8. Отже, за підставою касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.9. Таким чином, як за пунктом 1 так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України важливими питаннями є подібність правовідносин. Так, для пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - це наявність правового висновку про застосування норми права, який не був застосований судами, а для пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутність такого висновку.

8.10. Тому Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.11. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.12. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.13. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.14. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.15. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.16. Верховний Суд зауважує, що за підставою касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України і в разі відсутності висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

8.17. Як зазначає скаржник у касаційній скарзі, предметом касаційного перегляду до теперішнього часу не були справи у подібних правовідносинах щодо питання застосування у своєму взаємозв`язку норм права, а саме: пунктів 3, 6 частини першої статті 3, статей 13, 1212 ЦК України; пункту 10 статті 1, статті 11 Закону України "Про ринок природного газу"; пунктів 13, 14, абзацу 12 пункту 19 Правил постачання природного газу (в чинній станом на березень - квітень 2021 року редакції); пунктів 3, 11 Положення № 867; статті 5 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; статті 25 Закону України "Про теплопостачання"; статей 16, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; пункту 31 Правил користування тепловою енергією.

8.18. В контексті доводів касаційної скарги, які наведені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.

8.19. Як установлено судами попередніх інстанцій, спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна - природного газу на підставі статей 1212, 1213 ЦК України за період березень - квітень 2021 року.

8.20. Верховний Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

8.21. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

8.22. Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

8.23. Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (схожі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).,

8.24. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

8.25. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

8.26. Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

8.27. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

8.28. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

8.29. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

8.30. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

8.31. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

8.32. Верховний Суд зауважує, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

8.33. Верховний Суд виходить з правової позиції, викладеної у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, а саме: « 40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства».

8.34. Вказаний висновок щодо зміни ролі суду і суд у позовному провадженні є арбітром який надає оцінку доказам і доводам, які надані сторонами з огляду на завдання та основні засади господарського судочинства та приписи ГПК України щодо змін є релевантними до даної справи.

8.35. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

8.36. Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

8.37. Верховний Суд висновує, що відповідність процесуальної дії щодо оцінки доказів у справі має здійснюватись на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі доказів, у порядку передбаченому статтею 86 ГПК України, з огляду на те, що встановлення фактичних обставин у конкретній справі залежить від всіх юридично значущих фактів і обставин, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується виходячи з предмету спору та підстав і заперечень сторін.

8.38. Враховуючи, що позивачем заявлені вимоги про стягнення вартості безпідставно набутого майна відповідно до норм частини другої статті 1213 ЦК України, до предмету доказування у цій справі входять: 1) набуття відповідачем майна або його збереження за рахунок іншої особи (позивача); 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали; 3) неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, зокрема, внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо; 4) вартість (ринкова) майна, що визначена на момент розгляду судом справи.

8.39. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, водночас відповідач має право спростувати такі обставини.

8.40. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, задовольнивши позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для постачання природного газу ТОВ «Калоре» у березні та у квітні 2021 року, а у ТОВ «Калоре» виник обов`язок щодо самостійного припинення використання природного газу у зазначений період. Суд першої інстанції вказав, що зазначена позивачем заборгованість включає в себе лише заборгованість за Договором №20/21-3137-ТЕ-23 і до її складу не входить заборгованість з оплати за природний газ, отриманий у період коли ТОВ «Калоре» не було включено до Реєстру споживачів Постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС. Так, у березні, квітні 2021 року оператор ГТС, керуючись положеннями пункту 3 Глави 5 Розділу ІV Кодексу газотранспортної системи, самостійно зареєстрував постачальника АТ «Нафтогаз України» за споживачем ТОВ «Калоре» на інформаційній платформі і, відповідно до пункту 2 глави 5 розділу ІУ Кодексу ГТС, з моменту реєстрації споживача за постачальником на інформаційній платформі постачальник став відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

8.40.1. Судом зазначено, що згідно з відомостей з інформаційної платформи у березні - квітні 2021 року ТОВ «Калоре» спожило природний газ загальним обсягом 97333,00 куб.м. При цьому, позивач не надавав обсягів природного газу для відбору ТОВ «Калоре», але газ був відібраний, що мало наслідком виникнення негативного небалансу АТ «Нафтогаз України» у розмірі різниці між поданими АТ «Нафтогаз України» в газотранспортну систему і відібраними ТОВ «Калоре» обсягами природного газу, що підтверджується алокацією Оператора ГТС та призвело до виникнення у АТ «Нафтогаз України» обов`язку здійснити оплату за такий небаланс на підставі Договору на транспортування природного газу №1907000468 від 23.12.2019 укладеного АТ «Нафтогаз України» та Оператором ГТС.

8.40.2. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що враховуючи, що у спірний період відповідач безпідставно набув природний раз з ресурсу АТ "Нафтогаз України" та спожив його в момент отримання, то такий природний газ не може бути повернений АТ "Нафтогаз України" в натурі, а відповідач має відшкодувати його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

8.41. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.42. Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

8.43. Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

8.44. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

8.45. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.46. Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

8.47. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

8.48. Водночас за положеннями частини другої статті 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

8.49. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

8.50. Таким чином законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

8.51. Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.51.1. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обставин справи.

8.51.2. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

8.52. Згідно із частиною першою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

8.53. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.54. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник здійснює загальне цитування, зокрема, норм ЦК України, Законів України "Про ринок природного газу", "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги"; Правил користування тепловою енергією, Правил постачання природного газу; Положення № 867; проте не наводить жодні конкретні норми права, які, на його думку, неправильно застосовані чи порушені судами та щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у контексті наведених правовідносин, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи), змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній.

8.55. За результатами касаційного перегляду справи Суд вважає частково неприйнятними доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення під час визначення «правової природи» відібраного газу за березень, квітень 2021 року.

8.56. Втім, доводи касаційної скарги щодо недотримання судами попередніх інстанцій положень статті 1213 ЦК України знайшли своє підтвердження.

8.57. У справі № 916/1577/19 (постанова Верховного Суду від 08.12.2021) предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості. Для обґрунтування підстав позову позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно відібрано з газотранспортної системи в червні 2016 року природний газ в більшому обсязі, ніж було погоджено поданою відповідачем номінацією, про що позивачу стало відомо в межах здійснення процедури алокації.

8.57.1. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 916/1577/19 з посиланням на вимоги статті 1213 ЦК України вказав, що господарські суди не звернули уваги на ту обставину, що розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка далі може бути переглянута на момент прийняття судом рішення.

8.57.2. Після нового розгляду справи, Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №916/1577/19, з урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставинам справи вказав, що відсутні підстави для застосування до зазначених правовідносин статті 1212 ЦК України, на яку посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, позаяк за своїм змістом правовідносини, які виникли між сторонами, є не кондикційними, а деліктними, оскільки позивач був обізнаний про факт щодо дій відповідача з відбору у червні 2016 року газу понад узгоджені номінації та продовження дії договору №1412000312 від 24.12.2014 на 2016 рік, який у спірному періоді виконувався сторонами.

8.57.3. У питанні кваліфікації правовідносин сторін саме як деліктних, Верховний Суд виходив з того, що відповідач не виконав обов`язок, передбачений умовами договору від 24.12.2014 №1412000312, що зумовило необхідність вчинення позивачем дій з метою балансування газотранспортної системи, в результаті чого позивач зазнав збитків. У цьому зв`язку Верховний Суд з посиланням на статті 22, 611 ЦК України та статті 224, 225 Господарського кодексу України погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що у даному конкретному випадку, з огляду на встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини, йдеться саме про відшкодування понесених позивачем витрат на придбання у ПАТ "НАК "Нафтогаз України" спірного обсягу природного газу задля проведення балансування системи у зв`язку з відбором відповідачем у червні 2016 року природного газу понад узгоджені номінації, тобто про стягнення реальних збитків, у зв`язку з чим ринкові ціни на дату подання заяви про збільшення розміру позовних вимог (тобто 25.01.2022) не підлягають застосуванню, оскільки до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, відносяться додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною, застосування вартості газу станом на момент розгляду справи, а не на момент понесення збитків - червень 2016 року, є неправомірним.

8.58. З приводу доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.07.2023 у справі № 924/738/23, Верховний Суд зазначає таке.

8.59. Предметом позову у справі № 924/738/23 (постанова Верховного Суду від 23.07.2024) було стягнення вартості безпідставно набутого майна - природного газу.

8.59.1. Для обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що у зв`язку з невиконанням Підприємством умов пункту 11 Положення № 867, як це визначено договорами постачання природного газу, укладеними 21.10.2020 позивачем та відповідачем, у березні та квітні 2021 року отримання відповідачем природного газу на підставі договорів ПСО не здійснювалося, тому у цей період природний газ набутий відповідачем без достатньої правової підстави.

8.59.2. Суд першої інстанції рішенням від 05.12.2023 задовольнив позовні вимоги у повному обсязі з огляду на те, що у березні та квітні 2021 року природний газ був відібраний Підприємством саме з ресурсу Товариства, однак без згоди останнього та не на підставі договорів ПСО (покладання спеціальних обов`язків). Оскільки природний газ не може бути повернений в натурі, суд дійшов висновку, що відшкодовування вартості безпідставно набутого майна - природного газу на підставі частини другої статті 1213 ЦК України є правомірним.

8.59.3. Суд апеляційної інстанцій прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції змінив у частині стягнутої вартості безпідставно набутого майна, виклавши резолютивну частину рішення у редакції постанови суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що відповідач не виконав жодної із умов, установлених пунктом 11 Положення № 867, що свідчить про відсутність правових підстав для постачання природного газу за укладеними договорами ПСО. У зв`язку із невиконанням відповідачем умов пункту 11 Положення № 867, споживання природного газу на підставі укладених договорів ПСО у березні та квітні 2021 року не повинно було здійснюватися. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визначення вартості безпідставно набутого природного газу виходячи із середнього рівня цін на природний газ за листопад - грудень 2022 року та задоволення позову в повному обсязі, однак враховуючи приписи частини другої статті 1213 ЦК України, а також приймаючи до уваги, що вартість природного газу з часом змінюється, суд апеляційної інстанції визнав за можливе застосувати актуальні ціни на природний газ на момент вирішення спору по суті та прийняття рішення у цій справі, а саме ціни станом на 05.12.2023.

8.59.4. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 23.07.2024, зазначив, що враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що у відповідача були правові підстави на відбір газу у спірний період, суди дійшли заснованого на законі висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відбору газу з газотранспортної системи, а отже відповідач безпідставно здійснив відбір природного газу, що належав АТ «Нафтогаз України» в загальному обсязі 1 090 745,73 куб м у березні-квітні 2021 року. Оскільки природний газ не може бути повернений в натурі, правомірним є відшкодовування вартості безпідставно набутого майна - природного газу на підставі частини другої статті 1213 ЦК України. При цьому, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка далі може бути переглянута на момент прийняття судом рішення. Апеляційним господарським судом вірно застосовано ціну на природний газ станом на 05.12.2023.

8.60. Отже, справа № 924/738/23 є подібною за предметом спору (стягнення вартості безпідставно набутого майна - природного газу), за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (статті 1212, 1213 ЦК України), у тому числі і обставинами та умовами застосування правових норм (набуття відповідачем природного газу без достатньої правової підстави).

8.61. Водночас, Верховний Суд зауважує, що зазначена постанова прийнята Верховним Судом після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, але колегія суддів не вбачає у цій справі підстав, за доводами касаційної скарги, відступити від зазначених у цій постанові висновків.

8.62. Верховний Суд зауважує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

8.63. Так, предметом касаційного перегляду у цій справі є також питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час розгляду позовних вимог про стягнення грошових коштів на підставі частини другої статті 1213 ЦК України.

8.64. Верховний Суд виходить з того, що у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (частина друга статті 1213 ЦК України).

8.65. В оскаржуваних судових рішеннях суди зазначили, що відповідач безпідставно здійснив відбір природного газу у період березень-квітень 2021 року в обсязі 97 333,00 куб.м. За розрахунком позивача, вартість безпідставно отриманого ТОВ «Калоре» у період березень - квітень 2021 року природного газу становить 3 219 744 грн 49 коп., виходячи з ціни 27,5664 грн за тис.куб.м без ПДВ х 97 333,00 куб.м обсяг газу = 2 683 120 грн 41 коп. без ПДВ + 20% ПДВ 536 624 грн 08 коп.

8.66. Суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку найбільш вірогідною є ціна природного газу, наведена позивачем у справі, адже як вже зазначалося судом вище, вартість безпідставно отриманого майна визначається судом саме на момент розгляду справи.

8.67. В той же час, з матеріалів справи убачається, що АТ "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до відповідача в серпні 2023 року.

8.68. У позовній заяві АТ "Нафтогаз України" наводить розрахунок рівню ціни на природний газ станом на грудень 2022 року та зазначає, що середній рівень цін на природній газ відповідно до публікацій інформаційних видань з 01.11.2022 по 29.11.2022 та за результатами торгів природним газом становить 27 566,40 грн за тис.куб.м. без ПДВ. Саме на підставі цього показника позивач здійснив розрахунок вартості природного газу.

8.69. Втім, відповідач, за його посиланнями і доводами, викладеними у письмових поясненнях від 19.12.2023, заперечував щодо вартості ціни на природний газ, що судами не враховано під час ухвалення оскаржуваних судових рішеннях, як і не враховані, наприклад, письмові пояснення АТ "Нафтогаз України" від 07.12.2023 щодо визначення ціни на природний газ, що визначена самим позивачем на момент вирішення спору по суті.

8.70. Отже, судами попередніх інстанцій допущено порушення в цій частині норми права, а саме частини другої статті 1213 ЦК України щодо визначення розміру ринкової вартості майна на момент подання позову, яка далі може бути переглянута на момент прийняття судом рішення, і яка підлягає до стягнення з відповідача.

8.71. Таким чином, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення статей 80, 86, 236, 237 ГПК України щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин справи, з урахуванням принципу «jura novit curia» («суд знає закони»).

8.72. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.73. За таких обставин, доводи касаційної скарги свідчать про обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 (пункт 1 частини третьої статті 310) ГПК України.

8.74. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.75. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме частини другої статті 1213 ЦК України, та порушення норм процесуального права, а саме статей 80, 86, 236, 237 ГПК України, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині визначення розміру відшкодування вартості майна та передачі справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.76. Верховний Суд вважає частково неприйнятними доводи АТ "Нафтогаз України", викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, викладені у цій постанові.

8.77. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Спочатку суд першої інстанції, а потім суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.

9.3. Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.5. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

9.6. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати в частині визначення розміру відшкодування вартості майна, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.

9.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, зокрема у пункті 8.75.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру відшкодування вартості майна та передає справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Калоре" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 у справі № 916/3575/23 в частині визначення розміру відшкодування вартості майна скасувати.

3. Справу № 916/3575/23 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос