Вирок

від 02.10.2024 по справі 577/5171/24

КОНОТОПСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 577/5171/24

Провадження № 1-кп/577/491/24

В ИР ОК

І МЕ НЕ М УК РА ЇН И

02 жовтня 2024 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024200450000864 від 02 серпня 2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Попівка Конотопського району Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , освіта середня, одруженого, не працюючого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197 1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ч. 3 ст. 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Відповідно до частини 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки. Згідно із ст. 43 Земельного Кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно- заповідного фонду. Відповідно до ст. 150 Земельного Кодексу України до особливо цінних земель відносяться, зокрема: г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі істррико-культурного призначення. Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 14.12.1995 року № 237 «Про розширення мережі природного-заповідного фонду» на площі 95857,9 га із земель Буринського, Конотопського, Кролевецького, Путивльського районів Сумської області оголошено регіональний ландшафтний парк «Сеймський».

У порушення вищевказаних вимог законодавства 10 квітня 2024 року у невстановлений слідством час у ОСОБА_5 виник злочинний корисливий умисел, направлений на самовільне зайняття частини земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 5922086600:05:006:0165 на території Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області, що знаходиться в межах регіонального ландшафтного парку «Сеймський», шляхом її розорювання та засадження сільськогосподарською культурою «сонях». Реалізуючи вказаний злочинний умисел, ОСОБА_5 10 квітня 2024 року у невстановлений слідством час, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, самовільно, без належного оформлення права власності, права користування чи оренди на землю, та їх державної реєстрації, за, допомогою орендованої у невстановлених досудовим розслідуванням осіб сількогосподарської техніки здійснив самовільне зайняття частини земельної ділянки з кадастровим номером 5922086600:05:006:0165 площею 0,115 га, яка знаходиться в межах регіонального ландшафтного парку «Сеймський» шляхом її розорювання і посіву сільськогосподарською культурою «сонях». Згідно до висновку складеного Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття частини земельної ділянки з кадастровим номером 5922086600:05:006:0165 площею 0,115 га ОСОБА_5 становить 958,76 грн.

23 вересня 2024 року між представником потерпілою ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_5 була укладена угода про примирення. За умовами угоди про примирення ОСОБА_5 беззастережно визнає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за обставин, вказаних в обвинувальному акті. Сторони погоджуються, що ОСОБА_5 має бути призначене покарання в межах санкції ч. 2 ст. 197-1 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. Сторонами оговорені наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди про примирення, передбачені ст. 474 КК України.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 повністю визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтвердив обставини, викладені у пред`явленому йому обвинуваченні. Пояснив, що розуміє права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, та надав згоду на призначення покарання, узгодженого сторонами угоди про примирення, у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн.

Представник потерпілого ОСОБА_6 пояснила, що вона примирилася із ОСОБА_5 , який добровільно відшкодував завдану шкоду, уклала угоду про примирення без будь-якого примусу, їй зрозумілі наслідки укладення угоди, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК України, прохає затвердити угоду про примирення. Претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_5 не має, згодна на призначення ОСОБА_5 узгодженого за угодою про примирення покарання.

Прокурор вважає, що зміст угоди про примирення відповідає положенням діючого законодавства та угода підлягає затвердженню, а заявлене клопотання щодо постановлення вироку на підставі угоди про примирення слід задовольнити.

Суд, вислухавши думку прокурора, пояснення учасників підготовчого судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, вважає, що клопотання підлягає задоволенню, а угода про примирення затвердженню.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

На думку суду, зміст угоди про примирення від 23 вересня 2024 року, відповідає вимогам ст. 471 КПК України.

Угода про примирення укладена добровільно, без будь-якого примусу, про що свідчать пояснення представника потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 , надані ними в підготовчому судовому засіданні.

Узгоджена між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 міра покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн., відповідає санкції ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Суд враховує, що ОСОБА_5 щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, позитивно характеризується за місцем проживання, добровільно відшкодував шкоду, а тому приходить висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн., яке було узгоджено сторонами угоди про примирення.

Вказана міра покарання, на думку суду, буде необхідною і достатньою для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Будь-яких перешкод, передбачених ч. 3 ст. 56 КК України, для призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу встановлено не було.

За таких обставин, укладена 23 вересня 2024 року між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 угода про примирення відповідає вимогам КПК України і може бути затверджена судом.

Питання щодо речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 100, 124, 368, 370, 371, 471, 473, 474, 475 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про примирення між представником потерпілого та підозрюваним (обвинуваченим) від 23 вересня 2024 року, укладену між представником потерпілого ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 визнати винним за ч. 2 ст. 197-1 КК України і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн.

Роз`яснити, що у разі невиконання угоди про примирення потерпілий чи прокурор мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Вирок може бути оскаржений до Сумської апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення:

- обвинуваченим виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 5-7ст. 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

- потерпілим виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених ч. 6 чи ч. 7 ст. 474 КПК України;

- прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому, згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України, угода не може бути укладена.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1