Рішення

від 23.09.2024 по справі 730/1028/24

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 21-202

Справа №730/1028/24

Провадження № 2/730/332/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря судового засідання Стрижак Я.О.,

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комарівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) розміром 3,95 умовних кадастрових гектарів без визначення цієї частки в натурі (на місцевості) на території Комарівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (колишньої Степанівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області), яке посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 0083140, на ім`я ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що після смерті її двоюрідної баби ОСОБА_2 відкрилась спадщина. На час смерті спадкодавиці їй належала земельна частка (пай) по КСП «Придеснянське» на території Степанівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області. ОСОБА_2 значиться у книзі видачі сертифікатів на земельну частку (пай) по Степанівській сільській раді під порядковим номером 140 на отримання сертифіката серії ЧН № 0083140 на 3,9 умовних кадастрових гектарів. Через похилий вік та юридичну необізнаність ОСОБА_2 за життя належним чином не оформила своє право на вказану земельну частку (пай). ОСОБА_2 за життя заповіту не залишила, тому спадкування здійснюється за законом. Батько позивачки ОСОБА_3 не оформив у встановленому порядку спадщину після смерті ОСОБА_2 . Позивачка є спадкоємицею п`ятої черги за законом після смерті ОСОБА_2 . На даний час ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права на зазначену земельну ділянку через нотаріальну контору, оскільки право на вказану земельну частку (пай) не було оформлено належним чином.

У судовому засіданні позивач підтвердила позовні вимоги, просила їх задовольнити. Вважає, що дане рішення буде справедливим, оскільки вона допомагала ховати бабу ОСОБА_2 .

Відповідач Комарівська сільська рада була належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, але своїм правом на участь в судовому засіданні не скористалась, відзиву на позов не подала, надавши заяву, в якій просить розглядати справу без участі їх представника, вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі.

Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом положень ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи за встановленою черговістю.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна баба позивачки ОСОБА_2 , яка була зареєстрована й проживала сама в АДРЕСА_1 . За життя вона не складала заповіту.

До складу спадкового майна ОСОБА_2 входить, зокрема, право на земельну частку (пай) розміром 3,95 умовних кадастрових гектарів на території Комарівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (колишньої Степанівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області), посвідчене відповідним сертифікатом серії ЧН № 0083140.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, копії спадкової справи № 282/1997 (витребування зазначеної копії спадкової справи з Державного нотаріального архіву Чернігівської області до початку підготовчого засідання здійснено судом з власної ініціативи на виконання вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України, оскільки в суду були сумніви у добросовісному здійсненні позивачкою її процесуальних прав та виконання обов`язків щодо подання доказів про прийняття спадщини іншими спадкоємцями), після померлого спадкодавця ОСОБА_2 у встановлений законом строк спадщину прийняла її сестра - ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положеньст. 4 Цивільного процесуального кодексу України(справа про охоронюванийзаконом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечитиКонституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюванийзакономінтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюванийзакономінтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Згідно ч. 5 ст. 177 ЦК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

У відповідності до положень ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено вст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно дост.81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Фактично, як убачається зі змісту позовної заяви, позивач з метою оформлення права на спадщину на земельний пай до нотаріуса не звертався взагалі. Відмови нотаріуса матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості перевірити, чи взагалі дійсно були порушені/порушуються права заявника. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав.

Як зазначаєВерховний суд, зверненнюдо судумає передувативирішення питанняпро видачунотаріусом свідоцтвапро правона спадщину,тобто передзверненням досуду маєбути вирішенопитання про видачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відсутність відомостей, що позивач в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, є підставою для відмови у позові (постанова від 16 січня 2019 року, справа №2-390/2006).

Аналогічні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі№ 339/369/18.

У цій справі суд також ураховує висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, де зазначено, що згідно із частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину Як зазначено в ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.

У цій справі позивачем не доведено, які, чим саме та ким порушені його права. Не підтверджено позивачем й того, що дійсно існують певні перешкоди для реалізації ним особистих немайнових чи майнових прав.

Фактично позивач намагається перекласти функції, встановлені законом для нотаріату, на суд, що є неприпустимим, оскільки алгоритми та механізми набуття спадщини чітко встановлені Законом, а судове рішення не може підміняти законодавство, яке чітко регламентує певні правовідносини. Судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено.

У даному випадку, позивач лише констатує, що не може звернутися до нотаріуса, однак не зазначає доказів на підтвердження викладених обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо неможливості реалізації своїх спадкових прав на оформлення спадщини у вигляді земельних ділянок через органи нотаріату.

Зокрема, згідно зі ст. 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження; про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову; що також узгоджується з положенням п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008р. (за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають; у матеріалах справи має бути обґрунтована постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину).

Правильність такоїпозиції підтвердженай листомВССУ від16.05.2013№ 24-753/0/4-13«Про судовупрактику розглядуцивільних справпро спадкування»,де судиорієнтують нате,що усправах проспадкування належнимидоказами щодофактів,які необхідновстановити длявирішення спорупро правоспадкування,є копіїдокументів відповідноїспадкової справи,зокрема,судам необхіднозвертати увагуна наявністьу матеріалахсправи обґрунтованоїпостанови провідмову нотаріусау вчиненнінотаріальної дії,зокрема,відмови увидачі свідоцтвапро правона спадщину.Вирішуючи питанняпро те,чи підлягаютьрозгляду судомсправи проправо наспадкування безпопереднього зверненняособи донотаріальної конторидля оформленняправа наспадщину тавідмови нотаріусав оформленніправа наспадщину,судам потрібновраховувати наступне. Главою 86ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема,Законом України "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7"Про судову практику в справах про спадкування" (далі - ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7). Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, як й відсутність заяви про те, що відповідач взагалі звертався до нотаріуса.

Також, судом враховується й те, що задоволення вказаного позову, не буде відповідати вимогам закону, оскільки законодавець чітко встановив певні алгоритми прийняття спадщини, у тому числі, у випадках пропуску спадкоємцями строку її прийняття.

Спадщина є об`єктом спадкування. За своєю правовою природою спадщина являє собою об`єкт цивільних відносин. Спадщинаскладається із сукупності майнових прав та обов`язків померлого громадянина, які, згідно з чинним законодавством, можуть переходити у порядкуспадкуваннядо іншої особи. Інодіспадщинуназивають спадковоюмасою абоспадковим майном.

Спадщина - це складний об`єкт. Через це у ст. 1218 ЦК України застосовується поняття «склад спадщини», що передбачає існування окремих її елементів у вигляді прав та обов`язків. Суд звертає увагу, що до складу спадщини входить не майно, а право на майно.

Таким чином, ОСОБА_4 належить право на усе спадкове майно, що належало ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_4 прийняла спадщину після ОСОБА_2 , а тому доводи позивача про те, що хоча ОСОБА_4 й отримала у спадщину певне майно, але земельна ділянка може бути також окремо визнана на праві власності за позивачем, не відповідають діючому законодавству.

У даному випадку позивач не побавлений права, за наявності відомостей щодо кола спадкоємців, звернутися до нотаріуса для вирішення питання отримання спадщини, в разі наявності згоди інших спадкоємців на таке, або звернутися до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 доКомарівської сільськоїради Ніжинськогорайону Чернігівськоїобласті провизнання прававласності наспадкове майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення складено 02 жовтня 2024 року.

Суддя Ріхтер В.В.