Постанова

від 24.09.2024 по справі 946/4729/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2552/24

Справа № 946/4729/21

Головуючий у першій інстанції Бальжик О.І.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марія Дмитрівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4

на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року, ухвалене Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області у складі: судді Бальжик О.І. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марії Дмитрівни про визнання довіреності, договору дарування недійсним та про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марія Дмитрівна, про визнання договору дарування удаваним,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 04 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з метою отримання послуги щодо виділення 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в окремий об`єкт нерухомості і проведення приватизацію земельної ділянки. В цей же день позивач на виконання досягнутих домовленостей передав ОСОБА_3 оригінал технічної документації на частину житлового будинку. ОСОБА_3 зробив кошторис на виконання робіт, які повинні бути виконанні. 20 січня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 з проханням купити для сім`ї частину житлового будинку після проведення приватизації землі. В цей же день, позивач отримав аванс в розмірі 500 доларів США за майбутню угоду купівлі-продажу. 26 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 12000 доларів США, які є остаточною вартістю тільки 3/8 частини житлового будинку, у присутності дочки позивача ОСОБА_5 26 січня 2021 року після отримання грошових коштів ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 довіреність підготувати усі документи й післязакінчення приватизаціїподарувати ОСОБА_6 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . 26 січня 2021 року ОСОБА_1 склав заповіт, яким розпорядився у випадку його смерті передати вказану частину житлового будинку ОСОБА_3 . 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали угоду, якою додатково за частину будинку ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 1000 доларів США. 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 довіреність підготовити усі документи й після закінчення приватизації земельної ділянки подарувати ОСОБА_2 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . 08 квітня 2021 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 вказану частину житлового будинку з надвірними спорудами всупереч домовленості щодо відчуження нерухомого майна після приватизації земельної ділянки. В цей же день ОСОБА_3 подзвонив дочці ОСОБА_1 та запропонував повернути усі гроші, які вона отримала від нього у зв`язку з тим, що останній подарував частину спірного житлового будинку ОСОБА_2 11 квітня 2021 року ОСОБА_5 зателефонувала батькові позивачу у справі, та повідомила про те, що ОСОБА_3 вимагає повернення 12500 доларів США. 26 квітня 2021 року ОСОБА_3 відмовився від повноважень, наданих йому по довіреності ОСОБА_1 від 26 січня 2021 року. У травні 2021 року ОСОБА_1 скасував довіреність від 06 квітня 2021 року, а також заповіт від 26 січня 2021 року.

ОСОБА_1 вважає, що довіреність від 06 квітня 2021 року та договір дарування від 06 квітня 2021 року підлягають визнанню недійсними, з поверненням сторін у первісний стан, оскільки фактична вартість правочину складає 36000 доларів США. Правовою підставою для визнання недійсною довіреності від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 зазначає статтю 229 ЦПК України, договору дарування від 06 квітня 2021 року статті 203, 215 ЦПК України. Звертає увагу, що внутрішня воля ОСОБА_1 завжди була спрямована на укладення договору купівлі-продажу частини житлового будинку із земельною ділянкою. ОСОБА_3 , у свою чергу, скористався довірою ОСОБА_1 , знаннями правових особливостей, ввів в оману останнього, умовив надати йому повноваження, які суперечать усім досягнутим домовленостям і правовим нормам. ОСОБА_1 91 рік, він часто хворіє, упродовж 2020 року він знаходився у лікарні в тяжкому стані, що впливало на його свідомість та породжувало безвихідь. В результаті ОСОБА_1 помилився щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору купівлі-продажу частини житлового будинку і земельної ділянки. Позивач не мав наміру дарувати вказаний об`єкт нерухомого майна, а також земельну ділянку, на якій він розташований. ОСОБА_1 не знає ОСОБА_2 , а отже, не мав жодних мотивів щодо укладення договору дарування 3/8 часток житлового будинку з надвірними спорудами незнайомому чоловікові вже після отримання за них грошових коштів від ОСОБА_3 . До того, ОСОБА_1 намагався приватизувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 з наміром її продати. В районі розташування частки житлового будинку одна сотка земельної ділянки коштує 4000 5000 доларів США. Загальна вартість частки житлового будинку і приватизованої земельної ділянки коштує 30000 35000 доларів США. В результаті дарування ОСОБА_1 частки житлового будинку ОСОБА_2 він не отримав грошей в сумі 30000 35000 доларів США та залишився боржником перед ОСОБА_3 на суму 12500 доларів США. Отже, позивач під впливом відповідача ОСОБА_3 зробив помилку, яка має суттєве значення, надавши довіреність на дарування своєї частки нерухомого майна третій особі ОСОБА_2 , що у відповідності до статті 229 ЦПК України є підставою для визнання довіреності від 06 квітня 2021 року недійсною. Визнання вказаної довіреності недійсною зумовлює також визнання недійсним договору дарування від 08 квітня 2021 року на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦПК України, адже внутрішня воля ОСОБА_1 не відповідала зовнішній.

Просить визнати недійсною довіреність, видану 06 квітня 2021 року від його імені на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. та зареєстровану в реєстрі за № 905 з моменту її посвідчення; визнати недійсним договір дарування від 08 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 , діючим на підставі довіреності від 06 квітня 2021 року від його імені, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. і зареєстрований в реєстрі за № 911; визнати за ним право власності на 3/8 частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та складається в цілому з літ. А житловий будинок, загальною площею 139, 6 кв.м, житловою площею 91, 8 кв.м, літ. Г сарай, літ. В вбиральня, літ. Д вбиральня, літ. Е гараж, літ. З сарай, № 1-12 надвірні споруди.

04 серпня 2021 року ОСОБА_1 позовну заяву уточнив, зазначивши, що 20 січня 2021 року на питання ОСОБА_3 , скільки може коштувати належна йому частина житлового будинку із земельною ділянкою, проінформував, що два роки тому був покупець, який пропонував 20000 доларів США, агентства оцінювали від 22 до 25 тисяч доларів США. ОСОБА_3 наполегливо домігся від позивача прийняття від нього авансу в сумі 500 доларів США за 3/8 частини житлового будинку як гарантію не відчуження її іншій особі. Щоб зберегти добрі стосунки із відповідачем ОСОБА_3 позивач погодився на пропозицію останнього та отримав вказану суму під розписку. ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 , що оціночна вартість 3/8 частини житлового будинку без земельної ділянки становить 12500 доларів США. В подальшому, 26 січня 2021 року, ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 ще 12000 доларів США, у зв`язку із чим останній написав розписку, що оціночна вартість 3/8 частини будинку становить 12500 доларів США та не буде збільшуватись під час оформлення договору купівлі-продажу частини житлового будинку разомз вартістюземельної ділянки,оціненою післяприватизації. ОСОБА_3 запевняв позивача,що закінчить виділення належноїйому часткижитлового будинку,приватизує найого ім`яземельну ділянкуз метоюоформлення вподальшому договорукупівлі-продажубудинку із землею. Одночасно, ОСОБА_3 наполегливо запропонувавпозивачу оформити довіреність,якою уповноважитийого діятивід іменіостаннього зпитань приватизації земельної ділянки (вжебез дарування).Витрати щодооформлення довіреності ОСОБА_3 запропонував взятина себе.Ніякої мовипро дорученняйому подаруватибратові ОСОБА_6 спірне нерухомемайно небуло тане моглобути.Для дарування ОСОБА_1 не потрібен посередник.У нотаріуса ОСОБА_1 уважно прочитавпроект довіреності,абзацу проправо даруванняне було.Довіреність наофіційному бланкупозивач прочитав поверхнево,повністю довіряючи ОСОБА_3 ,як особистості,та нотаріусу.Про оформленнязаповіту ОСОБА_1 нічого небуло відомо;підпис набланку заповіту,а такожнадпис «змоїх слівзаписано вірно»виконані нимособисто.Заповіт підписаний одночасно здовіреністю.Заповіт небув прочитанийвголос.За оформленнязаповіту позивачніяких грошовихкоштів нотаріусуне сплачував.Про наявністьзаповіту ОСОБА_1 стало відомолише 16квітня 2021року,через 8днів післяоформлення ОСОБА_3 договору дарування3/8частини житловогобудинку,під часрозгляду проєктузапропонованої нимугоди від16квітня 2021року. За твердженнямвказаного відповідача,заповіт бувскладений вякості гарантіїповернення переданихним грошовихкоштів вякості авансу.На думку ОСОБА_1 ,вказанні обставинине відповідаютьдійсності,оскільки цепитання взагаліне обговорювалося.Гарантіями поверненнягрошових коштівзгідно іззаконом єрозписка.В кінціберезня 2021року ОСОБА_3 звернувся допозивача зпроханням підписатинову довіреність,в якійзмінити одинабзац,а самезамінити особуобдаровуваного зі ОСОБА_6 на ОСОБА_2 .Зі слів ОСОБА_3 ,його брат ОСОБА_6 відмовився відприйняття вдар спірноїчастини житловогобудинку,у зв`язкуіз чим,він знайшовіншу особу. Крім іншого,як повідомиввідповідач,нотаріус порадилайому змінитипрізвище вновій довіреності. ОСОБА_1 обурився черезнедобросовісні дії ОСОБА_3 та відмовивсянадавати такудовіреність.У відповідь ОСОБА_3 почав дзвонитидочці позивача,професору університетуімені ОСОБА_7 ОСОБА_5 та надсилатиповідомлення зпогрозами написатискаргу напозивача тана йогодочку вправоохоронні органита ректору університету.Протягом майжетижня ОСОБА_3 телефонував подекілька разівна день.Налякана тастурбована ОСОБА_5 почала телефонуватипозивачеві тапросити останньогопіти напоступки відповідача погодитисяпідписати новудовіреність.Зі слівдочки ОСОБА_1 вона немогла йтина роботучерез завданийвідповідачем стреспротягом двохднів. ОСОБА_1 ще разповірив відповідачута напрохання дочкипогодився всепідписати.06квітня 2021року ОСОБА_3 дав ОСОБА_1 підписати складененим « ОСОБА_8 »(мовоюоригіналу)без внесеннядо ньогобудь-якихзмін. ОСОБА_1 підписав вказане« ОСОБА_8 » танаписав розпискупро отриманняним додатковосуми 1000доларів США,без вказівкиза щоці грошовікошти передаються. ОСОБА_1 сприйняв вказанігрошові коштияк авансза майбутню покупку земельноїділянки.В цейже день,06квітня 2021року,позивач підписаву нотаріусадовіреність,яку підготував ОСОБА_3 .Вперше вжитті ОСОБА_1 підписав документпроти своєїволі.Без надії,але все-такипозивач сподівався,що ОСОБА_3 оформить договірдарування лишепісля виконанняпослуги щодо приватизації земельноїділянки таїї оцінки.При цьому, ОСОБА_1 сподівався,що унього знаходятьсяоригінали документів,без якихнеможливо відчужитивказане спірненерухоме майно.Потім з`ясувалося,що позивачпомилявся.Через тридні ОСОБА_1 зателефонувала дочката повідомилапро те,що їйдзвонив ОСОБА_3 та вимагавповернення грошовихкоштів всумі 12500доларів США,які вінпередав вякості авансуза майбутнюкупівлю-продаж3/8частини житловогобудинку,оскільки нерухомемайно булоподароване іншійособі. 08квітня 2021року ОСОБА_3 відімені позивачапідписав договірдарування наім`я ОСОБА_2 ,включивши увказаний договірнеправдиву інформацію,а саме,що частинаподарованого житловогобудинку нікомуне переданав оренду(пункт1-6).Попри те,що вказанаквартира булапередана іншимособам воренду строкомна одинрік,про що ОСОБА_3 було відомо. 13квітня 2021року ОСОБА_3 подав досуду заявупро забезпеченняпозову,яким просивнакласти арештна майно ОСОБА_1 ,звинувачуючи йогоу шахрайствіта незаконному одержанні коштівяк авансза покупкучастини будинку.Підтвердженням наміру ОСОБА_1 виділити 3/8частки житловогобудинку вокремий об`єктнерухомості продатинерухомість іземельну ділянкує такідокументи:1)кошторис від04січня 2021 року витрат ОСОБА_1 для підготовкидокументів напродаж часткижитлового будинку,який склав ОСОБА_3 ;2)довіреність ОСОБА_1 від 26січня 2021року пронадання повноважень ОСОБА_3 підготувати всідокументи іподарувати або подарувати 3/8частки житловогобудинку таземельної ділянки;3)розписка ОСОБА_1 від 26січня 2021року проотримання від ОСОБА_3 12000доларів СШАза 3/8частки житловогобудинку;4)угода від06квітня 2021року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ,за якою ОСОБА_1 зобов`язали надатиповноваження по відчуженню 3/8частки житловогобудинку будь-якійособі зотриманням раніше отриманих грошей;5)довіреність ОСОБА_1 від 06квітня 2021року пронадання ОСОБА_3 підготувати всідокументи іподарувати абопродати 3/8частки житлового будинку зземлею.Стверджує,що усідії проходилипід впливомомани збоку відповідача ОСОБА_3 ,зокрема:з початкусічня 2021року поквітень 2021року ненадав позовв судпро виділення3/8частки житловогобудинку вокремий об`єктнерухомості;надав аванс12500доларів СШАза покупку3/8частки будинку,потім відмовивсявід покупки усно;поява вдовіреності від26січня 2021року абзацупро дарування«рідному брату»; відмова зіслів ОСОБА_3 брата віддарування;примушення ОСОБА_1 надати новудовіреність іззазначенням обдарованого ОСОБА_2 ;неповідомлення негайно ОСОБА_1 про оформленнядоговору дарування3/8частки житловогобудинку третійособі;вимагання від ОСОБА_1 повернення 12500доларів США. Обдарований ОСОБА_2 в дійсностіне являєтьсяобдарованим,як цепередбачено нормамицивільного законодавства,його рольполягала лишев тому,щоб прийняти дарування,оформити власність,як можнашвидше приватизуватиземельну ділянкуі продатидійсному покупцю.На думкупозивача, ОСОБА_2 одержав свійпроцент від ОСОБА_3 за виконануроботу.Правочин даруваннявчинено внаслідокзловмисної домовленостіпредставника ОСОБА_3 ,діючого задовіреністю,і ОСОБА_2 Довіреність від06квітня 2021року видана ОСОБА_1 під психологічнимі моральнимтиском,шантажу іпогроз наадресу останньогота йогодочки ОСОБА_5 з боку ОСОБА_3 . Між трьома сторонами було проведено кілька зустрічей з метою можливого врегулювання спору. Обдарований ОСОБА_2 та його батьки повністю підтримували сторону ОСОБА_3 , не висуваючи ніяких вимог до ОСОБА_1 , що свідчить про те, що він є учасником злочинної змови. Мирний шлях спору був вичерпаний, у зв`язку із чим, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду (а.с. 47-54 т. 1).

17 листопада 2021 року ОСОБА_1 втретє уточнив підстави позову, зазначивши, що у позовній заяві не відображені дії відповідачів нотаріуса ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Стосовно дій нотаріуса, зазначив, що адвокат Станєв М.І. не зміг би здійснити ретельно підготовлений план по безкоштовному захопленню майна без дієвого сприяння приватного нотаріуса Єфіменко М.Д. Так, припускає, що довіреність від 26 січня 2021 року була засвідчена нотаріусом помилково, за надмірної довіри до адвоката Станєва М.І. Можливо, нотаріус та її помічники бачили і відчували довіру ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та надрукували довіреність і заповіт на бланках, не вдаючись у зміст цих документів. Зокрема, в довіреності написали доручення ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 при виконанні послуг з приватизації земельної ділянки, виділення в окремий об`єкт, а також право дарування рідному братові ОСОБА_6 3/8 частини належної йому частини житлового будинку з земельною ділянкою. Одночасно з довіреністю склали заповіт, яким ОСОБА_1 заповів вказану частину будинку особисто ОСОБА_3 . Стверджує, що мови ані про дарування, ані про заповіт взагалі не йшло. Коли помічникинотаріуса далийому прочитатизміст оригіналівдокументів,він прочитавїх поверхнево,цілком довіряючи ОСОБА_3 та нотаріусу.Після цього нотаріус надала ОСОБА_1 папку дляпроставляння підписівта відповіднихзаписів.Під час виконання вказанихдійу позивачавиникло питаннящодо великоїкількості підписівта записівяк дляоднієї довіреності,але длятого,щоб незатримувати час,вирішив нацьому неакцентувати увагуприсутніх.Коли помічникинотаріуса передали ОСОБА_1 засвідчені нотаріусомдокументи,він відразупередав їх ОСОБА_3 .Взяти собікопію вказаногодокумента позивачне подумав.Невідомо зяких міркувань,нотаріус не порадила прочитатизаповіт вголос. ОСОБА_1 ,в своючергу,вирішив,що підписує екземпляр довіреності.Про існуванняв довіреностіабзацу,яким позивачначебто уповноважив ОСОБА_3 подарувати належнейому нерухомемайно своємубратові,він дізнавсявід останньогов кінціберезня 2021року,коли тойзвернувся донього з проханням надатиіншу довіреність,із зазначеннямзамість обдарованого ОСОБА_6 ОСОБА_2 .Зі слів ОСОБА_3 ,його ріднийбрат відмовивсявід прийняттяв дар вказаної частинижитлового будинку,а нотаріус,в своючергу,відмовилася напідставі вказаноїдовіреності засвідчуватидоговір даруваннянерухомості ОСОБА_2 ОСОБА_1 категорично відмовивсянадавати ОСОБА_3 іншу довіреністьта відразу звернувся донотаріуса ізпроханням скасуватидовіреність від26січня 2021 року. Нотаріус підтвердила,що порадилавідповідачу ОСОБА_3 отримати нову довіреність, якщо вінмає намірдарувати об`єктнерухомості іншійособі,а також,що довіреністьвід 26січня 2021року залишаєтьсядіючою безабзацу щодоправа дарування.У зв`язкуз цим, ОСОБА_3 почав шантажуватидочку позивача.В кінціберезня 2021року,щоб захиститидочку відпогроз, ОСОБА_1 звернувся доІзмаїльської прокуратури,де йомувартовий повідомив,що черезкарантині заходиприйому громадяннемає.Також вартовийнадав йомубланк звернення,пояснивши,що відповідьна ньоговін отримає через місяць.В подальшому,щоб захиститидочку відшантажу, ОСОБА_1 погодився підписативсе,що вимагаввідповідач ОСОБА_3 . Після підписання позивачем довіреності від 06 квітня 2021 року дзвінки з боку ОСОБА_3 припинилися. Про існування заповіту ОСОБА_1 дізнався від ОСОБА_3 16 квітня 2021 року, тобто після підписання ним довіреності. Вважає, що нотаріус грубо порушила положення про нотаріальні дії, оскільки порадила обманним шляхом здійснити ОСОБА_3 злочин.

Стосовно дій відповідача ОСОБА_2 зазначив, що одержавши пропозицію ОСОБА_3 прийняти у дар об`єкт нерухомості від незнайомого літнього чоловіка, який живе по одній вулиці ( АДРЕСА_2 ) через 200 метрів, ОСОБА_2 не поцікавився особою дарувальника та його здоровим глуздом. Навіть, якщо припустити, що ОСОБА_2 про це не подумав, ОСОБА_1 переконаний, що він повинен був відмовитися від вказаного подарунка, коли йому стало відомо про те, що дарувальник був категорично проти видачі довіреності від 06 квітня 2021 року. Разом з тим, ОСОБА_2 та його батьки, навпаки, стали наполегливо вимагати від ОСОБА_1 знятися з реєстраційного обліку та передати ключі від житлового будинку, погрожуючи звернутися до суду про примусове вселення їх до квартири. На думку позивача, вказані дії свідчать про те, що ОСОБА_2 та вся його родина, являються учасниками злочинної групи під керівництвом ОСОБА_3 (а.с. 109-111, 128-130 т. 1).

05 вересня 2022 року ОСОБА_1 вчетверте уточнив підстави позову та просив виключити з розгляду статтю 229 ЦК України і все, що пов`язане з нею, у зв`язку з тим, що його адвокат Петров В.С. у позові від 15 червня 2021 року взяв її за основу в якості обґрунтування. Ніяких підстав для застосування вказаної статті не існувало з самого початку. Просив визнати договір дарування недійсним на підставі статей 230 і 232 ЦК України (т. 2 а.с. 14, 15).

17 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, вважав первісні та уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач фактично обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю помилки щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, яка взагалі не має правового значення. Крім того, позивач приховує від суду той факт, що він позбавлений можливості приватизувати земельну ділянку, оскільки у 2010 році вже використав своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель і надвірних споруд. Отже, на думку відповідача, твердження ОСОБА_1 про те, що після приватизації такої земельної ділянки він мав можливість отримати грошові кошти від її продажу, є надуманими та такими, що вводять в оману суд та сторін по справі. Якщо, як стверджує позивач, його внутрішня воля не відповідала зовнішній волі, оскільки він мав намір оформити відчуження майна шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування, то вказаний договір може бути визнаний судом удаваним. Наслідком, як стверджує позивач, невідповідності його внутрішньої волі зовнішній, яка полягає в оформленні відчуження майна шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування, має бути визнання такого договору дарування удаваним та застосування наслідків саме удаваного правочину. Відповідно до складеної ОСОБА_1 розписки від 20 січня 2021 року, він отримав від ОСОБА_3 в якості завдатку за продаж 3/8 частин будинку по АДРЕСА_1 500 доларів США, зазначивши, що загальна вартість угоди складає 12500 доларів США. 26 січня 2021 року ОСОБА_1 під власноручну розписку отримав від ОСОБА_3 12000 доларів США. Також згідно з вказаною розпискою, вказана сума є повною за продаж 3/8 частин житлового будинку. Цього ж дня, позивач склав заповіт, згідно умов якого належні йому на праві власності 3/8 частин будинку по АДРЕСА_1 він заповів ОСОБА_3 , а також видав довіреність, якою доручив останньому подарувати ОСОБА_6 або продати за ціну та на умовах, які будуть ним визначатися самостійно, вказану частину житлового будинку. В подальшому, 06 квітня 2021 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено угоду, відповідно до якої останній додатково надав позивачу 1000 доларів США, а він, в свою чергу, зобов`язався видати нову довіреність з правом відчуження 3/8 частин житлового будинку з надвірними спорудами, в тому числі з правом продажу чи дарування конкретній особі жилого будинку, знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також передати оригінал будинкової книги та ключі від будинку. На виконання вказаної домовленості, того ж дня, 06 квітня 2021 року, відповідач передав ОСОБА_1 під розписку ще 1000 доларів США. ОСОБА_1 , отримавши грошові кошти, видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_2 належну йому частку житлового будинку з надвірними спорудами. Всього, позивач отримав від ОСОБА_3 за продаж 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 13500 доларів США, що ним не спростовується. 08 квітня 2021 року ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності, подарував ОСОБА_2 вказане нерухоме майно. Позивач мав намір отримати від продажу належної йому частки житлового будинку 13500 доларів США. Отримавши вказану суму від ОСОБА_3 , він залишив за останнім право на визначення особи, з якою буде укладено правочин щодо відчуження нерухомості. Звернув увагу, що на момент укладення правочину ОСОБА_1 був власником 9/560 часток по АДРЕСА_2 , а також житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, 3/8 часток житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 не є єдиним житлом, яким володів ОСОБА_1 на момент видачі довіреності 06 квітня 2021 року та укладення договору дарування 08 квітня 2021 року. Очевидно, що звернення до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 , який отримав повний розрахунок за продаж належної йому частки нерухомого майна та в подальшому видав ОСОБА_3 довіреність на її відчуження шляхом дарування саме ОСОБА_2 , суперечить його попередній поведінці і є недобросовісними діями. Крім іншого, зазначені позивачем три підстави для визнання правочинів недійсними (помилка, обман та зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою стороною) є взаємовиключними, оскільки доведенню підлягають зовсім різні обставини при застосуванні тієї чи іншої норми права, на яку посилається позивач як на підставу позову. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також, звернув увагу на понесення судових витрат у зв`язку з безпідставним зверненням позивача до суду (т. 1 а.с. 85-93).

21 грудня 2021 року приватний нотаріус Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. направила відзив на позовну заяву, в якому просила виключити її з числа відповідачів, оскільки нотаріус не є відповідачем у спорах, що виникають у цивільних відносинах, пов`язаних з нотаріальною дією, оскільки у нього відсутня юридична зацікавленість у результатах розгляду справи судом та реалізації прийнятого по ньому рішення. Додатково пояснила, що 26 січня 2021 року на особисте звернення ОСОБА_1 нею від імені останнього була посвідчена довіреність на ім`я ОСОБА_3 . Особу позивача було встановлено за його паспортом. До підписання довіреності та заповіту, нотаріусом особисто було роз`яснено порядок, зміст та наслідки, які виникатимуть у зв`язку із вчиненням правочину, а саме посвідченням довіреності та заповіту. Після ознайомлення зі змістом довіреності та заповіту, ОСОБА_1 запевнив, що зміст вказаних документів йому зрозумілий і повністю відповідають його намірам та усній домовленості з повіреним. Також, довіреність та заповіт були прочитані нотаріусом позивачу вголос. Одразу після цього помічником нотаріуса за допомогою загальноприйнятих засобів були роздруковані згадані вище документи на спеціальних бланках нотаріальних документів та підписані ОСОБА_1 особисто та власноруч зроблений підпис «з моїх слів записано вірно». Тобто, відвідувач особисто підтвердив, що документ виготовлений з його слів вірно за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Після підписання документів були внесені відповідні записи в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за № 190 довіреність, та № 191 заповіт (про що позивач особисто проставив підпис в графі № 7 підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії та отримав примірники документів, які були викладені на спеціальних бланках нотаріальних документів. В тексті довіреності були визначені всі дії, які можуть бути вчинені, але не обов`язково повіреним. Заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_1 , був складений нотаріусом особисто зі слів заповідача і після того, як він підтвердив, що записано вірно з його слів і на її наполягання, прочитав його особисто вголос, що підтверджує його особистий підпис. Зауваження щодо того, що нотаріус не порадила прочитати заповіт вголос, є безпідставним. Вона, як нотаріус з 30 річним стажем роботи, з яких 10 років в Ізмаїльській державній нотаріальній конторі, не просто порадила, а наполягала на тому, щоб заповідач прочитав заповіт вголос, а потім особисто прочитала його вголос сама. Крім того, звернула увагу, що нотаріус під час звернення будь-якої особи, незалежно від фаху та віку, надає роз`яснення щодо вчинення нотаріальної дії, умов та наслідків, які настають в тому чи/або іншому випадку. Тому, на звернення ОСОБА_3 про посвідчення договору дарування нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 вона відмовила у вчиненні нотаріальної дії, як такої, що не відповідає вимогам статті 241 ЦК України. 06 квітня 2021 року вона призначила час для прийому ОСОБА_1 щодо посвідчення іншої довіреності на право розпоряджатися нерухомим майном. В той же день, в неї був призначений виїзд за межі нотаріальної контори щодо вчинення нотаріальної дії. У зв`язку з непередбачуваними обставинами, які виникли під час від`їзду, вона затрималася більше ніж на 2 години. Весь цей час позивач чекав на неї в приміщенні офісу. На його прохання було підготовлено проект довіреності аналогічного змісту з попередньою довіреністю, зі зміною особи обдаровуваного. Разом із ОСОБА_1 її очікували повірений ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , особисті дані якого потрібно було внести в текст довіреності у якості обдаровуваного. Після ознайомлення з довіреністю позивач підтвердив, що саме так він хотів змінити зміст попередньої довіреності. Жодних зауважень, заперечень та питань у нього не виникало. Після цього довіреність була роздрукована на спеціальному бланку, підписана ОСОБА_1 особисто в її присутності, зареєстрована в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за № 905 і видана особисто позивачу. Також нею був роз`яснений порядок скасування попередньої довіреності. На її рекомендації ОСОБА_1 спільно зі ОСОБА_3 вирішили не скасовувати попередню довіреність, а лише передати її оригінал позивачу, не витрачаючи кошти на її скасування. 08 квітня 2021 року нею був посвідчений договір дарування на частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , обдаровуваним за яким був ОСОБА_2 . Право власності обдаровуваного у відповідності до вимог статті 182 ЦК України було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Одразу після підписання договору ОСОБА_3 була видана копія договору для подальшої передачі її дарувальнику. Згодом, позивач ОСОБА_1 звернувся до неї з питання скасування довіреності, на підставі якої був посвідчений договір дарування нерухомого майна, але не погодившись із вартістю нотаріальної дії відмовився від подачі заяви. Нею також було роз`яснено, що скасування довіреності не є доцільним, оскільки вона вже використана у зв`язку із вчиненням повіреним на її підставі нотаріальної дії. 23 квітня 2021 року на підставі заяви, поданої ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, справжність підпису якого було засвідчено 23 квітня 2021 року, реєстровий № 1068, про скасування довіреності від 06 квітня 2021 року, реєстровий № 905, проведено реєстрацію припинення довіреності, про що був виданий витяг. Також, в цей же день, на підставі заяви позивача, справжність підпису якого було засвідчено 23 квітня 2021 року, реєстровий № 1069, скасовано заповіт від 26 січня 2021 року, реєстровий № 191, у Спадковому реєстрі проведено реєстрацію скасування заповіту за заявою, про що також було надано витяг. Про те, що правочин укладається під впливом тяжкої для позивача обставини або під загрозою, що усі умови довіреності не відповідають інтересам та дійсним намірам ОСОБА_1 та не узгоджені з повіреним, їй стало відомо з позовної заяви та з додатків й доповнень до неї. При посвідчені усіх вищезгаданих нотаріальних дій, у неї не було жодного сумніву щодо дієздатності позивача та щодо його намірів укласти з нерухомим майном саме ті правочини, що були нею посвідчені: довіреності, заповіт, договір дарування, заяви про скасування. Усні домовленості позивача з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 їй не були відомі. На протязі квітня місяця, майже кожного для позивач звертався до неї та кожного разу йому надавалися роз`яснення щодо порядку вчинення нотаріальних дій, в тому числі письмово (т. 1 а.с. 122, 123).

20 січня 2022 року відповідач ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, яким вважав первісні та уточнені позовні вимоги не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. По суті справи зазначив, що 08 квітня 2021 року ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , подарував йому 3/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 . Сторонами не заперечується той факт, що позивач отримав повний розрахунок за продаж вказаного об`єкту нерухомості. Наслідком, як стверджує позивач, невідповідності його внутрішньої волі, яка полягає в оформленні відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування, має бути визнання такого договору дарування удаваним та застосування наслідків саме удаваного правочину. Позивач фактично обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю помилки щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, яка взагалі не має правового значення. Крім того, позивач приховав від суду той факт, що він позбавлений можливості приватизувати земельну ділянку, адже вже використав своє право на безоплатну приватизацію. Твердження ОСОБА_1 про те, що він мав можливість продати будинок із земельною ділянкою дорожче, є надуманими та нічим не підтверджені. Вважає дії позивача, який отримав повний розрахунок за об`єкт нерухомого майна, видав довіреність на право його дарування йому, а в подальшому звернувся із позовом про визнання таких документів недійсними, є недобросовісними, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Так само, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позову той факт, що спірною довіреністю та договором дарування права позивача порушені не були (т. 1 а.с. 142-145).

27 грудня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_10 надав відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , яким просив врахувати суд, що головною тезою позову є те, що ОСОБА_1 , надавши довіреність від 06 квітня 2021 року, помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо природи довіреності; щодо прав і обов`язків сторін при укладенні довіреності; щодо властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. На час надання довіреностей та укладення договору дарування для продажу 3/8 частини житлового будинку ніякої приватизації не було потрібно. Використання ОСОБА_1 свого права на безоплатну приватизацію не має ніякого правового значення для розгляду по суті позовних вимог. ОСОБА_1 під впливом консультації адвоката Станєва М.І. взагалі зблукався, що робити, яка угода повинна бути укладена, які документи необхідно складати, який об`єкт взагалі продається, а на який об`єкт переходить майнове право. Наслідком передачі ОСОБА_3 довіреності від 06 квітня 2021 року з боку ОСОБА_1 стало позбавлення його шляхом дарування права власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами третій особі, яку він не знає та до якої не має ніякого відношення. В результаті консультацій, рекомендацій, наданих гарантій, дій адвоката Станєва М.І. позивач став його боржником на суму 12500 доларів США, яку він вже вимагає повернути. Отже, порушено право власності ОСОБА_1 на частину житлового будинку. Крім іншого, ОСОБА_3 , як адвокат з багаторічним стажем, знає, що ОСОБА_1 повинен був укласти договір купівлі-продажу своєї частки, а не договір дарування. Вважається, що ОСОБА_3 знає наслідки визнання недійсними відмінності договору дарування і договору купівлі-продажу. Між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 не існувало ніякої домовленості щодо вартості частини житлового будинку. ОСОБА_3 самостійно визначив, нав`язав та оформив відповідними документами вартість у сумі 12500 доларів США, проте ОСОБА_1 має іншу думку стосовно цього. Дії ОСОБА_3 більше схожі на шахрайські. Окрім того, підставою позову є не лише наявність помилки з боку позивача при видачі довіреності від 06 квітня 2021 року, але й мають місце умисні дії з боку адвоката Станєва М.І., який надав йому неправдиву інформацію, чинив на нього тиск, обманював, пропонував вчиняти дії проти внутрішнього наміру. Також звернув увагу, що при прийняті рішення, суд відповідно до наданих доказів має самостійно визначитися з нормами ЦК України, які можуть бути застосовані для визнання довіреності і договору дарування недійсними (т. 1 а.с. 140,141).

25 січня 2022 року ОСОБА_1 подав доповнення до відповіді на відзив ОСОБА_3 , згідно з якими останній у своєму відзиві на позов переписав з позову позивача доводи в обґрунтування заперечень, не добавляючи жодного слова, посилаючись на положення статті 229 ЦК України. Разом з тим, положення статті 229 ЦК України були застосовані його адвокатом Петровим В.С. Заключаючи договір про надання правової допомоги, адвокату Петрову В.С. було відомо, що ОСОБА_3 після оформлення договору дарування від 08 квітня 2021 року на підставі виданої ним довіреності від 06 квітня 2021 року, з 14 квітня 2021 року почав активно і наполегливо шукати шляхи мирного вирішення в суді спору. ОСОБА_3 було підготовлено два проєкти мирної угоди (договору) між сторонами від 14 та 16 квітня 2021 року. Для того, щоб мирно вирішити це питання, адвокат Петров В.С. запропонував позивачу погодитися на статтю 229 ЦК України, визнати свою помилку, і таким чином, посприяти ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у суді, за взаємною згодою, визнати договір дарування недійсним, і як наслідок, повернути власність у первісний стан. В свою чергу, ОСОБА_1 поверне ОСОБА_3 13500 доларів США, які він отримав від нього в якості авансу (завдатку) згідно розписок. Проте, ОСОБА_3 , знаючи про це, використав статтю 229 ЦК України як доказ для відмови судом у позові. Незважаючи на те, що обдарований ОСОБА_2 надав довіреність своїй матері подарувати зворотньо 3/8 частки будинку дарувальнику ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовився визнавати договір недійсним. Стверджує, що із самого початку був не згодний із застосуванням статті 229 ЦК України, оскільки насправді сторони не вчинили договір дарування у відповідності до вимог закону. Позивач не знав ОСОБА_2 , ніколи його не бачив і не мав ніяких мотивів для того, щоб дарувати йому своє майно. Договір дарування був укладений 08 квітня 2021 року на підставі довіреності від 06 квітня 2021 року, яку ОСОБА_3 одержав у незаконний спосіб, здійснюючи психологічний тиск, шантаж і залякування. Отже, вважав доцільним відкликати посилання на статтю 229 ЦК України як юридичну підставу позову. Просив залишити посилання на взаємопов`язані статті 230 та 232 ЦК України. Крім того, він був переконаний, що має право на приватизацію земельної ділянки в Ізмаїлі Одеської області, оскільки у нього є земельна ділянка в селі Тузли Татарбунарського району Одеської області. Саме з метою приватизації земельної ділянки він звернувся до агенства, керівником якого є адвокат Станєв М.І. Вважає, що відповідачу у січні 2021 року було відомо про те, що він використав своє право на безоплатну приватизацію, у зв`язку із чим, був зобов`язаний негайно проінформувати про неможливість виконати послугу з приватизації земельної ділянки. Отже, ОСОБА_3 як керівник офісу та адвокат приховав від замовника ОСОБА_1 одержану інформацію і почав здійснювати ганебний план по безкоштовному заволодінню майном. Позивачу, в свою чергу, вказана інформація стала відома лише після ознайомлення з відзивом відповідача ОСОБА_3 . Стверджує, що ОСОБА_3 знав про намір ОСОБА_1 продати власність лише після приватизації земельної ділянки. Також, на думку позивача, ОСОБА_3 як майбутній покупець, не маючи можливості придбати спірне нерухоме майно, повинен був звернутися із проханням повернути йому завдаток, анулювати розписки, засвідчити у встановленому законом порядку у нотаріуса і продовжити виконання адвокатських послуг з приватизації земельної ділянки згідно з довіреністю від 26 січня 2021 року. Крім того, звернув увагу, що не має у власності житла в Полтавській області. Попередній розрахунок судових витрат складає близько 40000 гривень. Докази понесених витрат надасть протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення (т. 1 а.с. 148, 153-156).

Також,25січня 2022року ОСОБА_1 подав доповненнядо відповідіна відзивприватного нотаріусаЄфіменко М.Д.,за змістомяких останньоюне булаособисто прочитанавголос анідовіреність,ані заповіт.Також,з бокунотаріуса небуло аніпоради прочитативголос вказанідокументи,ані тимбільш,наполягання.Під часпосвідчення вказанихдокументів булайого дочка,яка можепідтвердити вказанийфакт. Крім того, до його дієздатності у нотаріуса не було жодних сумнівів. Під час посвідчення нотаріусом двох взаємовиключних документів, а саме довіреності з правом дарування ОСОБА_6 та заповіту на ім`я ОСОБА_3 , остання не запитала позивача, що він насправді хоче. Відповідач ОСОБА_9 наполягала на прочитанні вголос заяви про скасування заповіту. Звернув увагу, що нотаріусу було відомо, що він категорично відмовив ОСОБА_3 у наданні іншої довіреності, оскільки в цей же день він звертався до неї із проханням скасувати довіреність від 26 січня 2021 року. Через неприйняття оплати за виконання вказаної нотаріальної послуги безпосередньо в офісі та наявністю черг у відділеннях банку, він не зміг здійснити відповідну оплату декілька днів. Вважає, що нотаріус, як і ОСОБА_3 , приховували від нього існування заповіту, хоча вона знала, що заповіт може коштувати людині життя. Після поради нотаріуса Станєв М.І. почав погрожувати, шантажувати його доньку та вимагати гроші, щоб тільки він підписав другу довіреність. Дійсно, зауважень і питань під час посвідчення довіреності від 06 квітня 2021 року він не висловлював, оскільки таким чином захищав дочку від психологічного впливу з боку ОСОБА_3 . В подальшому вирішив захистити свої права і визнати договір дарування недійсним в судовому порядку. Незважаючи на те, що ОСОБА_2 начебто був присутній в той час в офісі нотаріуса, його з ним ніхто не познайомив, в обличчя його не знав. Нотаріус, на його думку, повинна була запитати його, що за особа, якій він має подарувати нерухоме майно, які між ними взаємовідносини, можливо, порадити ОСОБА_3 оформити на себе нерухоме майно вже шляхом прийняття спадщини, а вже потім подарувати іншій особі. Зміст угоди, яку відповідач ОСОБА_3 змушував його підписати, дає підстави вважати, що нотаріус була у змові з останнім (т. 1 а.с. 148,165).

09 червня 2022 року відповідач ОСОБА_3 надав заперечення на відповідь на відзив, за змістом яких позивач ОСОБА_1 діє недобросовісно, у ході розгляду справи змінює правову позицію та вигадує нові обставини, які суперечать викладеним раніше у позовній заяві обставинам. Підстави позову про вчинення позивачем правочину внаслідок введення його в оману щодо обставини, яка має істотне значення (стаття 230 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. Позивачем не було зазначено, в чому саме нібито полягав обман з боку відповідачів, а тим більше жодного доказу на підтвердження голослівних тверджень надано не було. Так само позивачем не було зазначено, у чому саме виражався умисел відповідачів діяти всупереч інтересів позивача, наявність збитків та причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і завданими збитками. Більше того, норми статті 230 ЦК України, яку позивач наводить в обґрунтування позовних вимог про визнання довіреності від 06 квітня 2021 року недійсною, взагалі не застосовуються до односторонніх правочинів. Грошові кошти в сумі 1000 доларів США були отримані ОСОБА_1 саме у зв`язку із наданням ним довіреності, із зазначенням іншого обдаровуваного ОСОБА_2 . Вказане спростовує твердження позивача про те, що йому невідомий ОСОБА_2 та в нього не було мотивів дарувати йому майно. Більше того, є цілком зрозумілим, що отримання позивачем окрім 12500 доларів США, що були повним розрахунком за продаж частки будинку, додатково ще 1000 доларів США, не підпадає під поняття «психологічний тиск, шантаж і залякування». Загальна вартість 3/8 частки житлового будинку була визначена сторонами з початку у розмірі 12500 доларів США, а згодом, за вимогою ОСОБА_1 збільшена до 13500 доларів США, що підтверджується наданими розписками останнього. Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом. Крім того, більшість скріншотів датовані після видачі довіреності від 06 квітня 2021 року, а отже не мають правового значення.Тому, на його думку, додані до матеріалів справи копії скріншотів переписки з Вайберу не можуть бути прийняті до уваги судом як належні і допустимі докази. Наголосив, що ніколи не укладав з ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги та, як наслідок, обов`язку як адвоката щодо приватизації земельної ділянки перед ним не мав (т. 1 а.с. 204-207).

08 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д., про визнання договору дарування удаваним, яка обґрунтована тим, що з наданих доказів, а також тверджень ОСОБА_1 у первісній позовній заяві та відзиві ОСОБА_3 сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_1 отримав повний розрахунок за продаж 3/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 у своєму первісному позові зазначив, що його внутрішня воля не відповідала зовнішній волі, оскільки він мав намір оформити відчуження майна шляхом укладення договору купівлі-продажу, а не дарування. Попередня сума судових витрат зі сплати судового збору становить 992,40 грн.

Просив визнати договір дарування, укладений 08 квітня 2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. 06 квітня 2021 року, реєстровий № 905, та ним, ОСОБА_2 , на підставі якого ОСОБА_1 подарував йому 3/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , удаваним, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу; визнати, що 08 квітня 2021 року між ОСОБА_3 , діючим в силу повноважень, наданих довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. 06 квітня 2021 року, реєстровий № 905, від імені ОСОБА_1 та ним, ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу 3/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 197, 198).

22 червня 2021 року представник позивача ОСОБА_10 подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, згідно з яким для визнання правочину удаваним позивачу за зустрічним позовом необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення повної особистої користі, а їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. ОСОБА_1 у довіреності від 06 квітня 2021 року не уповноважував ОСОБА_3 на укладення удаваного правочину. ОСОБА_1 до укладення договору дарування взагалі ніколи не бачив ОСОБА_2 , а значить, сторони ніяк не могли свідомо для досягнення певної особистої користі скласти договір по укладенню удаваного договору дарування від 08 квітня 2021 року. ОСОБА_2 ніколи не давав ОСОБА_1 гроші за частку житлового будинку з надвірними спорудами. ОСОБА_1 ніколи не давав за довіреністю ОСОБА_3 право укладати удавані правочини. Позивач отримував грошові кошти саме від ОСОБА_3 на підставі письмового договору і до цих грошових коштів ОСОБА_2 не має ніякого відношення (т. 1 а.с. 221, 222).

27 червня 2021 року надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від відповідача ОСОБА_3 , за змістом якого зустрічні позовні вимоги він визнає та просить їх задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначив, що ОСОБА_1 мав намір отримати від продажу своєї частки житлового будинку грошові кошти в сумі 12500 доларів США, ОСОБА_2 , в свою чергу, мав намір придбати у власність вказане нерухоме майно, сплативши за це певну грошову суму, тобто внутрішня воля сторін була направлена на укладення договору купівлі-продажу. Отже, договір дарування, укладений між ОСОБА_1 , від імені якого він діяв за довіреністю, та ОСОБА_2 , є удаваним правочином, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу (т. 1 а.с. 232-234).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та приватного нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марії Дмитрівни про визнання довіреності та договору дарування недійсними, а також про визнання права власності залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марія Дмитрівна, про визнання договору дарування удаваним залишено без задоволення.

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване недоведеністю введення позивача в оману відповідачем ОСОБА_3 при посвідченні довіреності 06 квітня 2021 року (самого факту омани шляхом повідомлення інформації, яка не відповідала дійсності, замовчування обставин, що мали істотне значення для укладення правочину тощо) та відсутністю підстав для визнання недійсною цієї довіреності. Крім того, в межах позовних вимог позивачем викладені обставини, що свідчать про вчинення правочину під впливом насильства (вимога ОСОБА_3 видати ще одну довіреність, надсиланні смс-повідомлень дочці позивача, звернення із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно позивача, в якій називає позивача та його дочку шахраями, погрозах звернутися зі скаргою на дії дочки до ректора університету, в якому дочка працює професором, погрозах звернутися до правоохоронних органів), яким суд дає оцінку відповідно до принципу «juranovit curia» і які також позивачем також не доведені, оскільки повідомлення про намір звернутися до правоохоронних органів не може вважатися психологічним тиском, якщо воно викликано наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, а переписки з Вайбер свідчить про бажання ОСОБА_3 вирішити питання мирним шляхом та повернути позивачу частку житлового будинку в обмін на передання останньому грошових коштів.

Щодо визнання договору дарування від 08 квітня 2021 року недійсним внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною на підставі ст. 232 ЦК України, то вказане також не доведено, оскільки позивач не надав доказів про те, що в даному випадку має місце умисел ОСОБА_3 як повіреного на власне збагачення або умисел щодо зловмисної домовленості з третьою особою, що внаслідок такої домовленості оспорювані договори укладені на таких умовах, які не відповідають його волі, умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а також існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками, оскільки у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 мав намір відчужити належні йому 3/8 частки у праві спільної часткової власності житлового будинку АДРЕСА_1 за 12500 доларів США ОСОБА_3 , а згодом останній на підставі довіреності, виданої йому позивачем, за 13500 доларів США продав вказану частку ОСОБА_2 , при цьому позивач залишив собі лише ключі та будинкову книгу, щоб знятися з реєстраційного обліку.

Посилання позивача на недоотримання в результаті відчуження належної йому на праві власності частки житлового будинку він недоотримав 30000-35000 доларів США за земельну ділянку, а також, що вартість спірного об`єкту нерухомого майна коштувала набагато дорожче, нічим не підтверджені, а помилка щодо розрахунку одержання користі не має правового значення.

Оскаржуване нерухоме майно не використовувалося ОСОБА_1 для власного проживання, спірна частка житлового будинку здавалася ним в найом.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він мав намір за договором купівлі-продажу відчужити ОСОБА_3 житловий будинок спільно із земельною ділянкою не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що позивач був обізнаний про неможливість приватизувати земельну ділянку під спірною часткою житлового будинку, оскільки він раніше реалізував таке своє право.

Отже, позивачем не спростована презумпція правомірності правочину та не виконано встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які посилався у позові як на підставу своїх вимог, зокрема, не довів належними і допустимими доказами факту обману, застосування до нього психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_3 чи зловмисної домовленості останнього з другою стороною, вчинення оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі, і в судовому засіданні 03 липня 2023 року позивач суду пояснив, що перебування в лікарні у зв`язку з хворобою на COVID, стан здоров`я, поважний вік не вплинули на його свідомості під час домовленостей зі ОСОБА_3 та вчинення правочинів.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог мотивоване тим, що укладаючи спірний договір дарування, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, ОСОБА_2 не обґрунтував удаваності договору дарування частки житлового будинку з надвірними спорудами з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та визнання оспорюваного договору удаваним. Воля сторін договору на дарування спірної частки нерухомості зафіксована у нотаріально посвідченому договорі дарування та відсутні докази про намір сторін укласти інший договір.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Гапеки Т.В. просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марії Дмитрівни про визнання довіреності, договору дарування недійсним та про визнання права власності як винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року в частині відмови в задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марія Дмитрівна, про визнання договору дарування удаваним, в апеляційному порядку не оскаржується.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що він не погоджується з висновком суду про те, що позивач не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правочину і що не довів належним і допустимими доказами факту обману, застосування до нього психічного тиску з боку відповідача ОСОБА_3 чи зловмисної домовленості, вчинення правочину проти волі.

Вказує, що ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 для приватизаційних робіт земельної ділянки, яка була отримана ним в порядку спадкування після смерті його дружини, разом з житловим будинком у частці 3/8 з надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , для чого була складена довіреність від 26 січня 2021 року, посвідчена нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д. і якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти інтереси з питання оформлення права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , яку суд залишив поза увагою.

ОСОБА_3 неодноразово наполягав на продажу йому 3/8 спірного будинку із земельною ділянкою та вмовив ОСОБА_1 укласти договір купівлі продажу після приватизації земельної ділянки. В рахунок завдатку ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 500 доларів США, а пізніше 26 січня 2021 року він передав ОСОБА_1 ще 1200 доларів США, що підтверджується розпискою. Після нотаріального посвідчення довіреності від 26 січня 2021 року ОСОБА_3 повідомив, що він не може купити будинок та став наполягати, щоб ОСОБА_1 переписав довіреність з правом подарувати будинок з земельною ділянкою на третю особу Українця ОСОБА_11 . ОСОБА_1 відмовився. Після чого почався психологічний тиск ОСОБА_3 на доньку ОСОБА_1 ОСОБА_5 з вимогою повернути йому грошові кошти, посилаючись на невиконання ОСОБА_1 домовленостей.

Вказує, що під психологічним тиском був змушений підписати нову довіреність від 06 квітня 2021 року, посвідчену нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко М.Д., на підставі якої 08 квітня 2021 року цим же нотаріусом було посвідчено договір дарування частки спірного будинку між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та після цього погрози ОСОБА_3 не припинилися та останній почав вимагати повернення грошових коштів, оскільки частку будинку було подаровано не йому.

Також вказує, що під час зустрічі сторін 16 квітня 2021 року була чергова спроба врегулювання мирним шляхом спору, що не вдалося, оскільки однак ОСОБА_3 відмовлявся на вимогу ОСОБА_1 знищити оригінали розписок на підтвердження отримання ним грошей, якщо майно залишається оформленим на ОСОБА_2 , і під час цієї зустрічі ОСОБА_1 дізнався про наявність заповіту, який був підписаний ним під впливом обману та який наступного дня був скасований.

На думку ОСОБА_1 , сукупність таких дії ОСОБА_3 свідчить лише про наявність «схеми» незаконного отримання у власність майна і грошових коштів та його наміри обманути ОСОБА_1 , а суд залишив поза увагою заяву ОСОБА_3 до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 квітня 2021 року про забезпечення позову до подачі позову про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави (справа № 946/2886/21).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд не взяв до уваги покази допитаного у якості свідка відповідача ОСОБА_3 про визнання позову та підтвердження, що у ОСОБА_12 були наміри саме продати спірне нерухоме майно, що є вже взаємовиключною обставиною та ставить під сумнів дійсність спірного договору дарування, а також не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_5 (дочка позивача), ОСОБА_13 (матір позивача за зустрічним позовом).

Підставою для набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірну частку житлового будинку у разі сплати ним завдатку мав бути лише договір купівлі-продажу, який між сторонами не укладався, а тому у ОСОБА_3 були відсутні будь-які правові підстави розпоряджатися майном, яке йому не належить, і про це йому як адвокату мало бути відомо.

Також цитує та посилається як на нормативно-правове обґрунтування доводів апеляційної скарги на ст. 11, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 244, 230, 232, 245, 237, 328, 329, 655, 717 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року - залишити без змін, оскільки вважає, його законним та обгрунтованим, посилаючись на те, що позивач не звертався до нього з питань приватизації земельної ділянки та ніякої домовленості з приводу цього питання не було, що витікає з розписок ОСОБА_1 про продаж саме частки житлового будинку та заповіту, а також відсутності у позивача можливості отримати безоплатно у власність (приватизувати) земельну ділянку, оскільки раніше позивач вже отримав безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 .

Щодо посилань позивача на відсутність потреби у заповіті, якщо між сторонами була домовленість про укладення договору купівлі-продажу, то заповіт було складено лише на належні позивачу 3/8 спадкової частки житлового будинку і лише після отримання грошей у повному обсязі, а оскільки оформлення правочину попередньо вимагає приведення у відповідність документів та враховуючи похилий вік позивача, було складено саме заповіт.

Щодо начебто тиску з боку відповідача на позивача про видачу довіреності на дарування спірної частки будинку іншій особі, то дійсно у брата відповідача змінилися плани, а позивач повідомив про неможливість повернення грошей, тому відповідач знайшов іншого покупця, на що позивач зазначив, що йому все одно, кому буде відчужене майно. За угодою сторін відповідач 06 квітня 2021 року додатково передав позивачу 1000 доларів США, і той видав нову довіреність з правом продажу чи дарування конкретній особі житлового будинку та зобов`язався знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також передати оригінал будинкової книги та ключі від будинку, і до цього позивач та його дочка не зверталися до правоохоронних органів з приводу начебто тиску на них.

Аналіз норм права, що регулюють недійсність правочину та практика Верховного Суду, а також надані самим позивачем письмові докази по справі свідчать про те, що позивач мав намір отримати від продажу належних йому 3/8 часток житлового будинку 12500 доларів США, що і було йому сплачено відповідачем ОСОБА_3 , залишивши за останнім право на визначення особи, з якою буде укладено правочин щодо відчуження нерухомості.

Звертає увагу суду на суперечливу поведінку позивача, зміну його позиції, надання різних пояснень, зокрема, спочатку він посилався на помилку, оскільки намагався приватизувати земельну ділянку з наміром її продажу, що значно збільшує в ціні вартість домоволодіння в цілому, а після надання доказів неможливості приватизувати земельну ділянку через відсутність такого права, стверджував, що правочин не відповідав його внутрішній волі, оскільки мав намір укладення договору купівлі-продажу, а не дарування.

Після висловлення відповідачем позиції, що наведене свідчить про удаваність правочину, позивач став стверджувати про введення його в оману, вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та психічного тиску з боку другої стороною.

Враховуючи взаємовиключність підстав недійсності правочину, передбачених статтями 229, 230, 231 ЦК України, дійсність оспорюваної довіреності станом на час укладення договору дарування, незастосовність норм статті 230 ЦК України до односторонніх правочинів та виходячи з таких засад цивільного судочинства як добросовісність, справедливість та розумність, заборону суперечливої поведінки, очевидно, що дії позивача, який отримав повний розрахунок за продаж 3/8 його частки житлового будинку і в подальшому видав довіреність на дарування цієї частки саме ОСОБА_2 , а згодом заявив про визнання вказаної довіреності та договору дарування недійсними, таке суперечить його попередній поведінці і є недобросовісним. Тому таке є підставою для відмови йому у позові.

В судовому засіданні позивач та його представники адвокати Папіна С.В., Гапека Т.В. апеляційну скаргу підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Інші учасники справи, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частини першоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зіст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїни від24жовтня2008року№12«Просудовупрактику розглядуцивільнихсправв апеляційномупорядку» та частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Предметом апеляційного перегляду справи є рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріусу Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марії Дмитрівни про визнання довіреності, договору дарування недійсним та про визнання права власності.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфіменко Марія Дмитрівна, про визнання договору дарування удаваним ніким по справі не оскаржується та не є предметом апеляційного перегляду.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 20 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 500 доларів США в якості завдатку за продаж 3/8 часток житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_4 , на підтвердження чого склав розписку, із зазначенням, що загальна сума угоди становить 12500 доларів США (т. 1 а.с. 68).

26 січня 2021 року ОСОБА_1 у присутності дочки ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 12000 доларів США, на підтвердження чого позивач власноручно склав розписку, із зазначенням, що вказана сума є повною сумою вартості продажу 3/8 часток житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 69).

26 січня 2021 року приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. посвідчена довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , в тому числі:

представляти його інтереси в усіх уповноважених установах та організаціях з питання отримання в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з правом підпису договору оренди, а також при необхідності представляти його інтереси з питання розірвання зазначеного договору земельної ділянки;

представляти його інтереси з питання оформлення права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , у тому числі з правом проведення відповідної державної реєстрації, обмінного файлу, внесення в базу даних державного земельного кадастру;

представляти його інтереси в державних, громадських, господарських та інших установах і організаціях тощо при вирішенні будь-яких питань, що стосуються його як власника належних йому 3/8 часток у справі спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з правом виділу всієї належної йому частки житлового будинку в окремий об`єкт нерухомого майна, привласнення йому окремого номеру, реконструкції та здачі в експлуатацію, з правом узгодження всіх процесуальних питань, проведення відповідної державної реєстрації;

підготувати всі необхідні документи та подарувати ОСОБА_6 або продати за ціну та на умовах, які будуть визначатися ним самостійно, виходячи з розумної доцільності у порядку, передбаченому чинним законодавством України, належні йому 3/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями та земельну ділянку щодо нього, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , або об`єкт за знов створеною адресою із земельною ділянкою щодо нього, укласти та підписати від його імені договорі дарування, або договір купівлі-продажу та одержати грошові кошти виручені від продажу вищевказаного нерухомого майна (т. 1 а.с. 9-11).

Також, в цей же день, приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. посвідчений заповіт, яким ОСОБА_1 заповів ОСОБА_3 належні йому на праві власності 3/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами та земельну ділянку щодо нього під АДРЕСА_1 (а.с. 12 т. 1).

06 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено угоду, за змістом якої:

ОСОБА_3 передає ОСОБА_1 до раніше переданих 12500 доларів США додатково 1000 доларів США за вищевказану частину будинку;

ОСОБА_1 підписує 06 квітня 2021 року у приватного нотаріуса Єфіменко М.Д. довіреність на ім`я ОСОБА_3 з правом відчуження 3/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі, з правом продажу будь-якій особі або дарування конкретній особі даної частки житлового будинку, при цьому, всі витрати з оформлення даної довіреності у нотаріуса бере на себе ОСОБА_3 ;

ОСОБА_1 зобов`язується виписати себе (зняти з реєстрації місця проживання) за адресою: АДРЕСА_1 , відразу після переоформлення ОСОБА_3 (продажу або дарування) вищевказаної частки житлового будинку на іншу особу, й після виписки із житлового будинку, зобов`язується передати ОСОБА_3 оригінал будинкової книги за даною адресою та відповідні книжки і договори на комунальні послуги;

особи (квартиранти), які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору найму, укладеного між ОСОБА_1 та квартирантами, повинні звільнити житлове приміщення за даною адресою у строк до 1 червня 2021 року, а ОСОБА_1 зобов`язується звільнити житлове приміщення та забрати всі свої особисті речі у строк до 05 червня 2021 року, в той же день, передати ОСОБА_3 ключі від 3/8 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13, 70, 166).

В цей же день, після укладення названої угоди, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1000 доларів США як остаточний розрахунок за продаж частини будинку, про що позивач склав розписку (т. 1 а.с. 13 зв., 70 зв.).

Також, 06 квітня 2021 року, приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. посвідчена довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , в тому числі підготувати всі необхідні документи та подарувати ОСОБА_2 всю належну йому частку житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 14, 15).

08 квітня 2021 року ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. 06 квітня 2021 року, реєстровий № 905, подарував ОСОБА_2 3/8 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. 08 квітня 2021 року, реєстровий № 911 (т. 1 а.с. 16-20).

Переглядаючи рішення суду в оскаржуваній частині за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що за своєю юридичною сутністю видача довіреності є одностороннім правочином, який повинен відповідати загальним вимогам передбаченими статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зістаттею 230 ЦКУкраїни, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті229 цього Кодексу), такий правочин визнається судомнедійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Суд встановив, що доказів уведення позивача в оману немає.

Длявизнанняправочинунедійснимна підставістатті 232 ЦКУкраїни необхідним є встановлення у діях представника такого складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог застаттею 232 ЦКУкраїни необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умовидоговору,укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою длявизнанняправочинунедійснимє розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладеннідоговору,а наслідки, що настали, є такими, що неприйнятні для довірителя.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року у справі № 6-6639вов09 та постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19).

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосуваннястатті 232 ЦКУкраїни та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою длявизнаннятакого правочинунедійсним.Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

Суд встановив що оспорюваною довіреністю від 06.04.2021 позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_3 , зокрема, підготувати всі необхідні документи та подарувати відповідачу ОСОБА_2 всю належну йому частку житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 , для чого йому надаються певні права.

Укладеннядоговорударування, в ситуації коли від імені дарувальника діє його представник, саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною обдарованим.

Згідно зістаттею237ЦКУкраїни представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно достатті238ЦКУкраїни представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття239ЦКУкраїни).

Статтею248ЦКУкраїни визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасуваннядовіреностіособою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно достатті249ЦКУкраїни, особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Суд вірно встановив, а помилкові доводи апеляційної скарги, які фактично є підставами позову та яким судом дано належну та повну оцінку, що приватний нотаріус Ізмаїльського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. перед підписаннямдовіреностівід 06 квітня 2021 року перевірила дієздатність ОСОБА_1 , з яим вона знайома тривалий час, та роз`яснила йому зміст статей 228, 229, 203-209, 230-236, 240, 241, 322ЦКУкраїни, статей 27, 31, 44 ЦПК України, що підтвердив позивач своїм підписом надовіреності.

Отже, доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом його доводам про зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною як підстави для недійсності оспорюваних довіреності та договору дарування, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом, оскільки придбання останнім набувачем спірної частини частини будинку, в якій на момент відчуження залишалися зареєстрованими колишні власники і на що також поклакається позивач, саме по собі не підтверджує наявність зловмисної домовленості між представником продавців та покупцем.

Доказів того, що умови оспорюваного договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного при укладенні договору, по справі не встановлено, оскільки відповідач ОСОБА_3 діяв виключно в межах наданих йому повноважень, і наслідки, що настали, у вигляді відчуження майна на користь іншої особи є передбачуваними згідно оспорюваної довіреністі.

Будь-якої несприйнятливості для довірителя в межах виданої ним довіреності немає, оскільки позивачем отримано повний розрахунок згідно виданих ним розписок, які ніким не оспорюються за відчужену частину будинку, а спір викликаний виключно бажанням ОСОБА_1 отримати кошти за земельну ділянку, яка не є предметом оспорюваних правочинів.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не довів недійсності з підстави введення його в оману з боку відповідача ОСОБА_3 під час укладення оспорюваних довіреності та договорударування спірної 3/8 часток житлового будинку, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

До схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 203/2785/16-ц.

Будь-яких доказів того, що відповідач повідомляв позивачу інформацію, яка не відповідає дійсності, або замовчував обставини, що мали істотне значення для укладення правочину тощо), наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких позивача начебто введено в оману, по справі не встановлено.

Сам позивач не заперечував власноручне написання всіх наявних у справі розписок, підписання угод про те, що він отримував від відповідача гроші за продаж належних йому 3/8 часток будинку у повному обсязі, а його бажання продати вказану частку разом із земельною ділянкою, документи на яку відсутні і за рахунок якої вартість домоволодіння має значно збільшитися, не є доказом введення його в оману з боку ОСОБА_3 .

Як не може бути взято до уваги як підстава для визнання недійсними довіреності та договору дарування і посилання заявника на його похилий вік, оскільки він особисто приходив до нотаріуса, власноруч писав об`ємні за змістом всі наявні в матеріалах справи розписки та підписував угоди, більш того, разом з ним під час передачі частини коштів та посвідчення довіреності разом із ним була присутня його дочка свідок по справі ОСОБА_5 (про що позивач сам зазначав в своїй розписці), яка зі слів позивача обіймає посаду професора університету.

Позивач ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт його обману з боку відповідача ОСОБА_3 під час укладення оспорюваних довіреності та договору, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання таких недійсними в межах заявлених позовних вимог, оскільки будь-яких інших дій, ніж передбачено виданою позивачем відповідачу довіреності, останнім не вчинено.

Крім того, судом слушно зауважено про незастосовність норм статті 230 ЦК України щодо односторонніх правочинів (п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Посилання позивача на те, що він не міг подарувати нерухомість незнайомій особі само по собі не є підставою для визнання недійсним правочину, оскільки особа обдарованого не має значення для правильного вирішення справи, як і посилання заявника на те, що видаючи довіреність ОСОБА_3 , він хибно розраховував, що документація на житловий будинок залишається у нього і повірений не встигне її виконати, є неспроможними, а навпаки свідчить про розуміння дарувальника, що повірений може вчинити відповідні дії на користь третьої особи та відчужити майно.

Судом, крім наведеного, дано оцінку в межах тих обставин, на які посилався позивач як на обґрунтування своїх позовних вимог, на недоведеність застосування до позивача психологічного тиску з боку відповідача ОСОБА_3 , вчинення правочину проти своєї справжньої волі, наявність причинного зв`язку між психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Зокрема, що на момент посвідчення довіреності від 06.04.2021 були підстави вважати, що відмова від її підписання могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Крім того, згідно усталеної практики Верховного Суду підстави позову про вчинення позивачем договорівдаруванняодночасно: внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення (стаття 230 ЦКУкраїни), застосування до неї фізичного чи психічного тиску (стаття231ЦКУкраїни), а також внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною (стаття 232 ЦКУкраїни), є взаємовиключними, так як предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довів вчинення правочинів під впливом обману та зловмисної домовленості представника з іншою стороною.

Аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом щодо відсутності підстав длявизнанняоспорюваних правочинівнедійсними,які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди із рішенням та необхідності переоцінки доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргиадвоката Самойленка Г.І. відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 серпня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 30 вересня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицького

Ю.П. Лозко