Постанова

від 01.10.2024 по справі 243/1582/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8502/24 Справа № 243/1582/24 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 243/1582/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКВІТАНС»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача Товаристваз обмеженоювідповідальністю "ЕКВІТАНС" на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецькоїобласті від 25 червня 2024 року, яке ухвалено судом у складі судді Дюміної Н.О. та повне судове рішення складено 25 червня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКВІТАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію нерухомого майна та знесення незаконно збудованих споруд.

Позовна заява мотивована тим, що 12.11.2013 року між ОСОБА_3 та відповідачами - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики. В забезпечення виконання зобов`язань по договору позики від 12.11.2013 року були укладені два Іпотечні договори від 12 листопада 2013 року, у відповідності до яких в забезпечення виконання зобов`язання відповідачами було передано в іпотеку: земельна ділянка площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821 та земельна ділянка, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, що належала їм на праві власності. Відповідно до умов Іпотечних договорів, ОСОБА_3 набувала право звернення стягнення та реалізації земельних ділянок, окрім інших випадків, у момент настання терміну виконання зобов`язань за договором позики, а також у випадку порушення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обов`язків, встановлених Іпотечними договорами від 12 листопада 2013 року. При цьому визначено, що ОСОБА_3 , для задоволення своїх вимог Іпотекодержателя, має право зареєструвати на себе у власність зазначені земельні ділянки, або продати їх третім особам.

В зв`язку з невиконанням Договору позики і не повернення боргу в передбачений договором термін, Іпотекодержателем - ОСОБА_3 25 грудня 2015 року було відчужено земельну ділянку 1, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821 та земельну ділянку 2, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043 позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКВІТАНС».

Під час огляду ділянок, що належать позивачу, виявлено збудовані споруди, а саме: огорожа по всьому периметру земельних ділянок та будинок з іншими спорудами.

На запит представника позивача, Управлінням містобудування та архітектури Слов`янської міської ради надана відповідь, відповідно якої 11 березня 2014 року було видано ОСОБА_1 і ОСОБА_2 будівельний паспорт № НОМЕР_1 для будівництва дачного будинку та басейну за адресою: АДРЕСА_1 , к.н. 1414170500:01:001:1043 та АДРЕСА_1 б к.н. 1414170500:01:001:0821.

Приписами Іпотечних договорів визначено, що земельні ділянки вільні від забудови, ніякого будівництва, в тому числі самовільного, не ведеться. У разі забудови земельних ділянок Іпотекодавці зобов`язуються надати в іпотеку також нерухоме майно, яке буде знаходитись на цих земельних ділянках, на протязі п`яти робочих днів з моменту отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Жодних договорів, які б надавали відповідачам право користування вищезазначеними земельними ділянками для будівництва будинку та інших споруд немає, жодних згод на реєстрацію будинку не надавались.

Зауважує, що позивач неодноразово (як усно, так і письмово) звертався до відповідачів з вимогою звільнити належні позивачу земельні ділянки шляхом знесення будинку та інших споруд, надати позивачу доступ до земельних ділянок,проте, відповідачі відмовляються здійснювати демонтаж будинку та інших споруд і продовжують протиправно утримувати у своєму володінні земельні ділянки, чим обмежують доступ позивачу до належного йому на праві власності майна та порушують його права в користуванні та розпорядженні ним.

Посилаючись на наведені обставини, просив суд ухвалити рішення, яким скасувати рішення державного реєстратора №17907599 від 11.12.2014 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 5254881441 на об`єкт нерухомого майна: дачний будинок та його складові частини: лазня, басейн, огорожа та замощення за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 8032624 та зобов`язати відповідачів солідарно знести самостійно або силами та за рахунок ТОВ «ЕВКІТАНС» самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, що розташований на належних позивачу земельних ділянках з кадастровими номерами: 1414170500:01:001:1043 та 1414170500:01:001:0821.

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецькоїобласті від 25 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції одночасно дійшов двох протилежних висновків: 1) знесення самочинного будівництва на неналежних Відповідачам земельних ділянках має відбуватися виключно за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування і лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення. При цьому, знесення самочинного будівництва на неналежних відповідачам земельних ділянках не є самостійною підставою для задоволення вимог позивача, оскільки цьому крайньому заходу має передувати виконання пункту 1 ч.7 ст. 376 ЦК України; 2) рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено за заявою власника земельної ділянки на підставі ст. 391 ЦК України в разі доведеності ним факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб, але цьому має передувати виконання пункту 1 ч.7 ст. 376 ЦК України.

Наполягає на тому, що належним способом захисту прав позивача є припинення права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок та інші споруди за відповідачами шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна - будинку та інших споруд для відновлення первісного стану земельної ділянки самостійно відповідачами або силами та рахунок позивача. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власності землі.

Позивач в своєї позовній заяві просив суд першої інстанції, в першу чергу, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за відповідачами, а потім прийняти рішення про знесення всіх незаконно збудованих споруд для відновлення первісного стану земельних ділянок, що належать на праві власності позивачу. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це має за мету відновити становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.

Також, просить врахувати й ту обставину, що навесні 2014 року, після незаконної анексії Криму, росія розпочала гібридну війну на Донбасі, російські бойовики та спецпризначенці захопили низку міст Донецької та Луганської областей, серед яких були й м. Слов`янськ. В подальшому по цей час включно м.Слов`янськ ще неодноразово перебував під окупацією. Все це також впливало на певні строки та процедури оформлення та реєстрації позивачем документів, блокуванням реєстрів, не можливістю оформити запити.

Наполягає на тому, що позивач, на дату оформлення земельних ділянок, не знав про наявність жодних забудов на них, а суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним фактам.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представник позивача ТОВ «ЕКВІТАНС» надав заяву про відкладення розгляду справи, у зв?язку з перебуванням директора ТОВ «ЕКВІТАНС» Брагіна Р.А. на лікарняному та виїздом уповноваженого представника ТОВ «ЕКВІТАНС» Лунькової В.І. за кордон для відвідування батьків. У випадку неможливості відкласти судовий розгляд на іншу дату після 10 жовтня 2024 року, просить здійснювати розгляд спарви за відсутності позивача за наявними у справі документами.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строківрозгляду справисудом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Виходячи звищенаведених норм Конвенції тапрактики Європейськогосуду,вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в позовній заяві та апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ТОВ «ЕВКІТАНС» є власником земельної ділянки, площею 0,0275 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, адреса розташування якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14751314141, на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстровано в реєстрі за номером 652 та земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821, адреса розташування якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14630514141 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстровано в реєстрі за номером 651. Зазначені відомості підтверджуються також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50894409 від 25 грудня 2015 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №50901957 від 25 грудня 2015 року.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №50885991 від 25 грудня 2015 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 1414170500:01:001:0821, у наступних межах: від А до Б землі Святогірської міської ради, від Б до А ТОВ «Спортивно оздоровча база олімпійської підготовки «Чайка», цільове призначення: рекреаційного призначення, вид використання: комерційне, накладено обтяження заборона на нерухоме майно. У відомостях про суб`єктів обтяження зазначені: обтяжувач ОСОБА_3 , особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підстава виникнення обтяження договір іпотеки номер 4397, від 12 листопада 2013 року, видавник Трухіна І.Г., приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №50885991 від 25 грудня 2015 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 1414170500:01:001:1043. У відомостях про суб`єктів обтяження зазначені: обтяжувач ОСОБА_3 , особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підстава виникнення обтяження договір іпотеки номер 4397, від 12 листопада 2013 року, видавник ОСОБА_4 , приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу.

Відповідно до інформаційних довідок від 03.06.2021 року за № 259781593 та від 03.06.2021 року за № 259784503 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіють об`єктом нерухомого майна з реєстраційним номером 525458814141, який складається з дачного будинку, об`єкту житлової нерухомості та його складових частин: лазні, Б, басейну, В, огорожі, 1 та замощення, І, надалі разом - будинок та інші споруди, спільна часткова власність з розміром частки по частині кожному з них. Вказаний об`єкт нерухомого майна має наступну адресу: АДРЕСА_2 . Дата державної реєстрації об`єкта нерухомого майна є 11.12.2014 року. Земельна ділянка, на якій розміщено об`єкт нерухомого майна, не вказана.

Матеріалами справи встановлено, що 12.11.2013 року між ОСОБА_3 та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено Договір позики (п.1 договору Іпотеки від 12 листопада 2013 року).

В забезпечення виконання зобов`язань по Договору позики від 12.11.2013 року було укладено Іпотечний договір від 12 листопада 2013 року, у відповідності до якого, в забезпечення виконання зобов`язання відповідачами, було передано в іпотеку земельна ділянка, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821 та земельна ділянка, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, що належала їм на праві власності з розміром частки по 1/4 частині кожному на підставі Договору купівлі- продажу земельної ділянки від 27 лютого 2013 року.

Згідно п. 11 Іпотечного договору, Іпотекодавці гарантують, що предмет іпотеки, вказаний у п.2.1 та 3.1 на момент його підписання нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, в податковій заставі не знаходиться, не передавався в іпотеку в забезпечення зобов`язань іпотекодавців, або інших осіб, в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо нього у третіх осіб як в межах так і за межами України немає. Земельні ділянки вільні від будь-якої забудови, ніякого будівництва, в тому числі самовільного, не ведеться. У разі забудови земельних ділянок, іпотекодавці зобов`язуються надати в іпотеку також нерухоме майно, яке буде знаходитися на цих земельних ділянках, на протязі п`яти робочих днів з моменту отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Відповідно до умов п. 13 Іпотечного договору, ОСОБА_3 набувала право звернення стягнення та реалізації земельних ділянок з кадастровими номерами 1414170500:01:001:0821 та 1414170500:01:001:1043, окрім інших випадків, у момент настання терміну виконання зобов`язань за договором позики, а також у випадку порушення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обов`язків, встановлених Іпотечними договорами від 12 листопада 2013 року. При цьому визначено, що ОСОБА_3 у позасудовому порядку, для задоволення своїх вимог Іпотекодержателя, має право зареєструвати на себе у власність зазначені земельні ділянки або продати їх третім особам.

Згідно відповіді Управління містобудування та архітектури Слов`янської міської ради від 12.08.2021 №08.04.-03/93 щодо надання інформації стосовно забудови земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 повідомлено наступне. 11 березня 2014 року Управлінням архітектури та містобудування Слов`янської міської ради було видано будівельний паспорт № НОМЕР_1 для будівництва двоповерхового дачного будинку та басейну за вищезазначеною адресою. Даний будівельний паспорт видано на підставі заяви замовників ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на видачу будівельного паспорту, копій документів, що посвідчують особу, експлуатації земельних ділянок, фасадів будинку, що проектується та документів, що підтверджують право власності на земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 к.н. 1414170500:01:001:1043 та АДРЕСА_1 б к.н. 1414170500:01:001:0821.

Судом також було досліджено будівельний паспорт № НОМЕР_1 , виданий 11 березня 2014 року Управлінням містобудування та архітектури Слов`янської міської ради та фотокартки забудов.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» просив усунути йому, як власнику земельної ділянки 1, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821, та земельної ділянки 2, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, право користування цими земельними ділянками, шляхом скасування рішення державного реєстратора №17907599 від 11.12.2014 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за реєстраційним номером 5254881441 на об`єкт нерухомого майна: дачний будинок та його складові частини: лазня, басейн, огорожа та замощення за адресою: АДРЕСА_2 , та зобов`язання відповідачів солідарно знести самостійно або силами та за рахунок ТОВ «ЕВКІТАНС» самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, що розташований на належних позивачу земельних ділянках з кадастровими номерами: 1414170500:01:001:1043 та 1414170500:01:001:0821.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про скасування рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту порушених прав, та позивачем не доведено, що внаслідок самочинного будівництва, порушено право позивача, оскільки на момент набуття позивачем у власність земельних ділянок, на яких відповідачами було побудовано дачний будинок з басейном, зазначені споруди вже знаходилися на них.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільногосудочинства є саме ефективний захист порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша - четверта статті 376 ЦК України).

У частині п`ятій статті 376 ЦК України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Упостанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду вказала: сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме, щодо факту самочинного будівництва, порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89); права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92); за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею,є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майнаабо вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113).

Оскільки, положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (пункт 152).

Отже, за змістом наведених висновків, вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, яке він прийняв на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації та технічного паспорта на об`єкт (у яких є недостовірні дані щодо самочинного збудованого приміщення), визнання недійсним надалі укладеного договору купівлі-продажу та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, набутого на підставі цього договору, є неналежним способом захисту.

Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог: (1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа); (2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача ТОВ «ЕКВІТАНС» про скасування рішення державного реєстратора є неналежним способом захисту порушених прав, що є саомстійною підставою для відмови у їх задоволені, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду не спростовують.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів солідарно знести самостійно або силами та за рахунок ТОВ «ЕВКІТАНС» самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, що розташований на належних позивачу земельних ділянках з кадастровими номерами: 1414170500:01:001:1043 та 1414170500:01:001:0821, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України, у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками об?єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 525458814141, який складається з дачного будинку, об`єкту житлової нерухомості та його складових частин лазні, Б, басейну, В, огорожі, 1 та замощення, І, надалі разом - будинок та інші споруди, спільна часткова власність з розміром частки по частині кожному з них. Вказаний об`єкт нерухомого майна має наступну адресу: АДРЕСА_2 . Дата державної реєстрації об`єкта нерухомого майна - 11.12.2014 року.

Отже, право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно виникло 11 грудня 2014 року.

При цьому, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №50885991 від 25 грудня 2015 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 1414170500:01:001:0821, у наступних межах: від А до Б землі Святогірської міської ради, від Б до А ТОВ «Спортивно оздоровча база олімпійської підготовки «Чайка», цільове призначення: рекреаційного призначення, вид використання: комерційне, накладено обтяження заборона на нерухоме майно. У відомостях про суб`єктів обтяження зазначені: обтяжувач ОСОБА_3 , особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підстава виникнення обтяження договір іпотеки номер 4397, від 12 листопада 2013 року, видавник Трухіна І.Г., приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №50885991 від 25 грудня 2015 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 1414170500:01:001:1043. У відомостях про суб`єктів обтяження зазначені: обтяжувач ОСОБА_3 , особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Підстава виникнення обтяження договір іпотеки номер 4397, від 12 листопада 2013 року, видавник Трухіна І.Г., приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу.

Натомість, позивач ТОВ ТОВ «ЕВКІТАНС» є власником земельної ділянки, площею 0,0275 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, адреса розташування якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14751314141, на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстровано в реєстрі за номером 652, та земельної ділянки, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821, адреса розташування якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14630514141 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстровано в реєстрі за номером 651.

Тобто, позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» набув право власності на земельну ділянку 1, площею 0,0633 га, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821, та земельну ділянку 2, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, 25 грудня 2015 року і на цей час нерухоме майно вже знаходилось на вказаних земельних ділянках.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлений власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) викладено правовий висновок про те, що в силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Верховний Суд України в постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц вказав, що з урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідачів солідарно знести самостійно або силами та за рахунок ТОВ «ЕВКІТАНС» самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, що розташований на належних позивачу земельних ділянках з кадастровими номерами: 1414170500:01:001:1043 та 1414170500:01:001:0821, оскільки на момент набуття ТОВ «ЕКВІТАНС» земельних ділянок у власність, нерухоме майно вже було розташоване на цих земельних ділянках та позивачем не доведено суду, яким саме чином порушено його права, як власника земельної ділянки, який при укладені договору купівлі-продажу був зобов?язаний перевірити стан придбаного ним майна.

Колегія суддів не прйимає доводи апеляційної скарги про те, що будівництво та реєстрація спірного нерухомого майна здійснена відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з порушенням умов Іпотечного договору від 12 листопада 2013 року, у відповідності до якого в забезпечення виконання зобов`язання відповідачами було передано в іпотеку земельна ділянка, кадастровий номер 1414170500:01:001:0821, та земельна ділянка, кадастровий номер 1414170500:01:001:1043, що належала їм на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 лютого 2013 року, оскільки виконання відповідачами умов цього Догвоору не є предметом данного спору.

.Доводи ж апеляційної скарги про те, що позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» на дату придбання земельних ділянок не знав про наявність на них будь-яких забудов, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, у пункті 7 Договорів купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрованих в реєстрі за номером 652 та 651, зазначено, що нерухомість, тобто, земельні дялнки, що є предметом цих договорів, візуально оглянуті покупцем, тобто ТОВ «ЕКВІТАНС» до підписання Договорів. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали використаню нерухомості за призначенням, самочинних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкції нерухомості та/або її складових частин на момент огляду покупцем виявлено не було. Претензій до продавця щодо якісних характеристик нерухомого майна покупець не має (а.с. 9-14).

Тобто, при придбанні спірних земельних ділянок, позивач ТОВ «ЕКВІТАНС» завсідчив, що на території відсутне самочинне будівництво та він візуально оглянув земельні ділянки, а тому його посилання на те, що на земельних ділянках наявне нерухоме майно, яке є самочинним будівництвом та створює йому перешкоди у користування земельними ділянками, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товаристваз обмеженоювідповідальністю "ЕКВІТАНС" залишити без задоволення.

Заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецькоїобласті від 25 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 01 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: