Рішення

від 26.07.2024 по справі 761/4260/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/4260/24

Провадження № 2/761/5468/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року головуючого судді: Мальцева Д.О.

при секретарі: Панчоха Д.А.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кривопляс В.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Санте-Алко» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санте-Алко», відповідно до якого просив визнати неправомірним Наказ за №02-к від 08.01.2024 року про звільнення позивача, та зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі середнього заробітку з 09.01.2024 року по день винесення рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 07.07.2023 року №18-к позивача було прийнято на роботу до ТОВ «Санте-Алко» на посаду вантажника складу департаменту логістики. 08.01.2024 року відповідач звільнив ОСОБА_1 , з роботи, оскільки позивач був відсутній на роботі 05.01.2024 року без поважних причин, про що склав Акт від 05.01.2024 та у зв`язку з чим видав наказ про припинення трудового договору з позивачем за №02-к від 08.01.2024 року. Як зазначає позивач, наказ №2-к від 08.01.2024 про припинення трудового договору за прогул без поважних причин виданий відповідачем без дотримання процедури, оскільки позивач був відсутній на роботі 05.01.2024 року через хворобу, про що повідомив безпосереднього керівника, а також написав заяву про надання одного дня відпусти без збереження заробітної плати у зв`язку з ГРВІ. Крім того позивач зазначає, що з ропорядком роботи складу департаменту логістики ТОВ «Санте-Алко» не був ознайомлений, як і не був ознайомлений з місцем роботи - розташування складу департаменту логістики, а також зазначає, що Наказ №2-к від 08.01.2024 року про припинення трудового договору з позивачем підписаний неуповноваженою особою, та не відповідає вимогам ч. 11 Правил організації діловодства та архівного зберігання документіву державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції Украни від 18.06.2015 №1000/5. Крім того, позивачу не вручено копію наказу про звільнення №02-к від 08.01.2024 року з причини відсутності такої копії на день звільнення позивача. На підставі вище викладеного позивач вважає своє звільнення незаконним, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник відповідача у своєму відзиві заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості. Зазначив, що позивача було звільнено у відповідності до передбаченого чинним законодавством порядку та з дотриманням необхідних процедур. Відтак вказав, що позивачем не надано жодних реальних і належних доказів щодо поважності причини своєї відсутності на роботі протягом усього робочого дня 05.01.2024. Крім того, зазначає, що вищенаведений наказ було підписано уповноваженою особою, що підтверджується Статутом відповідача. Також представник відповідача зазначив, що в момент оголошення позивачу про звільнення і надання йому на ознайомлення наказу від 08.01.2024 року №02-к про припинення трудового договору, позивач відмовився від проставлення свого підпису у реквізиті «З наказом ознайомлений», але власноручно внизу цього Наказу зазначив свої заувваження і власноручний підпис і ПІБ позивача від 08.01.2024 року, що фактично підтверджує його ознайомлення з таким наказом. Стосовно твердження, що позивачу не було визначено місце роботи та робоче місце, не було надано посадову інструкцію та не було виконано обов`язки щодо інформування працівника, визначені, зокрема ст. 29 КЗпП України, відповідач зазначає, що поивач до початку роботи у заяві про прийняття його на роботу від 07.07.2024 року додатково до прохання прийняття його на роботу, защначив, що він з умовами праці та Правилами внутрішнього трудового розпорядку ознайомлений. Решта позовних вимог є похідними від вимоги про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, а тому, враховуючи законність звільнення, зазначені позовні вимоги, на думку представника відповідача, задоволенню не підлягають.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.

02.02.2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

07.03.2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

11.03.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами позовного провадження в загальному порядку.

15.05.2024 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. клопотання позивача про витребування доказів - задоволено частково, витребувано від ТОВ «Санте-Ако» (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 47) належним чином завірені копії документів, а саме: копію повідомлення про нараховані суми працівникові під час звільнення, довідку про середній заробіток ОСОБА_1 .

04.06.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

25.06.2024 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторони позивача, сторони відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Стаття 43 Конституції України визначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Згідно з вимогами п. 1-3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У судовому засіданні встановлено, що позивача наказом від 07.07.2023 року №18-к було прийнято на роботу до ТОВ «Санте-Алко» на посаду вантажника складу департаменту логістики.

Наказом про припинення трудового договору (контракту) № 02-к від 08.01.2024 був звільнена із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення позивач ввжає незаконним, оскільки був відсутній на роботі через хворобу, про яку повідомив свого безпосереднього керівника ОСОБА_3 , який наказав мені 05.01.2024 року залишитись вдома та пролікуватись, у зв`язку з чим позивач написав заяву про надання йому одного дня відпусти без збереження заробітної плати, яку залишив на столі у свого безпосереднього керівника, для подальшої передачі до Офісу за адресою АДРЕСА_1 .

Так в матеріалах справи наявна фотокопія заяви позивача, адресована генеральному директору ТОВ «Санте-Алко» ОСОБА_4 про надання одного дня 05.01.2024 року відпусти без збереження заробітної плати, в зв`язку з хворобою.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що вказана заява була передана позивачем генеральному директору ТОВ «Санте-Алко» ОСОБА_4 чи прийнята іншим уповноваженим працівником.

Відтак, позивач був відсутній 05.01.2024 року на роботі протягом усього робочого дня.

Представник відповідача у своїх запереченнях проти позову вказує, що позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин 05.01.2024 року.

На підтвердження зазначених обставин, у матеріалах справи наявний акт від 05.01.2024 про відсутність позивача на робочому місці з 09:00 по 13:00 та з 14:00 до 18:00 (за підписом завідувача складу ОСОБА_5 , інспектора кадрів Т.Бєлкової та вантажника Є.Сірьогіна директора).

Позивачем було надано відповідачу свої письмові пояснення у пояснювальній записці від 08.01.2024 року, які відповідають обставинам викладеним позивачем у своєму позові, проте доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем відповідачу надано не було.

Як зазначає відповідач у своїх запереченнях проти позову, позивачем не було надано жодних реальних і належних доказів щодо поважності причини своє відсутності на роботі протягом усього робочого дня 05.01.2024 року, а також відсутність реальних ознак захворюваності позивача відповідачу також надано не було, у зв`язку з вище викладеним відповідачем було встановле факт відсутності позивача на роботі без поважних причин (прогул), що є грубим порушенням трудової дисципліни.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається полишення роботи без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне залишення молодим спеціалістом (молодим робітником) роботи, на яку його направили після закінчення відповідного навчального закладу, до закінчення строку обов`язкового відпрацювання; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів, чергової відпустки тощо. Не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

За таких обставин, судом встановлено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 05.01.2024 року

У передбаченому законом порядку відповідач як роботодавець, запропонував позивачу надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці.

При цьому, позивач не надав належних та допустимих доказів поважності відсутності на робочому місці 05.01.2024 року, а отже у відповідача були достатні підстави звільнити позивача саме на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи все вище викладене, а також надані до матеріалів справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано процедури звільнення, а тому відсутні підстави для визнання незаконним наказу про звільнення позивача.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Суд критично оцінює посилання позивача про те, що наказ було підписано неуповноважено на те особою, оскільки, вищевказаний наказ було підписано від віповідача фінансовим директором ОСОБА_6 , якому було надано наступні повноваження наступними документами:

- довіреність від 01.01.2024 №06/24, видана генеральни директором відповідача на ім`я директора фінансового ОСОБА_7 зі сторком дії до 31.12.2024 року (копія довіреності наявна в матеріалах справи), якою зокрема надано останньому право вчинення всіх необхідних дій в інтересах відповідача, підписувати всі документи, які стосуються господарської діяльності відповідачата інші повноваження.

- наказ від 29.12.2023 №96-к «Про виконання обов`язків генерального директора», яким ОСОБА_8 , директора фінансового адміністративного-управлінського відділу, виконання обов`язків генерального директора на період щорічної основної відпустки з 01 січня 2024 року по 21 січня 2024 року генерального директора ОСОБА_4 до дня виходу ОСОБА_4 на роботу.

У свою чергу, повноваження генерального директора відповідача підтверджується, зокрема статутом відповідача:

- п. 14.12., яким генерального директора, зокрема видає довіреності на право вчинення дій та представництва від імені відповідача, приймає та звільняє працівників, а також приймає рішення про накладення до працівників стягнень, приймає інші кадрові рішення;

- п. 14.13., яким генеральний директор може доручати вирішення окремих питань, що входять в його компетенцію своїм заступникам, керівникам структурних пірозділів та іншим працівникам відповідача

Отже, враховуючи вищевикладене Наказ від 08.01.2024 року №02-к про припинення трудового договору підписаний уповноваженою особою.

Крім того, оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення відповідачем прав позивача в частині звільнення із займаної посади, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 94, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», ст. 4, 5,12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 275, 279, 352-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Санте-Алко» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: